Розробка заходів щодо врегулювання відносин власності на майно

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

1.1 Теоретичні засади аграрної реформи в Україні

1.2 Законодавче та нормативне забезпечення реформування майнових відносин у сільськогосподарських підприємствах

1.3 Методичні підходи до організації врегулювання майнових питань в КСП, у тому числі реорганізованих

1.3.1 Методика визначення індивідуального трудового внеску

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ВРЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

 НА МАЙНО В СТОВ “АГРОФІРМА “ДРУЖБА”, ПІДПРИЄМСТВІ ПРАВОНАСТУПНИКУ КСП “ДРУЖБА”

2.1 Природно-економічна характеристика

2.2 Інвентаризація активів і зобов'язань підприємства

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ ЗАХОДИ З ВРЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ПИТАНЬ

В СТОВ “АГРОФІРМА “ДРУЖБА” В ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД

3.1 Розробка методики розрахунку трудової участі

3.2 Розробка примірного плану роботи комісії з організації вирішення майнових питань по видачі майна в натурі

3.3 Розробка Положення про інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань

РОЗДІЛ 4 БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

4.1 Організація охорони праці в реформованому підприємстві

4.2 Організаційні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки

4.3 Забезпечення екологічної безпеки

РОЗДІЛ 5 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В Україні аграрною реформою закладено основи істотних соціально-економічних перетворень, зокрема, у майнових відносинах підприємств аграрно-промислового комплексу. Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури, врегулювання власності при приватизації переробних, агросервісних, будівельних підприємств і організацій, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств та господарських формувань зі змішаною формою власності повинна здійснюватися відповідно до існуючої законодавчої та нормативно-правової бази.

Некомплексний підхід проведення аграрної реформи в частині інвентаризації, оцінки та паювання майна, зростання диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію зумовили ускладнення у фінансовому стані аграрно-промислових підприємств, призупинення інвестиційного процесу, зниження їх фондозабезпеченості, технічної та енергетичної оснащеності.

Матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств в частині основних засобів представлена виробничими приміщеннями і спорудами різних строків забудови, експлуатації і зносу, машинами і обладнанням різних марок, строків служби і технічної готовності, продуктивною, робочою худобою та багаторічними насадженнями різних порід, сортів, періодів садіння, експлуатаційних характеристик. Більшість із них потребують докорінної модернізації.

Структурні зміни в складі основних засобів підприємств аграрно-промислового комплексу актуалізують проблеми інвентаризації, оцінки та паювання майна сільськогосподарських підприємств з метою створення реальних умов їх відтворення та визначення виробничого потенціалу, майнових прав фізичних та юридичних осіб, забезпечення рівних умов партнерам при формуванні статутного фонду, виробничого потенціалу, нових господарських структур.

Мета цієї роботи – розробка заходів щодо врегулювання відносин власності на майно СТОВ “Агрофірма ”Дружба” Приазовського району Запорізької області.

Завданням є вивчення теоретичних засад майнових відносин власності, особливостей сучасного етапу трансформації майнових відносин власності на ринкових засадах та методичних підходів до визначення варіантів врегулювання майнових відносин власності, визначення природно-економічних умов, в яких функціонує господарство, проведення аналізу динаміки балансу підприємства, дослідження результатів проведеної в господарстві інвентаризації, розробка методики розрахунку трудової участі, уточненого пайового фонду, обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв співвласників майна реорганізованого КСП “Дружба”.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

 

1.1 Теоретичні засади аграрної реформи в Україні

Дослідження еволюції реформування сільськогосподарського виробництва України свідчить про потребу регулювання процесу його реформування. Сільське господарство є одним із найбільших і найважливіших секторів вітчизняної економіки, але за 10 років незалежності України аграрний сектор економіки перетворився у другорядну галузь, втратив майже половину свого виробничого потенціалу. Його частка у валовому внутрішньому продукті знизилася від 24,4% у 1990 році до 12,6% у 2000 році. У 2000 році у галузі сільське господарство загальні обсяги виробництва зменшилися проти 2002р. на 10.2%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності на 25.5%, у господарствах населення вони дещо збільшились – на 0.2%. [39] За соціальними параметрами селяни і за радянських часів були на останньому місці, і тепер займають найнижчу сходинку в суспільстві. Погіршується якість життя сільського населення[30].

