Співвідношення неустойки (штрафа, пені) у цивільному праві та інших галузях права

3.4 Співвідношення неустойки (штрафа, пені) у цивільному праві та інших галузях права

Визначення неустойки у теорії цивільного права та інших галузей права суттєво відрізняються одне від одного, що суттєво впливає на правильність її застосування та спричиняє правові колізії.

Наприклад, ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України визнає неустойку як грошову суму або майно, які боржник має передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка за Цивільним Кодексом може виступати у вигляді штрафу та пені. Разом із тим Господарський кодекс оперує поняттям «штрафні санкції». Ними є господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому Господарський кодекс виділяє такі види штрафних санкцій як неустойка, штраф, пеня.У такому підході Господарського кодексу до класифікації штрафних санкцій є певні недоліки. Так, визначення видів штрафних санкцій Господарський кодекс не містить. Відсутнє і чітке відмежування їх одна від одної. Є лише вказівка, що розмір штрафних санкцій може бути визначений договором:

-           у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання ;

-           у певній визначеній грошовій сумі;

-           у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання;

-           у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тим не менше, виходячи з цієї вказівки неможливо визначити, що з перерахованого вище є неустойкою, що штрафом, а що пенею [30, с.80].

Ця прогланина могла б бути заповнена шляхом застосування до недостатньо чітких положень Господарського кодексу про штрафні санкції положень про неустойку, що містяться в Цивільному кодексі України як у нормативному акті загального характеру.

Така можливість існує завдяки положенню Господарського кодексу України, яке визначає, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Але слід мати на увазі, що Цивільний кодекс України визначає штраф і пеню як види неустойки, тоді як Господарський кодекс визначає неустойку, штраф і пеню як окремі самостійні види санкцій [30, с.80].

Одним з найбільш цікавих питань є питання щодо розміру відповідальності за порушення зобов’язання . Так, згідно ст. 551 Цивільного кодексу України , встановлений законом розмір неустойки може бути збільшений у договорі за згодою сторін. Частина 2 вказної статті передбачає заборону лише на зменшення встановленого законом розміру неустойки. Водночас ст.231 Господарського кодексу наголошує на тому, що передбачений законом розмір штрафних санкцій стосовно окремих видів зобов’язань не може бути змінений.

Стає незрозумілим, чи можуть сторони самостійно збільшити розмір штрафних санкцій (неустойки) у випадку, якщо це не передбачено законом. Але норма Цивільного кодексу не передбачає будь-яких винятків із загального правила про збільшення розміру неустойки, до того ж цей пункт має не меншу силу, ніж Господарський кодекс, тому це питання лишається відкритим.

Звернемося до колізії, яка виникає при вирішенні питання про порядок стягнення неустойки та відшкодування збитків. Так, ст. 624 Цивільного кодексу передбачає, що неустойка підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від стягнення збитків. Водночас Господарський кодекс передбачає , що збитки стягуються в частині, яка не покрита штрафними санкціями. Можливість же відшкодування збитків у повному обсязі поряд зі стягненням неустойки має бути передбачена законом чи договором. Можна вважати, що ст.624 Цивільного кодексу і є тим самим передбаченим законом варіантом, але тоді абсолютно незрозуміло, яке практичне значення має згадана норма Господарського кодексу України.

Та найбільш незрозумілим є питання, чи можливо взагалі застосовувати визначення штрафу та пені, наведені в ЦК України стосовно господарських правовідносин. Господарський кодекс оперує даними поняттями, але визначення їм не дає. Так, Господарський кодекс України передбачає, що розмір санкцій може бути встановлений у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання в певній визначеній сумі або в процентному відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання [30, с.80].

Разом із тим ст. 549 Цивільного кодексу України при визначенні терміна «штраф» використовує поняття нвиконаного чи неналежним чином виконаного зобов’язання, а при визначенні «пені» - поняття несвоєчасно виконаного зобов’язання . Тобто штраф і пеня, згідно з Цивільним кодксом не передбачають можливості стягнення неустойки від усієї суми зобов’язання , натомість визначають її лише у відсотковому відношенні від невиконаного, виконаного неналежним чином чи несвоєчасно виконаного зобов’язання [50, с.138].

Більше того, Господарський кодекс визначає штрафні санкції виключно як господарські санкції у вигляді певної грошової суми, тоді як згідно Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею)може бути й інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення зобов’язання. Майном же, в силу ст.190 Цивільного кодексу , можуть бути, наприклад, майнові права.

Можна також розглянути питання про строки нарахування штрафних санкцій (неустойки). Так, Цивільний кодекс не передбачає будь-яких строків, що обмежували б її нарахування . Господарсьий кодекс ж однозначно вказує на те, що нарахування штрафних санкцій в разі прострочення виконання зобов’язання припиняється, якщо інше не встановлено договором чи законом, через шість місяців з того моменту, коли зобов’язання мало бути виконаним.

Звісно, можна припустити, що ця норма просто конкретизує загальні положення Цивільного кодексу України. Однак справа полягає в тому, що штрафні санкції існують, згідно з Господарським кодексом України , виключно у грошовій формі, а неустойка (штраф, пеня) за Цивільним кодексом може нараховуватись і як інше майно. Таким чином, якщо пеня існує в грошовій формі, то її нарахування за загальним правилом має бути припинено із закінченням шести місяців з моменту, коли зобов’язання мало бути виконаним. А у випадку, коли пеню, відповідно до Цивільного кодексу , встановлять у вигляді певного майна (будь-якого товару, що підлягає передачі), то строк її вже не обмежений, адже це вже не штрафна санкція, передбачена Господарським кодексом України, з огляду на те, що майно не є грошовою сумою. На жаль, список подібних казусів дуже довгий [50, с.139].

