Навигация
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
21104
знака
0
таблиц
0
изображений
3 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Цінні папери - титул власності, що дає його власникові право на одержання доходу у вигляді дивіденду й відсотка. До цінних паперів ставляться акції, облігації корпорацій і держави.
Ринок цінних паперів ділиться на первинний і вторинний.
Первинними ринками називаються ті, на яких випущені цінні папери вперше продаються покупцям. Вторинні ринки ведуть торгівлю коштовними паперами, що вже перебувають у володінні. Це розходження між ними дійсно важливо. Якщо продано знову випущену акцію компанії, то виручені засоби одержує ця компанія, а якщо продається акція, випущена й продана раніше, те виручені засоби йдуть її останньому власникові. Вторинні ринки допомагають корпораціям продавати знову випущені ними акції або облігації, підвищуючи їхню ліквідність.
Вторинні ринки мають істотно більший торговельний оборот у порівнянні з первинними й при цьому набагато більше відомі. Вторинний ринок представлений головним чином фондовими біржами. Крім біржового ринку існує й позабіржовий ринок.
Донедавна державний контроль за ринком цінних паперів практично був відсутній, що породжувало величезну кількість різних афер. Відсутність державного регулювання гальмувало розвиток ринку, надавало йому чисто спекулятивний характер.
Основним державним органом, що здійснює регулювання діяльності ринку цінних паперів є Державна комісія з ринку цінних паперів (ГКЦБ).
На комісію покладені наступні основні регулюючі й контролюючі функції:
1) здійснення розробки основних напрямків розвитку ринку цінних паперів і координація діяльності територіальних органів виконавчої влади з питань регулювання ринку цінних паперів;
2) твердження стандартів емісії цінних паперів, проспектів емісії цінних паперів емітентів, у тому числі іноземних емітентів, що здійснюють емісію цінних паперів на території України, і порядок реєстрації емісії й проспектів емісії цінних паперів;
3) розробка й твердження однакових вимог до правил здійснення професійної діяльності із цінними паперами, у тому числі стандарти страхування й гарантій на ринку цінних паперів;
4) установка єдиних обов'язкових вимог до операцій із цінними паперами, норм допуску цінних паперів до їхнього публічного розміщення, обігу, котируванню й лістингу, розрахунково-депозитарної діяльності;
5) установка однакових вимог до порядку ведень реєстру іменних цінних паперів;
6) установка порядку й здійснення ліцензування різних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів і діяльності по оцінці й керуванню майном пайових інвестиційних фондів, а також призупинення або анулювання зазначених ліцензій у випадку порушення законодавства України про цінні папери;
7) видача, припинення або відкликання генеральних ліцензій на здійснення діяльності по ліцензуванню діяльності професійних учасників фондового ринку;
8) визначення стандартів діяльності інвестиційних, недержавних пенсійних, страхових фондів і страхових компаній на ринку цінних паперів;
9) здійснення контролю за дотриманням учасниками фондового ринку російського законодавства про цінні папери;
10) забезпечення створення загальнодоступної системи розкриття інформації на ринку цінних паперів;
11) регулювання діяльності саморегульованих організацій професійних учасників ринку цінних паперів.
4 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ
Стійкість і сила національної валюти - ключовий фактор зниження інфляції, досягнення макроекономічної стабілізації й економічного росту. Положення національної валюти має ключове значення для розвитку й процвітання економіки й суспільства. Найбільш високий рівень інфляції спостерігається в країнах, де визначення курсу національної валюти надано “ринковим силам”.
У світі існують 3 основних режими валютного курсу - фіксований, плаваючий й обмежено плаваючий.
У режимі фіксованого обмінного курсу, що доминировали в минулому сторіччі, установи, що проводять грошову політику, фіксують відносну ціну вітчизняної й іноземної валюти. Для підтримки паритетного курсу центральний банк бере зобов'язання купувати або продавати іноземну валюту за даним курсом. Прикладом валюти з фіксованим курсом може служити аргентинське песо.
