Цивільно - правовова відповідальність - це санкція, але санкція - ширше поняття (за об'ємом), ніж цивільно - правовова відповідальність

11. Цивільно - правовова відповідальність - це санкція, але санкція - ширше поняття (за об'ємом), ніж цивільно - правовова відповідальність.

12.Цивільно - правовова відповідальність настає за загальним правилом вини.

13. Для покладання на правопорушника цивільно - правовової відповідальності необхідна, як правило, ініціатива потерпілої особи [43, с.47].

Існує багато способів класифікації видів цивільно - правовової відповідальності. Так, за підставами настання можна виділити відповідальність за спричинення майнової шкоди (здійснення майнового правопорушення) і відповідальність за спричинення моральної шкоди (шкоди, заподіяної особі).

Перший вид відповідальності найбільш поширений в цивільному праві і застосовується до переважної більшості цивільних правопорушень у відносинах між будь-якими суб'єктами. Підстави такої відповідальності можуть передбачатися як законом (в деяких випадках – і підзаконним актом), так і угодою сторін (договором) [56, с. 35].

Другий вид відповідальності виникає лише відносно потерпілих і лише у випадках, прямо передбачених законом. Відповідальність за спричинення моральної шкоди, як правило, виникає незалежно від провини причинителя, полягає в грошовій (а не в іншій матеріальній) компенсації і здійснюється незалежно від відшкодування майнової шкоди, тобто понад неї. Цивільно-правова відповідальність є санкцією за вчинене правопорушення [56, с. 36].

Для нормального розвитку цивільного звороту характерно, що його учасники належним чином виконують зобов'язання. У тих же випадках, коли зобов'язання не виконане або виконане неналежним чином, говорять про порушення зобов'язань. Порушення зобов'язань завдає шкоди не лише кредиторові, але і часто всьому цивільному суспільству в цілому, оскільки порушення в одній ланці, як ланцюгова реакція, веде до перебоїв в роботі всього механізму товаро-грошових стосунків в суспільстві. В цілях запобігання подібним правопорушенням і усуненню їх наслідків і встановлюється цивільно-правова відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді санкції за скоєне правопорушення.

Проте далеко не всяка санкція, передбачена законодавством на випадок порушення зобов'язання, є цивільно-правовою відповідальністю. Так, встановлюються наслідки невиконання зобов'язання передати індивідуально визначену річ, які настають у вигляді примусового вилучення речі у боржника і передачі її кредиторові. Таку санкцію не можна розглядати як цивільно-правову відповідальність, оскільки вона передбачає примусове здійснення тих дій, які боржник і так зобов'язаний був зробити через покладений на нього обов'язок [5,c.309].

Під цивільно-правовою відповідальністю слід розуміти лише такі санкції, які пов'язані з додатковими обтяженнями для правопорушника, тобто є для нього певним покаранням за вчинене правопорушення. Ці обтяження можуть бути у вигляді покладання на правопорушника додаткового цивільно-правового обов'язку або позбавлення суб'єктивного цивільного права, що належить йому. Так, в наведеному прикладі про цивільно-правову відповідальність можна говорити лише тоді, коли боржник за невчасну передачу індивідуально визначеної речі буде зобов'язаний відшкодувати кредиторові збиткі, які зазнані ним, що виключалося б в разі належного виконання ним зобов'язання. В разі виконання сторонами операції, здійсненої під впливом обману, сторона, яка вдалася до обману, позбавляється права на передане нею майно, яке повертається в прибутки держави. Ці негативні наслідки не настали б, якби операція була здійснена без порушення цивільного законодавства [52,c.310].

Подібного роду санкції, пов'язані з додатковими обтяженнями для правопорушника, здійснюють стимулюючу дію на учасників цивільного звороту і сприяють запобіганню правопорушенням, на що і має бути направлена будь-яка юридична відповідальність.

Таким чином, під цивільно-правовою відповідальністю слід розуміти санкцію, застосовану до правопорушника у вигляді покладання на нього додаткового цивільно-правового обов'язку або позбавлення цивільного права, що належить йому [16,c.89].