Крім цивільного та господарського права, категорії штраф і пеня широко використовуються і в інших галузях права, зокрема у податковому праві , але в цьому випадку вони не об’єднуються загальним терміном «неустойка».

До осіб-порушників податкового законодавства застосовуються штрафні санкції (штрафи), тобто плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідним законом. Отже, в цьому разі має місце штрафна відповідальність, яка передбачає застосування санкцій , що впливають на правопорушника , з метою загальної та особистої превенції правопорушень [57, с.58].

Порд із штрафними санкціями законом передбачено застосування пені, тобто плати у вигляді відсотків, що нараховуються на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання. Пеня нараховується на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання.

Основною відмінністю застосування штрафів і пені у цивільному та податковому праві є те, що компенсаційна функція неустойки пов'язується з відшкодуванням збитків. В той самий час виникає запитання: чи має місце реалізація компенсаційної або правовідновлювальної функції в разі застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів та пені за податкові правопорушення?

Коли платник податку ухиляється від сплати податку або несвоєчасно сплачує податок, майновим інтереса держави завдається певна шкода – відбувається скорочення дохідної частини бюджету у зв’язку з недоотриманням казною грошових коштів і як наслідок цього - збільшується дефіцит державного бюджету. Нараховуючи пеню, держава прагне компенсувати відсутність коштів на певному проміжку часу, що відділяє момент, в який податок має бути сплачени, і момент реальної сплати його до бюджету та компенсувати в певній частині ті збитки, які можуть бути нею понесені в результаті порушення строків сплати податків та зборів.

Чи має місце право відновлювальна функція юридичної відповідальності за податкові правопорушення? Як сврдує В.Соловйов, її не може не бути, оскільки платник податків і держава , є суб’єктами майнових відносин, що породжують взаємні обов’язки. Порушення обов’язків однією із сторін утворює необхідність відновлення майнових прав іншої, що невідворотно породжує правовідновлювальну відповідальність [57, с.59].

Порівняно із заходами цивільно-правової відповідальності аналогія з відшкодуванням збитків начебто цілком доречна, але спірність такого припущення може проявлятись в такому.

По-перше, виходячи з економічної природи податку треба звернути увагу на те, що податкові надходження до бюджету як вид доходів державного бюджету є сума прогнозована. Розрахунки державних доходів, що складають державний бюджет, ніяк не можуть вважатись реальними сумами з чітко встановленою величиною, які мають надійти до бюджетів від конкретного платника податку у конкретний проміжок часу, адже перехід частини ВВП у власність держави через сплату податків зазнає впливу багатьох як економічних, так і правових чинників. Цей вплив проявляється через інфляцію, методологію формування корпоративних цін монополізацію економіки, не говорячи вже про раціональність складу і структуру самої податкової системи. Іншими словами, всі економічні проблеми у бюджеті зумовлені проблемами дохідних джерел, тобто станом кредитних і податкових відносин. Останні звлежать від виробництва і обміну, що свідчать про їх об’єктивну економічну природу [57, с.59].

По - друге, як і в цивільно-правовій відповідальності при відшкодуванні збитків , доцільно і при притягненні до юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства звернути увагу на питання причинового зв’язку. В цивільному праві при відшкодуванні збитків обов’язкова наявність причинного зв’язку між невиконанням умов договору і збитками. Як зазначає В.Євтєєв, порушення договору боржником є необхідною та і достатньою умовою для настання збитків. Це означає, що це конкретне порушення може викликати виникнення тих видів збитків, відшкодування яких вимагає потерпіла сторона, а також, найголовніше, що порушення є тією головною умовою, без якої збитки не настали б. Тому не можна робити висновок про те, що конкретний платник податку, не сплативши або вчасно не сплативши податок, своїми діями спричинює утворення дефіциту державного бюджету.

Говорячи про дефіцит бюджету треба звернути увагу на таке : досягення рівноваги бюджету –дуже складне фінансово-політичне завдання. Теорія хоч і багато займалася цим поняттям, не може дати рецептів для правильного співвідношення між державними доходами і видатками, і на сьогодні проблема збалансованості бюджету, покриття його дефіциту залишається предметом науково-практичних дискусій. Тому мову треба вести не про негативні наслідки взагалі від податкових праопоршень, а про збитки, що їх зазнає держава від конкретного правопорушення. Наявність лише опосередкованого причинного зв’язку дає підставу вважати, що, сплативши належну суму податку, платник відшкодовує ту шкоду, яка була завдана правопорушенням. Цим відшкодування кредитору (державі) є адекватним, оскільки майно кредитора опиняється в тому становищі, в якому воно знаходилось б у випадку , якби боржник виконав зобов’язання належним чином [57, с.59].

Отже, виникнення дефіциту державного бюджету обумовлено низкою економічних чинників і виходячи з цього невиправданим, необґрунтованим є покладання на пеню функції компенсації такої шкоди, адже санкції, наділені компенсаційною функцією, мають компенсувати не збитки взагалі, а збитки від правопорушення, за яке стягуються. Як вже було аргументовано вище, несвоєчасна сплата податків лише опосередковано впливає на невиконання державою своїх фінансових зобов’язань. Поряд з податковими надходженнями, доходи бюджету мають такі джерела як неподаткові надходження, трансферти, доходи від операцій з капіталом. І якщо за одним з джерел не виконується план надходжень і це ніяк не компенсується, чи мають компенсувати платники податків втрати від несвоєчасної сплати податків?

