Соціологічні переконання Э. Дюркгейма

2. Соціологічні переконання Э. Дюркгейма

2.1 Теоретичні і світоглядні підстави соціології Э. Дюркгейма

В історії соціології Э. Дюркгейм (1858—1917) представляє новий і важливий розділ в її розвитку. Це обумовлено тим, що він практично першим спробував теоретично обгрунтувати і виділити специфічний предмет наукового вивчення соціології — «соціальну сферу». Їм розроблені методологія і методи соціологічних досліджень. Цьому, зокрема, присвячена його робота «Правила соціологічного методу» (1895 р.) в російському перекладі «Метод соціології» (1899 р.). Що дозволило підвести під соціологічну науку базу емпіричних досліджень і акцентувати увагу на її прикладному характері. Про це говорить його фундаментальну працю «Самогубство. Соціологічний етюд» (1897 р.), російський переклад якого здійснений в 1912 р.

Дюркгейм був переконаним раціоналістом, а раціоналізм слід розглядати як французьку національну традицію, яка сходить до Декарта (1596—1650).

Соціальна проблема для Дюркгейма не стільки економічна, скільки моральна, і в цьому питанні він дуже далекий від розуміння марксиста соціалізму. Єство соціалізму Дюркгейм убачає не у відношенні до власності і навіть не в плануванні. Соціалізм Дюркгейма — це, по суті справи, «соціалізм» Конта, який резюмував його в двох ключових словах: організація і моралізація. Соціалізм є кращою, тобто більш усвідомлену організацію колективного життя, мету і слідство якої інтеграція індивідів в соціальних суспільствах, що наділюють моральним авторитетом і тому здатних виконувати виховну функцію.

Таким чином, Дюркгейму було властиво широке тлумачення соціалізму і він вважав, що для його розуміння потрібно досліджувати всі його різновиди. Він визначав соціалізм таким чином: «соціалізм — це тенденція до швидкого або поступового переходу економічних функцій з дифузного стану, в якому вони знаходяться до організованого стану. Це також можна сказати, прагнення до більш менш повної соціалізації економічних сил»[6].

2.2 «Соціологізм» Э. Дюркгейма як методологія наукового дослідження суспільства

Як узагальнююче поняття, яке виражає основні принципи теорії і методології соціології Дюркгейма, виступає поняття «соціологізм», хоча, природно, воно не охоплює і не вичерпує всього різноманіття ідей Дюркгейма.

По Дюркгейму, соціальна реальність включена в загальний універсальний природний порядок, і вона така ж грунтовна, а головне «реальна», як і інші види реальності (біологічна, психологічна, економічна), а тому, як і останні, розвивається відповідно до певних законів[7].

Суспільство — реальність особливого роду, яка не зводиться до інших її видів. І тут слід підкреслити одну основоположну ідею, яка пронизує всю наукову творчість Дюркгейма.

В даному випадку йдеться про безумовне визнання автономії соціальної реальності, і, перш за все, по відношенню до індивідуальної, біопсихічної реальності, яка втілена в окремих індивідах. Відмінності індивіда і суспільства виступають у нього у формі дихотомічних пар, в яких так чи інакше утілюється (виражається) різнорідність цих реалій. Наприклад, «індивідуальні факти», «індивідуальні уявлення — колективні уявлення», «індивідуальна свідомість — колективна свідомість» і ін.

У всякій теорії суспільства, теорії соціології явно або не явно присутня теорія людини, вона (теорія соціології) так чи інакше базується на філософській антропології. І в цьому Плані людина для Дюркгейма – це подвійна реальність, в якій співіснують, взаємодіють і протистоять один одному два єства: соціальна і індивідуальна. Ці два початки людської природи також виступають у Дюркгейма в різноманітних діхотоміях, зокрема:

а) чинники, загальні для даного суспільства або групи, і характерні для одного або декількох індивідів;

б) чинники, специфічні для суспільства, і що виділяються і постулюючи характеристики людської природи;

в) свідомість і поведінка асоційованих індивідів, з одного боку, і ізольованих індивідів — з іншою і т.д.

З онтологічного аспекту дюркгеймовського «соціологізму» витікали відповідні методологічні принципи пізнання соціальної реальності. Ці принципи були симетричні його онтологічній позиції.

Дюркгейм дотримувався принципу, згідно якому соціальні факти повинні пояснюватися іншими соціальними фактами. Разом з тим він виходив за рамки цього методологічного принципу.

Предмет соціології, згідно Дюркгейму, — соціальні факти, які характеризуються двома основними ознаками:

1.   вони існують зовні індивіда;

2.   надають на нього примусову дію.

