3.1. Організаційнї форми непроцесуальної діяльності слідчого

 

Кримінально-процесуальний кодекс покладає на слідчого обов'язок після зупинення кримінальної справи вживати необхідні заходи для встановлення злочинців. Однак кримінально-процесуальний закон характер та зміст цих заходів не розкриває.Форми непроцесуальної діяльності, які слідчий має право здійснювати по зупинених справах про нерозкриті злочини, можна поділити на організаційні та розшукові.

 Під організаційними заходами потрібно розуміти конкретні дії слідчого, направлені на забезпечення надходження різних і таких, що представляють інтерес, відомостей від установ, посадових осіб і окремих громадян, а також безпосереднє вивчення матеріалів і документів, в яких фіксуються дані, що мають значення для розкриття злочину. До таких заходів можна віднести:

·           повторне повідомлення про нерозкриті злочини сусідніх і деяких інших, більш віддалених органів внутрішніх справ;

·           направлення орієнтуючих відомостей про прикмети злочинця, знаряддя злочину тощо більш широкому колу слідчих і органів дізнання;

·           повідомлення про нерозкриті злочини оперативних працівників виправно-трудових установ;

·           організація через відповідних слідчих і оперативних працівників органів дізнання перевірки на причетність до вчинення нерозкритого злочину осіб, що знаходяться під слідством і притягнуті до кримінальної відповідальності в якості обвинувачених по інших справах;

·           направлення доручень органам дізнання по проведенню дублюючих заходів оперативного характеру для перевірки достовірності даних, що є в матеріалах зупинених кримінальних справ (наприклад, перевірки алібі підозрюваного, правдивості показань потерпілого, свідка тощо);

·           звернення до громадськості через засоби масової інформації за сприянням у виявленні потерпілих, свідків і осіб, причетних до вчинення нерозкритого злочину, а також обставин, що представляють інтерес для розслідування;

·           пошук і вивчення кримінальних справ з аналогічними способами вчинення злочинів (що знаходяться у провадженні інших слідчих і архівних кримінальних справ, які розглянуті судами);

·           використання можливостей криміналістичних і оперативних обліків;

·           направлення запитів в різні установи й організації, витребування та вивчення документів, які можуть мати значення для розкриття злочину;

·           систематичне ознайомлення з матеріалами про відмови в порушенні кримінальних справ, а також про адміністративні правопорушення;

·           аналіз в межах своєї компетенції заяв, скарг та інших повідомлень на адресу слідчого, прокурора, органів внутрішніх справ, у яких може міститися важлива для розслідування інформація, ознайомлення з матеріалами їх перевірки [9,c.29]

3.2. Розшукові форми непроцесуальної діяльності слідчого.

 

Під розшуковими заходами мається на увазі пошук різних осіб і об'єктів, які мають відношення до нерозкритого злочину, та здійснюються слідчим як безпосередньо, так і через органи дізнання.

При провадженні слідчим розшукових дій (заходів) повинна дотримуватися наступна вимога: вони не можуть носити характер оперативно-розшукових заходів, які складають виняткову компетенцію органів дізнання.

При проведенні розшукових дій слідчий зобов'язаний діяти як офіційна особа. Це означає, що ті, хто вступає з ним в спілкування в ході розшукових дій, повинні бути проінформовані відносно його посади.

Вивчення слідчої практики свідчить, що в роботі по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років в основному використовуються наступні розшукові дії (заходи):

·           опитування громадян, направлені на вивчення запідозреної особи, її зв'язків, особливостей поведінки, змін в способі життя, сімейного стану, місця проживання та роботи;

·           опитування окремих громадян, родичів і знайомих з метою поглибленого дослідження особи потерпілого, його способу життя, зв'язків, пошук даних, що вказують на можливий у віктимологічному значенні зв'язок із злочинцем;

·           опитування окремих громадян, родичів і знайомих, які проводяться для вивчення особи свідків, правдивості даних ними на слідстві показань, встановлення їх можливих зв'язків із злочинцем, іншої зацікавленості в результатах вирішення справи;

·           повторні бесіди з потерпілими і свідками, які вже були допитані в ході первинного розслідування;

·           бесіди з особами, що проживають недалеко від місця події, організація спостереження за місцем події з метою виявлення додаткової інформації стосовно події злочину та встановлення нових очевидців;

·           опитування осіб, що працюють в певних колективах або які пов'язані спільними інтересами (спортсмени, рибалки) з метою виявлення нових свідків;

·           пошук злочинця по прикметах зовнішності (наявні фотознімки, композиційні портрети тощо);

·           залучення до проведення розшукових дій потерпілих і свідків;

·           пошук власників речей, які були залишені на місці події;

·           опитування осіб, з якими слідчий стикається при розслідуванні інших справ і яким можуть бути відомі обставини нерозкритих злочинів;

·           пошук викрадених злочинцем після вчинення злочину речей в скупних, комісійних магазинах, ремонтних ательє, комбінатах побутових послуг тощо по відомих слідчому номерах або документах (копії квитанцій тощо);

·           пошук трупа й інших речових доказів в місцях їх передбачуваного знаходження.

Вибір конкретних організаційних і розшукових заходів по зупинених справах про нерозкриті злочини визначається видом розслідуваного злочину, тому слідчий повинен використати рекомендації методик розслідування окремих видів злочинів.

Велике значення має отримання оперативної інформації від органу дізнання. Вони нерідко можуть дати орієнтуючі відомості про вчинення нерозкритого злочину конкретною особою або допомогти слідчому правильно визначити коло осіб, серед яких треба шукати злочинця.

Слідчий може по зупинених справах давати органу дізнання доручення про виконання наступних заходів:

·           перевірка оперативним шляхом осіб, запідозрених в причетності до нерозкритого злочину;

·           організація оперативної роботи стосовно затриманих і заарештованих;

·           виявлення оперативним шляхом злочинців, потерпілих і свідків;

·           направлення завдань в оперативні частини виправно-трудових установ для перевірки конкретних осіб на причетність до нерозкритих злочинів;

·           направлення орієнтування про нерозкриті злочини і запідозрених осіб в інші підрозділи та відділи органів внутрішніх справ, приймачі-розподільники та по місцю знаходження умовнозасуджених і умовно звільнених;

·           встановлення осіб злочинців за ознаками зовнішньості[19,c.76].

Найбільшу складність для розслідування представляють справи, по яких злочинці невідомі потерпілим (наприклад, у справах про вбивство злочинець або був зовсім незнайомий з потерпілим, або був йому мало відомий). У таких випадках коло осіб, серед яких потрібно шукати злочинця, дуже велике, а іноді практично взагалі необмежене. Тому першочергова задача і головна трудність в подібних умовах виявити підозрюваного, тобто особу, яка могла вчинити злочин. Питання ж про перевірку його винності, як правило, вирішується значно легше.

Серед методів виявлення осіб, які вчинили злочин, потрібно насамперед назвати перевірку різних контингентів осіб, що володіють тими або іншими ознаками даного злочинця. При цьому, зрозуміло, треба брати до уваги, що злочинець, крім ознак, безперечно встановлених слідством, може володіти й іншими, висновок про наявність яких повинен зробити сам слідчий. Наприклад, якщо відомо, що труп убитого був перевезений злочинцем на автомашині, цілком обгрунтованим є висновок про те, що або у злочинця є особистий автомобіль, або він працює шофером, нарешті, має дуже близького друга серед власників автомашин або шоферів, якому він міг довіритися.

