Теоретико-методологічні методи формування рибопродуктивного підкомплексу

1.2 Теоретико-методологічні методи формування рибопродуктивного підкомплексу

На основі методологічних положень щодо дослідження проблеми формування та розвитку рибопродуктивного підкомплексу виявлено достатню сукупність природних, організаційно-економічних і техніко-технологічних факторів, за наявності яких є всі підстави виділити його у відособлений продуктовий підкомплекс агропромислового комплексу країни. Тут виробництво продукції теж ґрунтується на використанні живих природних ресурсів, але досить своєрідних, які мають загальну назву – «аквакультура». Порівняно з іншими галузями сільського господарства у рибництві чи не найбільше проявляється роль природного фактора у технологічному циклі виробництва цієї продукції. Незмінним природним середовищем розвитку галузі є знову-таки специфічна сфера, яку населяють певні живі організми і яка являє собою водойми – внутрішні і зовнішні. У свою чергу внутрішні представлені річками, озерами, лиманами, ставками, іншими видами постійного збереження водних ресурсів. Зовнішні – насамперед моря й океани.

За засобами виробництва галузь рибництва значно відрізняється від використовуваних у рослинницьких і тваринницьких галузях сільського господарства. До них належать специфічні інженерно-будівельні споруди та облаштування водойм для їх використання у рибництві, засоби розведення й вирощування риби, догляду за водними басейнами, відтворювання водної продуктивної фауни тощо.

Для цього створюються відповідні основні, специфічні для галузі, фонди виробничої сфери, а також оборотні засоби для забезпечення функціональної діяльності основних фондів.

Продукція, одержувана в цих умовах, теж специфічна і не виробляється в галузях сільського господарства чи інших галузях матеріального виробництва. Отже, рибництво є відокремленим у процесі суспільного поділу праці виробництвом з властивими для нього засобами і предметами праці, технологіями й організацією виробничих процесів та характерною кінцевою продукцією. Це дає обґрунтовану підставу виділити рибне господарство, навіть те, що розвивається у внутрішніх водоймах, у самостійну галузь народногосподарського комплексу. При цьому слід зауважити, що рибництво як галузь виробництва продовольчих ресурсів характеризується високим рівнем інтеграції з промисловою переробкою і реалізацією продукції. Значною мірою це зумовлюється об'єктивними вимогами щодо необхідності зберігання і характеру споживання продукції рибного господарства. Як правило, переважна більшість видів і обсягів виготовленої продукції галузі може доставлятись і доставляється споживачам у готовому або майже готовому вигляді для харчування.

Таким чином, у країні в основному сформовано рибопродуктовий підкомплекс як важливу складову агропромислового підкомплексу, як сферу продовольчого забезпечення країни.

1.3 Основні фактори та система показників інтенсифікації розвитку рибопродуктивного комплексу

Усі рибогосподарські системи різняться між собою рівнем інтенсифікації. Якщо рибальство у водосховищах за рибопродуктивністю прийняти за одиницю, то товарне рибництво малих водойм буде становити 10, ставове – 100–600, індустріальне – 50–100 тис. У річках і водосховищах риба повністю живиться природними кормами, в ставовому рибництві їх питома вага – 15–40%, а в індустріальних рибу вирощують тільки на дорогих кормових сумішах.

Незважаючи на інтенсивний розвиток індустріальних методів рибництва і рибальства у водосховищах, основним постачальником живої товарної риби населенню в майбутньому залишиться ставове рибництво, а тому на факторах його інтенсифікації доцільно зупинитись детальніше.

Підвищення рівня інтенсифікації ставового рибництва потребує визначення й оцінки основних способів її досягнення.

Інтенсивні технології вирощування риби – це система науково обґрунтованих, взаємопов'язаних способів, технологічних операцій і прийомів, застосовуваних у тісному поєднанні й у відповідності з фізіологічними потребами риби за періодами її розвитку. Спрямовані ці технології насамперед на підвищення ефективності використання біологічних ресурсів водойм та риби.