Рівень виробництва в державі прямо залежить від роботи аграрного сектора економіки. Агропромислове виробництво не тільки займає понад 20 у загальній структурі ВВП, а й генерує розвиток внутрішнього ринку країни. Розрахунки показали, що одна грошова одиниця, одержана в сільському господарстві дає роботу десятьом одиницям в інших сферах економіки розвинутих країн. Ми переконані, якщо аграрний потенціал України реалізувати повністю, то експорт його продукції може скласти 16-18 млрд. дол. за рахунок чого будуть задоволені потреби держави в усіх видах енергетичних ресурсів. Перехід всієї економіки України до ринку органічно пов’язаний з аграрним сектором.[26]

В умовах ринкової трансформації економіки України важливим елементом економічного механізму є розробка державної аграрної політики.

Найважливіші засади аграрної політики держави викладені у доповіді Президента України Л.Д. Кучми “Шляхом радикальних економічних реформ” в жовтні 1994 року на сесії Верховної Ради України.

Стратегічною метою аграрної політики є:

- формування реального власника і господаря землі та соціально-економічна розбудова села;

- соціально-економічний інтерес селянина;

- вирішення продовольчої безпеки;

- виведення аграрного сектору України на світовий рівень розвитку.

Суть аграрної політики, її цільове призначення, стратегія, етапи і тактика здійснення розглянуті академіком УААН В. В. Юрчишиним. Він вважає, що аграрна політика в Україні являє (повинна являти) собою взаємоузгоджену єдність політико-правових і соціально-економічних відносин і механізмів їх практичної реалізації, опрацьованих і здійснюваних державою в інтересах її громадян і країни в цілому відповідно до її найближчих середньострокових і стратегічних завдань і цілей.

На перше місце він ставить інтереси громадян, які повинні бути узгоджені з інтересами держави, що цілком правильно, так як політика держави (економічна, фінансова, аграрна, бюджетна та інші) перш за все це використання державою різноманітних заходів (фінансових, соціальних та ін.) в інтересах держави для досягнення стратегічної мети – підвищення добробуту населення.

Він також визначає етапи розвитку аграрних відносин:

-     стабілізаційний – його призначенням має стати повне припинення спаду агропромислового виробництва;

-     відновлювальний – на ньому виробництво в агропромисловому комплексі за обсягами та ефективністю має бути відновлено до рівня кінця 80-х – початку 90-х років;

-     стратегічний – його кінцеве призначення можна визначити як виведення продовольчої сфери економіки, включаючи якість життя зайнятих у ній, на рівень найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн, перетворення України в одного з найбільших і найбільш надійних постачальників сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки на світовий ринок[2].

Питання розробки аграрної політики розглядаються в науково-методичних розробках Інституту аграрної економіки УААН, а саме:

-     Саблук П.Т., Фесина А.А. На шляху до нової аграрної політики // Вісник аграрної науки. - №8. – 1999р. – с.5-10;

-     Особливості аграрної реформи в Україні / Саблук П.Т. – К.: Віпол. – 1996. – 663с.;

-     Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / За ред. П.Т. Саблука, В.В. Юрчишин. – К.: Віпол. – 1996. – 663с.;

-     Реформування земельних відносин, форм власності і господарювання (методичні положення) / Саблук П.Т., Месель-Веселяк В.Я., Федоров М.М. – К.: ІАЕ УААН, 1995. – 36с. та інших.