Інший метод, яким широко повинні користуватися слідчі - це вивчення справ про однорідні злочини, вчинені в тому ж місті, районі або навіть області. Під «однорідними» тут потрібно розуміти ті справи про злочини, спосіб вчинення або приховання яких співпадає або схожий зі способом, який був застосований по зупиненій провадженням справі.

Внаслідок зіставлення отриманих вказаним шляхом даних з відомостями про злочинця, які вже є в справі, число відомостей про його особу може значно розширитися, а коло можливих підозрюваних відповідно звузитися, що істотно полегшить роботу по встановленню особи злочинця.

Звернення за допомогою до громадськості є ще одним з ефективних методів виявлення невідомого злочинця (а у справах про вбивство - і особи потерпілого). Сповіщення населення про прикмети й інші ознаки злочинця, який розшукується, може бути досягнуте передачею відповідної інформації по місцевому радіомовленню, телебаченню або поміщенням її в друковані засоби інформації. Але, якщо з оперативних міркувань недоцільно розголошувати дані про злочин, можна обмежити коло осіб колективом одного чи декількох підприємств або мешканцями одного невеликого населеного пункту, які, на думку слідчого, можуть мати вірогідну інформацію про особу злочинця.

Специфічним для роботи по зупиненій справі є використання даних криміналістичних і оперативних обліків. Хоч перевірка по них проводиться майже з самого початку розслідування, однак і повторна перевірка після зупинення справи може виявитися ефективною, оскільки відповідні картотеки весь час поповнюються новими матеріалами.[11,с.39].


РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВАДЖЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ У СПРАВАХ ПРО НЕРОЗКРИТІ ЗЛОЧИНИ МИНУЛИХ РОКІВ.

Підставами для відновлення провадження по зупинених кримінальних справах про нерозкриті злочини минулих років у порядку, передбаченому ст. 210 КПК України, є:

·           виявлення винного або даних про нього;

·           необхідність проведення додаткових слідчих дій з метою усунення істотних прогалин, які були допущені в процесі раніше проведеного розслідування. [4 ].

Безпосередніми мотивами для прийняття рішення про поновлення провадження у справі, як правило, є:

·           встановлення особи, що вчинила злочин (явка з повинною, зізнання затриманого по іншій справі про вчинення ним нерозкритого злочину);

·           арешт особи, що раніше підозрювалася по даній справі за вчинення іншого злочину;

·           отримання даних про свідків і очевидців злочину, місця знаходження слідів злочину тощо;

·           клопотання, заяви і скарги потерпілих, інших учасників процесу, зацікавлених осіб, державних і громадських організацій про можливих підозрюваних;

·           виявлення уповноваженими посадовими особами (прокурор, начальник слідчого підрозділу тощо) конкретних недоліків раніше проведеного розслідування.

По відновлених провадженням справах про нерозкриті злочини на первинному етапі їх розслідування, як правило, буває недостатньо фактичних даних для побудови версій стосовно нових осіб, причетних до злочину. Часто можна лише з тією або іншою мірою ймовірності визначити коло осіб, серед яких необхідно шукати винну особу.

Нерідко основою для побудови слідчої версії про особу, причетну до злочину, служать так звані «докази поведінки», тобто її незвичайна, зухвала чи підозріла поведінка. Може виявитися і злочинна обізнаність певних осіб, що також зобов'язує слідчого ретельно перевірити їх можливу причетність до злочину.

Про таку обізнаність свідчить знання нею подробиць і деталей фактичних обставин злочину, про які може бути відомо лише самому злочинцеві або особі, причетній до факту злочину.

Час, що минув з моменту вчинення злочину, і той факт, що він залишився нерозкритим, звичайно створює у злочинця відчуття безпеки, він втрачає почуття обережності та стає менш стриманим у своїй поведінці й розмовах. У таких випадках злочинець може або розповісти друзям і знайомим про подію злочину, або необережно обмовитися про його вчинення.

«Докази поведінки» виявляються і у вчинках. Наприклад, злочинець починає носити, дарувати або продавати речі, цінності, здобуті злочинним шляхом, або свою причетність до злочину необережно фіксує в якому-небудь листі, документі, чи виявляє бездіяльність тоді, коли непричетна до злочину особа повинна діяти ативно.

Може бути й навпаки: злочинець, бажаючи більш ретельно замаскувати вчинений злочин або надійніше відвести від себе підозру, створює своїми активними діями додаткові докази проти себе. Наприклад, здійснивши вбивство з прихованням трупа, винний у вчиненні злочину різними листами, розмовами і т. п. протягом тривалого часу намагається створити видимість, що особа, яка зникла, ще жива. Подібні «докази поведінки» служать основою для побудови версії про причетність цієї особи до злочину.[26, с.201]

Перевірка причетності підозрюваних до вчиненого в минулому злочину починається з всебічного вивчення особи, умов життя як слідчим, так і оперативним шляхом. В цьому випадку часто вдається встановити осіб, з якими підозрюваний раніше знаходився в близьких стосунках, а потім втратив цей зв'язок. Такі особи можуть надати цінну інформацію про злочинця або про речі, цінності, що з'явилися після вчинення злочину в нього, його родичів і знайомих.

Важливим елементом встановлення факту причетності до злочину певного підозрюваного є перевірка його листування, яке він міг вести з родичами або знайомими. Підозрюваний міг виявляти при цьому зацікавленість до справи, ходу розслідування й інших обставин, що стосуються злочину. Таким шляхом можна також встановити співучасників злочину або свідків, до яких нерідко звертаються підозрювані з проханням про дачу бажаних для них показань або з вимогами не розповідати про злочин, які супроводжуються погрозами. Накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію підозрюваного, її огляд, виїмка, повинні здійснюватися у відповідності до вимог, передбачених ст. 187 КПК України [4].

Для встановлення причетності підозрюваних до злочину особливо складним є перевірка їх алібі. Посилання на алібі досить часто використовується злочинцями як прийом захисту, причому в ряді випадків підозрюваний вміло створює неправдиві відомості про своє знаходження в певному місці під час вчинення злочину за допомогою лжесвідків. При перевірці алібі для його спростування потрібно виявити розходження в показаннях підозрюваних та свідків, на яких він посилається, ретельно дослідити взаємовідносини між цими особами, оскільки вони можуть бути зацікавленими у результатах розслідування справи (знаходяться в родинних стосунках з підозрюваним, були причетні до злочину, підкуплені або дали неправдиві показання в силу інших причин тощо).

В ході перевірки показань свідків, що підтверджують алібі підозрюваного, потрібно з'ясувати, чи знаходився свідок разом з підозрюваним в певному місці, чи не перебував свідок в цей час в іншому місці (вдома, на роботі, у друзів, знайомих тощо). Важливо відшукати документи (журнали або табелі обліку робочого часу, графіки чергувань, відомості на видачу заробітної плати, звіти про відрядження тощо), які можуть підтвердити або спростувати показання осіб, що підтверджують алібі підозрюваного. В цьому випадку зазначені документи повинні перевірятись на предмет помилок або навмисного внесення в них явно неправдивих відомостей [31, с.35].

