Відпустки без збереження заробітної плати

3.5 Відпустки без збереження заробітної плати

 

Усі відпустки можна поділити на дві великі групи: оплатні і безоплатні. Що стосується підстав для надання оплачуваних відпусток, то їх вже і не так і багато (щорічні, творчі, соціальні, відпустки у зв’язку з навчанням).

Набагато більше в діючому законодавстві підстав для надання безоплатних, або як їх ще називають – відпусток без збереження заробітної плати. Пояснюється це, на мій погляд, досить просто тим, що підстави, внаслідок яких можуть надаватися такі відпустки носять сугубо суб’єктивний характер або ж виступають як додаткові до оплачуваних відпусток. При цьому власник не несе на собі тягар щодо компенсації працівнику часу таких відпусток. Найбільшою незручністю для роботодавця в цьому випадку може бути потреба, в разі необхідності, підшукати іншого працівника на час відсутності працівника, який знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати.

Відповідно до положень Закону України „Про відпустки” усі відпустки без збереження заробітної плати можна поділити на два види:

Ø   відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникові в обов’язковому порядку у силу суб’єктивного права, яке належить їм за законом;

Ø   відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Власник зобов’язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати в таких випадках:

1)         матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

2)         чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю 14 календарних днів;

3)         матері (особі, яка здійснює фактичний догляд за дитиною) — у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду -тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), – не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

4)         ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

5)         особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно. Такими особами визнаються Герої Соціалістичної Праці та повні кавалери ордена Трудової Слави[78];

6)         пенсіонерам за віком та інвалідам третьої групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно Це право мають також пенсіонери за віком, які одержують пенсію на пільгових умовах;

7)         інвалідам 1 та 2 груп — тривалістю до 60 календарних днів;

8)         особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;

9)         працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

10)    працівникам для догляду за хворим родичем по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

11)      працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;

12)      сумісникам на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

13)      ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно[79];

14)      працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки, і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

До відпусток без збереження заробітної плати відносяться також і деякі відпустки, що надаються працівникам у зв’язку із навчанням. До них, зокрема, належать відпустки, які надаються:

Ø   працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти,—тривалістю 15 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

Ø   працівникам, допущеним до здачі вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження навчального закладу або закладу науки та назад. При цьому слід зауважити, що до категорії осіб, які мають право на відпустку без збереження заробітної плати з розглянутої підстави, не відносяться працівники, які навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти. Вони можуть одержати відпустку без збереження заробітної плати на період проїзду до місцезнаходження закладу освіти та назад лише за згодою власника[80]. Якщо така згода не буде одержана, працівник змушений буде для проїзду використовувати час додаткової відпустки у зв’язку з навчанням.

Можливість надання працівникам на їх вимогу в обов’язковому порядку відпусток без збереження заробітної плати може бути передбачена й іншими нормативними актами. Так, ст. 60 Закону „Про вибори народних депутатів України”[81] передбачає надання кандидатам у народні депутата України неоплачуваних відпусток на період виборчої компанії.

Якщо ж працівник мас право на одержання відпустки без збереження заробітної плати з кількох підстав, використання відпустки з однієї з підстав не перешкоджає використанню відпустки з інших підстав.

Другий вид відпусток без збереження заробітної плати, який закріплюється у ст. 26 Закону „Про відпустки” не передбачає прямої можливості надання працівникам на їх вимогу відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому для власника порядку. У такому разі працівнику обов’язково слід одержати згоду власника.

Законодавець імперативно обмежує підсумовану тривалість відпустки в цьому випадку 15 календарними днями на протязі року

ВИСНОВКИ

 

Як процес цілеспрямованої дії на предмети зовнішнього світу, праця є основою будь-якої людської діяльності. Основу цих відносин складають трудові правовідносини, тобто які виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення між ними трудового договору з приводу використання найманої праці працівника. Але праця кожної особи буде ефективною тільки тоді, коли працівник матиме час не тільки для виконання свої трудових обов’язків, але і час для відновлення працездатності, тобто коли матиме час і для відпочинку.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу містить у собі норми Конституції України, яка у ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час. Значний масив правових норм, які регулюють робочий час, міститься в Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов’язані з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів.

