Правове становище громадян

2.1 Правове становище громадян

Найповнішою правоздатністю володіли афінські громадяни (аналогічна категорія громадянства була і у всіх інших полісах Еллади). За законом 451 р. до н. е.. громадянином міг вважатися афінянин, народжений від перебували в законному шлюбі батьків, кожен з яких був афінським громадянином. За настанні повноліття (у 18 років для юнаків) проводився запис нового громадянина під фратрії і в філу. Після цього наставала можливість користуватися передбаченими законами правами. Юнаки протягом двох років (з 18 до 20) зобов'язані були пройти військову службу. Тільки після служби громадяни мали право бути присутніми в зборі. Цивільні списки велися органами самоврядування - демотами; загальний контроль здійснював буле. За кожним залишалося право оскаржити неправильний, з його точки зору, запис про громадянство. При Солон увійшло в практику надання громадянства шляхом натуралізації (обживання) вихідцям з інших грецьких полісів, але досить швидко це припинилося. Афінський поліс став замкнутим, громадянство в ньому - вродженої привілеєм [4, 381].

Права громадянства виявлялися передусім у політичній сфері, тобто в можливості брати участь у діяльності органів влади, управління і суду. У комерційному обороті, в угодах воно майже не давало переваг. Громадянин мав право на місце в громадському театрі, на релігійних церемоніях, право на видачі в особливих випадках з громадських фондів. Крім військової, афінські громадяни несли натуральні та грошові (податкові) зобов'язання перед полісом. Обов’язки афінських громадян полягали в тому, що кожен повинен був берегти своє майно і працювати на земельній ділянці, приходити на допомогу полісу всіма своїми засобами за надзвичайних обставин, захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, підкорятися законам і виборним органам влади, брати активну участь у суспільному житті, поважати батьківських богів.

У рамках полісної організації афінські громадяни були практично рівними. Майновий ценз, встановлені Солоном для історичних категорій вільного населення, мали значення для запису в той чи інший рід військової служби і для доступу до числа магістратів. Найнижча майнова категорія - фети - перебувала разом з тим у політично приниженим становищі: вони не могли призначатися в посадові особи (хоча у V ст. Їх число складало від 2 / 3 до 1 / 2 всього населення полісу) [4, 395]. Проте майнова нерівність вела і до політичної. Афіняни визнавали фізичну працю за винятком землеробської, негідною громадянина. Тому всі інші роботи виконували метки – іноземці, вільновідпущеники та раби.

Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. Найбільш суттєвими правами громадянина були право на свободу та особисту незалежність від будь-якої іншої людини; право на земельну ділянку на полісній території та економічну допомогу від держави у випадку матеріальних труднощів, право на носіння зброї і служби в ополченні, право на участь у справах держави (у народних зборах, раді, виборних органах); право на шанування і захист вітчизняних богів; право на захист і заступництво афінських законів. Навіть після демократичних реформ збереглося привілейоване становище родової аристократії: патріархальна влада щодо членів фратрій, тільки вони могли робити жертвопринесення.

Входження афінянин до числа громадян було обставлено особливої правової процедурою - покути. За скоєні проти поліса злочину, релігійні або сімейні проступки громадяни могли зазнати й довічної атіміі - позбавлення прав громадянства без вигнання. Найбільш часто атімія була наслідком проявленої в бою боягузтва, лжесвідчення, розтрати громадських коштів, підкупу відносно посадових осіб. Атімія виражалася у позбавленні прав доступу на ринок, у святилищі, звичайно ж, до органів влади. Крім повної, могла бути і часткова атімія - позбавлення частини прав (наприклад, права на судовий захист).

2.2 Правове становище вільних осіб, які не були громадянами

Метеки - в Стародавній Греції - клас неповноправних жителів Аттики. Метеки були іноземці, поселяється в Аттиці на тривалий час або назавжди. Кожен іноземець після закінчення розумного терміну зобов'язаний був вписатися у лави метеків. Крім того, в клас метеків надходили відпущені на волю раби [6, 218].

Метеки були особисто вільні, але не були громадянами і не користувалися їхніми правами. Вони не могли, наприклад, ні займати громадських посад, ні подавати голос на народних зборах, ні здійснювати публічних жертвоприношень. Вони не мали також права вступати в законний шлюб з громадянками і набувати нерухому власність, тобто вони не мали права володіти землею, а могли мати тільки рабами та рухомим майном. Метеки не включалися в Аттиці ні в філи і фратрії, ні в пологи, ні в деми. Вони не мали права безпосередньо звертатися до урядової влади. Вони зобов'язані були вибрати собі з громадян покровителя, який і був посередником між метеком та органами управління. За відсутність покровителя Метеки каралися позбавленням майна.

Судові справи метеків як між собою, так і з громадянами, розбиралися архонтом полемарх; покровителю досить було ввести метеку до суду, після чого він міг вести далі свою справу особисто. На користь держави метеки платили щорічний внесок (подушний податок), так званий; крім того, вони платили невелику подати за право торгувати на ринку, вносили пряму подати у більшому, ніж громадяни, розмір та виконували деякі повинності. Серед метеків проте зустрічалися й багаті рабоволодільці, торгівці, судновласники, власники ремісничих майстерень. Вони залучалися, як і багаті афіняни, до несення державної повинності — літургії.

Хоча метеки і мали правами на повну охорону закону їх особи та майна, злочини відносно їх розцінювалися як менш важливі: так, за вбивство метеку покладалася не страта, а лише каторжні роботи.

Нарівні з громадянами метеки несли військову службу, причому ті з них, які мали відповідний ценз, служили гоплітамі. Проте, навіть маючи відповідний ценз, вони не могли бути допущеними до служби у кінноті. За надані послуги державі вони могли бути звільнені народними зборами від деяких повинностей, наприклад отримували свободу від платежу метекского внеску або прирівнювалися у відправленні державних повинностей з громадянами.

Метеки могли також одержувати (як виняток) право придбання нерухомої власності, право безпосередньо звертатися до урядовим установам і т. д. Право громадянства вони могли отримувати або за особливі заслуги, або для збільшення кількості громадян, що було, наприклад, вироблено у великих розмірах Клісфеном.

Вільновідпущеники, майже завжди чужинці, в усьому уподібнювалися метекам. Відрізнялися від них лише тим, що вони зобов'язані були мати в якості покровителя свого колишнього господаря і не мали права вибирати покровителя за бажанням [6, 227].

Окремою категорією населення Стародавньої Греції слід вважати іноземців. На відміну від метеків, вони не були натуралізовані у грецькому суспільстві. Вони мали всі права в комерційному обороті, користувалися захистом влади і права, але не несли жодних цивільних обов'язків (крім сплати торгових зборів і податків) і тим більше не мали політичних прав. Іноземці могли отримувати індивідуальні привілеї (за надані послуги полісом, з поваги до багатства або популярності): право володіти землею, але в меншому, ніж афіняни, розмірі, доступом до театру і т. п.