Для перевірки та підтвердження причетності підозрюваного до злочину минулих років використовуються всі інші процесуальні засоби: обшуки, виїмки, провадження судових експертиз, відтворення обстановки і обставин події тощо. Наприклад, важливі речові докази можуть бути виявлені при повторному обшуку, який проведено через багато років після вчинення злочину

Якщо в ході вивчення матеріалів справи буде встановлено, що раніше не були досить повно перевірені версії, які обгрунтовано висувалися про злочинця або про коло осіб, серед яких він може знаходитися, то задача подальшого розслідування полягає також в завершенні перевірки цих версій. Невиконання даної вимоги може залишити злочин, як і раніше, нерозкритим.

Внаслідок вивчення матеріалів зупиненої справи або проведеної роботи по ній може змінюватись оцінка доказового значення раніше зібраних даних. У зв'язку з цим виникає необхідність у повторній перевірці версій, які раніше висувалися та не знайшли підтвердження, або були проігноровані. У цих випадках не можна обмежуватися окремими, одиничними джерелами доказів, які спростовують дану версію, так як виявлені протиріччя між версією та зібраними доказами не завжди свідчать про те, що вона спростована обгрунтовано. Не виключена можливість недоброякісності доказів або отримання їх з неналежних джерел. У подібних випадках підлягяють перевірці докази, які саме спростовують версію.

Крім того, не можна обмежуватися тільки перевіркою цих доказів. Необхідним є активний пошук нових доказів, які могли б додатково свідчити про причетність особи підозрюваного до вчинення злочину. Особливо потрібно звертати увагу на ретельність перевірки виправдувальних версій, які висували раніше в свій захист обвинувачені (підозрювані), винність яких не була доведена. Кожна версія повинна бути ретельно перевірена не тільки відносно певного запідозреного, але й відносно кола осіб, які входять в його оточення.

При організації роботи по розкриттю злочинів минулих років необхідно враховувати так званий стереотип поведінки злочинця: однією і тією ж особою не тільки здійснюються аналогічні злочини, але й при здійсненні різних злочинів способи їх приготування, виконання і приховання мають багато загального, свідчать про «почерк» злочинця. У зв'язку з цим в ході розслідування потрібно вивчати інші справи про злочини, які вчинені аналогічним способом або при інших схожих обставинах, що може допомогти встановити винну особу. З цією ж метою необхідно вивчати справи не тільки про суто аналогічні злочини (наприклад, тільки про вбивства), але й про інші злочини (злісне хуліганство, крадіжки зі зломом, грабежі, нанесення тілесних ушкоджень тощо), які вчинені в тому ж районі, місті в той же період часу або трохи раніше чи пізніше злочину, який розслідується. Ознайомлення з цими справами дозволить слідчому виявити дані, що співпадають з тими, які містяться в розслідуваній справі, наприклад, схожість деяких прикмет злочинця, способу нападу, знарядь і засобів, що застосовувалися, залишених на місцях злочинів слідів тощо. Знайдені близькі ознаки служать початковою інформацією для виявлення додаткових, часом вельми істотних доказів, необхідних для розкриття злочинів.

У тих випадках, коли в справі є речові докази, наприклад, кулі, гільзи, сліди рук, ніг, транспортних засобів, а також, коли особа вбитого не встановлена, необхідно періодично звертатися до даних криміналістичних обліків, які за час роботи по нерозкритому злочину поповнюються новими відомостями. На основі даних криміналістичних обліків можна об'єднати в одне провадження декілька справ про нерозкриті злочини, по яких виявлені ідентичні сліди. Це дозволить прискорити їх розкриття.

Якщо за допомогою обліків будуть встановлені конкретні особи, раніше судимі за вчинення аналогічних злочинів, слідчий отримує можливість в ході розслідування по кримінальній справі, яка знаходиться в його провадженні, перевірити їх причетність до злочину.

Враховуючи специфіку злочинів минулих років, провадження розслідування по відновленій справі повинно поєднуватися з цілеспрямованими оперативно-розшуковими заходами, які здійснюються за дорученням слідчого органами дізнання. Ці заходи направлені як на перевірку причетності до вчинення злочину певних осіб, так і на створення оптимальних умов провадження окремих слідчих дій. Необхідність подібної взаємодії вимагає від слідчих і оперативних працівників органів внутрішніх справ постійного, безпосереднього спілкування, взаємної інформованості й узгодженості дій протягом всього часу розслідування. Зрозуміло, характер узгоджених дій слідчого та працівників органу дізнання залежить від індивідуальності кожної справи, від обсягу початкових даних, які отримані в ході раніше проведеного розслідування, від обставин вчиненого злочину та часу, що минув після його вчинення.

Для виявлення, наприклад, нових свідків, орган дізнання за дорученням слідчого або з власної ініціативи, використовуючи передбачені законом засоби та методи, повинен встановити всіх осіб, що були на місці злочину (або біля нього) як під час самої події, так і до чи після неї. Необхідно також встановити осіб, які проживають поблизу місця вчинення злочину, осіб, що поверталися додому або йшли на роботу в певний проміжок часу поруч з місцем події. Крім того, слідчий та співробітники органу дізнання з'ясовують, чи відомо що-небудь робітникам і службовцям підприємств, установ і організацій, які розташовані в районі злочину, про осіб, що його вчинили, або про очевидців злочину. При цьому треба враховувати, що з плином часу кількість свідків, яким відомо про обставини злочину зі слів злочинців або очевидців, може збільшуватися. Це дає додаткові можливості для ефективного розкриття та розслідування злочинів минулих років.Значну допомогу в розкритті зазначених злочинів надають громадськість і населення. Допомога ця потрібна для встановлення нових, додаткових фактичних даних і, особливо, для виявлення свідків, інформація яких буде важливою при розслідуванні.Форми звертання за допомогою до громадськості при розслідуванні кримінальних справ про злочини минулих років та при розслідуванні інших злочинів співпадають, у тому числі при залученні до виявлення речових доказів.

При здійсненні додаткових слідчих дій необхідно враховувати результати попередньо виконаної роботи та знайти можливості для заповнення прогалин і виправлення допущених помилок, тобто використати нові засоби і тактичні прийоми з метою отримання додаткових даних, які необхідні для встановлення істини. При проведенні будь-якої слідчої дії потрібно налаштуватися на спокійне й об'єктивне сприйняття будь-якої реакції (негативної, байдужої, позитивної) учасників процесу, які повторно залучаються до участі в провадженні слідчих дій. Окрім того, не потрібно поспішати з висновками як у разі зміни ними своєї позиції, так і при необгрунтованому її відстоюванні. Важливо не боятися визнати власні упущення та помилки, бути готовим переглянути попередню оцінку наявним у справі доказам.

Тактика слідчих дій після поновлення провадження у справі відрізняється певною специфікою.

При повторному провадженні слідчих дій їх особливість полягає в необхідності подолання наслідків дії фактору часу, дослідженні змін, що відбулися в поведінці причетних до розслідування осіб, стані матеріальних об'єктів тощо.

