Види груп за характером взаємозв’язків між членами

2.2. Види груп за характером взаємозв’язків між членами

Первинні та вторинні групи. Різниця у взаємозв’язках між індивідами найбільш яскраво помітна в первинних та вторинних групах. Термін первинна група вперше використав Ч.Кулі для позначення невеликої асоціації людей, пов’язаних зв’язками емоційної природи. Досягнення такого сприйняття відбувається через соціальні контакти, що надає внутріогруповим зв’язкам особистісний характер, в які включаються численні елементи особистісного досвіду. В таких групах як сім`я та дружня компанія її члени намагаються придати соціальним зв’язкам неформальний, невимушений характер. Вони цікавлять один одного перш за все як особистості. У вторинних соціальні контакти носять неособистій, односторонній характер. Дружні особистісні контакти не є обов’язковими, але всі контакти функціональні відповідно до соціальних ролей. Вторинна група може бути трудовим союзом або асоціацією, клубом, командою тощо. Також вторинною групою можна вважати і двох осіб, що торгуються на базарі. В деяких випадках вторинна група існує для досягнення специфічних цілей, що включають певні потреби членів цієї групи як особистостей.

Первинна група може слугувати досягненню об’єктивних цілей, але вона більше відрізняється якістю особистісних відносин, емоційною задоволеністю її членів. Тоді як у вторинній групі а першому місці стоїть виконання специфічних функцій. Тобто первинна група завжди орієнтована на зв’язки між її членами а вторинна на ціль.

Первинні групи зазвичай формують особистість, в них вона соціалізується. Кожен член вторинної групи може знайти в ній ефективний механізм досягнення особистих інтересів, але часто за рахунок втрати теплоти та щирості відносин. Вторинні групи практично завжди складаються з певної кількості первинних груп. Команда, трудовий колектив, студентська група в процесі взаємодії ділиться на групи людей що симпатизують один одному.

Також соціальні групи поділяються залежно від кількості членів групи на малі та великі соціальні групи.

Малі групи. Аналіз соціальної структури суспільства потребує, щоб в якості одиниці що вивчається виступала елементарна частинка, яка акумулює в собі всі види соціальних зв’язків. В якості такої одиниці була обрана мала група, яка стала постійним необхідним атрибутом усіх видів соціологічних досліджень.

Погляд на малу групу як реальну сукупність індивідів виник лише в 60-х роках до цього мала група розглядалась як сукупність ідеалів, уявлень та звичок, що повторюються в кожному індивідуальній свідомості та існують лише в цій свідомості (Ф.Олпорт, 1954). Малі групи – це групи в яких індивіди мають особистісні контакти один з одним. Наприклад студенти однієї групи які мають постійний контакт один з одним є малою соціальною групою, а студенти вузу – великою.

Мала група може бути як первинною, так і вторинною залежно від того який тип зв’язків превалює серед його членів; велика група може бути виключно вторинною. Численні дослідження малих груп, проведені Р.Бейзом і Дж.Хомансом в 1950 р. та К.Холландером і Р.Міллсом у 1967 р., показали, зокрема, що малі групи відрізняються від великих не лише розмірами, але і якісно іними соціально-психологічними характеристиками.

Таким чином можна виділити ряд ознак що характеризують малу групу:

v   ця група не орієнтована на групові цілі;

v    наявна групова думка як постійно діючий фактор соціального контролю;

v    конформізм до групових норм.

Вивчення малих груп на сьогодні широко розповсюджено. Оскільки з ними не лише зручно працювати через їх невеликий розмір, вони також є елементарними одиницями соціальної структури в яких зароджуються соціальні процеси, відслідковуються механізми виникнення лідерства, рольові взаємовідносини.

Великі групи в сою чергу характеризуються такими рисами:

v   наявність раціональних, ціленаправлених дій;

v   групова думка рідко використовується, контроль здійснюється зверху на засадах субординації;

v   конформізм до політики, що проводиться активною частиною групи.

Таким чином, найчастіше малі групи у своїй постійній діяльності не орієнтуються на кінцеву групову мету, в той час коли діяльність великих груп раціоналізована в такій мірі, що втрата мети зазвичай призводить до їх розпаду. Крім того, в малій групі особливого значення набуває такий засіб контролю і здійснення спільної діяльності, як групова думка. Особистісні контакти дозволяють усім членам групи брати участь у створенні групової думки і контролі за конформізмом членів групи щодо цих поглядів. Великі групи у зв’язку з відсутністю особистісних контактів між усіма їх членами, як правило, не мають можливості напрацювати єдину групову думку.

Висновки

Соціальна група – це сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі спільних очікувань кожного члена групи щодо інших.

У побутовому сенсі групами називають також агрегації (певна кількість людей, що зібрані у певному просторі і не здійснюють свідомих взаємодій) та категорії (люди зі спільною рисою, що розцінюється як соціально вагома).

Утворенню соціальних груп передує утворення квазігруп. Існують такі види квазигруп, як аудиторії, натовпи (випадковий, обумовлений, експресивний, діючий) та соціальні кола (контактні, професійні, дружні, статусні).

Залежно від приналежності індивідів до груп виділють інгрупи (до яких особа входить на провах учасника) і аутгрупи (до яких індивід не належить).

Аутгрупи зазвичай сприймаються людьми за допомогою стереотипів. Соціальний стереотип – це образ іншої групи чи категорії людей, що поділяється.

Референтна група – реальна и умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з ідеалом та на норми, погляди та цінності якої він орієнтується.

За характером взаємозв’язків між членами соціальні групи поділяються на первинні та вторинні, малі та великі.

Мала група може бути як первинною, так і вторинною залежно від того, який тип зв’язків превалює серед його членів; велика група може бути виключно вторинною.

Перелік літератури

1.         Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1999.

2.         Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка — К.: «Академія», 2002.

3.         Соціологія: Підручник / За загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І.Горлача. Харків – Київ. 1998.

4.         Соціологія. Підручник / За ред. Печі І.М. – К., 2000.

5.         Фролов С.С. Социология. – М.: Наука, 1994.