Вітчизняний досвід правового регулювання трудових відносин знає норму робочого часу, що встановлюється на день. У зв’язку з застосуванням режимів робочого тижня, який складається з різної кількості днів (п’ятиденного і шестиденного робочого тижня), використання норми тривалості робочого часу, розрахованої на день, стало незручним. Водночас робочий день як норма тривалості робочого часу цілком не втратив свого значення, оскільки зберегли свою силу нормативні акти, які як норму тривалості робочого часу використовують саме робочий день. Крім того, робочий день залишається елементом режиму робочого часу, який використовується при поденному обліку робочого часу і при визначенні поняття надурочних робіт.

Відповідно до чинного трудового законодавства України розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.

У більшості західних країн нормальна тривалість робочого часу також закріплюється в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах (Великобританії, Данії) для більшості працюючих — тільки у колективних договорах. При цьому для першої групи країн колективними договорами встановлена менша тривалість робочого часу порівняно із законом. Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за законодавством та 35 — 40-годинний робочий тиждень за колективними договорами.

Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

Так само як і скорочений робочий час – неповний робочий час також має меншу, ніж це передбачено нормативними актами тривалість. Він встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді: а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б) неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).

Неповний робочий час може встановлюватися як при прийнятті працівника на роботу або згодом. Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно. Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП України). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП України повинна, бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов’язковими для сторін трудового договору.

Крім вище зазначеного режиму робочого часу існує і так званий режим роботи з роздробленим робочим днем. Він вводиться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня і не може бути розподілений рівномірно (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня і не перевищуватиме 40 годин на тиждень.

Гнучкий графік роботи — це правова форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Працівникам суб’єктивне право на встановлення режиму змінного (гнучкого) графіка роботи законодавством не надається (це стосується і жінок, які мають дітей). Інакше кажучи, без згоди власника змінний (гнучкий) графік роботи не може бути запроваджений.

Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива.

Режим ненормованого робочого дня встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Працівник з ненормованим робочим днем може бути залучений розпорядженням власника до роботи після закінчення робочого дня встановленої тривалості. Невиконання такого розпорядження кваліфікується як порушення трудової дисципліни.

Відповідно до чинного законодавства України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня, виконані з відома власника. Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП України.

Чергування — це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв’язання невідкладних питань, які не входять в коло обов’язків працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою профспілкового комітету. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. Чергові не повинні виконувати обов’язків щодо перевірки перепусток на вході й виході з підприємства, обов’язків сторожів, прийому пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.

Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і вправі використовувати його на власний розсуд.

Законодавством встановлені такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни), щоденний відпочинок (міжзмінна перерва), вихідні дні (щотижневий відпочинок), святкові і неробочі дні, відпустки.

Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено статтею 24 Загальної декларації прав людини[82] та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права[83]. В свою чергу, у чинному законодавстві воно знайшло закріплення в ст. 2 Кодексу законів про працю України поряд із закріпленням права на працю.

Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених законодавством.

Одним з основних видів відпусток є щорічні відпустки. Підставою для твердження, що щорічні відпустки є основними по відношенню до інших видів відпусток є їх абсолютний характер. На відміну від інших видів відпусток (творчі, соціальні, відпустки, що пов’язані з навчанням, відпустки без збереження заробітної плати), які надаються не всім, а лише певним категоріям працівників при визначених умовах, щорічні відпустки надаються постійно, тобто носять регулярний характер, незалежно від волі роботодавця і певною мірою самого працівника. При цьому, працівник фактично може впливати тільки на час надання відпустки. А тому при певних обставинах (коли, наприклад, працівник відмовляється йти у щорічну відпустку, передбачену для нього графіком надання щорічних відпусток) право на щорічну відпустку може трансформуватися у обов’язок.

Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку здійснюється на основі великої кількості законодавчих та підзаконних нормативних актів. Показовим при цьому є той факт, що до сьогодні в Україні діє велика кількість нормативних актів СРСР. Незважаючи на те, що сьогодні в нашій державі існує кодифікований нормативний акт, який повинен був би належним чином регулювати питання робочого часу та часу відпочинку, їх вирішення залишає бажати кращого. Це свідчить про нагальну необхідність розробки та прийняття нового трудового кодексу, в якому б ці питання були врегульовані на належному рівні та не допускали двоякого тлумачення та розуміння.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.         Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К., 1996.

2.         Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. – ВВР УРСР, 1971, №50 – ст.375.

3.         Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966р.

4.         Основи законодавства України про охорону здоров’я. Закон України від 19.12.92. - Зібрання законодавства України. – т. 5.

5.         Про відпустки. Закон України від 15.11. 96. – ВВРУ. – 1997. - №2. – Ст. 4.

6.         Про державну службу. Закон України від 16.12.93. - Зібрання законодавства України. –Т. 8. – Із змін. Від 07.06.2001

7.         Про дошкільну освіту. Закон України від 11.07.2001. – ЛВУ. – 2001. - №31. – Ст. 1388.

8.         Про загальну середню освіту. Закон України від 13.05.99. –ОВУ. – 1999. - №23. – Ст. 1033

9.         Про колективні договори і угоди. Закон України від 01.07.93. – Зібрання законодавства України. – Т. 7.

10.       Про освіту. Закон України в ред. Від. 23.03.96. - Зібрання законодавства України. – Т. 2.

11.       Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні. Закон України від 16.12.93. - Зібрання законодавства України. – Т. 8.

12.       Про позашкільну освіту. Закон України від 22.06.2000. – ОВУ. – 2000. - №29. – Ст. 1190.

13.       Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти. Затверджена наказом міністерства освіти України від 15.04.93 №102

14.       Показники і критерії умов праці, за якими будуть надаватися щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства праці та соціальної політики України №385/55. від 31.12.1997р. – Офіційний вісник України. – 1998. – №4. – ст. 167.

15.       Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 309. — ОВУ. — 1999. — № 9. — Ст. 345.

16.       Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт. Затверджене постановою КМУ від 27.04.98 №578. – ОВУ. – 1998. - №17. – Ст. 635.

17.       Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 28.0693 №43. – Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 1997. - №11-12. – С. 293.

18.       Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України №16. від 30.01.1998р. – Офіційний вісник України. – 1998. – №5 – ст. 191.

19.       Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 № 634. — ОВУ. — 1997.—№ 27. — С. 52

20.       Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996р. – ВВР України, 1997, №2 – ст. 5.

21.       Правила визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України. Затверджене наказом Міністерства транспорту України від 02.04.2002 № 219. – ОВУ. – 2002. - № 17. – Ст. 913.

22.       Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11.12.29.

23.       Правила про умови праці вантажників при вантажно-розвантажувальних роботах. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 20.09.31.

24.       Про деякі питання, пов’язані з переведенням робітників та службовців підприємств, установ, організацій на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Роз’яснення Державного комітету СРСР по праці та заробітній платі та ВЦРПС від 08.04.67 № 4/П-10.

25.       Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня. Указ Президента України від 26.04.95 №334/95. – УК. – 29.04.95.

26.       Про затвердження розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ. Наказ Міністерства освіти і науки України від 29.03.2001 № 161.—Офіційний вісник України. – 2001. - № 15. – Ст. 663.

