Суб'єкти права власності на ліси

3.         Суб'єкти права власності на ліси.

Суб'єктом права державної власності на ліси є народ України, який відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має пра­во на володіння, використання і розпорядження природни­ми багатствами республіки.

Від імені народу України право власності на ліси, розпорядження ними здійснює Верховна Рада Украї­ни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради народних депутатів — обласні, районні, міські, сільські і селищні.

Верховна Рада України визначає основні напрямки дер­жавної політики у галузі охорони навколишнього природно­го середовища, у галузі використання, захисту та відтворен­ня природних об'єктів (землі, лісів і т. ін.), здійснює законо­давче регулювання всіх природоресурсових відносин, в т.ч. земельних, лісових, водних та ін., затверджує державні еко­логічні програми, визначає повноваження рад народних де­путатів, порядок організації та діяльність органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологіч­ної безпеки, встановлює правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, статус потерпілих громадян та оголо­шує такі зони на території республіки.

Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання, в тому числі і ті, що стосу­ються раціонального природокористування та охорони довкілля. Тому Рада Міністрів Автономної Республіки Крим виступає, на­приклад, суб'єктом права державної власності на землі в межах території автономної республіки, за винятком земель загаль­нодержавної власності.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим забезпечує реалізацію екологічної політики України; приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших об'єктів та територій, що підлягають особливій охороні; затверджує місцеві еко­логічні програми; встановлює в разі потреби нормативи еко­логічної безпеки більш суворі, ніж ті, що діють в цілому на території України; створює і визначає статус позабюджет­них, резервних, в тому числі валютних, фондів для фінансу­вання програм щодо охорони довкілля; здійснює інші пов­новаження, віднесені законодавством України до компетенції республіканських органів державної влади в Україні.

Суб'єктами комунальної власності є адміністративно-те­риторіальні одиниці в особі відповідних рад народних депу­татів. До їх повноважень відноситься: забезпечення реалізації екологічної політики України, екологічних прав громадян;

затвердження проектів забудови населених пунктів з ураху­ванням екологічних вимог; надання згоди на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій; передача земельних ділянок у власність, видача дозволів використання лісів місцевого значення та припинення права користування ними; затверд­ження місцевих екологічних програм; організація вивчення стану навколишнього природного середовища, контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням при­родних ресурсів; організація, в разі необхідності проведення екологічної експертизи; забезпечення інформування населен­ня про стан навколишнього природного середовища; органі­зація роботи з приводу ліквідації екологічних наслідків аварій, здійснюють контроль за додержанням екологічного законо­давства, земельно-кадастрової документації; справляння пла­ти за використання і користування природними ресурсами.

Коло суб'єктів права власності на лісидопов­нюють трудові колективи колективних сільськогосподарсь­ких підприємств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, сільськогосподарських акціонерних то­вариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження колективною власністю здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Кожен член колективного сільськогосподарського підпри­ємства, сільськогосподарського кооперативу чи акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку колективної власності, яка визначається відповідно до законодавства.

Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації.

Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку.

4. Зміст права власності на ліси.

Зміст права власності на ліси є сукупність трьох головних правомочностей щодо них: права володіння, права користування і права розпорядження. Вказані правомочності виникають у власника разом з набуттям права власності на ліси і в сукупності можуть належати лише власникові.

Право володіння лісами — це забезпечена юридичними нормами можливість фактично і безперешкод­но, хоча і з дотриманням вимог законодавства, впливати на них. Це гарантована належність власнику, яка означає невід'ємність лісів від власників без згоди ос­танніх або без належних на те підстав, це визнання їх абсо­лютних прав на природні об'єкти і ресурси та недопущення впливу на них інших осіб.

Право володіння — це гарантія подальшого розпоряджен­ня природними ресурсами та їх використання.

Право користування лісами — це викорис­тання їх корисних властивостей, забезпечене наявністю юридичних норм щодо такого.

Право користування лісами реалізується на декількох рівнях:

— суб'єктами права приватної та колективної власності з метою використання корисних властивостей природних ре­сурсів для задоволення особистих потреб. Забезпечується юридичне гарантованою можливістю для самостійного їх використання;

— державою і органами місцевого самоврядування для за­доволення різноманітних потреб громадян і суспільства в ціло­му (матеріальних, естетичних). Забезпечується діяльністю спеціальних уповноважених державою органів, яка спирається на правове закріплення і регламентацію в нормативних ак­тах.

Право розпорядження — це, виходячи з цивілістичного розуміння, юридичне забезпечена можливість визначення фактичної і подальшої долі природного об'єкта. Особливістю права розпорядження лісами як власністю є необхідність визначення для цього їх правового статусу.

Відповідно до екологічного законодавства України правом розпорядження держави є юридичне забезпечена можливість визначення основних засад і режиму використання лісів, передача їх у власність або користування, вста­новлення порядку та розмірів плати за використання, граничних розмірів плати.

Право розпорядження органів самоврядування — це надана правовими нормами можливість розподілу і перерозподілу природних ресурсів, визначення розміру середніх часток, що підлягають передачі у власність, надання у користування цих лісів, відчуження їх іншим особам відповідно до чинного законодавства.

Право розпорядження колективних і приватних власників природних ресурсів — це забезпечена правовими нормами можливість самостійного використання природних ресурсів, право надання їх у користування іншим особам з дотриман­ням вимог законодавства та право добровільного відчуження.

Здійснення права власності на природні ресурси, про що вже зазначалося, повинно відзначатися суворим дотриман­ням вимог екологічного законодавства. Право власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідностям інших громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію на планеті і природну якість землі.

Література

1.         Конституція України. – 1996 р. із наступними змінами та доповненнями. – Х.: 2006 р.

2.         Лісовий кодекс України. – 21.01.1994 із змінами та доповненнями станом на 29.03.2006 р.

3.         Закон України «Про власність».

4.         Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

5.         А.П. Гетьман, М.В. Шульга. Екологічне право України. – Х., «Право». – 2005 р.