Для з'ясування поняття цивільно-правової відповідальності необхідно зіставити його з поняттям «санкції». Цивільно - правові санкції – це встановлені законом у вигляді договору певні наслідки, які настають для боржника при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання. Санкції неоднорідні. Вони можуть бути розділені на дві групи:

·          міра захисту

·          міра відповідальності.

Міри захисту направлені або на попередження і припинення порушення права, або на відновлення порушених інтересів, або на захист правопорядку. Одні міри захисту реалізуються судом, інші, самими управомоченими суб'єктами (громадянами, юридичними особами). Проте у всіх випадках міри захисту забезпечені державним примусом. Вживання мір захисту, як правило, не набуває негативних майнових наслідків для правопорушника. Міри захисту не завжди пов`язані із засудженням винної поведінки [16,c.92].

Мірами захисту, відомими цивільному законодавству, є спростування недостовірних даних, які порочать честь, гідність, ділову репутацію; двостороння реституція при визнанні операції недійсної; викуп безгосподарно утриманих культурних цінностей; здійснення за свій рахунок зносу самовільної споруди або приведення архітектурного об'єкту і земельної ділянки в первинний стан винним в будівництві або в зміні архітектурного об'єкту без відповідного дозволу на будівництво і ін.

Цивільно-правова відповідальність характеризується трьома обов'язковими ознаками:

1.         державний примус;

2.         негативні несприятливі наслідки для правопорушника (боржника);

3.         засудження правопорушення і його суб'єкта.

 Державний примус виражається в тому, що заходи відповідальності встановлюються в правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Негативні несприятливі наслідки для правопорушника означає зменшення його майна шляхом безвідплатного вилучення майна (грошей) або стягнення особистого характеру. Засудження – це негативна реакція держави і суспільства на скоєне правопорушення і його суб'єкта [16,c.94].

Цивільно-правова відповідальність реалізується в правовідносинах. Змістом відповідальності є обов'язок винного боржника зробити певні дії і право кредитора вимагати виконання цього обов'язку. Суб'єктом відповідальності вважається боржник (правопорушник), хоча особою, яка безпосередньо завдала шкоду інколи може виявитися інша особа. Боржник відповідає за невиконання або не належне виконання зобов'язання третіми особами, на яких було покладено виконання, якщо законом не встановлено, що відповідальність несе третя особа, що є безпосереднім виконавцем. Наприклад, підрядчик має право залучити до виконання договорів інших осіб «субпідрядників», відповідаючи перед замовником за результат роботи.

 З врахуванням вказаних ознак цивільно-правова відповідальність може бути визначена як правовідношення, яке виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового або не майнового характеру для правопорушника (боржника), забезпечених державним примусом або засудженням правопорушення і суб'єкта, який його вчинив.

Значення цивільно-правової відповідальності виражене в її функціях. Попереджувально-виховна функція відповідальності полягає в попередженні і викорінюванні правопорушень. Санкції, які накладаються, стимулюють боржника (приватна превенція) і інших учасників цивільних стосунків (загальна превенція) до належного виконання своїх обов'язків [38,c.69].

Репресивна функція означає покарання для правопорушника, оскільки призначається стягнення, додаткові несприятливі обов'язки забезпечувані примусом. Цивільно-правова репресія не є самоціллю і не має нічого спільного з ідеєю відплати ( «око за око, зуб за зуб» ).

Компенсаційна функція виявляється в ліквідації несприятливих наслідків у потерпілого (кредитора) за рахунок порушника (боржника).

Функція сигналізації свідчить про недоліки в поведінці боржника, які сприяють настанню правопорушень.

Виділення тієї або іншої функції відповідальності відбувається умовно. Всі вони взаємопов'язані.

Можна відзначити декілька принципів цивільно-правової відповідальності, які втілені в законодавстві.

Принцип невідворотності відповідальності означає її неминуче обов'язкове застосування за всяке правопорушення, відносно кожного правопорушника. У цивільному праві невідворотність обмежена терміном давності і диспозитивністю поведінки суб'єктів (можливість звернутися до суду за захистом або відмовитися від захисту порушеного або оскарженого (суб'єктивного права) [38,c.65].