У режимі змінного курсу установи, що проводять грошову політику, не приймають зобов'язань по його підтримці на заданому рівні. Коливання попиту та пропозиції грошей відбиваються в змінах валютного курсу. Якщо центральний банк зовсім не купує й не продає іноземну валюту, то такий режим називається “чистим” плаванням. Якщо ж центральний банк здійснює валютні операції, то такий режим називається обмежено плаваючим.
Тільки в 26 з 155 країн, що входять у МВФ, валютні курси є вільно плаваючими (хоча центральні банки продовжують на валютних ринках і регулювати рух валютних курсів).
Офіційне регулювання валютного курсу засновано на тім думці, що офіційні влади краще, ніж ринок, справляються зі знаходженням довгострокового рівноважного значення валютного курсу.
Взагалі, валютна політика повинна бути спрямована на рішення наступних завдань:
згладжування різких короткострокових коливань;
зупинка хвилі надмірної спекуляції, викликаної зміною економічної ситуації;
припинення тренда на валютному ринку;
установлення цільового значення валютного курсу;
опір валютним коливанням, у випадку коли вони перевищують певну припустиму зміну;
стимулювання початку певного цінового тренда, виправданого економічною ситуацією.
Валютний курс являє собою ціну, що ставиться до двох країн, тому валютна політика однієї сторони може мати серйозні наслідки для інших країн. З метою недопущення маніпулювання своєю валютою МВФ виробив ряд рекомендацій, яким його члени повинні випливати при розробці своєї валютної політики:
він повинен уникати маніпулювання своєю валютою з метою неефективного вирівнювання платіжних балансів або одержання переваг у міжнародній конкурентній боротьбі;
він може здійснювати інтервенцію на валютному ринку тільки при необхідності згладжування короткострокових коливань ринкового курсу своєї валюти;
при проведенні своїх інтервенцій члени МВФ повинні брати до уваги інтереси інших членів, включаючи тих, валюти яких також виявляються задіяні в ході інтервенції.
Існують різні інструменти регулювання валютного ринку й першим з них є монетарний. Але, підпорядкування монетарної політики тільки цілям регулювання валютного курсу може привести до неможливості досягнення інших цілей, таких як регулювання інфляції й безробіття.
Іншим інструментом регулювання є обмеження руху капіталу, або бар'єри в міжнародній торгівлі. Такі дії уряду можуть бути необхідні для досягнення стабільності на валютному ринку тих країн, де низка кредитоспроможність уряду.
Останнім інструментом регулювання валютного курсу є пряма інтервенція на валютному ринку. Успіх валютних інтервенцій залежить від їхньої інтенсивності, а також від довіри до офіційних монетарних органів.
Похожие работы
... державного регулювання. Взаємодія цих двох сторін економічного механізму і нестійкий баланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди або економічної ролі держави, або дії стихійно-ринкових сил. [18] 1.3 Місце держави в ринковій економіці Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. ...
... є роль пожежної команди, яка гасить пожежу, що вже почалася”.Неокейнсіанці 50х – 60х років (А. Хансен, Ст. Чейз, П. Самуельсон та інші ) обгрунтували висновок про те, що державне регулювання ринкової економіки має передбачити довгострокові, перспективні цілі: прискорення НТП і структурної перебудови народного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення найсприятливіших умов ...
... на стимулювання економічної активності, тобто головна мета політики держави – економічний ріст, по досягненні якого можна подумати й про вирішення соціальних проблем. Основними причинами еволюції економічної ролі держави стали зміни, що відбувалися перш за все у матеріальному виробництві, серед яких не лише збільшення об’ємів виробництва та ускладнення економічних зв’язків, але й посилення ролі ...
... походження - „ризик-менеджемент", тобто управління ризиками в його найширшому розумінні (рис. 1). Оскільки необхідність страхового захисту має кілька аспектів (природний, економічний, соціальний, юридичний і міжнародний), то виникає така закономірність: чим більше суб'єктів охоплено страхуванням, тим менше воно коштує окремій особі. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про страхування" ...
0 комментариев