Правовий статус комунальних підприємств

Вступ

Сьогодні в господарському обороті України беруть участь різноманітні суб'єкти господарської діяльності, серед яких окреме місце займають комунальні підприємства.

Необхідно зазначити, що термін “комунальне підприємство”, як і термін “комунальна власність” досить молодий. Якщо років десять назад під комунальним підприємством могли уявити підприємство, що надає житлово-комунальні послуги, то сьогодні його ясно розуміють як один із видів підприємств. Хоч досі і в офіційних назвах, і в статутних документах ряду таких підприємств можна зустріти назву “державне комунальне підприємство”, що є юридично невірним.

Якщо на першому етапі існування комунальної власності, комунальні підприємства створювались на базі майна, що передавалось з державної в комунальну власність, або взагалі одержувались з державної власності в цілому, то сьогодні територіальні громади вимушені з метою задоволення своїх потреб та поповнення бюджету самостійно створювати власні підприємства, передаючи їм власне майно, зокрема, набуте від колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. В даний час мабуть чи не в кожній сільській, селищній раді створені комунальні підприємства, що надають населенню різні послуги (обробіток землі, посів та збирання врожаю, надання перукарських послуг тощо).

В юридичній літературі більша увага приділяється правовому статусу державного та приватного майна, ні ж майна комунального. Відповідно, більше уваги і до правового статусу державних та приватних підприємств.

Можна погодитись з тим, що правовий статус комунальних підприємств багато в чому буде схожий на правовий статус державних підприємств. Поряд з цим, комунальні підприємства належать до іншої самостійної форми власності, правовий статус якої може визначатись окремими законами (наприклад, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”). Самостійний правовий статус комунальних підприємств нерідко призводить до суперечок про поширення чи непоширення норм окремих законів про державне майно на правовідносини, пов’язані з комунальним майном (наприклад, Законів України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію”).

Всі вказані моменти визначають актуальність окремого дослідження основних положень функціонування комунальних підприємств в господарській системі України.

Тому за мету в цій роботі поставлене визначення особливостей правового статусу комунальних підприємств.

Об’єкт дослідження – правові норми, що визначають правовий режим діяльності комунальних підприємств.

Поставлені в роботі завдання:

-           дати поняття комунальної власності;

-           дати поняття комунальних підприємств;

-           визначити обсяг повноважень органів місцевого самоврядування щодо комунальних підприємств;

-           дослідити правову базу, в якій функціонували і функціонують комунальні підприємства;

-           порівняти правовий режим майна комунальних підприємств на протязі всього часу їх існування, а також визначити зміни цього статусу у нових Цивільному та Господарському кодексах України;

-           охарактеризувати особливості майна комунальних підприємств;.

У зв’язку з тим, що обрана тема знаходиться на межі цивільного і господарського права, то в роботі використовувались підручники, монографії, статті як з цивільного права, так і з господарського таких фахівців, як:

Притики Д.М., Тітова М.І., Щербини В.С., М.К. Треушнікова, В.В. Комарова, Д.О. Миргородського та ін.

Але, оскільки в роботі досліджуються правові норми, що стосуються правового режиму майна комунальних підприємств, то основою написання цієї роботи все ж є нормативні акти, головні з яких Господарський кодекс України (в роботі – ГК) та Цивільний кодекс України (в роботі – ЦК).

Розділ 1. Комунальні підприємства в системі суб’єктів господарських правовідносин   1.1 Правова природа створення та функціонування комунальних підприємств

Правовою основною створення та функціонування комунального підприємства є комунальна власність.

Сьогодні термін “комунальна власність” впевнено ввійшов в наше життя, хоч років десять-п’ятнадцять тому його в нормативних актах не існувало. Сформувавшись як вид державної форми власності (ст. 31 Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 року), комунальна власність закріпилась як самостійна форма власності поряд з державною і приватною (ст. 41 Конституції України від 28 червня 1996 року).

Ст. 31 Закону України “Про власність” визначено, що комунальна власність – це власність адміністративно територіальних одиниць. Суб’єктом права комунальної власності ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року визначені територіальні громади, від їх імені та в їх інтересах яких функції і повноваження місцевого самоврядування здійснюють місцеві ради (ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Закономірно, що територіальні громади, маючи досить широкий перелік об’єктів комунальної власності, з метою належного матеріального забезпечення своїх потреб, створюють на своїй території комунальні підприємства.

Розглядаючи поняття та особливості правового стаутсу комунальних підприємств неодмінно треба розглянути процес трансформації права комунальної власності на території України взагалі.

Наприклад, в праві Київської Русі не було й не могло бути загального терміну для позначення права власності, бо його зміст залежав від того, хто був суб’єктом i що фігурувало як об’єкт права власності.

Починаючи з Руської Правди, джерела права завжди містили норми, які б захищали приватну форму власності. Так було за Литовсько-Польської держави, так було за козацької доби, так було за Російської імперії.

Конституція СРСР 1936 р. розрізняла особисту власність громадян та соціалістичну власність. При чому особиста власність була похідною від власності соціалістичної. Соціалістичною власністю була державна загальнонародна власність, колгоспно-кооперативна власність, власність профспілкових та інших громадських організацій.

Останні до перебудови дослідження щодо класифікації типів, видів i форм власності в СРСР у відповідності з Конституцією СРСР 1977 р. а також з існуючою доктриною давали тлумачення, що в Радянському Союзі існував єдиний соціалістичний тип власності, який ділився на суспільну i індивідуальну.

Конституція (Основний Закон) України 1978 року в главі 2 зазначала, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань (ст. 10).

Державна власність - це спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави (ст. 11).

Таким чином, держава на найвищому рівні не закріплювала комунальної форми власності – існувала загальна державна власність. Державна власність понад 70 років займала провідне місце серед усіх форм власності у СРСР, а її питома вага в цілому складала більше 90 відсотків в національному багатстві країни.