27.       Про заходи щодо подальшого вдосконалення використання праці пенсіонерів та інвалідів у народному господарстві та пов’язаних з цим додаткових пільгах. Постанова Ради Міністрів СРСР від 14.ю09.73 №674.

28.       Про практику розгляду судами трудових спорів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 №9.

29.       Про режим роботи водіїв та кондукторів міського пасажирського транспорту. Постанова Ради Міністрів СРСР від 24.01.69 №73.

30.       Про режим робочого часу працівників радгоспів та інших державних підприємств сільського господарства. Постанова Ради Міністрів СРСР від 25.05.62 № 475.

31.       Про скорочення тривалості робочого дня для робітників і службовців у передвихідні та передсвяткові дні. Постанова Ради Міністрів СРСР від 08.03.56 № 318.

32.       Про порядок і умови суміщення професій (посад): Постанова Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 року № 1145 // СП СРСР. – 1982. - №2. – Ст. 7.

33.       Про суміщення посад і служби родичів в установах, на підприємства і організаціях усуспільненого сектора: Постанова Ради Міністрів УРСР від 03.11.1980 № 593 // Збірник законів УРСР. – 1993. - №32. – Ст. 413.

34.       Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: Постанова КМУ від 31 квітня 1993 року № 245// Урядовий кур’єр. – 1993. - № 54.

35.       Положення про умови праці надомників: Завтра. Деркомпраці СРСР і ВЦРПС від 29.09.81 // Бюлетень Держкомпраці СРСР. – 1982. - №1.

36.       Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31.03.94 № 46. // Інформаційний бюлетень України. – 199. - №18.

37.       Рекомендації про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. №7 (із змінами внесеними наказом Мінпраці України від 5 лютого 1998 р. №18) // Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1997. — №12. - С 27-28; 1998. - №3. - С. 38

38.       Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку. Затв. постановою Кабінету Міністрів України №1290 від 17.11.1997р. – Офіційний вісник України. – 1997. – №48. – с. 23

39.       Тимчасове положення про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Затверджене наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 20.05.99 № 147.

40.       Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.98 № 45. — ОВУ. — 1998.— №3. —Ст. 105.

41.       Антон О.А. Право на відпустку: соціальний захист і санкції за правопорушення. – Юридичний вісник. – 2004.- № 23. – С. 9

42.       Барабаш А. Деякі властивості трудових контрактів
// Право України. — 1997. — №8. - С. 53-57.

43.       Барабаш А.Т. К вопросу о некоторых свойствах трудового правоотношения. // Ученые записки Харьковского гуманитарного института «Народная Украинская академия», том 2. – Харьков, 1996. – 427с.

44.       Бачинський М.Д. Трудові правовідносини: поняття та суть: до проекту Трудового кодексу // Право України, 2007. - №1. – С. 16-19

45.       Бенедиктова В. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. — 1999. - №7. – С. 104 —106, 131.

46.       Бойко М.Д. Трудове право України. Навчальний посібник. Курс лекцій. К.: “Олан”. – 2002. – 318 с.

47.       Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.

48.       Бенедиктов В.С. Трудовое право Украины (общая часть). Учебное пособие. – ХИВД, Харьков, 1994. – 574с.

49.       Бельц Т.М. Підстави виникнення трудових відносин в окремих галузях економіки. // Ученые записки Харьковского гуманитарного института «Народная Украинская академия», том 4. – Харьков: 2006. – 314 с.

50.       Гинцбург Л.Я. Регулирование рабочего времени в СССР. - М., 1966.

51.       Глазырин В. В. Рабочее время и время отдыха иностранного гражданина // Право и экономика. — 1998. — №5. - С. 64-66.

52.       Гончарова Г.С., Жернаков В.В., Жигалкин П.И. Закон Украины «Об отпусках». – Харьков, «Консум», 1997. – 76 с.

53.       Грузінова Л.П, Короткін В.Г. Трудове право України. Частина 3: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: МАУП, 2003.

