Процесуальний порядок відшкодування судових витрат

5. Процесуальний порядок відшкодування судових витрат.

Згiдно з кримiнально-процесуальним законом витрати учасникiв кримінально-процесуальної дiяльностi можуть кoмпенсуватися лише за рахунок учасникiв кримiнально- правових вiдноси: держави i злочинця.

При докладнiшому аналiзi ст. 91 КПК, а також вище­зазначеної Iнструкцiї, до суб'єктів вiдшкодування витрат учасникам кримiнального судочинства вiднeceні не тiльки органи дiзнання, досудового слiдства i суд (ст. 92 КПК), а й державнi та приватнi пiдприємства, установи, opгaнізацiї, що виплачують середню заробiтну плату робiтникам та службовцям, залученим до участi в справi (ч. 3 ст. 92 КПК), вiйськовi частини (п. 13 Iнструкції). Якщо б законодавець, перелiчуючи види судових витрат, мав на увазi лише суми, виплаченi органам дiзнання, слідства i судам, це було б вiдображено i в законi. Однак ст. 91 КПК такої вказiвки не мiстить.

До числа витрат, що можуть бути перерозподiленi, кримiнально-процесуальний закон вiдносить:

1) витрати свідка, потерпiлого, понятого по явцi; вони компенсують­ся органами дiзнання, досудового слідства i судом, а їм, у свою чергу, можуть бути компенсованi засудженими;

2) витрати засудженого, якщо вiн брав участь у справi як свідок до пpeд'явлення йому обвинувачення (компенсуються органами дiзнання, досудового слiдства i cyдoм);

3) витрати перекладача компенсуються органами дiзнання, досудового слідства i судом);

4) витрати учасникiв кри­мiнально-процесуальної дiяльностi iз збереження, дослідження i пересилання речових доказiв (можуть бути компенсованi засудженими чи прийнятi на рахунок держави);

5) неодержаний дохiд, свідкiв, потерпiлих, понятих у видi середньої заробiтньої плати (що компенсуєтъся пiдприємствами, установами, органiзацiями);

6) неодержаний дохiд свідка, потерпiлого, понятого, що, не є робiтником чи службовцем (вiдшкодовується органами дiзнання, досудового слідства судом, що може покласти його на засудженого);

7) витрати свiдкiв, потерпiлих, понятих, експертів, фахiвцiв-вiйськовослужбовцiв компенсується вiйськови­ми частинами; за наявностi, вимог останнi витрати можуть бути вiдшкодованi органами дiзнання, досудового слiдства, судом, що вправi покласти їх на засудженого;

8) витрати експерта, фахiвця, пов'язанi з їx участю в справi в порядку службового завдання (покладаються на експертну ус­танову, у штатi якого вони складаються);

9) витрати екс­перта i фахiвця, пов'язанi з їхньою участю в справi, а також винагорода за роботу, виконану не в порядку службо­вого завдання сплачують органи дiзнання, досудового слiдства i суд, що може покласти їх на засудженого ).

Середнiй заробiток за час, що був витрачений у зв'язку з явкою за викликом, зберiгається за працiвниками та службовцями за умови їx участi в кримiнальному судочинствi як свідкiв, потерпiлих, законних представників потерпiлих, перекладачiв, експертiв, спецiалiстiв i понятих. Це правило нестосується випадкiв, якщо ці особи є обвинуваченими чи пiдсудними. Виплата середнього заробiтку здiйснюється, якщо виклик збiгся з часом, упро­довж якого робiтиик чи службовець повинен був перебувати на роботi. За неробочий час, затрачений у зв'язку з явкою за викликом, винагорода не виплачується.

Для того, щоб особi отримати середнiй заробiток, на повiстцi робиться відмiтка про її явку в судово-слiдчi органи із зазначенням фактично витраченого часу.

­ Витрати по явцi (проїзнi, квартирнi, добовi), винагорода за відрив від звичайних занять, а також винагорода експертам, спецiалiстам i перекладачам виплачується органом, що викликав, з коштiв, якi спецiально вiдпуска­ються на тaкi цiлi, за постановою особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора, суддi або за ухвалою суду негайно пiсля виконання викликаною особою своїх обов'язкiв. Це стосується й договiрних вiдносин мiж органами та державними експертними установами, штатнi працiвники яких викликались для проведення експертиз та участi в слiдчих дiях i судовому розглядi, вiдшкодовується вартiсть цих робiт на користь державної експертної установи у межах зазначених вище норм винагороди.

Вiдшкодування витрат вiйськовослужбовцiв по явцi за викликом проводиться на вимогу вiйськових частин за встановленими нормами. Самим вiйськовослужбовцям витрати не вiдшкодовуються.

