Навигация
Релігія як соціальне явище
40079
знаков
4
таблицы
0
изображений
2. Релігія як соціальне явище
Наука переконливо свідчить про те, що релігія є продуктом історичного розвитку людства, і її корені слід шукати в умовах матеріального життя людей різних історичних епох. Соціальні корені релігії — це ті суспільні, матеріальні й духовно-культурні умови життя людей, які породжують різні вірування і релігію та сприяють її подальшому розвитку. У первісному суспільстві рівень розвитку продуктивних сил і культури дуже низький, тому люди відчували своє безсилля перед грізними силами природи і зверталися до якоїсь непізнаної надприродної сили. Недостатність або відсутність знань не дозволяли людині, суспільству пізнавати й усвідомлювати об'єктивну сутність різних явищ і процесів. Якщо на етапі абстрактного мислення сам процес пізнання роздвоюється, виникає можливість перетворення абстрактного поняття у фантазію (в кінцевому підсумку — в Бога). Фантастичні уявлення відриваються від життя і створюється підґрунтя для релігії. Отже, визнається надприродне джерело релігії — Бог. Інший підхід до аналізу коренів релігії — суб'єктивно-ідеалістичний — пропонує російський філософ Микола Бердяєв, який стверджує, що людина за своєю природою — істота релігійна, і душа людини не терпить порожнечі, тому їй притаманний релігійний досвід. Однак такий підхід уже давно спростований палеонтологічними та археологічними дослідженнями, які переконливо доводять, що майже мільйон років тому була безрелігійна епоха, коли ніяких прикмет релігійного культу не існувало. Отже, релігійне почуття не є вродженим, а благопридбаним, і його корені слід шукати не в природі самої людини, а в умовах її існування.
Сучасні американські соціологи Лео Шнайдер і Томас О'Діа включають у визначення релігії віру в реальність надприродного, як дещо надемпіричне, трансцендентальне, сакральне. (схема 1)
Схема 1.
| Сутність релігії | |
|
| Засновані на трансцендентальних,фантастичних почуттях та уявленнях. |
| 1) форма суспільної свідомості; | |
| 2) специфічний світогляд; | |
| 3) концептуальне бачення світу; | |
| 4) спосіб пізнання. | |
Релігія – це:Релігія як соціальне явище має свою структуру, кожен елемент якої виконує свою роль. Структуру релігії, за визначенням Георгія Плеханова, складають три основні частини:[4]
|
|
|
Схема 2.
|
До структури релігії дехто з учених відносить і релігійні організації та заклади. Однак це не можна вважати обґрунтованим, оскільки церква не може розглядатися як частина релігії. Скажімо, християнська релігія єдина, а церков і різних сект — велика кількість. Церква — це не тільки орган відправлення культу, а й соціальний інститут зі своєю ієрархічною організацією і функціями, в тому числі владними.
Релігія як форма суспільної свідомості і специфічний світогляд виконує свої, притаманні лише їй, функції (див. схему 3).
Схема 3
| Функції релігії | |
| Ілюзорно- компенсаторська | Компенсує недостатність знань, знімає з віруючих тягар їхніх турбот, моральних переживань, несе розраду (“Відкриття твої – розрада моя”) |
| Комунікативна | Забезпечує систему спілкування віруючих у різних формах, насамперед у церквах і під час молитов |
| Світоглядна | Формує за допомогою церкви релігійний світогляд |
| Регулятивна, або етична | Виробляє єдині для релігійної системи норми, принципи як регулятори життєдіяльності віруючих |
Соціологія здійснює свій специфічний, соціологічний підхід до аналізу релігії. Соціологія визначає релігію як суспільне явище, як один із важливих структурних компонентів суспільства в різних соціальних проявах, у взаємодії з усіма іншими соціальними явищами.
Предметом соціології релігії є широке коло проблем, що визначають соціальну сутність, місце і роль релігії та церкви у суспільстві, її соціальні функції, закономірності і випадковості функціонування релігії і церкви, ставлення до релігії і церкви різних соціальних і етнічних спільностей, співвідношення релігії та атеїзму, як соціальне явище, взаємодію, взаємозв'язок та взаємовплив світових релігій, церков, конфесій та різних релігійних об'єднань, взаємовідносин держави і церкви тощо (див. схему 4).
| Предмет соціології релігії |
| Сутність, місце та роль релігії і церкви у суспільстві |
| Соціальні функції релігії і церкви |
| Закономірності і випадковості функціонування релігії і церкви |
| Взаємозв’язок та взаємовплив світових релігій, церков, конфесій |
| Ставлення до релігії і церкви різних соціальних і національних спільностей |
| Взаємовідносини держави і церкви, церкви і громадських організацій |
| Співвідношення релігії і атеїзму |
Не мало важливим є вивчення відносин між церквою та державою, які мають різні форми. Оскільки вони потребують допомоги один одного, як запоруки мирного і процвітаючого життя їх народу.