Ці видання присвячені розробці основних завдань аграрної реформи та чинників її ефективного здійснення, а саме:

- здійснення великомасштабної земельної реформи на основі повного і незворотного подолання державної монополії на землю, передачі її на правах власності тим, хто на ній працює, зацікавлений в ній, здатний забезпечити її ефективне використання, зберегти і примножити її родючість. Реформа передбачає вільне розпорядження власниками своїми земельними ділянками (правами на них, підтвердженими сертифікатом на право на земельну частку (пай));

- глибоке реформування майнових відносин власності шляхом роздержавлення переважної більшості державних сільськогосподарських і переробних підприємств, повної демонополізації обслуговуючих підприємств і організацій, роздержавлення колективних та інших недержавних сільськогосподарських формувань, визначення і гарантування кожному працівникові права вилучення персоніфікованої частки майна в його колективному придбанні;

- реорганізація колективних сільськогосподарських та інших підприємств і організацій в інші організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності на землю та майно. Створення для всіх них рівних умов і можливостей ефективного соціально-економічного розвитку;

- формування на основі власності і підприємництва ефективно діючого власника і господаря;

- створення умов і можливостей для розвитку в агропромисловому виробництві різноукладності;

- виведення на достатньо високий рівень соціальної розбудови села[1].

Питання аграрної реформи вивчаються багатьма науковцями з різних позицій:

-     як складова частина аграрної політики;

-     як земельна реформа;

-     як реформа виробничих відносин;

-     як реформа аграрних відносин та інші.

В окремих випадках аграрна політика визначається як аграрна реформа і навпаки. Так М.І. Сайкевич, аспірант КНЕУ ім. Шевченка стверджує: “Аграрна політика як система заходів, спрямованих на досягнення стратегічних завдань аграрної та економічної реформи в цілому”[36].

Але неможливо розглядати аграрну реформу як окремі елементи або частини. Як підкреслює М.В. Шелудченко “аграрну реформу за своїми масштабами і наслідком для економіки України не можна порівняти ні з одним, раніше здійснюваним на загальнодержавному рівні, заходом”[42].

Виходячи з цього вважаємо за доцільне визначити і свою точку зору на аграрну реформу. Перш за все зазначимо, що аграрна реформа повинна мати стратегію, тобто чітко визначені стратегічні напрямки, а відповідно і стратегічні та тактичні цілі.

До стратегічних цілей аграрної реформи необхідно віднести:

-     формування ефективного власника;

-     створення ринкового середовища;

-     підвищення конкурентоспроможності агропромислового комплексу;

-     досягнення добробуту населення України.

В якості тактичних цілей аграрної реформи слід визначити:

-     реформування відносин власності на землю та майно;

-     формування сільськогосподарських підприємств ринкового типу;

-     формування ринкової інфраструктури;

-     інтенсифікація виробництва;

-     інтеграція і кооперування;

-     соціальний розвиток села.

Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи представлені на рис. 1.

		Рис. 1. Стратегічні цілі аграрної реформи

Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи слід розглядати як елементи механізму здійснення аграрної політики держави, а також як систему правових, економічних, фінансових і соціальних відносин, які виникають між:

-      державою і селянином з приводу законодавчого забезпечення права власності на землю та майно;

-      колективними та державними підприємствами та селянином з приводу надання права власності на землю та майно;

-      селянином і власником (засновником) сільськогосподарського підприємства з приводу оренди або продажу майнових та земельних паїв;

-      сільськогосподарськими підприємствами при здійсненні процесів інтеграції та кооперування;

-      сільськогосподарськими підприємствами з переробки та реалізації сільськогосподарської продукції;

-      сільськогосподарськими підприємствами і кредитними установами при отриманні та наданні погашення кредитів та оплати відсотків за користування ними;

-      державою і сільськогосподарськими підприємствами при фінансуванні невідкладних заходів, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності виробництва незалежно від форм власності і господарювання.

Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи передбачають її результати. Головні очікувані позитивні економічні наслідки на наш погляд це:

-     підвищення ефективності використання землі;

-     підвищення продуктивності праці;

-     підвищення ефективності використання основних та оборотних фондів.

Мають бути задіяні і соціальні чинники економічного зростання. Не можна надалі розглядати соціальну сферу лише з точки зору споживача фінансових і матеріальних ресурсів. Соціальні чинники повинні бути домінуючими у структурі економічного зростання[27].

Економічні наслідки аграрної реформи тісно пов’язані з соціальними та економічними наслідками. Це перш за все:

-     підвищення добробуту населення;

-     підвищення якості сільськогосподарської продукції;

-     поліпшення стану навколишнього середовища;

-     підвищення продовольчої безпеки держави.

