Правове становище осіб, які не були громадянами Риму. Латини та перегрини

2.2 Правове становище осіб, які не були громадянами Риму. Латини та перегрини

Латинами визнавалися найдавніші мешканці регіону Лаціум та їх потомство. Потім правовий статус латина стали надавати деяким італійських громадам і за межами Лаціуму. Після того як в I ст. до н.е. римське громадянство поширилося на всю Італію, статус латина залишився лише за населенням позаіталійскіх громад або провінцій, яким він надавалася особливими актами Римської держави.

Статус латина також набував раб, якого відпускав на свободу пан-латин або римський громадянин, але за умови надання вільновідпущенику цього статусу. Таким чином, статус латина отримує певну юридичне значення і відповідне оформлення. Набувається він в результаті:

а) народження в родині латинів, при цьому діють ті ж правила, що і для римських громадян: статус шлюбного дитини визначається за статусом батька, народженої поза шлюбом - за статусом матері;

б) присвоєння статусу латина актом державної влади;

в) добровільного переходу римського громадянина до числа латинів з метою отримання земельного наділу;

г) звільнення з рабства паном - латином або римським громадянином, але за умови надання правового статусу латина [17, 261].

За законом Юніана до становища латинів прирівнювались деякі види вільновідпущеників, яких називали за назвою закону - latini Juniani. Однак їх юридична правоздатність мала одну суттєву відмінність: на випадок смерті вони не мали права розпоряджатися своїм майном за заповітом, ані передавати його своїм дітям у спадщину за законом - їхня спадщина переходила до попереднього рабовласника.

Правове становище латинів істотно відрізнялося від римських громадян. Латини користувалися обмеженими правами в публічно-правовій сфері. Вони користувалися лише правом голосу, проте не могли займати виборні посади магістратів. Однак вони мали такі ж права торгувати і вступати в шлюб, як і римські громадяни. Латини колоніальні володіли лише правом торгувати, a а правом вступати у шлюб - тільки в тому випадку, якщо воно було спеціально надано окремим особам або населенню цілої общини. Право на звернення до суду за розв'язанням майнових спорів, а також порядок судочинства був для всіх латинів таким же, як і для римських громадян.

У цивільно-правовій сфері латини за правовим статусом наближалися до римським громадянам, проте далеко не всі. Основна частина латинів - жителі Лаціуму, також як і римські громадяни, володіла правом вступати в шлюб і правом торгувати. Решта латини - раби, відпущені на волю і отримали статус латина (вони називалися «латини Юніана» за назвою закону, який надав їм цей статус), - не володіли правом вступати в шлюб, заповісти своє майно, успадковувати його згідно із законом. Після смерті такого латина його майно переходило до пана, який надав йому свободу. Зобов'язання ж померлого до пана не переходили, тобто латіни «жили як вільні, мерли як раби».

При бажанні латини могли порівняно легко придбати римське громадянство. Воно надавалося чинності загальних постанов Римської держави, що привласнювали його цілим категоріям латинів за певних обставин. Переїхавши на постійне місце проживання в Рим, вони також отримували статус римського громадянина. Пізніше це призвело до різкого зменшення чоловічого населення в містах Лаціум. Тому було встановлено правило: переїжджаючи до Риму, латин зобов'язаний залишити на місці колишнього місця проживання чоловіче потомство [9, 187].

Права римського громадянина отримували також латини, обрані у своїх громадах на посади магістрів або сенаторів. Латини Юніана могли отримати римське громадянство тільки за особливі заслуги перед Римською державою. Але вже в I ст. до н.е. все населення Італії мало правовий статус римського громадянина.

До такої категорії населення, як перегрини, належали сусідні з Італією скорені Римом народи Вони не зверталися в рабство і не отримували правового статусу римського громадянина. У найдавніші часи це були вороги (hostes), які не користувалися правовою охороною з боку Римської держави. Проте з плином часу, змінами в соціально-економічному житті римського суспільства гостес поступово утворюють самостійну групу вільного населення і отримують правовий статус пригорнув.

Статус перегрина набував також дитина, народжена в сім'ї пригорнув або перегринкою поза шлюбом. За деякі кримінальні злочини римський громадянин міг бути позбавлений звання і висланий в місця проживання пригорнув, де отримував їхній статус.

Перегрин політичними правами римських громадян не володіли, хоча були підданими Риму. В області цивільно-правових відносин вони керувалися власним національним правом. Формальною підставою для цього був закон про провінції, що встановлює для неї особливий правовий режим. Таким чином, склалася різноманітна система правового регулювання майнових відносин у різних провінціях, до того ж не було загальної правової основи для контакту з Римом в цій сфері. Зазначені фактори утруднювали нормальний розвиток цивільного обороту між самими перегринами, та перегринами і римськими громадянами. У їх усунення неоціненну роль зіграв перегринський претор. Саме він у творчому союзі з міським претором копітко виловлював найцінніший досвід правової культури інших народів, узагальнював його і заломлювати в практичній діяльності. Це було одним з найбагатших джерел правової мудрості, відбитий в правотворчої діяльності преторів.

Перегринам в окремих випадках надавалося римське громадянство. Так, за особливі заслуги перед Римським державою окремим перегринам або навіть групам скаржився цей статус. Найчастіше Римське держава надавала його групам пригорнув спеціальним актом державної влади з певних політичних, економічних, інших міркувань, наприклад, з метою поповнення воїнами римських легіонів, в яких, як відомо, могли нестимуть службу Тільки римські громадяни.

На початку III ст. всі відмінності в правовому становищі різних категорій вільного населення втратили своє значення. У 212 р. н.е. імператор Каракала розповсюдив статус римського громадянина на всіх підданих величезної імперії, що пояснювалося швидше фіскальними міркуваннями, ніж політичними. Як би там не було, але все населення Римської імперії стало її громадянами. Залишилися тільки деякі обмеження. Так, що прибувають на територію Римської держави іноземці, не є підданими Риму, залишалися на положенні перегринів (варвари, слов'яни, германці та ін), як і піддані Риму, які вчинили певні злочини. Тим не менш, надання статусу римського громадянина всьому населенню Риму формально зрівняло усі категорії вільного населення Риму, усунувши розмежування на громадян та негромадян [9, 372].