54.       Домбругова А. Основна щорічна відпустка: правові гарантії забезпечення. – Юридичний вісник України. – 2004. - №5 – С.14.

55.       Егоров А.Н. Трудовые права молодежи. – М.: Сов. Россия, 1977. – 96 с.

56.       Жернаков В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні аспекти. Правова держава. – К., 1998.

57.       Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948р.

58.       Законодавство України про працю: Збірник нормативно-правових актів. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 696 с.

59.       Йосипович М. Трудовое право Югославии.- М: Юридическая литература, 1989. – 379с.

60.       Карпенко Д.О. Правова охорона праці молоді. // Радянське право. – 1973. - № 6. - С. 13-16

61.       Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Изд. група НОРМА-ИНФРА, 1998. – 263 с.

62.       Кисилев И.А. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. - М. Дело, 1999. – 423с.

63.       Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - №11-12.

64.       Колмайкин В.В. Про тривалість робочого часу в умовах ринку // // Ученые записки Харьковского гуманитарного института «Народная Украинская академия», том 2. – Харьков: 2006. – 364 с.

65.       Коментар до Конституції України. К., 1998.

66.       Крылов К. Новый Трудовой кодекс должен защищать права работников // Человек и труд. – 1998. - № 5. – С.64-66.

67.       Курилин М.Н. Проблема трудоспособного возраста молодежи в национальном и международном трудовом праве. // Советское государство и право. – 1989. - № 2. – С. 50-56

68.       Лаврінчук І. Процесуальне забезпечення трудових прав в Україні // Право України. – 2001. - №1. - С. 54.

69.       Людина і праця: Довідник з правових питань / Укладач І.П Козинцев, Л.А. Савченко. – К., 1997.

70.       Малов В.Г., Орловський Ю.П. Советское трудовое право: Учебник. - М.Лит, 1989. - 303с.

71.       Мурашко М.І. Довідник. Практичні питання реалізації положень законодавчих та нормативних актів, що пов’язані з трудовим законодавством. – К., 1995.

72.       Научно-практический комментарий к законодательству Украины о труде. Том 1. Симферополь, 1998. – 896 с.

73.       Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. – К., 1996. - 328 с.

74.       Рабинович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина. – К.: Атака, – 464с.

75.       Российское трудовое право: Учебник для вузов/ Под ред. А.Д. Зайвина. – М., 1998.

76.       Советское трудовое право / Под ред. Андреева В.С. – М., 1965. - 412с.

77.       Советское трудовое право / Под ред. Проф. Александрова Н.Г. – М., 1972. – 380 с.

78.       Советское трудовое право / Под ред. Смирнова О.В. – М. , 1991. – 290 с.

79.       Солодовник Л. Роль юридичних фактів у динаміці правовідносин трудового права //Право України. – 2000. - №7.

80.       Сташків Б. Про додаткову оплачувану відпустку одиноким матерям. – Праця і зарплата. – січень 2005. –№3. – С. 15.

81.       Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К.:„Видавництво А.С.К.”, 2003р. – 1023 с.

82.       Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. – Київ, „Знання”, 2000.

83.       Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 2006. – 512 c.

84.       Трудовое право и повышение эффективности общественного производства. Под ред. Иванова С.А. – Изд-во «Наука», М., 1972г.,– 510с.

85.       Трудовое право России: Учебник для вузов / отв. ред. – проф. Р.З.Лившиц и проф. Ю.П.Орловский. – М.: ИНФРА- М – НОРМА. – 1998. – 480 с.

86.       Трудовое право Украины / Под ред. Чанышевой Г.И., Болотиной Н.Б. – Х.: Одиссей, 2001. – 512 с.

87.       Трудовое право Украины: Учебно-справочное пособие / Ответственный редактор Г.И. Чанышева, Н.Б. Болотина. – Х., 1999.

88.       Трудовое право. Учебник под ред. Смирнова О.В. – М.,1996. – 458с.