У природних умовах без застосування методів інтенсифікації рибопродуктивність водойм в Україні може становити, ц/га: ставів – 1,5–2,0, малих водойм – 0,7–1,5, водосховищ – 0,2–0,4, озер, лиманів і водойм-охолоджувачів – 1,5–2,0. Основні витрати при цьому спрямовані на закупівлю рибопосадкового матеріалу і вилов риби для споживання. В річках і водосховищах відтворення рибних запасів відбувається в природних умовах. До основних факторів інтенсифікації розвитку рибопродуктивного підкомплексу належать такі.

Стави та інші водойми. Незалежно від ґрунтово-кліматичних умов рибоводні стави повинні задовольняти як загальні, так і конкретні зональні вимоги. В стави не повинні надходити неочищені стічні води промислових підприємств, тваринницьких ферм і побутові нечистоти.

Перед посадкою риби в стави розчищають осушувальну мережу, прибирають рослинність, боронують дно ставу, провадять профілактичне вапнування негашеним вапном.

Формування умов середовища в ставах. Наповнення ставів водою здійснюється в необхідні для господарства терміни.

Особливого значення при інтенсивному вирощуванні риби набуває такий показник, як наявність розчиненого у воді кисню, відсутність або значне зменшення якого спричиняє замор і навіть загибель риби.

Водообмін є фактором, що дає змогу збільшити виробництво риби з одиниці площі на 40–50%. При водообміні 2–6 діб спостерігається значне пригнічення розвитку в ставах фіто- і зоопланктону. Оптимальним за відсутності аерації вважається 10–12-добовий обмін.

Вапнування. Важливим інтенсифікаційним прийомом є вапнування ставів. Регулярне вапнування сприяє тимчасовому освітленню води завдяки осадженню сестону, частковому пригніченню фітопланктону і бактеріопланктону. Крім того, регулярне вапнування запобігає виникненню інфекційних і паразитарних хвороб риб.

Годівля. Одним з основних факторів інтенсифікації рибництва є підгодівля риби штучними кормами, завдяки чому можна підвищити рибопродуктивність ставів на 12–24 ц/га. Важливу роль при цьому відіграє режим годівлі коропів, які є основними споживачами штучних кормів. Найефективніше використовуються корми рибою при впровадженні біонічного методу з застосуванням маятникових годівниць «Рефлекс», при якому ефективність використання кормів порівняно з багаторазовою годівлею підвищується на 20–30%, а рибопродуктивність збільшується на 20–25%. При автогодівлі значно зменшується забруднення водойми, що сприяє прискореному росту коропа і підвищенню рибопродуктивності.

Полікультура. Висока ефективність інтенсифікації досягається при застосуванні полікультури коропа з рослиноїдними рибами. В ставовому рибництві використання рослиноїдних риб дає змогу підвищити рибопродуктивність ставів на 3,2–11 ц/га. Для підтримання на необхідному рівні середньо-сезонної біомаси кормової бази нагульних ставів слід також внести органічні та мінеральні добрива.

Селекція. Для підвищення рибопродуктивності ставів, поліпшення поживних та харчових якостей риби останніми роками виведено нивківський лускатий, любінський лускатий і рамчастий внутрішньопородні типи українських коропів. Нивківські та любінські коропи відзначаються підвищеними холодо – та зимостійкістю, життєздатністю, високим темпом росту, гетерогенністю щодо інших масивів коропів українських порід.

Гібридизація. Застосування промислової гібридизації на базі українських порід коропа і амурського сазана та дотримання її технології дає змогу підвищити рибопродуктивність ставів на 14–18% завдяки ефекту гетерозису у гібридів.

Профілактика захворювань риб. Систематичні заходи з профілактики та боротьби з хворобами риб дають можливість зменшити їх загибель на 18–20%.

Отримання молоді риб у ранні строки. Щоб збільшити вихід личинок від самок коропів, забезпечити одержання молоді в ранні строки і подовжити період їх вирощування, знизити витрати на утримання та зменшити поголів'я плідників риб, підвищити інтенсивність їх використання, протягом останніх років впроваджується інкубація ікри заводським методом. Для отримання личинок коропа в такий спосіб потрібно в 4 рази менше плідників порівняно з природним нерестом завдяки зростанню виходу личинок від однієї самки від 75 до 200 тис. екз. Загальна економічна ефективність при цьому підвищується на 40%.

