Судова система

2.3 Судова система

 

Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділенні владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів суспільства і держави (ст.2 Закону "Про судоустрій України")

Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціалізованих судів.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до активного територіального устрою, різні рівні впровадження, стабільність і єдність.

Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов’язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов’язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно є Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до ст.27 Конституції України та ч.2ст.18 Закону "Про судоустрій України" до системи судів загальної юрисдикції належать:місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Щодо Касаційного суду України, то згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року Закон "Про судоустрій України" в частині утворення такого судового органу визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову системи України поділено на ланки. Поняття "ланка судової системи" пов’язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову системну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

1)місцеві суди району, району в місті, міські, районні, військові суди гарнізонів;

2)апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст, Києва та Севастополя;апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;

3)Верховний суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1)місцеві господарські суди;

2)апеляційні господарські суди;

3)Вищий господарській суд

4)Верховний суд України.

Завданням господарських судів є:

-           Захист прав і охоронюваних законів інтересів учасників господарських правовідносин;

-           Сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин;

-           Внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди сприяють зміцненню законності і протидіють проявом злочинності в економічній сфері. З цієї метою постійно направляють окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, у діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збільшується кількість звернень суб’єктів господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Діяльність господарських судів ґрунтується на засадах:

-           Незалежності , в тому числі від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові;

-           Рівності всіх учасників процесу перед законом і господарським судом;

-           Гласності та відкритості розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін;

-           Обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду;

-           Змагальності сторін і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;

-           Повного фіксування судового процесу технічними засобами в порядку, встановленому законом;

-           Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, установлених законом.

Господарські суди є юридичними особами, мають кошторис, поточний, а за потреби – й інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Працівники апарату господарських судів є державними службовцями, на яких поширено дію Закону України "Про державну службу".

Фінансування господарських судів здійснюють за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджує Верховна Рада України за поданням Голови Вищого господарського суду України.

Відповідно до кодексу адміністративного судочинства в Україні з першого вересня 2005 року діє така система адміністративних судів:

1)місцеві адміністративні суди;

2)окружні адміністративні суди;

3)Вищий адміністративний суд України;

4)Верховний суд України(судова палата в адміністративних справах може переглядати адміністративні справи тільки за винятковими обставинами).

Окружний адміністративний суд ще не створений. До початку його діяльності підсудні йому справи вирішують у першій інстанції відповідні місцеві загальні суди(п.5 Прикінцевих та перехідних положень КАС України).

Повертаючись до характеристики судової системи, слід зазначити, що діяльність ланок судової системи визначають тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи, тобто в якій інстанції розглядають справу. Отже, судові інстанція-це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядають у першій інстанції, другій інстанції-апеляційний та третій інстанції-касаційний. Справи також можуть розглядати за ново виявленими обставинами та в порядку виключного провадження.

Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи в передбачених законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.

Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, як віднесено до їх відсутності законом.

Апеляція-це основний спосіб перегляду судових рішень у цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу. Інститут апеляції здавна відомий і в Україні, зокрема його досить докладно регульовано в "Правах, за якими судиться малоросійський народ"(1743р.), де апеляцію визначено як "правильне відкликання і перенесення з нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому нижчому суді.

Верховний Суд України в межах своїх повноважень розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку, та справи, пов’язані з виключними обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом, а також здійснює інші повноваження, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.

Суд першої ланки є виключно судами першої інстанції. Вони не можуть виступати ні як касаційна, ні як апеляційна інстанція. Самостійною формою перегляду постанов суду, що набрали законної сили, є перегляд у зв’язку з ново виявленими та винятковими обставинами в порядку виключного впровадження. Такий порядок встановлено в кримінальному, цивільному й адміністративному судочинстві та під час вирішення господарських спорів.

Суди загальної юрисдикції утворює й ліквідує Президент України відповідно до Закону "Про судоустрій України" за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставами для утворення чи ліквідації є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України[3; 89-94].

