5. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ БАГАТОРІЧНИХ НАСАДЖЕНЬ ПЕРШОГО – ЧЕТВЕРТОГО РОКІВ ВЕГЕТАЦІЇ
Виноград в усіх районах України рекомендується садити навесні якомога раніше, коли стан ґрунту дає можливість працювати на ділянці. В роки з нормальними метеорологічними умовами на півдні цю роботу треба закінчити до 1 травня. Осіннє садіння має такі переваги: вегетаційний період рослин збільшується, оскільки саджанці починають розвиватися рано навесні, як тільки грунт достатньо прогріється; немає потреби зберігати садивний матеріал взимку; зменшується напруженість у роботі, яка звичайно припадає на весняний період. Для закладання винограднику треба використовувати першосортні однорічні, щеплені або кореневласні саджанці. Садіння кільчованих чубуків допускається тільки в окремих випадках, коли можна забезпечити достатню вологість ґрунту і добрий догляд. Одним з основних елементів високої продуктивності виноградників є густота посадки виноградних кущів, що зумовлюється особливостями грунтово-кліматичних умов, біологічними властивостями сорту, способами ведення культури землеробства та можливістю найбільш повної механізації робіт на виноградниках.
При садінні саджанців місце з'єднання підщепи й прищепи або головка кореневласного саджанця повинні розміщуватися на рівнині або пологому схилі на рівні поверхні ґрунту чи на 1—2 см вище; у верхній частиш схилу, де можливий змив ґрунту, — на 3—4 см нижче його поверхні, а в нижній частині схилу — на 4—5 см вище поверхні ґрунту. Після весняного садіння навколо саджанця нагортають горбик пухкого ґрунту або піску заввишки 8— 10 см, покриваючи верхівку на 2—3 см.
Глибина садіння винограду тісно пов’язана зі стійкістю кореневої
системи кущів проти ураження низькими температурами взимку і посухою влітку. Саджанці на філоксеростійких підщепах садять на глибину 40 – 45 см, кореневласні саджанці й чубуки на важких ґрунтах – 50 – 55, а на легких – на 65 – 70 см.
Від ретельності догляду за рослинами винограду в перші чотири роки садіння залежить приживаємість рослин, час вступу їх у перше плодоношення , кількість та якість наступних врожаїв.
Кожну пересаджувану рослину слід розглядати як хворий організм і тим швидше він одужає, чим більш сприятливі умови будуть створюватись відразу після садіння. Ослаблення пересадженої рослини викликано видаленням до 70-90 % кореневої системи при викопуванні саджанця з розсадника. З тих коренів, що залишилися, зокрема мичкуватих, значна частина гине внаслідок висушування при транспортуванні.
Коренева система плодових рослин має високу генетичну регенераційну здатність і при сприятливих зовнішніх умовах після садіння відновлюється. Уже в першу вегетацію після висаджування саджанців приріст маси кореневої системи переважає приріст надземної частини у 8-12 разів. Якщо після садіння рослин не забезпечується належний контакт коренів з ґрунтом та інші необхідні умови, регенерація послаблюється або зовсім не відбувається, і такі саджанці гинуть, не приживаються.
Після садіння винограднику проводиться культивація або оранка ґрунту на глибину 15 см у міжряддях і розпушування в рядах. Протягом літа грунт утримують чистим від бур’янів і розпушеним.
Для забезпеченості довговічності і високої продуктивності виноградних насаджень важливо своєчасно провести катаровку – видалення коренів на підземному штамбі куща завглибшки 20-25 см. У щеплених рослинах одночасно з катаровкою видаляють корені прищепи і пагони підщепи, що запобігає пригніченню, а часто і загибелі прищепи.
Молоді кущі ретельно оберігають від пошкоджень дротяниками, гусеницями озимої совки, хрущами, знищуючи їх під час катаровки. Для запобігання захворювання рослин мільдью та оїдіумом листки і зелені пагони протягом літа обприскують фунгіцидами.
Восени грунт у міжряддях переорюють на глибину 20 см врозгін, щоб полегшити високе підгортання або повне укриття кущів на зиму.
На місцях загиблих рослин восени у рік садіння або навесні наступного року садять добірні саджанці того самого сорту. Це можна зробити і влітку в рік садіння вегетуючими саджанцями.
На другий, третій, четвертий роки догляд за виноградником полягає у формуванні й обрізуванні кущів, у тому числі прискореному прив’язуванні рослин до підпор, обламуванні зайвих пагонів , обробітку ґрунту, захисті насаджень від низьких температур, хвороб та шкідників, внесені добрив, підживленні, а при можливості й необхідності - зрошенні.
6. ВСТАНОВЛЕННЯ ШПАЛЕРИ
Шпалеру на молодих виноградниках встановлюють в кінці першого року. Від своєчасного та правильного встановлення шпалери залежать терміни створення формування початок плодоношення кущів, а також успішна експлуатація насаджень в наступні роки.. Опорою для кущів служить вертикальна шпалера, для обладнання якої потрібні насамперед стовпи і дріт різної товщини. Стовпи можуть бути дерев’яні, залізні, залізобетонні. Строк експлуатації їх різний. Шпалера натягується на стовпи, що встановлені в рядку через 6-7 метрів з 2-4 ярусами дроту, що прикріплюється до стовпів на різній відстані від поверхні ґрунту. Кінцеві стовпи закопують у грунт на глибину 40-70, проміжні- на 30-50 см. Проміжні встановлюють на віддалі один від одного при безштамбових формах 9-11 м, при штамбових – 6-8 м.
Висота стовпів від поверхні ґрунту не повинна перевищувати 180 см, що застерігається потребами машин портального типу виноградозбірними комбайнами та інше.
Обладнання шпалери починають із встановлення кінцевих стовпів. Їх можна закопувати вертикально і похило. Для закріплення використовують підпорки у вигляді трохи коротшого стовпа, або дротяної підтяжки.
Після встановлення кінцевих і проміжних стовпів натягують дріт. Спочатку натягують верхній ряд дроту, а потім послідовно нищі.
При штамбових формуваннях куща розміщення дроту на шпалері зумовлюється , як силою росту куща так і формою рослин. Схема розміщення елементів шпалери представлена у додатках.
Щорічно у період спокою рослин ремонтують шпалери : укріплюють похилені стовпи, замінюють пошкоджені, підтягують, або повністю замінюють дріт.
0 комментариев