Найбільшою специфікою по відновлених справах про нерозкриті злочини відрізняються наступні слідчі дії: допит, огляд, обшук, відтворення обстановки і обставин події, призначення експертиз.

Час, що пройшов з моменту вчинення злочину, безрезультатність проведеного первинного розслідування, особливо його помилки, недоліки й інші фактори, що проаналізовані раніше, накладають відбиток і на тактику окремих слідчих дій по відновленій провадженням справі про нерозкритий злочин.

Слідчі дії по таких справах можуть бути проведені як вперше (наприклад, допит виявлених свідків, огляди раніше невідомих місць подій, обшуки у нових осіб, відтворення обстановки та обставин події за участю затриманих злочинців, огляд місця події тощо), так і повторно.

Проведення повторних допитів, оглядів, обшуків характерно для справ про нерозкриті злочини минулих років. Потрібно також мати на увазі, що багато тактичних прийомів, які рекомендуються при провадженні слідчих дій, можуть застосовуватися слідчим і при проведенні розслідування по відновленій провадженням справі.

Огляд місця події по нерозкритих злочинах. По відновленим провадженням справам про нерозкритий злочин слідчий огляд сприяє перевірці показань свідків і підозрюваних, а в окремих випадках, є засобом одержання нових доказів (наприклад, при участі в огляді підозрюваного, що дав правдиві показання, з'являється можливість для відтворення картини події і фіксації раніше не виявлених обставин).

 Найчастіше провадиться огляд місця злочину (первинний і повторний ), предметів і документів.

 Первинний огляд провадиться у випадках, коли за показаннями знову виявлених свідків, зізнанням обвинувачуваного чи іншим шляхом установлене місце злочину (наприклад, місце приховання трупа), про яке раніше не було відоме, або виявлені нові речові докази ( знаряддя злочину, матеріальні сліди і т.п.).

 Повторний огляд провадиться, коли при попередньому розслідуванні об'єкт був оглянутий неякісно, некваліфіковано, показання допитаних осіб містять нові дані, з урахуванням яких оглянуті раніше об'єкти можуть бути сприйняті й оцінені по-іншому. До повторного огляду удаються також з метою уточнення і деталізації обставин і ознак об'єктів, зафіксованих у протоколі проведеного огляду недостатньо докладно

Слідчому, що прийняв до провадження справу про нерозкритий злочин, поряд з вивченням матеріалів справи, рекомендується побувати на місці злочину, «прив'язати» дані протоколу огляду до обстановки на місцевості і відтворити модель події. Це допомагає слідчому вникнути в деталі давно вчиненої події, найбільш повно представити її картину, змоделювати спосіб вчинення злочину [23, с.41-43].

Тактика допиту. Найбільш поширеною слідчою дією по відновлених справах про злочини минулих років є допит.

Чим більше часу пройшло з моменту сприйняття певного факту, події, явища, тим важче відтворення його в пам'яті людини, тим менша виразність образів цих фактів, подій, явищ в пам'яті особи, яка допитується. Однак, інтенсивність забуття сприйнятого залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів, і час, що пройшов з моменту події, усього лише один з них. Без урахування всіх цих факторів (особливості сприйняття, зусилля втримати факт в пам'яті, дефекти пам'яті тощо) неможливо правильно вирішити питання про обсяг інформації, що можна отримати від особи, яка допитується по відновленій справі та про достовірність показань, які відстрочені в часі.

Серед тактичних прийомів допиту використовується ремінісценція - посилення в пам'яті нових смислових зв'язків при відстроченому відтворенні в порівнянні з безпосереднім (пожвавлення, отримання нових зв'язків відносно того, що здавалося б назавжди втрачено пам'яттю). Однак терміни ремінісценції невеликі - від декількох годин до 15 днів з моменту сприйнятої події до допиту про нього. Тому при допитах по відновленій справі, які доводиться проводити нерідко через рік і навіть декілька років після сприйнятої події, важко розраховувати на можливість ремінісценції в чистому вигляді, безпосередньо під впливом часу.

Забування, як правило, не буває повним. Велику роль відіграє цілеспрямованість запам'ятовування, коли свідок, розуміючи значення того, що відбувається, передбачує можливість майбутнього допиту і свідомо прагне зберегти в пам'яті певну подію[31,с. 65].

Найбільш типовим для категорії справ, що розглядаються, як вже зазначалось, є повторний допит.

Повторний допит потерпілих, свідків, підозрюваних частіше за все буває необхідний:

·           при явно неналежній якості допиту, який проведено при первинному розслідуванні (неповнота, однобічність свідчень тощо);

·           якщо допитана раніше особа після зупинення справи або при її відновленні саме заявляє про бажання істотно доповнити або змінити свої показання;

·           у разі встановлення оперативно-розшуковим або іншим шляхом фактів помилкових або неповних свідчень;

·           якщо в показаннях раніше допитаних осіб не усунуті істотні протиріччя, що маються з іншими доказами по справі;

·           коли в процесі роботи по зупиненій або відновленій провадженням справі здобута нова, додаткова інформація, по якій необхідно отримати показання раніше допитаних осіб;

·           у разі повернення справи судом на додаткове розслідування після встановлення невинуватості підсудного в інкримінуємому діянні.

Своєчасне проведення першого допиту позитивно впливає на подальші показання, оскільки відтворений матеріал краще закріплюється в пам'яті, забуття відбувається набагато повільніше[31,с.58].

 При допиті нововиявлених свідків можна більш об'єктивно і швидко перевірити показання осіб, які неодноразово змінювали свої показання.

Допит по справі про нерозкритий злочин, особливо коли досягнуті певні результати, тягне за собою провадження й інших слідчих дій, які нерідко пов'язані з новим місцем перебування допитуваної особи (обшуки, виїмки, допит інших свідків тощо).

У залежності від ситуації, для того, щоб підвищити рівень емоційної напруженості, допит може бути проведено раптово, або, навпаки, відкрито, з повідомленням повісткою або листом про причину виклику.

Важливо правильно визначити момент допиту. Так, викликати на допит підозреного по справі про нерозкритий злочин краще після того, коли будуть зібрані нові докази, що підтверджують підозри (невідомі йому показання свідків, речові докази, вилучені при обшуках предмети тощо). В необхідних випадках при підготовці до допиту потрібно передбачити невідкладне проведення очних ставок, для чого забезпечити явку осіб, показання яких розходиться з показанням особи, яка підлягає допиту.

Затримана особа нерідко підозрюється в скоєнні ще декількох злочинів, які залишились нерозкритими. Тому, плануючи допит, не потрібно пред'являти відразу всі докази, які є по цих злочинах. Це пояснюється тим, що злочинець протягом тривалого часу був упевнений, що йому вдалося уникнути відповідальності, що проти нього або зовсім немає доказів, або їх недостатньо. Відмовитися від цієї звичної думки та зізнатися у всіх скоєних злочинах йому важко, так як він переконаний, що час працював на нього. Таким чином, важливо спочатку отримати правдиві показання відносно того злочину, винність в якому допитуємої особи найбільш доведена. Лише отримавши об'єктивні правдиві показання по цьому епізоду, доцільно перейти до пред'явлення доказів за іншими фактами злочинної діяльності допитуємого.

