Методи соціальної діагностики та їх характеристика

Житомирський економіко - гуманітарний інститут Університету "Україна"

Курсова робота

З технологій соціальної роботи

На тему:

"Методи соціальної діагностики та їх характеристика"

Виконала:

Студентка групи СР-44-03

Спеціальності соціальна робота

Сладкевич Ольга Олександрівна

Перевірила:

Кандидат педагогічних наук, доцент

Сейко Наталія Андріївна

Житомир - 2007

ЗМІСТ:

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.         Соціальна діагностика - що це?

1.1. Поняття соціальної діагностики

1.2. Принципи соціальної діагностики

1.3. Методи соціальної діагностики

1.4. Рівні та етапи соціальної діагностики

1.5.Соціально - педагогічна діагностика

2.      Соціологічне дослідження на тему "Сучасне мовлення телебачення"

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917 р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній М. Річмонд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги. Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.

У зв'язку з цим соціальний працівник повинен дотримувати ряду соціально-етичних вимог — принципів діагностики:

Принцип конфіденційності. Нерозголошення результатів соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка була об'єктом дослідження. Якщо це діти, то на розголошення результатів обстеження обов'язково потрібне згода батьків або осіб, що заміняють.

Принцип наукової обґрунтованості. Результати аналізу повинні бути, як мінімум, валідними (достовірними) і надійними.

Принцип не нанесення збитку. Діагностичні результати ні в якому разі не повинні бути використані на шкоду людині, що піддався дослідженню.

Принцип об'єктивності. Висновки дослідження повинні робитися на основі науково обґрунтованих, об'єктивних даних і не повинні залежати від суб'єктивних установок тих, хто проводить дослідження або користується його результатами.

Принцип ефективності. Не слід пропонувати людині
 такі рекомендації, що за підсумками діагнозу для неї марні, можуть призвести до небажаного результату.

Соціальна діагностика — найважливіший компонент соціальної технології і сфера діяльності практичного соціального працівника. Технологія соціальної діагностики містить у собі принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження соціальних процесів. В основі діагностики лежить проблема аналізу й узагальнення факторів, що характеризують соціальний розвиток людини, соціальних груп, суспільства.

Практично соціальна діагностика використовується в самих різних областях життя і діяльності людей. Фахівець соціальної роботи є автором або учасником прикладних психолого-педагогічних, соціологічних, економічних обстежень, займається консультуванням у рішенні соціальних проблем, корекцією і реабілітацією, формами і методами терапевтичного впливу і т.д.

Метою дослідження є дослідити та вивчити методи, принципи, рівні та етапи соціальної діагностики.

У зв’язку з цим поставлені наступні завдання:

- З'ясувати що таке діагностика та які є її види;

- З'ясувати принципи, методи, рівні та етапи соціальної діагностики;

- Виокремити різні підходи, класифікації та правила проведення діагностики.

Об'єктом дослідження виступає соціальна діагностика.

Предметом дослідження є методи соціальної діагностики.

Гіпотеза дослідження: соціальна діагностика, як і решта видів соціальної роботи, має власні методи та принципи роботи, які скеровані на з'ясування, аналіз та узагальнення соціальних фактів та використовується на всіх етапах виявлення соціальної проблеми. Методи соціальної діагностики такі ж як і методи соціології, тому ефективність їх застосування насамперед залежить від рівня кваліфікації соціального працівника та його практичних навичок.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.         Соціальна діагностика - що це?

 

1.1  Поняття соціальної діагностики

 

Термін «діагностика» (від грецьк. diagnostikos - здатність розпізнавати) використовується в медицині для позначення процесу розпізнавання хвороби, постановки діагнозу. [12.]

Уявлення про патології стану суспільства або індивідів і груп у цьому суспільстві як про соціальні хвороби затвердилося разом із зародженням соціальної роботи. Це пояснює той факт, що значна частина термінології соціальної роботи як галузі знання і практичної діяльності подібна з медичною термінологією, так само як термінологія, що визначає зміст і організаційне оформлення деяких «наскрізних» для усіх видів соціальної роботи технологій: соціальна діагностика, соціальний терапія, профілактика і т.д. Як виявилося, це пояснюється не тільки зручністю використання добре розробленого понятійного апарату, але і подібністю цих двох областей діяльності.

