Договірна, позадоговірна цивільно-правовова відповідальність

2.2 Договірна, позадоговірна цивільно-правовова відповідальність

Під договірною відповідальністю прийнято розуміти відповідальність, що настає у випадках невиконання і неналежного виконання зобов'язання, що виникло з договору [66,c.117]

На мові Цивільного кодексу договірна відповідальність виражена таким чином: «Боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні невиконанням або неналежного виконання зобов'язання»; «Якщо за невиконання або неналежного виконання зобов'язання встановлена неустойка, то збитки відшкодовуються в частині, не покритою неустойкою. Законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення лише неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку; коли по вибору кредитора можуть бути стягнута або неустойка, або збитки» [65,c.750] .

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що за звичайно ставляться.

Зобов'язання вважається порушеним у випадку або повного його невиконання або неналежного виконання , тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Так, наприклад, постачальник вважається таким, що порушує зобов’язання як тоді, коли він взагалі не поставив передбачений договором товар, так і тоді, коли він хоча і поставив товар, але нижчої, ніж обумовлено договором, якості, або з простроченням , або не в обумовлене договором місце, тощо [63].

Оскільки учасники зобов’язання є завжди чітко визначеними, його порушником у більшості випадків є одна з його сторін. Третя особа, тобто особа, що не є учасником зобов’язання може бути його порушником лише у випадку, коли на неї покладено виконання зобов’язання в цілому або в частині.

Ст.611 визначає можливі наслідки порушення зобов’язання , метою яких є захист інтересів постраждалої сторони. До них, зокрема, належать :

а) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від нього або розірвання договору;

б) зміна умов зобов’язання;

в) сплата неустойки;

г) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Предбачені цією статтею правові наслідки порушення зобов’язань не є однорідними за своєю правовою природою. Сплата неустойки, відшкодуванні збитків і моральної шкоди є заходами відповідальності і застосовуються, за загальним правилом, при наявності вини правопорушника [65,c.751]. Припинення зобов’язання і зміна його умов не є заходами відповідальності і, отже, застосовуються незалежно від вини порушника зобов’язання.

Конкретні правові наслідки порушення того чи іншого зобов’язання визначаються Цивільним кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором.

Згідно ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов’язання, або хоча і приступив, але не виконав його у встановлений договором чи законом строк. При цьому треба враховувати, що у зобов’язаннях, у яких кожна зі сторін має і права і обов’язки, відповідно, кожна із сторін є водночас і кредитором і боржником – відносно того, що вона має вчинити на користь другої сторони. Отже, для того, щоб правильно визначити правові наслідки прострочення, необхідно чітко встановити, в якості кредитора чи боржника діє сторона, яка прострочила [65,c.752].

На боржника, який прострочив, покладається, по – перше, обов’язок відшкодувати кредиторові завдані простроченням збитки і, по – друге, ризик випадкової (тобто такої, що настала без вини боржника)неможливості виконати зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання, відповідє за неможливість виконання, що настала після прострочення, незалежно від своєї вини.

Якщо строк виконання зобов’язання має вирішальне значення для його сторін (сторони), прострочення виконання зобов’язання боржником може мати наслідком втрати кредитором інтересу у його подальшому виконанні.

Порушення зобов'язання, що виникло не з договору, а за іншими підставами, - тягне за собою позадоговірну (завдяки походженню із Римського цивільного права її ще називають - деліктною) відповідальність. Під час настання деліктної відповідальності, шкода завдається особою, яка не знаходилась в договірних відносинах з особою, якій спричинили шкоду. Своїми діями особа, що спричинила шкоду порушує не конкретний обов’язок активного характеру (виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), а загальний пасивний обов’язок – не порушувати суб’єктивних прав іншої особи. Деліктна відповідальність виникає у момент спричинення шкоди майну або особі. У відповідності з цим воно регулює окрім загальних правил про цивільно-правову відповідальність спеціальними нормами про зобов’язання зі спричинення шкоди. Правила про деліктні зобов’язання не можуть змінюватись за згодою сторін [48,c.60]. Така відповідальність застосовується, зокрема, в разі спричинення шкоди особі або майну громадянина або майну юридичної особи, коли шкода підлягає відшкодуванню в повному об'ємі особою, що заподіяла шкоду, унаслідок негрунтовного придбання або збереження майна за рахунок іншої особи, і в деяких інших випадках. Питання відшкодування шкоди, завданої у рамках позадоговірної відповідальності розглядається у главі 82 Цивільного кодексу України. Разом з тим, правила про деліктну відповідальність поширюються і на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір. Мове йде, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Залежно від об’єкта завдання розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну та деліктну відповідальність за завдання шкоди особі. У ст.1166 Цивільного кодексу міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме :

а) наявність шкоди;

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода – у зменшенні майової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника [65,c.790].

б) протиправна поведінка заподіювача шкоди;

У ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов’язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільному праві означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність).

Деліктні зобов’язання ґрунтуються на принципі генерального делікту, згідно з яким кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це [65,c.791].

Протиправна поведінка може мати дві форми – дію чи бездіяльність. Протиправною бездіяльністю є нездійснення дій, які вимагаються законом. Для покладання відповідальності на особу, яка не здійснила певні дії, необхідна наявність двох умов : наявність у особи здійснити певні позитивні дії, що може випливати із прямої вказівки закону, договору, службових відносин, а також з випадків, створених самою особою; можливість їх здійснити з цих умов.

в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди;

г) вина [10, с.14].

Суб'єктивною підставою відповідальності є вина, тобто психічне ставлення осудної ооби, яка досягла певного віку, до вчиненого нею протиправного діяння, а також до наслідків. Згідно ст. 614 ЦК вина може проявлятися у формі умислу та необережності, зміст яких цивільний кодекс не розкриває.