Позиція допитуємого та вибір ним лінії поведінки при проведенні повторних допитів або вже знайшла своє відображення в попередніх показаннях, або може бути приблизно визначена зазделегідь, виходячи з інших матеріалів справи, результатів аналізу архівних справ та даних, які отримані шляхом оперативно-розшукових заходів тощо. Тому до початку допиту та в ході його проведення необхідно визначати й аналізувати лінію поведінки допитуваного, його зацікавленість в результатах вирішення справи з метою оперативного корегування тактики допиту.

Не виключено, що допитуємий раніше добросовісно помилявся при дачі показань або навмисно вводив слідство в оману, тому в цьому випадку дуже важливо встановити мотиви, які спонукали особу до дачі показань, що не відповідають фактичним обставинам справи. Це стосується допиту осіб, які умисно умовчували при первинному розслідуванні відомі їм факти, та знову виявлених осіб, що не повідомили в свій час відомі їм факти про обставини злочину чи особу злочинця.

Типовими мотивами дачі неправдивих показань або приховування відомих особі фактів, які стосуються вчиненого злочину, що залишився нерозкритим, можуть бути:

·           особиста зацікавленість свідка (користь, родинні зв'язки, дружні або, навпаки, неприязненні стосунки з обвинуваченим або потерпілим);

·           переконаність у тому, що злочин не буде розкрито внаслідок різних причин (впевненість у тому, що довести провину злочинця неможливо, безрезультатність першого розслідування внаслідок пройденого часу тощо);

·           небажання виступати в якості свідка взагалі (побоювання великих витрат часу, нервів тощо);

·           боязнь помсти зі сторони злочинця, його співучасників, друзів, близьких тощо;

·           небажання змінювати раніше дані показання через побоювання відповідальності за помилкові свідчення, які, на його думку, викличуть суперечності у випадку повторного допиту;

·           боязнь викриття факту недонесення або приховування злочину та відповідальності в разі встановлення істини;

·           прагнення приховати зв'язок події, яка розслідується з інтимною стороною життя допитуємого.

Іноді помилкові показання можуть бути наслідком патології чи розладу душевної діяльності допитуваного [8, c.66].

Потерпілі, крім того, під впливом пережитих емоцій, з боязні, що злочинець залишиться невикритим, непокараним або покарання буде м'яким, можуть давати показання, що носять явно звинувачувальний нахил і не відповідають дійсності.

Прагнення уникнути відповідальності, страх перед покаранням є типовими, найбільш поширеними мотивами неправдивих показань підозрюваних і обвинувачених, які дійсно вчинили злочин. Також у багатьох випадках їм заважають дати правдиві свідчення сором перед близькими людьми, страх розголосу, громадського засудження, прагнення приховати своїх співучасників, особливо в тих випадках, коли участь декількох осіб у вчиненні злочину є очевидною.

Велике значення для отримання правдивих показань від допитуваних осіб має такий тактичний прийом як пред'явлення доказів.

На жаль, в практиці слідчої діяльності нерідко зустрічаються абсолютно недопустимі факти поверхового та некваліфікованого огляду місця події, втрати речових доказів, вилучення їх з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства тощо, які не дають змоги притягнути особу до кримінальної відповідальності та визнати її винною за вироком суду.

У разі втрати або псування речових доказів оперувати на допиті доводиться лише відомостями про них, які викладені в протоколах слідчих дій, в ході яких ці докази були отримані. Але тактичне значення для допиту описів речових доказів в протоколах значно менше, ніж самого речового доказу.

Вивчення зупинених справ про нерозкриті злочини минулих років свідчить, що слідчі огляди предметів, документів, що вилучаються при оглядах місць події, обшуках і виїмках, як самостійні слідчі дії майже не практикуються. Це призводить до неповноти фіксації у матеріалах справи інформації про вилучений предмет, а у випадках його втрати або псування - до відсутності їх доказового значення.

Незважаючи на наявність у підрозділах внутрішніх справ достатньої кількості засобів фотографічної фіксації об'єктів, що мають значення для розкриття злочинів, у справах про нерозкриті злочини не завжди проводиться фотографування речових доказів (якщо не проводилося їх експертного дослідження).

Характерно, що по багатьох справах про нерозкриті злочини минулих років після поновлення провадження вдається виявити та використати в ході розслідування (у тому числі і під час допиту) речові докази, які через допущені при провадженні первинних слідчих дій помилки та недоліки не були своєчасно вилучені.

Докази, що навіть прямо не викривають злочинця, нерідко мають велике тактичне значення для отримання по відновленій справі правдивих показань раніше допитаних осіб, які дали помилкові або не до кінця відверті свідчення.

Іноді, розкривши злочин минулих років, вдається встановити, що обвинувачений причетний ще до цілого ряду нерозкритих злочинів. Часто такі обвинувачені, незважаючи на час, що пройшов з моменту вчинення цих злочинів, прекрасно пам'ятають всі пов'язані з ними обставини.

Допитуючи підозрюваного (обвинуваченого) про обставини ще нерозкритого злочину, важливо не тільки те, щоб він визнав себе винним. Важливіше в ході допиту забезпечити базу для подальшої перевірки такого визнання. Тому не можна обмежуватися занесенням у протокол допиту заяви про визнання своєї провини, що носить загальний характер.[32, с.32]

На жаль, на практиці, коли особа, яка допитується, розказує відразу про вчинення декількох ще не розкритих злочинів, нерідко саме так і буває - у великому загалом-то протоколі допиту кожному окремому епізоду часто відводяться лише один-два абзаци, ступінь деталізації показань є недостатньою.

Тому, незалежно від того, скільки на це потрібно часу, обов'язковим повинен бути детальний, грунтовний допит з приводу кожного із злочинів, у вчинені яких зізнається обвинувачений (підозрюваний). У необхідних випадках допит може бути продовжений і на наступний день.

Для того, щоб в свідченнях була своя внутрішня логічна структура, послідовність, за основу може бути прийнятий хронологічний порядок викладення в протоколі допиту декількох епізодів. Однак можливі й інші варіанти: наприклад, спочатку йде викладення показань з приводу злочинів, які вчинені допитуваним з одним із співучасників, а потім - з іншим. Якщо злочини скоювались неодноразово в різних населених пунктах, спочатку описуються всі епізоди, що відносяться до одного міста (району), потім - злочини, вчинені в наступному пункті тощо.

Важливо виявити та зафіксувати при допиті як можна більше таких фактичних даних, деталей, подробиць, пов'язаних з подією злочину, які підлягають грунтовній перевірці.

Чим більше пройшло часу з моменту вчинення злочину, тим менше таких фактів, звичайно, повідомляє особа, яка зізналась у його вчиненні. Для пожвавлення пам'яті в цьму випадку можуть бути застосовані тактичні прийоми, які в криміналістиці рекомендуються для допиту добросовісного свідка. До їх числа, насамперед, відносяться: допит про одну й ту ж подію в різній хронологічній послідовності; постановка питань, що активізують асоціативні зв'язки; пред'явлення різних об'єктів, в тому числі фотознімків, планів, схем й інших наочних матеріалів; допит на місці події; ознайомлення з фрагментами показань інших осіб[ 14,138-142].