Інтенсивність вилову риби. На підвищення рибопродуктивності водойм впливає інтенсивність вилову риби. Чим швидше буде виловлено рибу, тим менше втрат, вища продуктивність праці, краща якість риби.

Таким чином, основними напрямами інтенсифікації розвитку рибопродуктивного підкомилексу є створення й постійне підтримання належних умов для природного відтворення рибних запасів у внутрішніх водоймах, поліпшення природного складу рибної фауни, застосування організаційних і техніко-технологічних засобів нарощування вилову риби, її транспортування, зберігання, промислової переробки та збуту при зниженні собівартості і підвищенні ефективності виробництва рибо продукції.

Інтенсифікація – надзвичайно складний, багатоплановий процес, що характеризується значним динамізмом розвитку і здійснюється водночас на макро-, мезо- і мікрорівнях господарської системи країни. Тому його показники повинні відображати рівень інтенсифікації, тобто стан розвитку цього процесу у відповідний період чи за певний час.

Нині в галузі рибництва застосовується недосконала система показників її інтенсифікації. Вона здебільшого механічно перенесена з сільського господарства і далеко не повно відображає особливості розвитку рибопродуктивного підкомплексу.

Серед показників інтенсифікації розвитку рибопродуктового підкомплексу застосовуються натуральні і вартісні. До натуральних належать:

Ø   вихід личинок чи мальків риб від однієї самиці;

Ø   густота посадки на один гектар водойми личинок, мальків, річняків, дво- і трирічок на вирощування;

Ø   вихід восени чи наприкінці вирощування риби від посадженої на вирощування;

Ø   середня маса вирощених мальків, цьогорічок, дворічок, трирічок, ремонтного поголів'я та плідників риб;

Ø   вихід із зимівлі річняків та риб старших вікових груп;

Ø   валове виробництво риби;

Ø   рибопродуктивність вирощувальних, нагульних ставів, інших водойм;

Ø   виробництво риби на одного працюючого;

Ø   наявність та використання природної кормової бази риб: фіто-і зоопланктон, зообентос;

Ø   промислове повернення риби при зарибленні природних водойм, лиманів, водойм-охолоджувачів;

Ø   витрати штучних кормів на одиницю одержаної продукції;

Ø   вихід товарної рибопродукції при переробці живої й свіжої риби. До вартісних показників можна віднести:

Ø   основні виробничі фонди;

Ø   витрати на вирощування риби;

Ø   собівартість 1 ц товарної риби;

Ø   грошову виручку від реалізації риби;

Ø   реалізаційну ціну 1 ц товарної риби;

Ø   прибуток від реалізації риби і рибопродукції;

Ø   рентабельність рибництва і рибальства;

Ø   продуктивність праці;

Ø   ефективність інтенсифікації рибного господарства як відношення грошових надходжень від реалізації до всіх витрат на виробництво риби в розрахунку на один гектар водного дзеркала.

У рибопродуктовому підкомплексі для оцінки ефективності виробництва застосовуються й інші натуральні та вартісні показники, що є загальними для сільського господарства. 2. Завдання матеріал та методика роботи.

Дослідження проводили на базі Іркліївського риборозплідника рослиноїдних риб вздовж виробничої практики.

З метою вивчення шляхів інтенсифікації отримання рибницької продукції в умовах Іркліївського риборозплідника рослиноїдних риб проводилось ознайомлення і вивчення наявних заходів інтенсифікації ведення рибогосподарства. Також проходило ознайомлення з запланованими та перспективними заходами з підвищення інтенсивності ведення рибного господарства.

Проводилось дослідження документації господарства та окремих ставів з метою виявлення та встановлення ефективності різних заходів інтенсифікації ведення рибогосподарства та різних комплексів заходів.

Годівля риб проводилась у вирощувальних ставах комбікормом К-11–3, К-111–1.

При виконанні досліджень використовувались загальноприйняті в іхтіології методи.