Як економічні, так і соціальні наслідки впливають на відродження генетичного потенціалу нації. Соціальні наслідки аграрної реформи представлені на рис.2

Як стверджує д.е.н. Р.А. Івантух, головне завдання аграрної реформи полягає в перетворенні за допомогою організаційно-господарських, економічних, нормативно-правових та інших заходів сільського господарства у високоінтенсивну, індустріалізовану і високорентабельну галузь, здатну виробляти достатню кількість продукції для повного забезпечення населення у продуктах харчування, промисловості – в сировині, а зовнішньої торгівлі – в експортних товарах[10].

Екологічна безпека

Рис. 2 . Соціальні наслідки аграрної реформи

На з’їзді Всеукраїнська спілка сільськогосподарських підприємців підкреслено: “слід визнати, що безліч важливих питань ще не тільки не вирішені, а й не ставилися владою до розгляду. Сільське господарство, особливо в 1992-1994рр. було кинуто напризволяще. Під виглядом аграрних реформ нерідко проводились необґрунтовані адміністративні заходи, і в основному не в інтересах сільськогосподарських товаровиробників. І як наслідок – втрата виробничого потенціалу галузі, відродження якого накопичує нові проблеми. До критичної межі знизилась технічна оснащеність сільського господарства. Зберігається незахищеність внутрішнього ринку, низька купівельна спроможність більшості населення. За рівнем заробітної плати сільське господарство перебуває на останньому місці серед галузей народногосподарського комплексу”[30].

Негативного впливу на розвиток відтворювального процесу у сільському господарстві набув штучний відрив економіки агропромислової сфери від фінансової системи, що практично позбавило організаційно-господарські структури необхідних умов забезпечення їх ефективного функціонування[24].

Однак, починаючи з 1999 року, відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, а це майже через 10 років від початку аграрної реформи, намітилися певні позитивні результати в сільському господарстві та його основі – суспільному секторі.

У 2001 році виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств збільшилося на 9,9% порівняно з відповідним періодом 2000 року, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 19,9%, у господарствах населення – на 3,7%. Сільськогосподарська діяльність у 2001 році в цілому залишається прибутковою з рівнем рентабельності 9,1% (у 2000 році – 9%). Рентабельною очікується діяльність галузей рослинництва (36,2%), а збитковою – тваринництва (мінус 9%)[35].

Але слід пам’ятати, що процес реформування сільського господарства дуже складний та суперечливий, він може дати як позитивний, так і негативний результат. Так, академік УААН В.М.Трегобчук робить висновок: “Однак, слід мати на увазі, що можливі не лише позитивні, але й негативні соціально-економічні та екологічні наслідки земельної реформи. Це – загострення на селі в окремих регіонах проблеми зайнятості населення, виникнення соціальної напруги тощо. Формування багатоукладності на селі, безперечно, призведе до істотної диференціації доходів і рівня життя, а також і до соціального невдоволення окремих верств населення. Ці та інші негативні явища, за якими має бути налагоджений чіткий моніторинг, потрібно блокувати шляхом виваженого державного контролю і своєчасного прийняття відповідних рішень”[37].

Аналізуючи підсумки економічних реформ на Україні в 2000 році Президент України відзначив: “Поширилася неформальна приватизація з появою псевдо власників – осіб, які не мають юридичних прав власності, але фактично володіють колишніми колгоспами, підприємствами та організаціями, використовують їхні майно та доходи задля власного збагачення”[27].

У нинішніх умовах, коли сільське господарство все ще перебуває у кризовому стані, а запропоновані шляхи подолання кризи не дають бажаних результатів, немає необхідності підкреслювати актуальність проблем, пов’язаних з прогнозуванням наслідків аграрної реформи, зокрема її соціально-економічних складових[42].

Взаємоперетини соціальних, економічних, екологічних та інших процесів і явищ, стабільність тенденції до погіршення навколишнього природного середовища настійливо вимагають достовірної інформації та достатньо врегульованого механізму управління суспільно-економічними процесами.

На мікро рівні відчувається гостра потреба в інтегрованих системах планування бухгалтерського обліку, аналізу і управління.

Відсутні реальні математичні моделі і програми для аналізу і прогнозування параметрів урожайності, продуктивності тварин, собівартості продукції, продуктивності та оплати праці, цін, доходів і рентабельності та інших параметрів залежно від нормоутворюючих чинників.