Рiшення суду про вiдшкодування судових витрат у ви­падках передбачених ст. 93 КПК, має бути викладене у вироку (п. 10 ч. 1 ст. 324, ст. 331, ч. 9 ст. 335). Якщо з будь-яких причин питання про судовi витрати не було вирiшено при постановленнi вироку, його має вирiшити суд, який постановив вирок, у пор'ядку, передбаченому ст. 409 КПК.

За загальним правилом, судовi витрати покладаються на засуджених (ч. 1 ст. 93 КПК). Тобто судовi виграти пiдл'ягають ст'ягненню в дохiд держави лише з осiб, щодо яких постановлено обвинувальний вирок. Але в окремих випадках суд має право постановити рiшення про вiдшкодування їх за рахунок держави. Коли суд доходить вис­новку, що судовi витрати слiд вiднести на рахунок держа­ви, він у вироку повинен навести мотиви такого рiшення. Наприклад, таке рiшення суд може прийняти в разi нeспроможностi особи, з якої вони мають бути стягнутi (тобто вона є недiєздатною й не має майна, що за законом пiдлягає опису й конфiскації). У справах про неповнолiтніх судовi витрати може бути покладено на батькiв або нa опiкунiв.

Стягнення з засудженого безпосередньо на користь свiдка, потерпiлого, експерта, спецiалiста, понятого, перекладача витрат, пов'язаних з їх явкою та викликом, є недопустимим (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про вiдшкодування витрат на стацiонарне лiкування особи, яка потерпiла вiд злочину, та судових витрат”, вiд 7 лилня 1995 р..).

При виправданнi пiдсудного за однiєю чи кiлькома статтями пред'явленого обвинувачення або при виключеннi одного чи кiлькох епiзодiв cудовi витрати в цiй частині відносяться на рахунок держави.

У тому разi, якщо винними буде визнано кiлькох осiб суд постановляє ст'ягнути судовi витрати з ycix засуджених. Розмiр вiдшкодування кожного з них визначає суд, враховуючи при цьому ступiнь вини та майновий стан засуджених (ч. 2 ст. 93 КПК). Стягнення судових витрат в солiдарному порядку закон не передбачає.

Якщо пiдсудного буде визнано винним, але звiльнено від покарання, суд має право покласти на нього cудові витрати.

У разi винесення виправдувального вироку або постанови про припинення кримiнальної справи судовi вирати, зазвичай беруться на ракунок держави. Однак при закриттi справи через примирення потерпiлого з обвинуваченим у справах про злочини справи по яким порушуються не iнакше, як за скаргoю потерпiлогo, cудовi витра­ти суд може покласти повнiстю або частково на одного з них або на обох.

Захисника з числа адвокатів в більшості випадкiв обирає та запрошує обвинувачений чи його законнi представники через юридичнi консультації. При цьому вони вносять визначену суму грошей для оплати працi адвоката.

Якщо захисник бере участь у справi за призначенням, оплата його працi провадиться за рахунок держави в порядку i розмiрах, встaновлениx Кабiнетом Мiнiстрiв Ук­раїни. Але суд також за згодою засудженого або ociб, ,якi несуть майнову вiдповiдальність за його дiї, має право покласти таке стягнення на них (ч. 6 ст. 93 КПК).

Постанову суду про стягнення з засудженого кoштiв для оплати прaцi захисника суддя виносить у нарaдчiй кімнатi або у залi засiдання. В останньому випадку ця постанова заноситься до протоколу судового засiдання.

Стаття 93' КПК передбачає, що кошти витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лiкування особи, потерпiлої вiд злочину, зa винятком випадку завдання такої шкодипри перевищеннi меж необхiдної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановлені вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому ст. 28 КПК та частинами 2 і 3 статті 93 КПК.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання затверджено постановою КМУ від 16 липня 1993 р., де зазначено: сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, де перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, що підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого зі стаціонару лікувального закладу.

Сума витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день визначається виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць, в якому проводилось лікування, на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, на капітальні вкладення, на капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

 У разi заподіяння шкоди здоров'ю потерпiлого неповнолiтнiми витрати на його стацiонарне лiкування відшкодовуються особами, якi за законом несуть за неповнолiтнiх матерiальну вiдповiдальнiсть ( статті 446 і 447 Цивільного Кодексу Укрaїни).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що коли потерпiлий на час розгляду справи продовжує стацiонар­но лiкуватися, витраченi на його лiкування кошти стягуються з засудженого по день постановлення вироку, a витрати на подальше лiкування можуть бути стягнутi засудженого в порядку цивiльного судочинства. В разi вчинення злочину групою осiб витрати на стацiонарне лiкування потерпiлого стягуються вiдповiдно до ч. 2 ст. 93 КПК з кожного засудженого i окремо з урахуванням ступеня їх вини та майнового стану. Витрати на стацiонарне лiку­вання потерпiлого вiд дiй особи, яка вчинила їх у станi неосудностi, не стягуються.