Слід погодитись з В. Стрельниковим, який стверджує, що аналіз причин втрат казни внаслідок недотримання податків в строк – предмет окремого дослідження. Сьогодні можна окреслити один з аспектів проблеми, а саме наскільки взагалі справедливо вимагати сплати пені за прострочення податкових платежів, якщо держава прострочення зі свого боку ніяк не компенсує [57, с.60].

Ще одним аргументо на користь розглянутої позиції може бути встановлений порядок визначення розміру штрафних санкцій у податковому законодавстві.

Так, О.Демидов вважає, що треба враховувати цілу низку чинників при визначенні розміру фінансових санкцій, наприклад, обсяг заподіяної державі шкоди. Недоцільність обґрунтування роміру штрафних санкцій полягає в тому, що розмір штрафу, неустойок, пені не може бути економічно обґрунтованим у розумінні відповідності розміру збитків, спричинених порушенням зобов’язання. Відшкодування майнової шкоди вичерпується сплатою податку в повному обсязі.

Отже, можна стверджувати, що фінансовим санкціям у податковому праві компенсаційна або правовідновлювальна функція не притаманна і, порівнюючи штрафні санкції (штрафи) і пеню з видами неустойки в цивільно-правовій відповідальності, можна провести аналогію лише зі штрафною неустойкою. Так, штраф і пеня, передбачені податковим законодавством, стягуються поряд з відшкодуванням збитків-сплатою податків [57, с.60].

Отже, пеня у податковому праві за змістом є штрафною санкцією. Тому виникає логічне запитання, чому за одне і теж саме правопорушення застосовують дві штрафні санкції, а саме – штраф і пеню. Очевидно, відповідь на це запитання полягає в самому визначенні податкового правопорушення та його характеристиці, пов’язаного з несвоєчасною сплатою податків. Подібні правопорушення складаються фактично з двох частин:

1.         Невиконання загального обов’язку щодо сплати податків у належному розмірі;

2.         Порушення термінів сплати податків.

І все ж таки, більш доцільним є застосування тільки однієї штрафної санкції. Для подолання зазначених суперечностей можна запропонувати два підходи.

Перший підхід – при податкових правопорушеннях пеню слід застосовувати за аналогією з відсотками річних за прострочення грошових зобов’язань у цивільному праві. Для цього нарахування пені слід починати:

1.         При самостійному нарахуванні суми податкового зобов’язання платником податків – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання;

2.         При нарахуванні суми податкового зобов’язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання , визначеного у податковому повідомленні.

Пеню доцільно нараховувати до прийняття банком , що обслугоує платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. Розмір пені має дорівнювати величині відсотків, під які оформляється податковий кредит. Пеня нараховується без зупинення строків нарахування [57, с.60].

Другий підхід, який є більш прийнятним – пеня має бути, поряд зі штрафом, додатковою санкцією. Особливість додаткових санкцій полягає в тому, що вони застосовуються не за попередньо вчинене правопорушення, а за протиправну відмову відновити порушений правопорядок. Ці санкції мають штрафний каральний характер, але їх застосовують не стільки для виправлення і перевиховання правопорушника, скільки для спонукання його до усунення протиправного стану. Тому пеню, як додаткову санкцію слід нараховувати після того, як платник податку, що порушив податкове законодавство, не сплачує податковий борг з сумою штрафів. Для цього момент, з якого має нараховуватись пеня, починається, наприклад, через три дні. Тобто правопорушнику треба дати час на сплату податкової недоїмки, а вже після цього застосовувати додаткову санкцію у вигляді пені, з можливою зупинкою терміну обрахування пені на час адміністративного оскарження[57, с.61].

Можна зробити короткий висновок : неустойка - найпоширеніша міра відповідальності за правопорушення. Поширеність цієї санкції пояснюється тим, що вона є зручною і легко вживаною мірою відшкодування збитків. У цьому сенсі неустойці властиві наступні риси:

- зумовленість розміру відповідальності;

- можливість стягнення за сам факт порушення (без доказу наявності шкоди);

- можливість передбачення неустойки на свій розсуд або збільшення передбаченого законом розміру.

Оскільки неустойку (штраф та пеню) дуже часто використовують і в інших галузях права, що викликає певні труднощі у застосуванні цивільно-правової категорії в податковому, господарському праві. Неузгодження визначення неустойки (штрафа та пені) у різних галузях українського законодавства викликає виникнення правових колізій та прогалин у прві, які потребують негайного вирішення.

ВИСНОВКИ

Поняття цивільно-правової відповідальності є настільки багатогранним і складним правовим явищем, що єдність в оцінках його аспектів серед дослідників не спостерігається.

