Цивільно-правові договори регулюється нормами цивільного права

6. Цивільно-правові договори регулюється нормами цивільного права.

Ринкова економіка поширилася на сферу праці, сформувала ринок робочої сили, визнала найманий характер праці і дала можливість появі такого суб'єкта (поряд із працівниками і роботодавцями), як працівники, зв'язані з членством або участю у власності.

На підприємствах, в організаціях і установах держбюджетної сфери трудові відносини виникають на основі укладеного трудового договору.

В організаціях (підприємствах), які є різними господарськими товариствами, а також виробничими кооперативами, працівники одночасно можуть бути учасниками або членами цих організації, якщо господарська діяльність останніх заснована на особистій праці (трудовій участі) їхніх членів або учасників. У цих випадках із ними укладається трудовий договір, а отже, виникає трудове відношення. Таким чином, особа може бути учасником якогось господарського товариства, одержувати частину прибутку у вигляді дивідендів, брати участь у керівництві справами, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, мати інші повноваження відповідно до Статуту цього товариства і нормами цивільного права й одночасно, на підставі трудового договору, входити до складу працюючих (включатися в штат), тобто виконувати визначену трудову функцію (роботу з визначеної спеціальності, кваліфікації або посади), підкорятися внутрішньому трудовому розпорядку і розпорядженням керівника, беручи участь у спільному (колективному) процесі праці. Спільна праця людей обумовлює не тільки необхідність підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку організації, але і вимагає створення безпечних умов роботи, охорону життя і здоров'я працівників, а також визначеного соціального захисту.

Отже, трудове право регулює відносини всіх працівників (включаючи осіб – членів організацій і працюючих у них по трудовому договору).

Необхідно звернути особливу увагу на те, що трудові відносини, що виникають із членства в організаціях (або на основі участі в них), у частині, що не суперечить законам і іншим нормативним правовим актам про працю, регулюються також законами про діяльність цих організацій і їх установчих документів.

Трудовим відносинам властиві характерні ознаки, що дозволяють відрізнити їх від цивільних відносин, пов'язаних із застосуванням праці.

Відмінність трудового права від адміністративного права – у регулюванні визначених суспільних відносин викликає найбільшу складність. Оскільки: трудовим відносинам як і адміністративним властивий момент керівництва; межі трудової правосуб'єктності підприємств визначаються нормами трудового права й адміністративного права; є особливості в правовому регулюванні службово-трудових відносин посадових осіб, які володіють власними повноваженнями в сфері керівництва.

Однак варто мати на увазі, що: а) у трудовому праві власні функції роботодавця не виходять за межі координації процесу праці; б) трудове право закріплює загальне правове положення обох суб'єктів трудових відносин; в) предметом трудових відносин є виробнича діяльність людей, яка характеризується безпосереднім поєднанням робочої сили з засобами виробництва, предметом адміністративних відносин – власні повноваження органа держави, які виходять за сферу предмета трудового права.

Однорідність трудового і фінансового права обумовлена природою майнових відносин, на основі яких вони об’єднані в системі законодавства України ( ст.2 ЦК України). У системі інститутів трудового права найбільш наближеними до інститутів фінансового права є наступні: колективний договір; трудовий договір; забезпечення зайнятості працівників, які звільняються; оплата праці, гарантії і компенсації; державне соціальне страхування та інші. Очевидними є зв’язки згаданих інститутів трудового права з такими інститутами фінансового права, як бюджетне право, податкове право, валютне право та банківське право. З одного боку, одержані в результаті трудової діяльності громадян доходи, прибуток, збори на соціальне страхування та інші джерела, створювані на основі праці, є першочерговими джерелами доходів фінансових фондів держави, відносини з якими регулюються нормами фінансового права. З іншого боку, видаткова частина державних фінансових ресурсів призначена в основному для задоволення потреб громадян. Отже, відносини, що регулюються фінансовим правом по спрямуванню цих коштів конкретним адресатам, трансформуються в трудових правовідносинах при одержанні заробітної плати, допомоги по державному соціальному страхуванню та інших виплат.

Фундаментальними основами поєднання функціональної спрямованості норм трудового і фінансового права, систематизованих у конкретних галузевих інститутах, є норми Конституції України.