У разi, якщо при постановленнi вироку рiшення про відшкодування коштiв, витрачених на стацiонарне лiкування потерпiлого, не було прийнято, стягнення їх провадить в порядку цивiльного судочинства за позовом заінтересованих осiб.

Стягнення коштiв, витрачених на стацiонарне лiкування потерпiлого, за позовом закладу охорони здоров'я, органу Miністерствa фiнансiв або прокурора у порядку цивiльного судочинства провадиться також у разi, якщо при постановленi вироку суму коштiв ще не було визначено, а також у разi вiдмови в порушені чи закриття кримiнальної справи, внаслiдок акту амнiстiї або помилування, за примиренням потерпiлого з обвинуваченим (пункти 4, 6 ч. 1 ст. 6 КПК), закриття кримiнальної справи внаслiдок змiни обстановки, передачею особи на поруки громадськiй органiзацiї чи трудовому колективу, або з застосуванням до неповнолiтнього примусових заходiв виховного характеру тощо (cтaттi 7-10 КПК).

Стягненi кошти залежно вiд джерела фiнансування закладу охорони здоров'я зараховуються до вiдповiдного державного бюджету або на користь юридичної особи (вiдомства), якiй належить заклад охорони здоров'я ( 5 ).

Висновок

Для побудови демократичної i правової держави в Українi необхiдно забезпечити неухильне дотримання Конституцi, ї законiв та iнших нормативних актiв у всiх сферах суспiльного життя, в тому числi i в правоохороннiй дiяльностi. Неухильне дотримання законiв забезпечить умови за яких неможливими будуть рiзнi порушення прав i свобод людини i громадянина.

Процесуальнi строки є важливими нормами яких необхiдно дотримуватись, щоб не порушувати права громадян. Для слiдчих дотримання встановлених строкiв є особливо важливим елементом дiяльностi, оскiльки їх порушення тягне за собою непоправнi наслiдки.

Законодавцям при створенi нового Кримiнально-процесуального кодексу України необхiдно придiлити особливу увагу строкам кримiнального процесу, врахувати реалiї життя змiнити деякi строки, або змiнити порядок їх продовження, це дасть змогу трохи „розгрузити” роботу правоохоронних органiв i забезпечить быльш точне розслiдування кримiнальних справ.

Отже, процесуальнi строки в кримiнальному процесi є рiзновидом правових засобів спрямованих на забезпечення правильного здiйснення, по кожнiй кримiнальнiй справі завдань судочинства, тобто рiзновидом процесуальних гарантiй.

Особливої уваги в наш час заслуговують i судові витрати, тобто витрати органів дізнання, досудового слiдства та суду пiд час здiйснення ними провадження в тiй або iншiй справi.

Необхiдно створити нормативний акт який би повнiстю охоплював питання судових витрат, тобто норми вiдшкодування витрат, якi понесла держава при проваджены по справi. На даний час цi норми розкиданi по рiзних нормативних актах, наприклад: інструкцiї „Про порядок i роз­міри вiдшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органiв дiзнання, досудового слiдства, прокуратури, суду або до opгaнів, у провадженнi яких перебуваютъ справи про адмiнiстративнi правопорушення, та виплати державним науково-дослiдним уставо­вам судової експертизи за виконання їx працiвниками функцiї експертiв i спецiалiстiв”, постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон", постанови Пленуму Верховного Суду України „Про вiдшкодування витрат на стацiонарне лiкування особи, яка потерпiла вiд злочину, та судових витрат”. Тому я вважаю що було б доцiльним обэднати цi нормативнi акти в одну iнструкцiю.

Як ми бачимо до кримiнально-процесуального кодексу України вносяться постiйнi змiни, тому що змнiюється i характер злочинностi, тому я вважаю що процесуальним строкам i судовим витратам буде надiлена достатня увага.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року;

2. Кримінально-процесуальний кодекс України - Юрінком, Київ 2001 р.;

3.Постанова Пленуму Верховного суду України "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 1 квітня 1994 р.;

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон";

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про вiдшкодування витрат на стацiонарне лiкування особи, яка потерпiла вiд злочину, та судових витрат”;

6. Тертишкин В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник - К., 1999 р.;

7. Коваленко С.Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник - Юрінком Інтер - К.2003 р.;

8. Маляренко В. Щодо строків кримінального процесу: Право України №1 - 2000р. - с.16;

9. Заїка С. Поняття та значення строків у кримінальному процесі: Підприємництво, господарство і право №7 - 2003р. - с.125;

10. Мацьків Г.Я. Виконання процесуальних строків у судовому проваджені - головне завдання кримінального судочинства з охорони прав та законних інтересів громадян: Науковій вісник НАВСУ №4 - 2003 р. - с.183;

11. Приміч І. Процесуальні строки у кримінальному судочинстві: Вісник прокуратури №8 - 2003р. - С.59;

12. Исчисление строка содержания обвиняемого под стражей: Законность №8 - 2003г. - с.43.