Якнайповніше, чіткіше і точніше визначення цивільно-правової відповідальності дає А.А. Лук`янцев. На його думку, цивільно-правова відповідальність – це наслідок здійснення фізичною або юридичною особою цивільного правопорушення, який полягає у виникненні у кредитора (потерпілого від цього правопорушення, тобто особи, якій була завдана шкода) вимоги до правопорушника на предмет застосування до останнього заходів, передбачених законом або договором, які мають на меті відновлення втраченого кредитором (потерпілим) цивільного блага або здобуття ним компенсації за втрату цього блага, полягають в добровільному задоволенні цих вимог, або покладанні на правопорушника під непрямою або прямою дією державного примусу нових або додаткових цивільних обов'язків і (або) в применшенні суб'єктивних цивільних прав правопорушника, у тому числі в передачі потерпілому майна правопорушника [43,с. 112].

Цивільно-правова відповідальність характеризується трьома обов'язковими ознаками:

1.         державний примус;

2.         негативні несприятливі наслідки для правопорушника (боржника);

3.         засудження правопорушення і його суб'єкта.

Залежно від конкретних обставин відповідальність за цивільним правом може бути різною. Це залежить від характеру правопорушення, суб'єктного складу цивільного правовідношення і ряду інших обставин.

У юридичній науці прийнято диференціювати цивільно-правову відповідальність на різні види. При цьому критерії розмежування можуть бути вибрані залежно від цілей такої диференціації.

Залежно від підстави виникнення відповідальності розрізняють договірну і позадоговірну відповідальність. У тих випадках, коли на стороні боржника за зобов'язанням виступають декілька осіб, відповідальність цих осіб може бути дольовою, солідарною і субсидіарною. У тих випадках, коли настання шкоди або збитків стало результатом не лише поведінки порушника цивільних прав, але і винної поведінки самого потерпілого, говорять про так звану змішану відповідальність.

Особливий характер відповідальності встановлений законом на випадок прострочення у виконанні зобов'язання [19,c.18].

Юридичний словник дає таке визначення субсидіарної відповідальності: «Субсидіарна відповідальність – одна з видів відповідальності цивільної : додаткова відповідальність осіб, які як і боржник відповідають перед кредитором за належне виконання зобов’язання у випадках, встановлених законом чи договором. Субсидіарну відповідальність несуть батьки (піклувальники) за шкоду, завдану неповнолітнім у віці від 15 до 18 років: у випадках, коли у неповнолітнього немає майна чи заробітку, достатніх для відшкодування завданої шкоди, стягнення може бути звернено на майно батьків або піклувальників. Однак, цей обов’язок припиняється коли особа, що завдала шкоди досягає повноліття, а також, якщо до цього моменту в нього з'явиться майно, достатнє для відшкодування шкоди» [71,с. 443].

При дольовій відповідальності кожен із співборжників зобов'язаний нести відповідальність в тій долі, яка згідно із законом або договором припадає на нього. Долі ці можуть бути рівними або нерівними, але вони завжди визначені. У тих випадках, коли з договору або додаткової угоди між боржниками не виявляється, що долі їх не рівні, вони зобов'язані нести відповідальність в рівних долях. Так пайова відповідальність настає в разі невиконання учасниками загальної пайової власності своїх обов'язків перед третіми особами [66, с.115].

Солідарні зобов’язання виникають, зокрема, при неподільності предмета зобов’язання , при відповідальності учасників повного товариства по загальних боргах товариства, а також при сумісному заподіянні шкоди декількома особами.

При єдиному солідарному обов’язку декількох боржників перед кредитором , останній вправі вимагати виконання від будь-якого боржника (або від них усіх сумісно), причому не тільки в частині боргу, а й в повному обсязі. Подібно до ст.175 ЦК 1963 року, недоотримане з одного з солідарних боржників у такому ж порядку може бути витребувано кредитором від спів боржників [65,C.716].

Необхідність розмежування договірної і позадоговірної відповідальності обумовлена тим, що вони підкоряються різним правилам.

Під договірною відповідальністю прийнято розуміти відповідальність, що настає у випадках невиконання і неналежного виконання зобов'язання, що виникло з договору [66,c.117]

Порушення зобов'язання, що виникло не з договору, а за іншими підставами, - тягне за собою позадоговірну ( завдяки походженню із Римського цивільного права її ще називають - деліктною) відповідальність. Під час настання деліктної відповідальності, шкода завдається особою, яка не знаходилась в договірних відносинах з особою, якій спричинили шкоду. Своїми діями особа, що спричинила шкоду порушує не конкретний обов’язок активного характеру (виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), а загальний пасивний обов’язок – не порушувати суб’єктивних прав іншої особи. Деліктна відповідальність виникає у момент спричинення шкоди майну або особі. У відповідності з цим воно регулює окрім загальних правил про цивільно-правову відповідальність спеціальними нормами про зобов’язання зі спричинення шкоди. Правила про деліктні зобов’язання не можуть змінюватись за згодою сторін [48,c.60].

Основна ж відмінність між договірною і позадоговірною відповідальністю, як прийнято вважати, полягає в тому, що договірна відповідальність настає у випадках не лише передбачених законом, як це має місце при позадоговірній відповідальності, але і сторонами в договорі. При укладенні договору сторони мають право підвищити відповідальність порівняно з тією, що встановлена законом, або знизити її розмір (у випадку, якщо відповідальність визначена диспозитивною нормою), але і встановити заходи відповідальності за невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань згідно до певних законів.

