Оціночний бал округляється до цілих цифр, він ста: кінцевою мірою оцінки бонітету даного грунту

9. Оціночний бал округляється до цілих цифр, він ста: кінцевою мірою оцінки бонітету даного грунту.

В результаті проведених розрахунків грунти даного господарства мають бал бонітету, який дорівнює 51 це відповідає V класу бонітету. Отже грунти даного господарства середні за якістю.

7. Розрахунок балансу гумусу в грунтах господарства

Під вмістом гумусу в грунті розуміють різницю між статтями набходження і витрат за однаковий проміжок часу. Виділяють три типи балансу гумусу:

Бездифіцитний – коли витрати гумусу поповнюються його новоутворенням.

Позитивний – новоутворення перевищує його витрати на мінералізацію.

Від`ємний (дефіцитний) – витрати гумусу перевищують його новоутворення.

Застосувуючи методику розрахункового визначення за Г.Я. Чесняком баланс гумусу в грунті розраховують для умов окремої сівозміни за ротацію. Розрахунки ведемо за формулою:

Б_С = SП₁ + SП₂ / tp - SР / tp,

де Б_С – середньорічний баланс гумусу в грунті на гектарі за ротацію сівозміни, т/га, SП₁ – сума новоутвореного гумусу під культурами за ротацію за рахунок рослинних решток, т/га, SП₂ – збільшення вмісту гумусу за рахунок органічних добрив, т/га, SР – сумарна кількість гумусу, який мінералізується під культурами за ротацію сівозміни, т/га; tp – тривалість ротації сівозміни, років.

Величину новоутвореного гумусу в грунті за рахунок рослинних решток за ротацію розрахуємо за формулою:

SП₁ = О₁ * К₁ + О₂ * К₂ + … О_П * К_П

Збільшення вмісту гумусу за рахунок органічних добрив (за рахунок використання гною) встановлю:мо за формулою:

SП₂ = Н *0,25 * К

Н – кількість гною внесеного за ротацію сівозміни, т/га; 0,25 – коефіцієнт перерахунку гною на суху речовину; К – коефіцієнт гуміфікації гною.

SР = Р₁ + Р₂ + …+ Р_П

де SР – сумарна кількість втрат мінералізованого гумусу під культурами за ротацію сівозміни; Р₁, Р_П – кількість мінералізованого гумусу під окремими культурами, т/га.

Проведемо відповідні розрахунки:

1.   Величина новоутвореного гумусу в грунті за рахунок рослинних решток за ротацію. Визначимо кількість рослинних решток, які потрапляють у грунт, під окремими культурами, за рівнянням регресії.

Озима пшениця: поверхневі рештки –

х = 0,32y + 13,5 = 0,32 * 17,9 + 13,5 = 19,228 ц/га

Кореневі рештки

х₁ = 0,71y + 10,0 = 0,71 * 17,9 + 10,0 = 22,709 ц/га

Загальна кількість рослинних решток

19,228 + 22,709 = 41,937 ц/га

Картопля: поверхневі рештки

х = 0,008y + 0,5 = 0,008 * 122 + 0,5 = 1,447 ц/га

Кореневі рештки

х₁ = 0,07y + 8,9 = 0,07 * 122 + 8,9 = 17,44 ц/га

Загальна кількість рослинних решток

1,447 + 17,44 = 18,887 ц/га

Овочеві культури: поверхневі рештки

х = 0,008y + 0,5 = 0,008 * 95 + 0,5 = 1,26 ц/га

Кореневі рештки

х₁ = 0,07y + 8,9 = 0,07 * 95 + 8,9 = 9,565 ц/га

Загальна кількість рослинних решток

1,26 + 9,565 = 10,825 ц/га

Кукурудза на зерно

х = 0,20y + 1,6 = 0,20 * 37,3 + 1,6 = 9,06 ц/га

Кореневі рештки

х₁ = 0,83y + 7,2 = 0,83 * 37,3 + 7,2 = 38,159 ц/га

Загальна кількість рослинних решток

9,06 + 38,159 = 47,219 ц/га

2.   Використовуючи коефіцієнт гумуфікації розрахуємо кількість новоутвореного гумусу в грунті.