Медична діагностика - це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного стану клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при наданні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими функціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захворювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.[4.]

Психологічна діагностика - це вимірювання індивідуально-психологічних якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості і прогноз її подальшого розвитку. [4.]

Уже наприкінці XIX ст. емпіричне дослідження стану малозабезпечених прошарків населення в багатьох країнах виявило тісну обумовленість ряду захворювань — туберкульозу, рахіту, венеричних хвороб й ін. — низьким матеріальним рівнем.

Розпізнавання соціальної патології, що бажано викоренити, або соціальної проблеми, яку необхідно вирішити, викликає в першу чергу питання про те, що розуміється під патологією, нормою, проблемою. У самому загальному змісті можна сказати, що патологія — це об'єктивне відхилення від норми, а проблема — це усвідомлена патологія; відхилення, що викликає занепокоєння людей, мотивує їхню перетворюючу діяльність. Однак це питання досить складне і по-різному вирішувалося на різних етапах історії людського суспільства.

Поняття соціальної норми внутрішньо суперечливе. Його прийнято розглядати на двох рівнях: з одного боку, це те, що характеризує погляди і поведінку більшості, те, що в соціальній дійсності математично описується як нормальний розподіл; з іншого боку, це загальновизнане правило, те, що пропонується усім як зразок поведінки і відчування. Ймовірно, в ідеалі другий варіант пояснення цього, поняття повинен бути обумовлений першим: зразком являється те, що властиво більшості. Але дійсність перевершує, будь-які ідеальні уявлення про неї, тому поняття про норму і патологію можуть підкорятися іншим, набагато більш парадоксальним закономірностям. [12.]

Ймовірно, чим більш розвинуте і структурно різноманітне суспільство, тим, більше типів норми може існувати в ньому одночасно і рівноправно. Якщо в традиційних або тоталітарних соціумах нормальним, тобто припустимим, санкціонованим владою, визнавався один варіант, а всі інші, як і їхні носії, переслідувалися, а іноді і знищувалися; то в модернізованому демократичному суспільстві допускаються різноманітні норми - за умови, що вони не суперечать законові або не заважають існуванню інших людей, що дотримують інших норм.

 Однак у зміст цієї діяльності крім об'єктивних, чітко фіксованих аспектів входять також суб'єктивні аспекти, що досить важко формалізувати, помістити в рамки, піддати кількісному аналізу. Люди мають право на щастя, хоча його розуміння в кожного своє, не можливо нав'язати іншим свою думку про те "що добре, а що погано". В суспільстві можуть існувати серйозні труднощі, але протягом тривалого часу на них не звертають увагу, хоча наука вже зафіксувала й проголосила цей факт .

Це закономірне явище; те або інше соціальне відхилення може (або не може) бути патологією з погляду об'єктивних тенденцій соціального розвитку, загального ходу подій. У той же час соціальна патологія усвідомлюється як соціальна проблема, тобто ускладнення, що порушує плин життя і яке необхідно виправити, ймовірно, тільки в тому випадку, коли, по-перше, вона деформує функціонування суспільства і, по-друге, коли суспільство виявляється досить зрілим і підготовленим, щоб її побачити й усвідомити.

Соціальна діагностика — процес наукового виявлення та вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний та санітарно-екологічний стани. В більш вузькому розумінні - це вивчення причин соціальних проблем, котрі створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім'ї, окремих груп. [8.]

Соціальна діагностика — це: 1) діяльність по розпізнаванню й аналізу соціальних патологій і проблем; 2) процес такого аналізу з формулюванням обґрунтованого висновку про предмет розгляду; 3) галузь соціальних наук, присвячена методам одержання знання про суспільство.

Оскільки саме поняття досить багатозначне, то, говорячи про соціальну діагностику, ми маємо на увазі або одиничне дослідження соціальної ситуації клієнта, якому соціальний працівник повинен надати допомогу, або необхідний етап будь-якого впливу в соціальній роботі, технологічний імператив соціального обслуговування, або сукупність наукових методів, що обґрунтовують правильність отриманої інформації. Відповідно, цією діяльністю займаються фахівці різних органів і установ, що використовують широкий спектр технологій, методів соціальних (іноді також природних — у випадку медико-соціальної роботи) наук на різних рівнях і з різними цілями.