Діючий Цивільний кодекс, містить норми про відшкодування моральної шкоди. Якщо громадянинові заподіяна моральна шкода (фізичні або етичні страждання) діями, що порушують його особисті немайнові права, а також в інших випадках, передбачених законом, суд може покласти на порушника обов'язок грошової компенсації вказаної шкоди. При цьому суд повинен також враховувати міру фізичних і етичних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяна шкода . Не можна не відмітити, що відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди не може виникнути з договірного зобов'язання. Підставою такої відповідальності є факт спричинення громадянинові фізичних або етичних страждань. Розмір компенсації моральної шкоди встановлюється судом і не може бути передбачений сторонами в договорі. З цього виходить, що відшкодування моральної шкоди громадянинові слід визнати різновидом позадоговірної відповідальності. Про це свідчить також і та обставина, що підстави і розмір компенсації громадянинові моральної шкоди визначаються правилами, встановленим в Цивільному кодексі [65,c.755].

Ч.1 ст. 549 вказує, що неустойка – грошова сума або інше майно,які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Цивільний кодекс України дає визначення традиційним різновидам неустойки – штрафу та пені. Відповідно до ч.2. ст. 549 ЦК штраф – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання. Штраф може, по суті, встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, в той час як пеня – на випадок прострочення виконання зобов'язаннь, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне виконання обов'язків боржника. Пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного в строк (певний термін) зобов'язання [ 65, c.397].

Одним з основних способів захисту цивільних прав та інтересів , який є водночас універсальною мірою відповідальності, є відшкодування збитків. Оскільки відшкодування збитків є мірою відповідальності, воно застосовується, за загальним правилом, за наявності вини несправного боржника.

Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того чи є вказівка в тій чи іншій нормі Цивільного кодексу про таке право. Слід зазначити, що до Цивільного кодексу включена низка норм, які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків : ст.ст.16, 92, 119, 123, 403, 623, 624 та інші статті Цивільного кодексу.

Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно, відшкодування збитків є мірою відповідальності. Тому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що випливає з договору (ст.611, 623 Цивільного кодексу) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди [65,c.442].

Виходячи з всього вищевикладеного можна зробити короткий висновок про те, що хоч тема «Форми і види цивільно-правової відповідальності» здається легкою для дослідження та вже досить вивченою, то можна сказати, що під час більш глибокого вивчення цієї теми відкриваються недоліки та «білі плями», які ще не досліджені науковцями. До того ж цивільно-правові відносини є найпопулярнішими серед фізичних та юридичних осіб, оскільки вони вступають в такі відносини майже щодня, навіть не розуміючи цього, тому періодично треба проводити вивчення та модернізацію цієї сфери суспільних відносин, пристосовуючи їх до реалій сьогодення.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Не дивлячись на поширеність неустойки, Цивільний кодекс характеризує її як захід відповідальності, вживаний лише за порушення зобов'язань. Неустойці як правовій категорії, діючий Цивільний кодекс надає двояку роль. Вона вважається способом забезпечення виконання зобов'язань і мірою відповідальності.

Характер неустойки і практичне вживання дають підставу відмітити, що одночасне визнання неустойки способом забезпечення і мірою відповідальності невиправдано . Ні законодавець, ні автори, що звернулися до аналізу категорії «неустойка», не лише не змогли розмежувати неустойку, визнану способом забезпечення, від неустойки, визнаною мірою відповідальності, але і та обставина, з якого моменту припиняється практична дія неустойки як способу забезпечення і починається її функціонування як заходу відповідальності. Тому подвійність неустойки штучна. Неустойка є лише мірою відповідальності і як така, як і будь-яка міра дії або відповідальності, виконує також забезпечувальну функцію. Видно, що своїм характером, особливостями вживання, способом передбачення і другими якостями вона істотно відрізняється від передбачених в Цивільному кодексі способів забезпечення (застава, гарантія, поручительство, завдаток, утримання). Із характеру угод відносно неустойки (штрафу, пені), досягнутих в договорах, що укладаються між учасниками правовідносин, видно, що вона є не способом забезпечення, а санкцією, передбаченою за невиконання або неналежного виконання зобов'язань. Наприклад, фабрика телеграфних апаратів «Калуга» пред'явила ООО «Ліпаркабель» вимогу повернути переведену ним суму за товар вигляду ПВКФ-95-100 і суму штрафу за затримання постачання товару на 190 днів, встановлену у розмірі 0,2% за кожен день затримання в п. 6.1 договорів [57,c.58].

З наведеного прикладу видно, що встановлена договором неустойка є не способом забезпечення виконання зобов'язання, а санкцією, вживаною за прострочення постачання.

Оскільки вся історія розвитку цивільного права свідчить, що неустойка у всіх правових системах і в різних галузях права застосовується як міра відповідальності, отже, дивлячись на вищевикладене, наш законодавець, віддаючи дань традиції, закріпив передбачений колишнім законодавством, але не виправданим на практиці не обгрунтований принцип двоякого вживання неустойки .

Нарешті, не менш важливою є та обставина, що як в системі загального права, так і в розвинених державах західноєвропейської системи неустойка (штраф, пеня) розглядається і регулюється як міра відповідальності.
 Викладене дозволяє зробити висновок, що усунення недоліків, що є в області законодавчої регламентації неустойки, має важливе практичне значення. З цієї причини ми вважаємо, що норми відносно неустойки, необхідно викласти в главі 51 «Відповідальність за порушення зобов'язань». Така зміна не лише підвищить ефективність вживання неустойки як заходу відповідальності, але і послужить основою, аби право звільнилося від необхідності пошуків надуманих обгрунтувань для пояснення ролі і значення неустойки як способу забезпечення або штучного приписування способу забезпечення властивих санкції функцій. Наука дістане додаткову можливість зосередити всю свою увагу на виявленні єства і вдосконаленні механізмів вживання неустойки як заходу відповідальності. А про те, що є необхідність в серйозних дослідженнях в цій області, свідчить практика вживання неустойки .