89.       Хохрякова О.С. Отпуска рабочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1984. – 124с.

90.       Цибулько П.Р. Забезпечення права на відпустку – обов’язок, а не право роботодавця // Інформаційне право. – 2006. - № 4. – С. 45-49.

91.       Цибулько П.Р. Проблеми надання відпусток в окремих галузях народного господарства: шляхи вирішення // Інформаційне право. – 2006. - №7. – С. 100-104.

92.       Цибулько П.Р. Право на відпустку та його захист в Українській державі // Інформацйіне право. – 2007. - №1. – С. 86-90.

[1] Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - №11-12.

[2] Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. – К., 1996. с. 112.

[3] Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. – Київ, „Знання”, 2000. – с.274.

[4] Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11.12.29.

[5] Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 1996. — С 97

[6] Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К.:„Видавництво А.С.К.”, 2003р. – 1023 с.

[7] Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. – Київ, „Знання”, 2000. – с.274.

[8] Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. – Київ, „Знання”, 2000. – с.277.

[9] Основи законодавства України про охорону здоров’я. Закон України від 19.12.92. - Зібрання законодавства України. – т. 5.

[10] Про загальну середню освіту. Закон України від 13.05.99. –ОВУ. – 1999. - №23. – Ст. 1033

[11] Про загальну середню освіту. Закон України від 13.05.99. –ОВУ. – 1999. - №23. – Ст. 1033

[12] Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. – К., 1996. с. 116.

[13] Про скорочення тривалості робочого дня для робітників і службовців у передвихідні та передсвяткові дні. Постанова Ради Міністрів СРСР від 08.03.56 № 318.

[14] Бойко В.М. Право соціального забезпечення. Підручник. – К., 2004. – с. 206

[15] Крылов К. Новый Трудовой кодекс должен защищать права работников // Человек и труд. – 1998. - № 5. – С.64-66.

[16] Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 28.0693 №43. – Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 1997. - №11-12.

[17] Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. – Київ, „Знання”, 2000. – с.274.

[18] Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня. Указ Президента України від 26.04.95 №334/95. – УК. – 29.04.95.

[19] Про колективні договори і угоди. Закон України від 01.07.93. – Зібрання законодавства України. – Т. 7.

[20] Про режим роботи водіїв та кондукторів міського пасажирського транспорту. Постанова Ради Міністрів СРСР від 24.01.69 №73.

[21] Про режим роботи водіїв та кондукторів міського пасажирського транспорту. Постанова Ради Міністрів СРСР від 24.01.69 №73.

[22] Про колективні договори і угоди. Закон України від 01.07.93. – Зібрання законодавства України. – Т. 7.

[23] Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. – Київ, „Знання”, 2000. – с.209.

[24] Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 1996. — С 99.

[25] Про деякі питання, пов’язані з переведенням робітників та службовців підприємств, установ, організацій на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Роз’яснення Державного комітету СРСР по праці та заробітній платі та ВЦРПС від 08.04.67 № 4/П-10.

[26] Про скорочення тривалості робочого дня для робітників і службовців у передвихідні та передсвяткові дні. Постанова Ради Міністрів СРСР від 08.03.56 № 318.

[27] Про відпустки. Закон України від 15.11. 96. – ВВРУ. – 1997. - №2. – Ст. 4.

[28] Про освіту. Закон України в ред. Від. 23.03.96. - Зібрання законодавства України. – Т. 2.

[29] Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К.:„Видавництво А.С.К.”, 2003р. – 1023 с.

[30] Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. – Київ, „Знання”, 2000. – с.210.

[31] Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 1996. — С. 97

[32] Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичнський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – с.374.

[33] [33] Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичнський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – с.378.

[34] Про практику розгляду судами трудових спорів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9. – збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. 1998. – С. 711. – Із змінами від 25.05.98

[35] Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичнський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – с.381.

[36] Загальна декларація прав людини., прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948р.

[37] Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966р.