Правила ч. ст.1166 ЦК передбачають наступне:

а) вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов’язок доведення відсутності вини заподіювача покладається на нього самого, тобто до цього часу він вважається винним;

б) обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди умисно чи через необережність, тобто береться до уваги наявність вини, а не її форма.

Заподіюввач шкоди може бути звільнений від від відповідальності. Однією з підстав звільнення від деліктної відповідальності зподіювача шкоди є непереборна сил, тобто надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і , здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.

В юридичній літературі до непереборної сили відносяться явища суспільного характеру і вибухи епідемій, епізоотій; розмиви гребель та дамб, що мали місце в результаті недостатньої обґрунтованності розрахунків напору води і міцності будівельних конструкцій. Крім вищенаведеного, розірвання дипломатичних і торгових відносин також володіють ознаками , в окремих випадках, непереборної сили [5,c.47]

За загальним правилом непереборна сила повністю звільняє заподіювача шкоди від відповідальності тільки у разі відсутності його вини.

За загальним правилом шкода, завдана правомірними діями, не підлягає відшкодуванню. Так, у відшкодуванні завданої шкоди потерпілому може бути відмовлено у разі уповноваження особи на її завдання з наступних підстав :

а) при проханні чи згоді потерпілого, крім випадків завдання шкоди його життю та здоров'ю. Від цього треба відрізняти випадки завдання шкоди в умовах правомірного ризику, коли потерпілий дає свою згоду на вчинення дій, в результаті яких йому може бути завдана шкода. Але якщо в зазначених умовах буде завдано шкоди внаслідок порушеного адміністрацією чинних норм або правил, то відповідальність буде визначатись за загальними правилами. Аналогічний характер має і згода хворого та його родичів на проведення операції чи зас тосування нових методів лікування, які не виключають можливості настання небезпечних наслідків;

б) у разі здійснення особою права на самозахист якщо не були перевищені його межі [23,c.214].

Проте в ч.4 ст. 1166 Цивільного кодексу передбачається можливість відшкодування шкоди, завданої правомірними діями у випадках, встановлених ЦК та законом. Наприклад, у разі завдання шкоди при виконанні обов’язків і здійсненні прав.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень [29,c.90].

Основна ж відмінність між договірною і позадоговірною відповідальністю, як прийнято вважати, полягає в тому, що договірна відповідальність настає у випадках не лише передбачених законом, як це має місце при позадоговірній відповідальності, але і сторонами в договорі. При укладенні договору сторони мають право підвищити відповідальність порівняно з тією, що встановлена законом, або знизити її розмір (у випадку, якщо відповідальність визначена диспозитивною нормою), але і встановити заходи відповідальності за невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань згідно до певних законів.

Для тих випадків, коли має місце зобов'язання з множинністю осіб, тобто в зобов'язанні беруть участь декілька кредиторів або декілька боржників, загальним правилом є положення про дольовий характер цих зобов'язань і про дольову відповідальність за порушення .

На особливий розгляд заслуговує такий вид відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, у тому числі і в разі порушення зобов'язання, що виникло з договору[59].

З огляду на все вищевикладеного, можна зробити короткий висновок про те, що цивільний кодекс встановлює загальні підстави відповідальності за спричинення шкоди. У правовій літературі зобов'язання унаслідок спричинення шкоди називають деліктними зобов'язаннями. Вони є зовні недоговірними, тобто не залежать від того, чи знаходяться потерпілий і причинитель шкоди в договірних стосунках [37,c.25]. Цивільний кодекс встановлює ряд виключень із загального правила:

- законом обов'язок відшкодування шкоди може бути покладений на особу, що не є причинителем шкоди;

- особа, що заподіяла шкоду, звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода причинна не з її вини, якщо законом не передбачено відшкодування шкоди і за відсутності провини причинителя шкоди ;

- шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом ;

- у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено, якщо шкода причинна на прохання або з відома потерпілого, а дії причинителя шкоди не порушують етичні принципи суспільства;

- не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі ;

- враховуючи обставини, при яких була причинна шкода в стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу ;

- власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що джерело вибуло з його володіння в результаті протиправних дій інших осіб [37,c.26].

Цивільне законодавство допускає відповідальність без провини в деяких договірних і позадоговірних зобов'язаннях.

Спроби виправдати існування безвинної відповідальності, як правильно відзначив О.С.Іоффе, апелюють переважно до ідеї справедливості [33, c.340]. Йдеться про справедливість відносно потерпілої особи чиї майнові інтереси постраждали. Закон покладає відповідальність за несприятливі наслідки на невинну особу, що допускає настання імовірнісних обставин, за поведінку, що тягне такі наслідки для інших осіб. Така особа, хоче вона або не хоче, якщо вона повинна керувати джерелом підвищеної небезпеки, переймає на себе відповідно до закону відповідальність за ці наслідки. Та ж ситуація є і при винному спричиненні шкоди власником джерела підвищеної небезпеки. Організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автомобілів і тому подібне) зобов'язані відшкодувати шкоду у зв'язку з пошкодженням здоров'я або смертю годувальника, заподіяними джерелом підвищенної небезпеки, якщо не доведуть, що воно виникло унаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.

Відповідальність за шкоду настає лише в тому випадку, якщо шкода настає в результаті дії джерела підвищеної небезпеки (наприклад, при русі автомобіля, роботі механізму, мимовільному прояві шкідливих властивостей матеріалів, речовин і тому подібне) [8,c.189].

РОЗДІЛ 3 ФОРМИ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