По нерозкритих злочинах минулих років в ході допиту буває досить складно з необхідною чи достатньою точністю встановити час тієї або іншої події, явища, факту. Тому задачею слідчого буде встановити хронологічні межі розслідуваної події на підставі об'єктивного вираження часових характеристик в матеріалах справи певними особами (потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачені), тобто на підставі «прив'язки» повідомлених фактів до інших фактів, часова характеристика яких точно відома.

Як точку відліку при цьому рекомендується обирати подію, що легко піддається локалізації у часі (день народження допитуємого, день отримання заробітної плати, те або інше свято тощо), подія, з якою у допитуємого пов'язані яскраві уявлення, або яка для даної особи має яскраве емоційне забарвлення, і тому досить добре збереглась у пам’яті особи.

Шляхом витребування архівної особової справи засудженого (або архівної кримінальної справи, по якій він нібито допитувався) можна легко перевірити алібі, встановити дні та години його перебування в місцях позбавлення волі або на допиті. Оригінали таких архівних документів можуть бути в необхідних випадках залучені до справи як докази, що підтверджують або спростовують алібі. Більш того, події, зафіксовані цими документами та точно визначені у часі, можуть стати точками відліку для встановлення тимчасового зв'язку з іншими фактами, які цікавлять слідство.

Характерним для допиту по справах про нерозкриті злочини минулих років є отримання показань з приводу так званих “доказів поведінки”, під якими в криміналістиці та теорії кримінального процесу розуміють вчинки, що свідчать про усвідомлення особою своєї провини, висловлювання, що виявляють винну обізнаність, тобто знання таких обставин, які можуть бути відомі лише при умові вчинення злочину.

Такими “доказами поведінки” можуть бути:

·           відмова від дачі показань у випадку використання процесуального права не свідчити проти себе, яка не знаходить іншого пояснення, чим бажання уникнути відповідальності за вчинений злочин;

·           явна фальсифікація доказів;

·           вчинки та висловлювання, що свідчать про знання допитуємою особою таких обставин розслідуємої події, які могли бути відомі тільки злочинцеві;

·           навмисне ухилення від явки до слідчого;

·           знищення або приховання предметів, що можуть служити речовими доказами;

·           підготовка фальшивого алібі тощо.

Вони можуть мати місце як в процесі первинного розслідування, так і в період коли, справа зупинена або після її поновлення.

Тому рекомендується розрізнювати докази поведінки, що мали місце після затримання підозрюваного або пред'явлення обвинувачення, та докази поведінки, що відносяться до того часу встановлення підозрюваної особи, яка допитана ще не була. Цінність останніх доказів звичайно більша, ніж перших.

Тактика пред'явлення для впізнання. По відновлених справах про нерозкриті злочини минулих років в основному проводиться пред'явлення для впізнання в наступних випадках:

·           пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам підозрюваних осіб, які встановлені в процесі розкриття злочину після поновлення провадження в справі;

·           після поновлення провадження у справі пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам речей та предметів, які вилучені у підозрюваних ;

·           пред'явлення для впізнання предметів, які при первинному розслідуванні раніше не ідентифікувались слідчим шляхом;

·           пред'явлення для впізнання запідозрених осіб, які були встановлені після поновлення справи та зізналися у вчиненні злочину;

·           пред'явлення для впізнання трупа або його частин ( у тому числі по фотознімках), коли до зупинення справи особу вбитого встановити не вдалося;

·           пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (як правило, підозрюваних, обвинувачених), у випадках необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Для встановлення особи вбитого по справі про нерозкритий злочин свідкам можуть пред'являтися прижиттєві фотознімки особи.

Вимога закону (ст. 174 та 175 КПК України) про необхідність попереднього допиту особи, яка впізнає, про обставини, при яких він спостерігав особу або предмет, їх прикмети та ознаки, повинна дотримуватись при виявленні зазначених об'єктів через тривалий час.

 Перед пред'явленням для впізнання необхідно ретельно звірити показання, отримані від особи при первинному розслідуванні та показання, які отримані після поновлення справи. Всі протиріччя повинні бути вияснені слідчим. Якщо ці протиріччя відносяться до прикмет і ознак, які мають істотне значення для вирішення питання про тотожність об'єкта, особа допитується ще раз з пред'явленням йому попередніх показань. Якщо особа наполягає на нових (відмінних попереднім) свідченнях, потрібно провести допити інших свідків, потерпілих та необхідні заходи з метою встановлення достовірності показань особи, що впізнає [17, с.54].

Потрібно врахувати, що інколи можливі випадки впізнання тоді, коли на попередньому допиті особа не могла досить повно описати об'єкт. При дотриманні вимог ст. 174-176 КПК України про порядок пред'явлення для впізнання та порядок складання протоколу цієї слідчої дії результати пред'явлення для пізнання в цьому випадку також можуть мати доказове значення.

При пред'явленні для впізнання в справах про нерозкриті злочини минулих років значно зростає роль реконструкції, під якою розуміється відновлення первинного стану обстановки або окремого об'єкта, його ознак з метою вирішення ідентифікаційних задач при розслідуванні злочинів.

Така реконструкція об'єкта може мати місце у випадках пред'явлення для впізнання трупа чи його частин, втраченого предмета (особи, що переховується) по фотознімках, особливо об’єктів, зовнішні ознаки яких зазнали суттєвих змін. Ці зміни можуть бути природними (старіння, зміна зачіски, поява вусів тощо), і такими, що навмисно створюються злочинцями з метою ускладнити впізнання.

При відсутності предмета, який повинен бути пред’явлений для впізнання (наприклад, замість знищеного або невиявленого предмета), впізнаючій особі можна пред'явити його модель - реконструйований макет або просто аналогічний предмет тієї ж марки, моделі, типу, що і відсутній. Таким способом вдається встановити групову належність об'єкта, який раніше сприймався впізнаючою особою, перевірити її показання, а в необхідних випадках - створити базу для проведення експериментальних дій при відтворенні обстановки й обставин події.

Тактика відтворення обстановки та обставин події. У багатьох випадках це типова слідча дія при розслідуванні кримінальних справ про нерозкриті злочини минулих років, у ході проведення якої слідчий може:

·           перевірити докази, що отримані як до зупинення справи, так і після відновлення в ній провадження;

·           уточнити в раніше допитаних осіб обставини події, які неповно або неточно викладені в їх свідченнях або були забуті;

·           за участю потерпілих, свідків, підозрюваних та обвинувачених отримати нові докази по справі (знайти місце заховання трупа, знаряддя злочину, сліди, що збереглися тощо).

У ході проведення зазначеної слідчої дії на місці події можна виявити нові обставини, які могли бути відомі тільки причетній до злочину особі, що, в свою чергу, навіть у разі подальшої зміни показань може допомогти слідчому та суду об'єктивно оцінити зізнання, що отримане після поновлення провадження по справі. Наявність показання особи про зміни, що відбулися на місці події з плином часу, має важливе доказове значення.

Слідча практика свідчить, що відшукання слідів, інших речових доказів на місці події через багато місяців і навіть років цілком можливе в ході відтворення обстановки і обставин події. [11, с.92].

Призначення експертиз. Важливим засобом встановлення нових фактичних даних і перевірки зібраних доказів у справах про нерозкриті злочини минулих років є експертиза.

Час впливає на результативність призначення експертиз як негативно, так і позитивно.