Виробництво й органи управління потребують нормативів витрат і доходів, моделей внутрішньогосподарського розрахунку та контролю витрат. Інтегруючись у світові і регіональні політичні та економічні структури (ЄС, СНД, ЄАЕС, СОТ, ФАО) ми все більше відчуваємо потребу в моделюванні процесів та наслідків цієї інтеграції, опрацюванні відповідної аграрної та економічної політики[32].

Практика показує, що всякі, тим більше соціально-економічні перетворення повинні мати методологічне (теоретичне) обґрунтування, що визначає головні цілі, задачі та шляхи розвитку того або іншого соціально-економічного процесу або явища.

Моніторинг, в процесі проведення якого вирішуються соціально-економічні, організаційні права та екологічні задачі, може бути реальним механізмом регулювання аграрних відносин в процесі реформування агропромислового комплексу держави.

Необхідно розробити та реалізувати науково обґрунтовану концепцію, основними питаннями якої повинні бути такі:

-     сутність моніторингу соціальних та економічних досліджень аграрної реформи;

-     формулювання цілі, задач та принципів моніторингу;

-     обґрунтування методів та їх зміст;

-     правове забезпечення;

-     організаційне забезпечення;

-     нормативне та інформаційне забезпечення моніторингу соціальних та економічних досліджень аграрної реформи.

Земельні відносини є серцевиною аграрної політики, аграрних відносин зокрема й суспільно економічних взагалі. Тому слід земельні відносини реформувати та вдосконалювати таким чином, щоб радикально розв’язати питання економічних інтересів селянина-трудівника. Ці інтереси не можуть бути повною мірою враховані та реалізовані лише тоді, коли буде визнано та узаконено, що селянин є суб’єктом аграрних відносин і він має реальне право власності на землю та на інші засоби виробництва.

Якщо немає реального власника, то немає і справжнього інтересу, немає відповідальності й соціальної справедливості, немає впевненості у завтрашньому дні. Ось чому наближення працівника в сільському господарстві до власності на землю та інші засоби виробництва, тобто формування селянина-власника, треба розглядати як найважливіше завдання земельної аграрної реформи[37].

З огляду на роль та місце АПК у функціонуванні економіки України можна зробити висновок, що від рівня і стабілізації функціонування агропромислового комплексу значною мірою залежить стан розвитку економіки, рівень життя населення. Питання розвитку аграрного сектору економіки розглянуто в наукових розробках відомих вчених-економістів як П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, В.В. Юрчишин, О.М. Онищенко, В.І. Пасхавер, В.Т. Андрійчук, М.Й. Малік, Б.Я. Панасик, В.Я. Амбросов та інші.

Основними причинами, які зумовили рідкий спад агропромислового виробництва та зниження його ефективності на макрорівні є недостатня обґрунтованість здійснення глибоких структурних реформ всіх галузей агропромислового комплексу країни, послаблення державного регулювання економіки та підтримки в перехідний період до ринкової економіки сільськогосподарських товаровиробників, відсутність прийнятних умов кредитування, порушення еквівалентності міжгалузевого обміну, поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, звуження внутрішнього ринку через зниження платоспроможності населення.

Підвищення обґрунтованості здійснення структурних змін в розрізі стратегічних напрямків аграрної реформи безумовно вимагає наявності системи моніторингу наслідків аграрних реформ як на рівні мікросередовища, так і на рівні мезо- та макросередовища.

На мікрорівні, до таких основних причин, необхідно віднести неврегульованість питань у більшості господарств щодо видачі майна в натурі, значні труднощі з переоформленням права власності на об’єкти першої групи основних засобів, невизначеністю з механізмами відведення земельних ділянок під майновими об’єктами , що отримують безкоштовно колишніми членами КСП в рахунок майнового паю, з механізмами розподілу земельних часток на землях під багаторічними насадженнями. Але найбільш актуальною проблемою сьогодення є все таки організації врегулювання майнових відносин власності, власно в колишніх реорганізованих КСП, до складу яких, з аналогічними проблемами, відноситься і сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Дружба” Приазовського району Запорізької області.