Так, конституційний принцип верховенства права ( ст.8) зобов’язує приймати закони та інші нормативно-правові акти виключно на підставі конституційних норм і відповідно до них. Норми ст.95 Конституції запровадили бюджетну систему – єдину фінансову систему державних фондів, за допомогою яких повинні реалізуватися засади справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами. Її включено в предмет правового регулювання окремого інституту фінансового права – бюджетного права (Закон України «Про бюджетну систему України»).

Одночасно на рівні фінансових фондів господарюючих суб’єктів відбуваються формування та реалізація колективного договору за участю трудового колективу, зокрема, у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємств, установ, організацій (ст. 13 КЗпП України).

Нормами трудового права регулюються трудові відносини працівника і роботодавця, що виникають у сфері застосування праці, де участь працівників у колективному процесі праці здійснюється як їх спільна трудова діяльність у тій або іншої організації (у роботодавця), тобто об'єктом регулювання є жива праця, його умови й оплата праці.

У цьому принципова відмінність трудових відносин, регульованих нормами трудового права, від інших суміжних відносин у сфері застосування праці.

Функції трудового права.

Соціальне призначення права в суспільстві виявляється у його функціях. За визначенням сучасної теорії права такими є основні напрями правового впливу на людину і суспільство (суспільні відносини).[1]

У перехідний до ринку період, можна виділити такі функції трудового права:

Захисна функція. Стосується охорони інтересів працівника як сторони, певною мірою слабшою у трудових відносинах. Захисна функція трудового права виявляється ще й в тому, що трудове право створює рівні можливості для реалізації громадянами своєї здатності працювати, встановлюючи єдині правила щодо умов праці на підприємствах різних форм власності. Відображується в нормах більшості інститутів трудового права: інституті забезпечення зайнятості та працевлаштування; трудового договору; робочого часу і часу відпочинку; оплати праці; охорони праці; нагляді і контролі; вирішенні трудових спорів.

Виробнича функція значно змінилася в сучасних умовах. Від традиційного її розуміння як функції, що забезпечувала виробництво, належну продуктивність праці і суворе дотримання правил трудової дисципліни, вона переросла у функцію захисту у трудових відносинах інтересів роботодавців.

Трудове право, незважаючи на його соціальну природу, не може не захищати інтереси другої сторони у трудових відносинах. Інакше воно або вступить у колізію з іншим законодавством, у першу чергу з законодавством про власність і про підприємництво, або ті ж самі роботодавці змушені будуть ігнорувати трудове законодавство і шукати інших правових шляхів для використання робочої сили, поза тими, що передбачені цим законодавством. Якщо захисна функція забезпечує, наприклад, обмеження утримань із заробітної плати працівників, то виробнича, повинна гарантувати роботодавцю можливості стягнути повністю збитки, завдані йому в результаті заподіяння шкоди працівником.

Виховна функція хоч і загальноправова, але стосовно трудового права сьогодні є особливо виразною. Вона стосується забезпечення відповідної правової культури у трудових відносинах. Розвиток підприємництва з його основною метою – досягненням прибутку, низька на перших порах оплата праці, а подекуди взагалі її не сплачують, нерідко призводять до ігнорування, передусім з боку роботодавців загальних приписів трудового права. Тому дуже важливо домогтися належної правової культури учасників трудових правовідносин в умовах ринкової економіки і тут свою роль повинне відіграти трудове право України.

Система галузі трудового права і система науки трудового права.

Трудове право як галузь являє собою сукупність правових норм, які відрізняються єдністю внутрішньої структури й органічного зв'язку її елементів. Така сукупність норм і регульованих ними відносин утворює систему галузі права. Система галузі трудового права і система науки, навчального курсу «Трудове право» - це взаємозалежні, але різні поняття. Вони мають визначену подібність, але не ідентичні, і розрізняються. Зазначені системи будуються по їхнім цілі і предмету, а предмет і цілі цих систем різні. Так, предметом і цілю системи галузі є побудова самого трудового законодавства, створення структури розміщення його норм всередині галузі.

Система науки, навчального процесу своїм предметом і цілю має вивчення норм трудового права, їхнього розвитку, правових зв'язків, тобто правовідносин сфери трудового права. Наука вивчає не тільки українське, але і зарубіжне трудове право і міжнародно-правове регулювання праці. Отже, її предмет виходить за рамки українського діючого трудового законодавства, а система науки ширша системи галузі.

Система галузі трудового права –- це і класифікація його норм по предмету в однорідні групи ( інститути і педінститути), і послідовність їх розміщення всередині структури галузі.

