33. Вибірка в соціальному дослідженні

 

Метод вибірки - науково обґрунтований підхід, що дає змогу робити висновки про об'єкт як ціле, спираючись на дані аналізу лише його окремих ознак. Повноцінне осягнення методу вибірки неможливе без використання декількох спеціальних понять. Генеральна сукупність — об'єкт соціологічного дослідження в єдності його суттєвих якостей та ознак. Вибіркова сукупність - частина об'єктів генеральної сукупності, яка становить суму вихідних одиниць спостереження, вивчення та аналізу. Одиниця відбору - елемент генеральної сукупності, що підлягає аналізу. Одиниця спостереження - ознаки об'єкта, що підлягають аналізу. Репрезентативність - принцип тотожності сформованої моделі досліджуваного об'єкта параметрам (критеріям) генеральної сукупності. Основою формування репрезентативної вибірки є математико-статистичний апарат, принципи якого детально розроблені і представлені в спеціальній літературі. Сфера використання вибіркових досліджень практично не має обмежень. Передусім це стосується так званих «великих» об'єктів, пов'язаних з вирішенням проблем на глобальному (соцієтальному), інституціональному (сім'я, група, колектив, галузь, сфера діяльності тощо) рівнях. Якщо об'єкти незначні за своїм масштабом - від десятків до сотень одиниць - можливі також різноманітні суцільні опитування.

Залежно від критерію систематизації розрізняють вибірки прості і складні, суцільні та ймовірні, одно- та багатоступеневі, формальні та змістові, універсальні та цільові тощо. До простих схем формування вибіркової сукупності відносять: а) простий випадковий відбір; б) систематичний (механічний) відбір; в) серійну вибірку; г) гніздову вибірку. До складних належать: а) багатоступеневі; б) комбіновані; в) стратифіковані; г) квотні вибірки.

 

34. Роль опитування у зборі інформації

 

Серед методів збору первинної соціальної інформації найпопулярнішим є метод опитування, який у багатьох людей асоціюється саме із соціологією. Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання. За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина — безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. На користь цьому методу служить і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, результати цієї діяльності. При опитуванні надто важливою є взаємодія соціолога та опитуваного. Плануючи збір інформації методом опитування, слід брати до уваги й умови, які можуть впливати на її якість. Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість, називається надійністю інформації. Для підвищення надійності інформації слід дбати про незмінність якомога більшої кількості умов збору інформації: місцевих обставин опитування, порядку формулювання запитань і відповідей на них, впливів дослідників на респондентів у процесі спілкування. Кожне опитування починається з фази адаптації, під час якої у респондента створюють мотивацію до відповіді на запитання і готують його до дослідження. Фаза адаптації складається із звернення і декількох перших запитань. Основне завдання — встановити контакт з респондентом, «зав'язати розмову». Основний зміст другої фази опитування — досягнення поставленої мети — полягає у зборі основної інформації, необхідної для вирішення сформульованих завдань. У процесі відповіді на основну, а відповідно і найбільшу за обсягом? частину питальника зацікавленість респондента може поступово згасати. Остання фаза — завершення опитування. Наприкінці питальника вміщують функціонально-психологічні «легкі» запитання, які знімають напруження у респондента і дають змогу йому виявити свої почуття. Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента їх поділяють на заочні (анкетні) та очні (інтерв'ю), кожен з яких має свої різновиди; за ступенем формалізації — стандартизовані і нестандартизовані (вільні); за частотою проведення — одноразові й багаторазові; за охопленням об'єкта — суцільні й вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.

 

35. Види опитувань

 

Заочні (анкетні) опитування.

Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми. Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами. Запитання анкети є висловлюваннями, розрахованими на одержання інформації, що дає змогу операціоналізувати ознаки певного соціального явища. Визначаючи обсяг анкети, слід враховувати, що час на її заповнення не повинен перевищувати 40— 50 хвилин. У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування: роздаткове, поштове, надруковане у пресі. Найпоширенішим є роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні. Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації. Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування.

Метод інтерв'ю

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має певні переваги і недоліки. Головна відмінність між ними полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті. Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване. інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів. В останні роки інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон, тому не вважається репрезентативним. Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів.

Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо колективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.

Однак жоден з методів опитування не можна вважати універсальним. Перед вибором їх передусім з'ясовують, який метод найкраще відповідає програмним цілям дослідження.


 


Информация о работе «Розвиток та сучасний стан соціології»
Раздел: Социология
Количество знаков с пробелами: 75498
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
129608
2
0

... і) так званих первинних груп - сім'я, сусіди, товариські об'єднання. Відомі західні соціологи (А.Мейо, Я.Морено, Дж.Хоманс та ін.) обґрунтували теорію малих груп. К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін підкреслювали історичний характер соціальної структури суспільства та домінантну роль у ній таких соціальних об'єднань, як класи. До речі, В.Ленін підкреслював досить високу невизначеність поняття соціальної ...

Скачать
58690
2
0

... меж, що відрізняють їх за даною ознакою від решти суспільства, дасть підстави говорити про рівень реальної ідентифікації [35, 20].   2. Ідентифікація особистості як об'єкт соціологічного аналізу В умовах соціокультурних трансформацій, що характеризують сучасний етап розвитку українського суспільства, досить актуальним стає необхідність соціального самовизначення особистості. Глобальні ...

Скачать
65624
0
0

... і стосунки і систему соціальних інститутів або установ, регулюючу ці стосунки. У всіх приведених визначеннях підкреслюється соціальна структура, з одного боку, і соціальна поведінка (дія) — з іншою, як предмети соціологічного дослідження. Демографічна, економічна і класова структура суспільства, територіальні чинники, пануючі етичні, моральні і духовні цінності (що у загальних рисах складає соці ...

Скачать
119076
9
0

... 80 – 90рр ХХ ст. сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах індустріальної соціології.   9. Становлення соціологічної думки в Україні Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських учених у 80х роках ХІХ ст.. ,які друкувалися в часописи «Громада» (Женева) і в окремих ...

0 комментариев


Наверх