Зокрема, сучасна практика вживання неустойки показує, що необхідно, виходячи з характеру, небезпеки, правових наслідків правопорушень, встановити максимальні розміри неустойки, аби вживання цієї санкції не використовувалося як джерело необгрунтованого збагачення або для того, щоб поставити учасника правовідношення в безвихідь. Наприклад, не може вважатися нормальним явище, коли сума неустойки, що стягується, майже прирівнюється до суми боргу.

Практика вживання неустойки свідчить також, що за обставин різного вживання неустойки Цивільний кодекс штучно обмежив сферу вживання неустойки як заходу відповідальності, вважаючи її мірою відповідальності, вживаної тільки за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Проте саме вивчення законодавства показує, що такий підхід - визнання неустойки санкцією, вживаною в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань , - не відображає реального стану речей і зменшує значення неустойки .

Річ у тому, що захист прав за допомогою неустойки забезпечується не лише в зобов'язальних стосунках. Інші цивільно-правові акти, які регулють процес господарського звороту, і акти, які регулюють земельні, екологічні і інші стосунки, передбачають неустойку також за правопорушення, які не витікають із зобов'язальних стосунків (наприклад, за порушення стандартів, ліцензій,сертифікатів екологічного законодавства, фінансового законодавства і так далі). Це доводить, що неустойка як засіб захисту суб'єктивних прав застосовується для захисту інтересів як учасників зобов'язальних стосунків, так і учасників інших стосунків і суспільних інтересів.

Це означає, що норму (норми), що регламентує єство неустойки як заходу майнової відповідальності, необхідно помістити в загальних положеннях ЦК, безпосередньо після статті, що регламентує відшкодування збитків, розмістити статтю, яка б давала визначення неустойки та регулювала питання її застосування, а ст. 549 буде спеціальною статтею, в якій глибоко і широко розкривається неустойка. Нова стаття може бути викладена так:

«1.Особа, право якої порушене, має право витребувати передбачену законом або договором неустойку (штраф, пеню).

2.Неустойкою (штрафом, пеню)є передбачена законом або договором грошова сума.

3.Розмір передбаченої законом неустойки може збільшуватись угодою сторін , якщо це заборонено законом.

4.Якщо неустойка, яка підлягає виплаті явно невідповідає наслідкам правопорушеня, суд має право зменшити її».

Норми, які регулюють особливості вживання неустойки слід розмістити в главі «Відповідальність за порушення зобов'язань» і в інших актах, що передбачають неустойку як міру відповідальності за порушення правовідносин.

 Виводи юристів про відмінності відшкодування збитків і неустойки свідчать, що неустойка як санкція своїм застережливим, компенсаційним характером і легкістю вживання вигідно відрізняється від відшкодування збитків. Зрозуміло, що подібний підхід в якійсь мірі обумовлений складнощами процесу формування законодавства, недостатньою врегульованістю значної частини господарських та цивільних стосунків. Проте ця обставина не може виправдати ігнорування в актах, регулюючих конкретні правовідносини, ролі неустойки як заходу відповідальності. Саме в актах, направлених на врегулювання конкретних стосунків господарського та цивільного звороту, необхідно в міру можливості передбачити можливість вживання законної неустойки у випадках невиконання обов'язків, зловживання правами. Подібний підхід не може оцінюватися як недоречне втручання держави в приватні стосунки, оскільки йдеться не про втручання в природно здійснювані стосунки, а про прилюдно-правове втручання при правопорушеннях, яке є обов'язком держави .

Згідно Цивільного кодексу неустойка може виражатися як в грошовій сумі, так і у майні. Але при використанні на практиці не грошової неустойки виникає багато проблем. Наприклад, взяти хоча б правило про можливість зниження неустойки : як воно може застосовуватись, якщо неустойка виражена у вигляді якогось товару? А як бути, якщо це не товар, а індивідуально-визначена неподільна річ - як можна зменшити таку неустойку?

До того ж, для того, щоб виграти справу у суді про присудження майна в натурі, необхідно доказати знаходження витребуваного майна у відповідача на момент розгляду справи у суді, що вкрай складно. У цих умовах сама можливість стягнення такого роду неустойки у вигляді майна в натурі не дуже реальна.

Тому з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу слід викласти в такій редакції : «Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання».

У Господарському кодексі неустойка, штраф, пеня визначаються як окремі санкції, а у Цивільному кодексі штраф і пеня є видами неустойки, тому , шляхом внесення змін до Господарського кодексу, потрібно привести узгодження між двома галузями права, щоб прибрати правову колізію. Статтю Господарського кодексу треба викласти у тій ж редакції, як у Цивільному кодексі, у якому попередньо треба дати визначення неустойки, як запропоновано вище.

Дослідження теми «Форми і види цивільно - правової відповідальності» показало наявність у цій сфері суттєвих проблем та правових колізій, які треба негайно вирішувати і прибирати шляхом привернення уваги до вказаної проблематики і внесення змін до діючого законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Агеева Е.А. Юридическая ответственность в государственном управлении: (социально-правовой аспект)/ Е.А. Агеева.- Л.: ЛГУ, 1990- 141 с.