Його соціологія ділилася на три основні сфери: соціальну морфологію, соціальну фізіологію і загальну соціологію, які відображали до певної міри його погляди на призначення тих або інших сфер соціального життя.

Соціальна морфологія аналогічна анатомії; вона досліджує «субстрат» суспільства, його структуру, матеріальну форму. В її сферу входить вивчення географічної основи життя народів у зв'язку з соціальною організацією, а також народонаселення, його об'єму, густина, розподіли по території.

Соціальна фізіологія, яка досліджує «життєві прояви суспільств» охоплює ряд приватних соціальних наук. Вона включає:

1) соціологію релігії;

2) соціологію моралі;

3) юридичну соціологію;

4) економічну соціологію;

5) лінгвістичну соціологію;

6) естетичну соціологію[8].

Загальна соціологія подібно загальній біології здійснює теоретичний синтез і встановлює самі загальні закони. Ця структура відображає загальний задум будови соціологічної науки, виказаний Контом, тобто можна спостерігати спадкоємність підходів, яка зберігалася тривалий час у французькій соціології.

Укладаючи цей розділ соціологічного навчання Дюркгейма, слід підкреслити плідність ряду положень його концепції «соціологізму» на тому історичному періоді розвитку соціології. Серед них можна назвати наступні: визнання суспільства самостійною об'єктивною реальністю по відношенню до становлячих його індивідів; розгляд впливу соціального середовища на індивідуальну свідомість і поведінку, а також обгрунтовування соціальної природи моралі, релігії і самого процесу пізнання. Але не слід випустити з уваги і крайнощі його «соціологізму», який призводив до того, що фактично сама соціальна реальність виявлялася існуючою як зовнішньо-індивідуальна і надіндивідуальна реальність. На це указували багато сучасників Дюркгейма.

2.3 Ідея соціальної солідарності

Центральною соціологічною ідеєю, яка практично проходить через всю творчість Дюркгейма, є ідея суспільної солідарності. Її рішення зв'язано, перш за все, з відповіддю на питання: «які ті зв'язки, які об'єднують людей один з одним?» Дана проблема розглядається Дюркгеймом в роботі «Про розподіл суспільної праці» (1893 р.).

В поясненні цієї проблеми Дюркгейм відштовхується від типової для соціології 19 століття ідеї двох типів суспільства: традиційне і сучасне. Звідси він виділяє два типи соціальної солідарності. По-перше, механічну солідарність, яка була типова для традиційного, архаїчного суспільства і грунтувалася на нерозвиненості і схожості складових суспільство людей. Індивід в такому суспільстві не належить сам собі, а колективна свідомість майже цілком покриває індивідуальні особливості, тобто відсутній власне «Я» — «Я це тільки МИ». Як відомо, соціальне примушення виражалося тут в строгих репресивних законах, караючих за щонайменше відхилення від норм колективної поведінки[9].

По-друге, органічну солідарність, яка породжується розподілом суспільної праці і яка заснована не на схожості, а на відмінності індивідів. І якщо механічна солідарність припускає поглинання індивіда колективом, то органічна солідарність, навпаки, припускає розвиток особи. Саме завдяки розподілу праці індивід усвідомлює свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалася репресивними заходами. Як підкреслював Е. Дюркгейм, «оскільки розподіл праці стає важливим джерелом соціальної солідарності, то воно (розподіл праці) разом з цим стає підставою морального порядку». Тому перехід від механічної солідарності до органічної він вважає не тільки історичним законом, але і головним показником прогресу.

Розглядаючи солідарність як вищий моральний принцип, вищу універсальну цінність, Дюркгейм визнавав за моральний і розподіл праці. Проте не можна не помітити, що суспільство, в якому домінує органічна солідарність, створює умови для розквіту індивідуалізму. Разом з тим, в суспільстві, де поважається особа для підтримки мирного співіснування диференційованих індивідів необхідні загальні цінності і важливо додати колективній свідомості достатній авторитет і достатньо широкий зміст.

Проте, будь-яке сучасне суспільство, в якому панує органічна солідарність, чревате небезпекою роз'єднання і аномалії. Дюркгейм бачив наявність соціальних проблем і конфліктів. Проте він вважав їх просто відхиленням від норми, викликаним недостатньою відрегульованістю відносин між головними класами суспільства. В цьому плані Дюркгейм розвивав ідею створення професійних корпорацій як нові органи суспільної солідарності. Вони повинні, по його задуму, виконувати широкий круг суспільних функцій — від виробничих до морально-культурних, виробляти і упроваджувати в життя нові форми, які регулюватимуть відносини між людьми, і сприятимуть розвитку особи.