Принцип індивідуалізації полягає в тому, що відповідальність настає з врахуванням міри суспільної небезпеки, шкідливості делікту, форми провини правопорушника і інших фактів. Наприклад, Цивільний кодекс пропонує суду визначати розмір компенсації немайнової шкоди залежно від характеру заподіяних потерпілому фізичних і моральних страждань, який у свою чергу оцінюється з урахуванням індивідуальних особливостей потерпілого. Індивідуалізація відповідальності обмежується при укладанні сторонами договорів приєднання, оскільки в таких договорах умови про відповідальність разом з іншими умовами заздалегідь сформульовано в стандартних формах і не підлягає обговоренню [55,c.98].

Принцип повного відшкодування шкоди передбачає повне відновлення майна потерпілого. Але за окремими видам зобов'язань і за зобов'язаннями, пов'язаними з певним родом діяльності, законом може бути обмежене повне відшкодування збитків.

В цілому по кількості виключень названі принципи цивільної правової відповідальності швидше є бажаними, ніж наявним.

Неприпустимо ототожнення відповідальності з обов'язком боржника. Адже виконуючи обов'язок, боржник виконує лише ті дії, які складають її вміст. При примусі до виконання обов'язків, не виконаних добровільно, у боржника не виникає несприятливих негативних наслідків [55,c.99].

Слід розглянути питання про поєднання покладання відповідальності і виконання зобов'язання. В разі неналежного виконання боржник окрім сплати неустойки і відшкодування збитків виконує зобов'язання в натурі. Боржник лише сплачує неустойку і відшкодовує збитки, але звільняється від виконання зобов'язання в натурі у випадку: невиконання зобов'язання; відмови кредитора від прийняття виконання, яка в наслідку прострочення втратила для нього інтерес, сплата неустойки встановленою як відступне. Виключення з цих правил можуть бути встановлені законом або договором.

Якщо зміст зобов'язання боржника полягає у виготовленні і передачі речі у власність, господарське ведення, оперативне управління, або в передачі речі в користування кредиторові, або у виконанні для нього певної роботи або наданні йому послуг, то в разі невиконання кредитор має право в розумний термін отримати виконання зобов'язання третіми особам за розумну ціну або виконати його своїми силами, якщо інше не витікає із закону, інших правових актів, договору або сутності зобов'язання. Додатково кредитор може зажадати від боржника відшкодування понесених необхідних витрат і інших збитків.

Якщо зміст зобов'язання боржника полягає в передачі кредиторові індивідуально-визначеної речі у власність, в господарське ведення, оперативне управління або платне користування, то в разі невиконання, кредитор має право вимагати відбирання цієї речі у боржника і передачі її кредиторові відповідно до умов зобов'язань. Таке зобов'язання може виникнути через договір оренди, а невиконання полягатиме у відмові орендаря повернути об'єкт оренди після того, як спливе термін договору [66,c.108] Проте кредитор позбавляється права вимагати передачі йому індивідуально-визначеної речі, якщо річ вже передана іншій особі, яка має право власності, господарського ведення або оперативного управління. Якщо річ ще не передана, майно отримує той з кредиторів, на користь якого зобов'язання виникло раніше, а якщо це не можливо встановити – той, хто раніше пред'явив позов. Замість вимоги передати річ кредитор має право зажадати відшкодування збитків. Таким чином, з вищевикладеного можна зробити наступний висновок, що для нормального розвитку цивільного звороту має бути характерне те, аби його учасники належним чином виконували б зобов'язання. У тих же випадках, коли зобов'язання не виконане або виконане неналежним чином, говорять про порушення зобов'язань. Слід зазначити, і те, що в законі повинні існувати суворі розмежування між поняттями «санкція» і «відповідальність», ототожнення їх неприпустимо і не повинно бути. Санкція - це передбачена законом міра покарання на примусову силу якої і спирається держава, виносячи ухвалу. Відповідальність, будучи закріпленою в законі, перш за все є способом захисту в цивільному праві, тобто тим засобом, який захищає особу від невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Цей захист надається державою для врегулювання суспільних відносин [66,c.110].

РОЗДІЛ 2 ВИДИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