Озима пшениця:

П₁ = О₁ * К₁ = 41,937 * 0,20 = 8,387

Картопля

П₂ = О₂ * К₂ = 18,887 * 0,13 = 2,455

Овочі

П₃ = О₃ * К₃ = 10,825 * 0,13 = 1,407

Кукурудза на зерно

П₄ = О₄ * К₄ = 47,219 * 0,20 = 9,44

S П₁ = 8,387 + 2,455 + 1,407 + 9,44 = 21,689

3.   Вміс гумусу, утвореного за рахунок гною встановлюємо за формулою:

П₂ = Н * 0,25 * К = 40 * 0,058 = 2,32

4.   Знаходимо кількість гумусу, який мінералізується під окремими культурами сівозміни.

SР = 1,35 + 1,61 + 1,61 + 1,56 = 6,13

5.   Баланс гумусу в грунті у полях сівозміни і на 1 га сівозмінної площі розрахуваємо за формулою середньорічного балансу:

Б_с = (21,689 + 2,32 * 4 ) / 10 – 6,13/10 = 2,484

Всі результати занесемо до таблиці.

Таблиця 11

Культура сівозміни	Урожайність, ц/га	Утворилося гумусу за рахунок рослинних решток і гною, т/га (П1+П2)	Кількість гумусу, який мінералізується	Баланс гумусу , т/га (Б)
Озима пшениця	17,9	8,4	1,35	7,05
Картопля	122	2,49	1,61	0,88
Овочеві культури	95	1,40	1,61	-0,21
Кукурудза на зерно	37,3	9,48	1,56	7,92
Баланс гумусу на 1 га сівозмінної площі	За ротацію	21,77	6,13	15,64
	У середньому за рік	2,177	0,613	1,33

8. Підвищення родючості ґрунтів

Збереження родючості грунтів є основною проблемою в землеробстві області на сучасному етапі.

Застосування в малих обсягах органічних та мінеральних добрив, припинення вапнування кислих грунтів, за останні роки, призвело до значного зниження їх родючості.

Навіть при невисоких урожаях сільськогосподарських культур в грунтах спостерігається від`ємний баланс гумусу і основних елементів живлення.

Ґрунти інтенсивно підкислюються. Площі кислих грунтів зросли на 11-20%. Таке становище пояснюється тим, що в зв`язку з відсутністю фінансування як з місцевого, так і державного бюджету, починаючи з 1996 року вапнування кислих грунтів практично було припинено.

Важливим заходом підвищення родючості грунтів, особливо на віддалених полях, є вирощування і обробка на них сидеральних культур. При високих урожаях зеленої маси сидератів (350-400 ц/га) в грунт надходить 150-200 кг/га азоту, що рівноцінно 30-40 т/га гною. Коефіцієнт використання азоту сидератів в перший рік дії, за даними багатьох досліджень, майже в два рази вищий ніж гною.

Важливим джерелом поповнення вмісту органічної речовини в грунті є солома. Коефіцієнт її гуміфікації в 1,5-2, а іноді і в кілька разів більший, ніж у зеленоукісних решток. Вітчизняною та зарубіжною практикою встановлено, що ефективність застосування соломи, як органічного добрива,складає до 8 гривень на 1 гривню витрат.

В результаті несприятливих природних умов і часто безгосподарного використання землі можуть розвиватись ерозійні процеси. Основними причинами цього було порушення оптимальної спеціалізації господарств, відсутність раціональної організації їх території, заборони розміщення на схилах понад 30 просапних культур, комплексності протиерозійних заходів. Високий рівень розораності угідь, а також нічим не виправдане розширення посівів просапних культур сприяють розвитку в господарствах ерозійних процесів. Припинити фізичну деградацію землі внаслідок інтенсивних ерозійних процесів можна тільки комплексним підходом до вирішення проблеми, включаючи агрохімічні, меліоративні, лісомеліоративні, інженерні, соціальні та інші фактори.1

Проблема збереження потенціальної родючості ґрунтів господарства, як ніколи раніше, набуває актуального значення. Основним шляхом її вирішення є розширення виробництва, покращення зберігання і раціональне застосування гною та компостів. Виходячи з наявного поголів`я худоби, можливий вихід гною та повне його використання. Недостатнє ж його внесення в ґрунт дає нижчі результати врожайності сільськогосподарських культур. Це вказує на недостатній облік та збереження цього цінного органічного добрива. Іншими джерелами поповнення органіки є використання сидератів, торфу, мулу, залишків соломи минулих років, розширення площ багаторічних трав, особливо бобових, тощо.