2.  Базылев Б.Т. Ответственность в советском праве / Б.Т. Базылев.- Красноярск: Красноярский Ун-т, 1977.- 72 с.

3.  Базылев Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы)/ Б.Т. Базылев.- Красноярск: Красноярский Ун-т, 1985.- 120 с.

4.   Баринова Е.В. Понятие, формы и виды гражданско-правовой ответственности за нарушение договорного обязательства.// Актуальные проблемы гражданского права. Вып. 6 под ред. О.Ю. Шилохвоста. – М., 2003.-С.64-70.

5.  Барциц И.Н. Гражданская ответственность: понятие и виды / И. Н. Барциц // Журнал российского права.- 1999.- № 12.- с.36-47.

6.  Большой юридический словарь/ под ред. А.Я. Сухарева.- М.: ИНФРА-М.- 2006.- 858 с.

7.  Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общие положения.-М., 1999.-С.705.

8.  Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: (Очерк теории) / С.Н. Братусь -М.: Юрид. Лит., 1976 - 215 с.

9.  Венгеров А.Б. Теория государства и права: ученик / А.Б.Венгеров.- М.: Омега-Л, 2007.- 607 с.

10.      В. Приймак. До питання визначення вини як умови цивільно-правової відповідальності / Приймак В. // ЮВУ, 25–30 серпня 2001 р.-С. 12-18

11.      Витрянский В.В. Гражданское право и ответственность. /В.В. Витрянский. – М., 2003-410 с.

12.      Габричидзе Б.Н. Юридическая ответственность: Учебное пособие. / Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. — М.: Альфа-М, 2005.-310 с.

13.       Галаган, И.А. Административная ответственность в СССР/ И.А. Галаган.- Воронеж: Воронежский университет, 1976 .– 198 с.

14.       Государственная дисциплина и ответственность./ Б.И. Кожохин, Л.И. Антонова, Б.В. Дрейшев и др. – Л.: ЛГУ .- 1990 .- 152 с.

15.      Гамбаров Ю.С. Гражданское право. Общая часть. / Под ред. В.А. Томсинова. / Ю.С.Гамбаров.- М.: Изд-во «Зерцало», 2003 (Серия «Русское юридическое наследие»).-310 с.

16.      Гражданское право: Учебник. 2-е изд. / Под ред. Е.А. Суханова.– М., 2004. Т.1.- 380 с.

17.      Гражданское право: Учебник в 4 т. / Под ред. Е.А. Суханова. — М.: Изд-во «Волтерс Клувер», 2004.-345 с.

18.      Гражданское право: Учебник в 3 т. — 6-е изд., перераб. и дополн. / Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев и др.; отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. — М.: ТК Велби. Изд-во «Проспект», 2006.- 268 с.

19.      Грібанов В.П. Відповідальність за порушення цивільних прав і обов'язків / В.П.Грібанов //Право України.- 2000.-№8.-С.12-16.

20.      Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав / В.П. Грибанов// Российское право.- 2001.- №1.-с.56-60.

21.      Грімм Д.Д. Лекції з догми римського права / Д.Д.Грім. - М.: Изд-во «Зерцало», 2005.-450 с.

22.      Денисов, А.И. Общая теория правонарушений и ответственности./ А.И. Денисов - Л., 1983.- 142 с.

23.      Доліненко Л.О. Цивільне право України: Навчальний посібник / Доліненко Л.О., Доліненко В.О., Сарновська С.О. - К.: Кондор, 2006. - 356 с.

24.      Дубинин, Н.П. Генетика, поведение, ответственность/ Н.П. Дубинин, И.Н. Карпец, В.Н. Кудрявцев// - М.: Политиздат.- 1989.- 351 с.

25.      Духно, Н.А.Понятие и виды юридической ответственности/ Н.А. Духно, В.И. Ивакин// Государство и право.- 2000.- № 6.- с.12-17.

26.      Евтеев В.С. Обоснование реального понесения убытков / В.С.Евтеев //Гражданин и право . -2001.- №2-(8).- С.38-43

27.      Егоров В.С. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности: учеб.-метод. пособие/ В.С. Егоров.- М.: Моск. психол.-соц. ин-т.- 2002.- 279 с.

28.      Іоффе О.С. Провина і відповідальність по радянському праву/ О.С.Іоффе //Советское держава і право. -1972.- №9.С.17-23.

29.      І.Корнієнко. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів / І.Корнієнко // Юридичний журнал.-2009.- №1 (79) .- С.89-91.

30.      І.Легка. Питання співвідношення положень ГК України та ЦК України про стягнення неустоцки (штрафних санкцій) / І.Легка // Юридичний журнал.-2004.-№8(26).-С.80-82.

31.      Иванов А.А. Цели юридической ответственности, ее функции и принципы/ А.А.Иванов// Государство и право.- 2003.- № 6.- с.66-69.

32.      Иоффе О.С. Избранные труды: 4 т. / О.С.Иоффе .- СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2005 г. - 460 с.

33.      Иоффе О.С. Обязательственное право / О.С.Иоффе. – М., 1973.-467 с

34.      Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України. 2001. – № 1–2.

35.       Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. 1991. – № 20. – С. 248 (з наступними змінами).

36.      Карапетов А.Г. Неустойка как средство защиты прав кредитора в российском и зарубежном праве / А.Г.Карапетов - М.: «Статут», 2005.-345 с.