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

 

На необхідності реформування судової системи України наголошує і Парламентська Асамблея Ради Європи, яка в резолюції "Функціонування демократичних інституцій в Україні" від 19.04 2007р. зазначає, що незалежне та неупереджене правосуддя є передумовою існування демократичного суспільства, яке керується верховенством права. Звідси гостра необхідність проведення комплексної судової реформи.

Питання реформування судової системи досліджували С. Головатий,Є. Євграфова, В. Тихий, В. Шаповал; у наукових дослідженнях з конституційного права також вивчалися питання з конституційно юстиції, проблеми здійснення конституційного правосуддя. Нинішня судова реформа повинна привести національну судову систему у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулись у суспільстві.

Проте судова реформа, що проводилася швидкими темпами та без відповідних зусиль з боку виконавчої, судової влади та парламенту , породила численні помилки у формуванні судової галузі. По-перше, фактично не реформувалося процесуальне законодавство. По-друге, прийняття Закону "Про судоустрій України" зумовило несподівану для багатьох розробників та прихильників появу апеляційного і касаційного судів. Показовим наслідком стало визнання Конституційним Судом України касаційного суду таким, що не відповідає Конституції, апеляційний суд також не був утворений. Фактично єдиним досягненням судової реформи є розбудова адміністративної юстиції – важливої ланки національної судової системи. Утворення адміністративних судів в Україні є вагомим здобутком нашого суспільства, прогресивним кроком на шляху розбудови демократичної і правової держави.

Безумовно, Конституційний Суд посів належне місце у державному механізмі та за своїм правовим статусом є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Основне його завдання – забезпечення конституційного порядку в державі шляхом гарантування верховенства Конституції України як Основного закону на всій території. Воно зумовлює і найвагоміші повноваження Суду – вирішувати питання про відповідність Конституції Україні законів та інших правових актів, міжнародні договори України офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Виходячи із зазначених повноважень Конституційний Суд України у своїй діяльності зосередив увагу на забезпеченні утвердження конституційних принципів і норм стосовно прав і свобод людини та громадянина. Саме дотримання прав людини та громадянина є одним із основних показників стану конституційності як правового режиму функціонування демократичної держави.

Окремою проблемою залишається виконання рішень Конституційного Суду України. Заслуговує на увагу той факт, що хоча рішення та висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов’язковим до виконання (ст.150 Конституції України, ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України"), не всі державні органи необхідним чином реагує на ці рішення. Така проблема, нажаль існує майже з початку функціонування Конституційного Суду України.

Оскільки саме від стану державних інститутів залежить, бути чи не бути Україні правовою демократичною державою, нагальним є прискорення та підвищення ефективності судової реформи. Верховний Суд, Рада судів та Державна судова адміністрація України спільно задекларували основні заходи, які повинні бути вжиті для підвищення якості вітчизняного судочинства, зокрема:

-           Уніфікація процедур здійснення правосуддя загальними та спеціалізованими судами;

-           Встановлення системи допуску прав до касаційного оскарження;

-           Зменшення навантаження на суди, запровадження спрощених процедур розгляду окремих категорій справ;

Разом із тим статистичні дані за перше півріччя 2008 р. свідчать про позитивні тенденції в українському судочинстві. Зокрема, підвищилась оперативність розгляду адміністративних справ судами першої інстанції. Окружні адміністративні суди демонструють високі показники якості судових рішень. Із приємністю слід відзначити і той факт, що суди першої інстанції набагато активніше почали застосовувати заходи процесуального примусу.

Наведені тенденції судочинства надають оптимізму. Однак існуючі ваби у законодавстві є об’єктивними перешкодами на шляху підвищення якості судочинства. Перш за все йдеться про вади процесуального законодавства, реформування якого має бути першочерговим кроком судової реформи. Йдучи таким поміркованим шляхом, ми маємо можливість пристосувати нові судові процедури до існуючої системи судів, уникати ліквідації та реорганізації судів, утворення нових судів, що може призвести до дезорганізації судової системи та катастрофічних наслідків для країни. У зв’язку з цим слід вітати ті зусилля, яких докладають суб’єкти законодавчої ініціативи та парламент для вдосконалення судових процедур[5; 145-146].