В зв`язку з великими витратами на перевезення органіки в господарстві має бути розроблена комплексна система її застосування, яка б передбачала поповнення ґрунту органічною речовиною із джерел, найближче розташованих до удобрюваних полів.

Висновки

Таким чином, конкретне сполучення різноманітних фізичних, хімічних і біологічних явищ, що виникає в результаті визначеного сполучення факторів ґрунтоутворення, приводить до якісної спрямованості ґрунтоутворюючого процесу, тобто до розвитку конкретних ґрунтоутворюючих процесів.

Найважливішими конкретними ґрунтоутворюючими процесами є: 1) гумусо-акумулятивний процес, 2) опідзолювання, 3) лісоваж, 4) оглеєння, 5) засолення, 6) осолонцювание, 7) осолонення, 8) оглинення, 9) латеритизація, 10) торфонакопичення.

У результаті розвитку конкретних ґрунтоутворюючих чи процесів їхнього сполучення, формується ґрунт із властивими їй конкретними ознаками і властивостями.

Розходження у властивостях порід, рослинності, кліматі і рельєфі, а також особливості використання ґрунтів у виробництві визначають швидкість, тривалість і якісну спрямованість ґрунтоутворюючого процесу. Це в сукупності згодом прояву ґрунтоутворюючого процесу і служить причиною розмаїтості ґрунтів у природі.

В агрономічному відношенні кращими по механічному складі вважаються суглинні і супіщані ґрунти. Вони мають більш сприятливе в порівнянні з піщаними і глинистими ґрунтами сполучення водяного, повітряного і теплового режимів. Суглинні ґрунти досить вологоємні і водопроникні, добре утримують воду, легко оструктурюються, містять досить для нормального розвитку і росту рослин елементів живлення і повітря, легше обробляються.

На даний час основним завданням агрономічної служби має бути збереження наявного рівня родючості ґрунтів. Для цього слід так організувати застосування органічних і мінеральних добрив, щоб забезпечити більш високу їх ефективність, скоротити до мінімуму непродуктивні витрати поживних речовин, а також розширити впровадження інших заходів, спрямованих на збереження родючості ґрунтів.

Фізико-географічне розташування і особливості природно-ресурсного потенціалу Чернігівщини зумовлюють провідну роль в її економіці земельного фонду, тому необхідною умовою його ефективного використання, а також застосування органічних і мінеральних добрив є наявність інформації щодо еколого-агрохімічного стану ґрунтів.

Економічна та пов'язана з нею енергетична криза, зменшення обсягів застосування засобів хімізації в сільськогосподарському виробництві, наслідки Чорнобильської катастрофи привели до погіршення ряду показників агрохімічного та радіоекологічного стану ґрунту, що в свою чергу позначилось на продуктивності полів та якості вирощуваної сільгосппродукції.

Від’ємна динаміка показників родючості ґрунтів зумовлена, насамперед, різким зменшенням обсягів внесення мінеральних та органічних добрив. Важливим джерелом елементів живлення є гумус, але динаміка цього показника незадовільна. Більш значні його втрати стримуються завдяки таким факторам. По-перше - зниженням виносу поживних речовин з ґрунту внаслідок низької урожайності с/г культур. По-друге, дещо скоротились площі під просапними культурами, де мінералізація органічної речовини проходить найбільш інтенсивно. Разом з тим розширились посіви трав, завдяки яким в ґрунті відбувається процес накопичення гумусу. Слід також відмітити, що в області набуває розвитку процес застосування елементів біологізації землеробства, одного з факторів збереження органічної речовини в ґрунті. Застосування органічних та мінеральних добрив в умовах області є основним фактором для одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур. Проте у зв`язку з низьким рівнем хімізації землеробства, нестачею поживних речовин в ґрунті, як наслідок, залишається низькою урожайність сільськогосподарських культур.

Співставлення реально можливих обсягів внесення мінеральних добрив з розрахунками науково обґрунтованої та мінімальної їх потреби показує, що господарство в цілому не спроможне сьогодні забезпечити повернення до ґрунту тієї кількості елементів живлення, яка винесена урожаєм. В землеробстві господарства створились умови, коли еколого-агрохімічний стан ґрунтів погіршується не в результаті перевантаження агроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів, а внаслідок порушення основного екологічного закону агрохімії, за яким винос поживних речовин з ґрунту необхідно компенсувати внесенням екологічно доцільних норм добрив.