37.      Кособродов В.М. Обязательство по возмещению вреда, причиненного жизни и здоровью, как мера социальной защиты прав и интересов потерпевшего / В.М.Кособродов // Адвокат.- 2004. -№7.-С.22-27

38.      Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность / В.Н.Кудрявцев //- М.: Наука.- 1986.- 448 с.

39.      Лейст, О.Э Санкции в советском праве/ О.Э. Лейст.- М. : Госюриздат, 1962.- 238 с.

40.      Лейст О.Э Санкции и ответственность по советскому праву: (теоретитческие проблемы) / О.Э. Лейст .- М. : МГУ, 1981.- 239 с.

41.      Липинский Д.А. О системе права и видах юридической ответственности / Д.А.Липинский //Правоведение.- 2003.- № 2.- с.27-37

42.      Липинский Д.А. Об актах применения конституционной ответственности// Юридический мир / Д.А.Липинский .- 2006.- № 7.- 22-25

43.      Лукьянцев А.А. Применение гражданско-правовой ответственности при осуществлении предпринимательской деятельности: теория и судебная практика / А.А.Лукьянцев. – Ростов н/Д: Изд–во РГУ, 2005.

44.      М.Сібільов. Підстава та умови цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань за чинним Цивільним кодексом / М.Сібільов // Вісник академії правових наук України.-2004.-№2.-80-88.

45.      Малеин Н.С. Правонарушение: Понятие, причины, ответственность/ Н.С. Малеин. - М. : Юрид. Лит, 1985 .- 192с.

46.      Малеин Н.С. Современные проблемы юридической ответственности/ Н.С. Малеин// Государство и право.- 1994.- № 6.- с.23-32

47.      Назаров Б.Л. О юридическом аспекте позитивной социальной ответственности / Б.Л.Назаров // Советское государство и право.- 1981.- № 10.- с.29-38

48.      Нам К. Ответственность за нарушение обязательств: теория и законодательство / К. Нам // Хозяйство и право.-1997.-№4.-С.59-64.

49.      Новоселова Л. Ответственность за неисполнение денежного обязательства / Л. Новоселова // Закон .- 2001.- №12.-С.67-73.

50.      О.Денисенко.Потреба удосконалення стягнення штрафних санкцій / О.Денисенко // Право України.-2008.-№7.- С.136-140.

51.      Основы государства и права: учебное пособие / под. ред. О.Е. Кутафина.- М. : Юристъ, 2002.- 458 с.

52.      Пиголкин, А.С. Теория государства и права: учебник/ А.С. Пиголкин .- М. : Юрайт, 2006.- 613 с.

53.      Постанова Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1996 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової школи» // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. Частина перша. – К. , 1995.

54.      Постанова Пленуму Верховного Суду від 28 вересня 1990 р. № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації» //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. Частина перша. – К. , 1995.

55.      Протас Е.В. Гражданское право: Учебник. / Е.В.Протас - М.: Высшая школа, 2005. - 450 с.

56.      Пугинский Б.И. Гражданско-правовая ответственность. / Б.И.Пугинский. – М., 2006.-126 с

57.      Р.Усенко. Штраф і пеня в податковому та цивільному праві / Р.Усенко // Право України.-2003.- №5.- С.58-61.

58.      Р.О.Стафанчук. Проблеми у застосуванні спеціальних способів захисту особистих немайнових прав фізичних осіб / Р.О.Стефанчук // Вісник Верховного суду України.-2007.-№7.-С.36-43.

59.      Сергеев А.А. Проблемы конституционно-правовой ответственности выборных лиц государственной власти и местного самоуправления / А.А.Сергеев // Правоведение.- 2003.- № 3.- с. 55-65.

60.       Сібільов М. Базові моделі регулювання договірних відносин за новим Цивільним кодеком України / М.Сібільов // Українське комерційне право .-2003.- №4.-С.17-20.

61.       Сібільов М. Акти цивільного законодавства і договір// Методолгія приватного права : Збірник наукових праць. / М.Сібільов . -К., 2003.-С.158-163.

62.      Тархов В.А. Гражданское право и ответственность. / В.А.Тархов. – М., 2006.- 368 с.

63.      Ткачук А.Л.Значення вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов’язань : Автореф.дис. … канд.юрид.наук.-К., 2002.// www.tkachukdissertation.com.ua

64.      Хохлова Г.В. Понятие, виды и формы гражданско-правовой ответственности / Г.В.Хохлова // Актуальные проблемы гражданского права. Вып. 5. под ред. В.В. Витрянского. М., 2001.-324 с.

65.      Цивільний кодекс України : Коментар. Видання друге із змінами.- Х.:ТОВ «Одіссей», 2004.-856 с.

66.      Цивільне право України. Підручник у двох книгах. Книга перша і друга. За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К. , 2007.-287 с.

67.      Цивільне право України : Навчальний посібник / за заг.ред.І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки.-К.:Істина, 2004.-224 с.

68.      Цивільне право. Підручник: Частина 1./Подред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергєєва.-К.: Істина, 2001.-325 с.

69.      Шкарупета, Т. Юридическая ответственность руководителя организации/ Т. Шкарупета// Финансовая газета.-2006.- 31 августа (№ 35).-с.12; оконч. 2006.- 7 сентября (№ 36).- с.13

70.      Юридическая энциклопедия/ под. ред. М.Ю. Тихомирова.- М. : 2007.- 972с.

71.      Юридический словарь/ под. ред. А.Н. Азрилияна.- М. : Институт новой экономики.- 2007.- 1152 с.