ВИСНОВОК

 

Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави. З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, які направлені на врегулювання нових економічних і політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності суверенітету України, вдосконалення державної влади.

Докладно ознайомившись з принципом роботи державного апарату, можна зробити наступні висновки:

1)розподіл влади тісно пов’язаний із суверенітетом народу. Принципи суверенітету народу та розподіл держаної влади – це взаємодоповнюючі принципи. Згідно з першим принципом влада єдина і не подільна та належить народу, який реалізовує її через інститути безпосередньої та представницької демократії. Саме через інститути представницької демократії. Влада народу делегується державним органом і здійснюється у різноманітних формах, які в юридичній науці називаються функціями державної влади. З цього випливає, що розподіл державної влади – не що інше, як поділ функцій державної влади;

2)згідно з ідеями конституційно-правової думки, функції державної влади прийнято ділити на три основні: законодавчу, виконавчу та судову. Кожна із вищеназваних функцій реалізовується окремою системою державних органів - парламентом, урядом та судами.

3)розподіл державної влади передбачає самостійність та незалежність окремих гілок влади у здійсненні своїх функцій. Це полягає у таких аспектах: конституцією чітко визначається сфера компетенції (обсяг повноважень) кожної із гілок влади, забороняється втручання у сферу компетенції іншої гілки влади. З іншого боку, передбачається спеціальний механізм урівноваження (механізм стримування та противаг), що полягає в існуванні організаційно - правових та інституційних засобів взаємовпливу між гілками влади (можливість дострокового розпуску парламенту, імпічменту президенту, вето президента та інше);

4)у сучасній теорії конституційного права немає визначення поняття принципу поділу влади, який би найбільш повно розкрив його суть. Таким чином, на основі теоретичного аналізу наукового матеріалу можна подати таке концентроване визначення принципу поділу державної влади: це система норм-принципів, які спрямовані на забезпечення єдності державної влади та її організаційно-функціонального розподілу між конституційно визначеною системою органів державної влади, що мають визначену сфери компетенції та врівноважені за допомогою механізмів взаємостримування та противаг;

5) На необхідності реформування судової системи України наголошує і Парламентська Асамблея Ради Європи, яка в резолюції "Функціонування демократичних інституцій в Україні" від 19.04 2007р. зазначає, що незалежне та неупереджене правосуддя є передумовою існування демократичного суспільства, яке керується верховенством права. Звідси гостра необхідність проведення комплексної судової реформи.

Однак існуючі вади у законодавстві є об’єктивними перешкодами на шляху підвищення якості судочинства. Перш за все йдеться про вади процесуального законодавства, реформування якого має бути першочерговим кроком судової реформи. Йдучи таким поміркованим шляхом, ми маємо можливість пристосувати нові судові процедури до існуючої системи судів, уникати ліквідації та реорганізації судів, утворення нових судів, що може призвести до дезорганізації судової системи та катастрофічних наслідків для країни. У зв’язку з цим слід вітати ті зусилля, яких докладають суб’єкти законодавчої ініціативи та парламент для вдосконалення судових процедур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1)         Конституція України, 1996, №30, с. 141

2)         Правознавство: Навч.посіб. /С.В. Дорожжина, О.О. Одінцова, В.О. Кондратьєва та ін.; За ред. С.В. Дорожжиної.-К.: Знання, 2006. – 350 с. – (Вища освіта 21 століття).

3)         Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник/ О.С.Захарова, В.С. Ковальський та інші.; Відп. ред. В.Малеренко. – 3є вид. перероб. і доп. – К.: Юрніком Інтер, 2007.- 352с.

4)         Кельман М. С., Мурашин О.Т., Загальна теорія права ( з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.

5)         Кузьменко О. Про необхідність реформування судової системи України// Кримінілістика, 2009., №3 – с. 145 – 147.

6)         Теорія держави і права: Навч. посіб./ В.Н. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – 327 с. – (Вища освіта 21століття).

7)         Спаський А. "Правовий режим": Ознаки і поняття// Право України, 2008., №7 – с. 13- Категорія 15.

8)         Митровка Я. Принцип п