Одним з найбільш негативних факторів, які суттєво погіршують екологічну ситуацію в області є радіаційне забруднення довкілля. Дослідження, проведені в останні роки, вказують на стабілізацію показників забруднення ґрунту і більшої частини сільськогосподарської продукції цезієм-137. За 10 років на 2,5 тисяч гектарів природних угідь щільність забруднення ґрунту радіоцезієм зменшилась на 33%. Це підтверджується і динамікою забруднення ґрунту цезієм-137 на контрольних ділянках. В той же час не спостерігається стабільної динаміки вмісту в ґрунті стронцію-90.

В цілому агрохімічна, токсикологічна, радіологічна ситуація по господарству і в області досить складна, по ряду позицій вона погіршується, що вимагає здійснення невідкладних агрохімічних, протирадіаційних і інших заходів, а також систематичного моніторингу об`єктів довкілля.

Література

1.   Агроклиматический справочник по Черниговской области.-Л. Гидрометиздат, отв. редактор Кекух А.М., 1958. - 172 с.

2.   Александрова Л.Я. и др. Практикум по основам геологии. – Учебное пособие для сельскохозяйственных вузов. – М.: Высш. шк, 1966. – 152 с.

3.   Байда В.І., Мельник А.І., Зміна агрохімічних показників грунтів і потреба в добривах господарств Чернігівської області. Чернігів: Десна, 1993. - 62 с.

4.   Бойко Є.І. Агровиробничі властивості грунтів Чернігівської області і заходи по підвищенню їх родючості. Київ, 1963 – 151 с..

5.   Біленко Д.К. Основи геології і мінералогії. – К.: Вища школа, 1973. – 376 с.

6.   Ґрунти всіх областей України. – Вид.: МСГ України. – Укрземлепроект і обласні землевпорядні експедиції, 1969.

7.   Дмитрієва В.І. Грунти Чернігівської області. К.: Урожай, 1969.-64с.

8.   Довідник агрохімслужби. К., “Урожай”, 1991

9.   Дозорцева Н.В., Ильин Н.П., Ваулина Г.И. Влияние степени обеспеченности дерново-подзолистой почвы фосфором и калием на эффективность азотных подкормок и урожай озимой пшеницы// Бюл. ВИУА.- 1991.- №103.- С.26-31.

10.       Козловский Е.В. и др. Известкование почв. Л.: Колос, 1983. - 286 с.

11.       Кротов М.Н. Зависимость продуктивности севооборота и агрохимических свойств дерново-подзолистой почвы от норм минеральных удобрений// Удобрение полевых культур в системе интенсивного земледелия. Рига: Зинатне, 1990. – С.94-106.

12.       Полевой определитель почв / Под ред. Н.И. Полупана, Б.С. Носко, В.П. Кузьмичева. – К.: Урожай, 1981. – 320 с.

13.       Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

14.       Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1 Экология, режимы и процессы, класификация и генетикопроизводственные аспекты. / Под. ред. Н.И. Полутана. – К.: Урожай, 1988. – 296 с.

15.       Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 2. Продуктивность почв, пути повышения, мелиорации, защита почв от эрозии и управление их плодородием / Под ред. Б.С. Носко и др.. – К.: Урожай, 1989. – 179 с.

16.       Смирнов П.М., Муравин Э.А. Агрохимия – М.: Колос, 1981, 182 с.

17.       Шкварук М.М., Делеменчук М.І. Грунтознавство. – К.: - Урожай, 412 с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С.Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

1 Дмитрієва В.І. Грунти Чернігівської області. К.: Урожай, 1969.-64с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

1 Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1 Экология, режимы и процессы, классификация и генетикопроизводственные аспекты. / Под. ред. Н.И. Полутана. – К.: Урожай, 1988. – 296 с.

1 Шкварук М.М., Делеменчук М.І. Грунтознавство. – К.: - Урожай, 412 с.

1 Шкварук М.М., Делеменчук М.І. Грунтознавство. – К.: - Урожай, 412 с.

1 Бойко Є.І. Агровиробничі властивості грунтів Чернігівської області і заходи по підвищенню їх родючості. Київ, 1963 – 151с.