З одного боку, знищуються ідентифікаційні ознаки у невиявлених своєчасно предметах. Так, зношується взуття, тупляться або, навпаки, заточуються сокири, ножі й інші гострі знаряддя злочину, зазнають змін протектори покришок автомашин і мотоциклів, деталі вогнепальної зброї тощо. Все це може ускладнити ідентифікацію зазначених об’єктів по залишених ними слідах, а іноді робить ототожнення взагалі неможливим. Неналежне зберігання веде до псування або навіть втрати об'єктів, які вилучені при первинному розслідуванні. Прихований труп згодом розкладається, псується хижаками, комахами. Заживають незначні тілесні ушкодження, які були отримані злочинцем у зв'язку з опором потерпілого, а це, в свою чергу, ускладнює судово-медичне дослідження. Змінюються зовнішні ознаки особи, що вчинила злочин, що в деякій мірі ускладнює його ідентифікацію. З часом зазнає змін навіть почерк, хоч і менше, ніж інші об'єкти криміналістичних експертиз.[26, с.72 ]

З іншого боку, встановлення у зупиненій або відновленій провадженням справі підозрюваного чи обвинуваченого створює нові можливості для дослідження речових доказів та документів, які були вилучені раніше. Вчинення даною особою в період зупинення провадження у справі нових злочинів призводить до утворення нових слідів, нових речових доказів, які можуть бути об’єктами єкспертних досліджень у сукупності зі слідами, які були виявлені та вилучені раніше. Згодом злочинець залишає більше слідів, які можуть розглядатися як вільні зразки для порівняльного дослідження. Експертизи в справах про нерозкриті злочини минулих років можуть бути як повторними, так і первинними. Вже при аналізі матеріалів зупиненої справи нарівні з вивченням інших зібраних даних вивчаються й оцінюються висновки експертів. Оцінці повинні бути піддані як всі об'єкти, що були направлені експерту, так і всі частини експертного дослідження (ввідна, дослідницька та висновки). Надалі до оцінки результатів цих експертиз доводиться повертатися неодноразово, так як потрібно враховувати відомості, що отримані в ході роботи по зупиненій та відновленій провадженням справі.

Практика свідчить, що некритичне відношення до висновку експерта, невчасне виявлення помилковості, недостатньої обгрунтованості висновку, його невідповідності фактичним обставинам справи часом заводять слідство в глухий кут, злочин так і залишається нерозкритим[25, c.65].

Найбільш характерним у справах про нерозкриті злочини минулих років є призначення і проведення експертиз з метою:

·           ідентифікації або встановлення групової належності особи по слідах, залишених на місці події або на інших об'єктах;

·           ідентифікації або встановлення групової належності знарядь злочину за слідами їх застосування;

·           встановлення джерела походження речей, залишених на місці події або вилучених в інших місцях;

·           встановлення групової належності волосся, крові й інших слідів біологічного походження;

·           встановлення давності утворення ушкоджень на тілі людини та окремих предметах;

·           визначення часу настання смерті та її причини;

·           ідентифікація особи по виявленому черепу, скелету та прижиттєвих фотознімках особи;

·           ідентифікація живих осіб по їх фотознімках;

·           ідентифікація виконавця тексту по почерку.

При призначенні експертиз по зазначених справах особливе значення набуває відображення в постанові про призначення експертизи відомостей про місце, час виявлення об'єктів, які направляються на дослідження, про умови їх зберігання як після вилучення, так і в період, зупинення провадження по справі. Вказані відомості допоможуть експерту правильно врахувати та всебічно оцінити зміни, що відбулися в об'єктах з моменту події до моменту направлення їх на експертизу.

Додаткові можливості порівняльного дослідження раніше вилучених доказів з'являються при виявленні підозрюваного чи виявленні знаряддя вчинення злочину. Якщо обвинувачений в період зупинення провадження у справі скоїв інші злочини, обов'язково проводиться порівняльне дослідження слідів, які виявлені по них, з тими, що є по відновленій провадженням справі.

При підготовці матеріалів на експертизу необхідно враховувати зміни, які могли статися з об'єктом, що направляється на дослідження. Тому обов'язково повинні бути виявлені та представлені експерту зразки, які відносяться до періоду події злочину та відображають ознаки об'єкта.[25, c.67]


Висновок

Методика розслідування нерозкритих злочинів минулих років базується на досвіді слідчої практики, який напрацьований на протязі значного періоду розслідування зазначеної категорії злочинів, та досягнень науки криміналістики, а саме криміналістичної техніки, криміналістичної тактики та криміналістичної методики.

Кримінальні справи про нерозкриті злочини минулих років - це особлива категорія справ. Відсутність підозрюваного, обвинуваченого, складність завдань по їх встановленню, вплив фактору часу, процесуальні особливості провадження, інші специфічні умови діяльності слідчого по зазначених справах зобов'язують його творчо застосовувати багатий арсенал засобів, прийомів і методів, які розроблені криміналістикою та перевірені практикою.

Багаторічна слідча практика переконливо свідчить, що наполеглива робота слідчого та органів дізнання, кваліфіковане повторне розслідування нерозкритих злочинів, ретельне відпрацювання на причетність до їх вчинення всіх осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності за скоєння нових злочинів, дозволяють успішно розкривати та розслідувати ці злочини. Тому розслідування злочинів минулих років вимагає від слідчого використання широкого арсеналу засобів, прийомів і методів, розроблених криміналістикою, наполегливості та досконалого знання методики їх розслідування.

В роботі звертається увага на те, що в багатьох випадках діяльність слідчих і оперативних апаратів органів внутрішніх справ направлена на розкриття і розслідування злочинів поточного року, а робота по нерозкритих злочинах минулих років відсувається на другий план.

Тому належна організація роботи по справах про злочини минулих років, глибокий аналіз матеріалів зупинених справ, побудова нових версій, забезпечення всіх форм взаємодії в роботі з органами дізнання (насамперед, з підрозділами карного розшуку та виправно-трудовими установами) є реальним шляхом розкриття злочинів минулих років.

Подальше глибоке дослідження досвіду роботи органів МВС по розкриттю злочинів минулих років буде сприяти розробці нових рекомендацій по розслідуванню зазначеної категорії злочинів.