В історії відомі три основних типи взаємовідносин церкви з державою: по-перше, панування церкви в державі — в католицькій церкві в минулому, в країнах Ісламу в сучасних умовах. По-друге, панування держави над церквою (в різних формах) — в царській Росії у радянський і пострадянський період. По-третє — рівноправний союз держави з церквою —сучасні західноєвропейські країни, Росія. На Україні йде процес становлення відносин між церквою і державою.[2]
Основні принципи взаємовідносин церкви з державою в Україні регулювались Законами, початок яким покладено Декретом Ради Народних Комісарів РСФСР (23 січня 1918 року) і Тимчасового робітничо-селянського уряду України (22 січня 1919 року) «Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви». їх основний зміст забезпечував демократичне рішення релігійного питання, здійснене у багатьох західно-європейських державах. Але принцип свободи совісті в Конституціях означав лише свободу віросповідання. У царській Росії цю свободу мала тільки державна, привілейована православна церква. Радянський декрет зрівняв у правах всі віросповідання і надав віруючим свободу вибору релігії та права виходу з православ'я й переходу до інших конфесій.
Невіруючі вперше отримали право зберігати свої погляди та поширювати безвір'я. Відміна релігійної присяги або клятви, релігійних обрядів і церемоній у державних закладах також випливали з принципу відокремлення церкви від держави. Всі положення, спрямовані на демократизацію віросповідальних відносин, анітрохи не обмежували прав церкви, оскільки Декрет декларував вільне відправлення релігійних обрядів і не мав аніяких атрибутів державного управління церквою. Та ряд положень Декрету виходить за межі демократичних перетворень, відбиваючи класову спрямованість політики Радянської держави та необґрунтовану тенденцію прирівнювання церковних об'єднань до буржуазно-поміщицьких організацій. Декрет позбавив церковні та релігійні громади права володіти власністю, права юридичної особи, націоналізував все церковне майно, оголошуючи його народним надбанням. Таких жорстких обмежень прав церкви не було ніде в зарубіжних країнах, що пояснювалось антирадянською політикою більшості церков. Проти декрету, що обмежував права церкви, згуртувалась більшість релігійних об'єднань, які стали на шлях контрреволюційної боротьби проти Радянської влади.
Ворожа діяльність духовенства всіх конфесій не могла не викликати відповідних заходів з боку властей. Жоден державний лад не може терпіти такої діяльності, не могла його терпіти й молода Радянська держава, тим більше, що перебувала тоді у ворожій блокаді, чинила опір натиску перевищуючих чисельність сил внутрішніх та зовнішніх ворогів. Тому позиція держави стосовно тих священиків, які стали на шлях боротьби проти Радянської влади, стала такою ж, як і стосовно до інших політичних противників. Цим, насамперед, пояснювалось і застосування репресій. Але Радянською владою, її органами допущено серйозні помилки, через які постраждали не тільки вороже настроєні, а й багато священиків і, навіть мирян, непричетних до антирадянської діяльності. Тут позначилась і та ненависть, яка накопичилась у народних масах стосовно священиків всіх рангів через їх минулу діяльність, як політичних прислужників самодержавства. Але було б однобічним підходом вважати, що обмеження прав церкви та її служителів, масове закриття церков, монастирів, духовних навчальних закладів, репресії пояснювались тільки антирадянською позицією церкви. Адже й після переходу в 1927 році на лояльні позиції стосовно держави при митрополиті Сергії політична недовіра до церкви зберігалась, адміністративні та репресовані заходи тривали, а умови життєдіяльності релігії не тільки не пом'якшувались, а, навпаки, погіршувались.
Сталінська політика, незважаючи на її антицерковну спрямованість, однак, не зустрічала протидії з боку верхів церкви, навіть і після смерті Сталіна, коли вже їм не загрожували репресії. На питання кореспондента «Літературной газети», чим пояснювалась така покірлива позиція церкви, Олексій II відповів, що покірність зв'язана з відчуттям того, що церква в Рос сприймає свою гірку чашу з руки Божої, що наші гнобителі спри мались як зброя Божа. Справді, в документах патріархії Сталін поставав «як Богом даний, Богом поставлений, обранець Божий».[1]
Похожие работы
... що поділ існуючих у нас релігійних спільнот, з’являтимуться на цій основі якісь нові церковні утворення. В цьому неабияку роль відіграватиме вже суб’єктивний чинник. 2. Релігійна ситуація Рівненської області 2.1 Історико-релігійні особливості краю Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 р. територія України відійшла до складу Російської імперії й відповідно Рівненщина опинилася у складі ...
... оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та благодійної діяльності. Соціальне страхування на добровільній основі у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України провадиться для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, а також адвокатів, які відповідно до Закону України ” ...
... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
0 комментариев