Вся система трудового права поділяється на дві частини: загальну та особливу.

Загальна частина трудового права охоплює норми правових інститутів, які мають загальне значення. Вона включає розділи, які встановлюють: предмет та завдання цієї галузі права; її основні принципи; джерела права; суб’єкти трудового права, права та обов’язки сторін в правовідносинах, а також норми в колективному договорі.

Особлива частина трудового права значно ширше загальної частини. При цьому роль і функції правових інститутів особливої частини не однакові. Перше місце займає інститут трудового договору, який закріплює договірний принцип залучення до праці, порядок виникнення, зміни, припинення трудових відносин. Саме виникнення трудового правовідношення тягне поширення на його учасників дій норм трудового права про умови праці. Тому слідом за нормами, що визначають підстави виникнення трудового правовідношення, розташовуються інститути про тривалість праці і відпочинку, про оплату й охорону праці, про трудову дисципліну, матеріальну відповідальність, трудові спори.

Нарешті, найнижча, а насправді головна ланка системи трудового права – правова норма. Цей елемент системи трудового права на відміну від правових інститутів менш досліджений у науці трудового права. Вважають, що норми права – це об’єкт дослідження загальної теорії права, а тому, напевне, дослідники галузевих наук не приділяють їм особливої уваги. Загальнотеоретичні підходи до визначення норми права орієнтуються, на думку Пилипенко П.Д., “на якусь ідеальну (зразкову) норму, яка далеко не завжди вписується в рамки конкретних норм трудового права”. Як відомо, виділяють три основні елементи правової норми: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Спроба відшукати всі три елементи у нормах трудового права майже у всіх випадках дає негативний результат. Навряд чи вдасться знайти бажані три елементи норми права у статті 21 КЗпП, яка дає визначення трудового договору, чи у статті 149 КЗпП, в якій вказано порядок застосування дисциплінарного стягнення. Можна сказати, що за кожною статтею, за кожним пунктом нормативного акту, які вміщують правила, спрямовані на забезпечення регулювання трудових відносин, треба бачити норму трудового права – ту найнижчу ланку, яка формує його систему.

Найважливішою особливістю системи трудового права є наявність у складі багатьох інститутів значної кількості локальних норм, у тому числі і таких, які приймають на договірному рівні. Такі інститути, як колективний договір, робочий час, час відпочинку, оплата праці, трудова дисципліна, охорона праці більшою або меншою мірою складаються з локальних норм права, За своєю юридичною силою вони не поступаються нормам централізованого законодавства і лише за сферою дії поширюються на трудові відносини одного конкретного підприємства.

Система трудового права змінюється, розвивається. Зміни її можна умовно об'єднати в наступні групи:

Перша група характеризується відокремленням від трудового права норм нової галузі – права соціального забезпечення, що вивчається після завершення навчального курсу «Трудове право».

Другу групу в системі трудового права показують процеси формування в ній нових інститутів: забезпечення зайнятості, соціально-партнерських угод, колективних трудових спорів та ін.

Третю групу підтверджують зміни, що відбуваються в окремих інститутах. Наприклад, в інституті трудових спорів і порядку їх вирішення.

Список літератури

1.         Бару М. На шляху до нового трудового кодексу // Право України,-1995.-№5-6.

2.         Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 2-ге вид., -К.:Вікар, 2004. – 725с.

3.         Глазько С.М. „Класифікація підстав припинення трудового договору” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – №29. – с.286-293.

4.         Глазько С.М. „Основні засади припинення трудових правовідносин” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – №27. – с.383-386.

5.         Глазько С.М. „Сутність нормативно-правового забезпечення припинення трудового договору” // Право і безпека. – Харків, 2004. №3,4. – С.129-133.

6.         Греков І. Співвідношення волі і волевиявлення при розірванні трудового договору за ініціативи працівника //Право України.-2000.-№6.

7.         Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1970 року з наступними змінами та доповненнями //http://www.rada.qov.ua.

8.         Конституція України від 28 червня 1996 року. //http://www.rada.qov.ua.

9.         Папієв М. Проект Трудового кодексу України // Праця і зарплата. – № 42 (Спецвипуск). – 2003 р.

10.       Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с.

11.       http://pravo.biz.ua.

12.       http://pravoznavec.com.ua.

13.       http://www.rada.qov.ua. – Офіційний веб-сайт Верховної Ради

[1] Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К. 1994.-