Додаток № 1

Загальна злочинність

 

Зареєстровано Розслідувано злочинів
2006 2007

дина-
міка, %

2006 2007

дина-
міка, %

Усього злочинів 420900 401293 -4.7 298306 303971 1.9

Рівень злочинності
на 10 тис. населення

89.4 85.2 X

з

н
и
х

особливо тяжких 16139 14607 -9.5 13434 13005 -3.2
тяжких 158915 135646 -14.6 105162 95896 -8.8
середньої тяжкості 174472 172251 -1.3 122871 129689 5.5
невеликої тяжкості 71374 78789 10.4 56839 65381 15.0
Усього злочинів загальнокримінальної спрямованості 378294 358538 -5.2 267802 271408 1.3

з

н
и
х

особливо тяжких 12644 11370 -10.1 11179 10502 -6.1
тяжких 142213 120144 -15.5 93677 85183 -9.1
середньої тяжкості 163328 160993 -1.4 115549 121647 5.3
невеликої тяжкості 60109 66031 9.9 47397 54076 14.1

Додаток № 2

Розкриті та нерозкриті злочини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найменування регіонів та лінійних управлінь Розслідувано злочинів (розкрито) Нерозкрито злочинів Відсоток розкриття, %
2006 2007 дина-міка, % 2006 2007 дина-міка, % 2006 2007

Всього по Україні

298306 303971  1.9 149921 133221  -11.1  66.6  69.5

 


Додаток № 3

Розкриті та нерозкриті злочини загальнокримінальної спрямованості

Розслідувано злочинів (розкрито) Нерозкрито злочинів
2006 2007 дина-міка,%
Усього злочинів загальнокримінальної спрямованості 267802 271408  1.3 117456
у.т.ч. тяжких та особливо тяжких 104856 95685  -8.7 51582

О
к
р
е
м
і


в
и
д
и

з
л
о
ч
и
н
і
в

Умисне вбивство (та замах) 3256 2990  -8.2 200
Умисне тяжке тілесне ушкодження 4912 5189  5.6 654
у т.ч. що спричинило смерть потерпілого 1637 1802  10.1 140
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини 200 197  -1.5 70
Торгівля людьми 317 307  -3.2 61
Згвалтування (та замах) 951 888  -6.6 79
Крадіжка 71518 65340  -8.6 64742
у т.ч. із квартир 20742 17981  -13.3 16603
Грабіж 21312 19749  -7.3 15310
Розбій 5741 5382  -6.3 1316
Вимагання 774 701  -9.4 98
Шахрайство 8715 9799  12.4 7301
Бандитизм 17 28  64.7 7
Створення злочинної організації 8 10  25.0 3
Незаконний обіг зброї (ст.ст. 262, 263 КК) 10796 11619  7.6 447
Порушення правил безпеки дорожнього руху 8892 10193  14.6 5295
у т.ч. що спричинило смерть потерпілого 2131 2581  21.1 1402
Незаконне заволодіння транспортним засобом 4128 4247  2.9 3025
з них автомобілями 3030 3126  3.2 2628
Хуліганство 10011 9497  -5.1 3528
Втягнення неповнолітніх у злочин. діяльність 2248 2310  2.8 25

Література

1.   Конституція України.-Х.; «ІГВІНІ.», 2006 с.62

2.  Закон України "Про судову експертизу" № 4038-12 від 25.02.1994.

3.  Кримінальний кодекс України, К.: Вид. Паливода А.В., 2007 р.-172 с.

4.  Кримінально-процесуальний кодекс України.К.: Вид. Паливода А.В., 2007 .-200 с.

5.  Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. №1 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 3 грудня 1997р. №12.

6.  Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. - М., 1978.

7.  Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. –М. 1970.

8.   Винокуров В.А. Криминалистическая характеристика преступлений, ее содержание и роль в построении методики расследования конкретного вида преступлений // Методика расследования преступлений. – М., 1976.

9.  Горбачєвський В.Я., ЗахаровВ.І.Криміналістичне забезпечення розкриття та розслідування нерозкритих злочинів минулих років: Навч-практ. Посібник.- К.:НАВСУ, 2001.- 68 с.

10.  Дубинский А.Я., Шостак Ю.И. Организация и деятельность следственно-оперативной группы. - Киев, 1981. с.83.

11.  Дубривный В.А. Деятельность следователя по расследованию преступлений. - Саратов, 1987.

12.  Жбанков В.А. Криминалистические средства и методы раскрытия неочевидных преступлений. - М., 1987.

13.  Ищенко Е.П. Проблемы первоначального этапа расследования преступлений. - Красноярск, 1987.

14.  Кол. Авторів. Керівник В.Ю. Шепітько.Криміналістика;-Х.,«Ін Юре», 2001

15.  Кулагин Н.И. Использование органами следствия средств массовой информации в профилактике преступлений. - Волгоград, 1971.

16.  Лавров В.П. Особенности расследования нераскрытых преступлений прошлых лет. - М., 1972.

17.  Лоскатов А.В. Розслідування нерозкритих злочинів минулих років.2006 р.

18.  Лузгин И.М., Лавров В.П. Способ сокрытия преступления и его криминалистическое значение. - М., 1980.

19.  Лузгин И.М. Реконструкция в расследовании преступлений. - Волгоград, 1981.

20.  Осмотр места происшествия при расследовании отдельных видов преступлений. – Киев, 2001.

21.  Порубов Н.И. Научная организация труда следователя. – Минск,1970.

22.  Прокуратура.Людина.Дежава.Особливості розслідування нерозкритих умисних убивств. № 11,-К,2004

23.  Разумов Э.А., Молибога Н.П. Осмотр места происшествия. - К., 1994.

24.  Расследование отдельных видов преступлений. - Воронеж, 1986.

25.  Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. - М., 1996

26.  Салтевський М.В. Криміналістика. - Київ, 2004 с.467

27.  Сидоров В.Е. Особенности раскрытия преступлений по “горячим следам”. - М., 1981.

28.  Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений /под ред. Лисиченко В.К./ - Киев, 1988.

29.  Соловьев А.Б. Использование доказательств при допросе. - М., 1981.

30.  Тимошенко П.Ю., Салтевский М.В., Жариков Ю.Ф. Теория и практика использования следов памяти (идеальных отображений) в расследовании преступлений. - Киев, 1991.

31.  Якубов М.Л. Показания свидетелей и потерпевших. - М., 1968.

32.  Ямпольский А.Е. Психология допроса подозреваемого. - Волгоград, 1978.


Информация о работе «Розслідування злочинів минулих років»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 111425
Количество таблиц: 3
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
174413
0
0

... окремих слідчих дій; n взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами; n особливості використання спеціальних пізнань при розслідуванні; n особливості попередження даного виду злочинів. Розслідування злочинів умовно ділитися на три етапи: 1. початковий; 2. наступний; 3. заключний. На початковому етапі проводяться невідкладні слідчі дії й оперативно-розшукові заходи, спрямован ...

Скачать
122649
0
0

... причини: вчинено злочин, проводять слідчі дії – обумовили появу у свідка, в минулому підозрюваного у злочині, некерованих реакцій організму – негативних обставин. Можливості виявлення та особливості використання негативних обставин при розслідування конкретних злочинів завжди залежать від їх виду і джерела, а також від характеру зв’язку цього джерела з механізмом злочину і супутнім ситуаційним чи ...

Скачать
136105
3
1

... процесу розслідування по кримінальній справі.I1I Кожен з перерахованих рівнів планування має як загальні так і спеціальні риси. Найбільш повна структура планування властива процесам формування планів розслідування по кримінальній справі (в цілому) , або по одному з його етапів (мається на увазі первинний чи послідуючий етапи , оскільки завершальний етап розслідування має спрощену структуру ...

Скачать
108838
0
0

... , гідність, недоторканість та інші гарантовані Конституцією України права і свободи громадян, а також державне або суспільне майно, пам'ятники архітектури, мистецтва і т.п.РОЗДІЛ 2 Методика розслідування хуліганства . 2.1. Поняття методики розслідування хуліганства, її мета та структура. Методика розслідування злочинів - це самостійний розділ на­уки криміналістики. Його складають основані на ...

0 комментариев


Наверх