Національно-культурні товариства угорців Закарпаття

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ СУСПІЛЬНИХ НАУК

Кафедра політології

КУРСОВА РОБОТА З ТЕМИ:

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНІ ТОВАРИСТВА УГОРЦІВ ЗАКАРПАТТЯ

Виконала:

студентка ІІІ курсу

денного відділення

Горват Дарина

Науковий керівник:

канд.. іст. наук

доц. Зан Михайло Петрович

Ужгород – 2009

ВСТУП

Україна, а особливо Закарпаття, є територією з поліетнічною структурою населення. Це зумовлено низкою історичних, етнокультурних, економічних та геополітичних чинників. Подальша побудова мирного поліетнічного суспільства потребує комплексного наукового дослідження поєднання процесу етнічної самоідентифікації і формування сучасної нації у розумінні її як громадянського співтовариства. Значне місце у цьому процесі посідають громадські національно-культурні організації.

Етапними з погляду зростання національно-культурних товариств не лише кількісно, а й підвищення рівня їхнього авторитету в суспільстві стали перші роки після проголошення незалежності України. Вирішальним фактором, який сприяв створенню національно-культурних товариств, стало ухвалення у 1991 році Декларації прав національностей України і Закону України «Про національні меншини в Україні» 1992 р..

Унікальність, відмінність угорців Закарпаття від інших національних меншин полягає передусім у тому, що ця спільнота є чи не найдавнішою національною меншиною України і, напевно, єдиною з досвідом «практикуючої» європейської меншини ще з дорадянських часів. Адже предки сучасних закарпатських угорців стали національною меншиною в результаті утворення низки незалежних держав на руїнах Австро-Угорської імперії відповідно до рішень Версальської мирної конференції.

Угорська спільнота, маючи усі правові та морально-етичні підстави, претендує на власну історичну спадщину, на розвиток своєї культури, дуже важливим елементом для її збереження є національно-культурні товариства. Діяльність національно-культурних товариств активно направлена на збереження та розвиток культурної спадщини угорців Закарпаття, товариства працюють над вирішенням завдань збереження етнічної самосвідомості, поверненням громадам культових споруд, їхньою реставрацією, будівництвом нових храмів, відкриттям національних шкіл, створення радіо та телепрограм, присвячених життю етнічних громад, історії угорців на українських землях, їх національним традиціям, заснуванням силами національно-культурних товариств або за їхньою ініціативою аматорських і професійних творчих колективів, проведенню різних культурних заходів – фестивалів, святкувань національних дат тощо.

Ступінь вивченості теми. Українська історична наука досить продуктивно досліджувала проблеми історії Угорщини та розвиток українсько-угорських відносин. Питанням про історичну, політичну та культурну спадщину угорці в Україні присвятили свої роботи такі вчені як, Ф. Шевченко (збірник наукових статей за його редакцією – «Українсько-угорські історичні зв’язки»), у якому аналізується період від ХVІІІ ст. до 1963 р. Цілу школу істориків-гунґарологів створив професор Ужгородського державного університету І. Гранчак. Важливою є робота «Українська РСР у радянсько-угорському співробітництві (1945–1970 рр.)». Інтерес для нашого дослідження представляє монографія Д. Ткача «Сучасна Угорщина в контексті суспільних трансформацій». В цій монографії на основі фактологічного, наукового матеріалу досліджуються політичні трансформації в Угорщині наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть. Особливий інтерес для нашого дослідження представляє собою розділ 5.4 «Угорська національна меншина в Україні та українська в Угорщині: порівняльний аналіз становища та соціальної ролі».

Зокрема питанням щодо спільноти угорців на Закарпатті, присвятили свої наукові праці такі провідні науковці, як М. Зан, який займається дослідженням етнічних процесів на Закарпатті, і є автором статей, присвячених проблемам нацменшин краю. Зокрема це стаття: «Угорці Закарпаття (епізод етнополітичних процесів поч.. 90-хх рр. ХХ ст.), в якій докладно висвітлено питання становлення національної самосвідомості угорців Закарпаття у пострадянські часи.

Не менший інтерес для нашої роботи представляють собою етнологічні праці доктора історичних наук, професора УжНУ Михайла Тиводара. Він - відомий фахівець з етнічних питань на Закарпатті, автор єдиного в Україні підручника «Етнологія».

Цікавими є також дослідження науковців УжНУ Миговича І.І. та Макари М.П. «Закарпатський соціум: етнологічний аспект», у цьому посібнику розглянуті історія, сучасний стан та тенденції етнонаціонального розвитку Закарпаття. Значна увага приділена актуальним питання соціальної адаптації найпоширеніших національних меншин краю і забезпеченню їх прав та культурних потреб.

Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що, аналізуючи дослідження і публікації, у яких започатковано розв’язання даної проблеми, можна стверджувати, що національно-культурні товариства угорців на Закарпатті досі ще не стали предметом окремого дослідження. Взагалі ж дослідження вітчизняних етнологів можна згрупувати за такими напрямами: теоретико-методологічні та правові засади етнонаціональної політики України, правове становище національних меншин в Україні, історіографія. Цілком природно, що в цих дослідженнях автори приділяють увагу і такому феномену, як національно-культурні товариства, але тільки в межах і контексті свого предмета дослідження.

Мета даної курсової роботи – з’ясувати місце і значення діяльності національно-культурних товариств угорців на Закарпатті.

Для досягнення даної мети, ми поставили перед собою ряд наступних завдань:

·          простежити основні історичні та політичні події життя угорців на Закарпатті;

·          проаналізувати передумови створення угорських національно-культурних товариств на Закарпатті;

·          оглянути сучасний стан та діяльність угорських національно-культурних товариств на Закарпатті;

·          проаналізувати організацію, структуру та специфіку угорських національно-культурних товариств на Закарпатті;

·          зробити аналіз специфіки діяльності Товариства угорської культури.

Об’єкт дослідження курсової роботи – національно-культурні товариства угорців на Закарпатті.

Предмет дослідження – організація та специфіка діяльності національно-культурних товариств угорців на Закарпатті.

В процесі написання даної курсової роботи використано сукупність загальнонаукових методів: метод аналізу наукових праць, метод аналізу, метод порівняння, а також – поєднання історичного та логічного методів, і міждисциплінарного підходу з використанням даних історії, політології, країнознавства та інших дисциплін.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому розділі роботи «Угорське населення на Закарпатті: історико-політичний аспект» розглядається політичне та історичне тло теми нашого дослідження. В другому розділі «Створення, організація та специфіка діяльності товариства угорської культури Закарпаття» подається розгорнута характеристика найактивнішого товариства угорців на Закарпатті. В третьому розділі «Типологія національно-культурних товариств угорців Закарпаття» аналізується типологія, передумови створення, організація, структура та специфіка діяльності національно-культурних товариств угорців на Закарпатті.

РОЗДІЛ 1. УГОРСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ НА ЗАКАРПАТТІ: ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Історія Закарпаття є складовою частиною історії України, але має цілий ряд особливостей, які позначилися на економічному, політичному та етнічному розвитку краю.

Закарпатська область – це своєрідне «вікно України в Європу». Край, що знаходиться на важливому географічному перехресті кордонів. Але збіглися і переплелися тісні родинні зв'язки між краянами і жителями прикордонних областей сусідніх держав.

Такого національного розмаїття, як у Закарпатті, немає в жодній області України. Упродовж віків у мирі і злагоді тут живуть українці (78,4%), угорці (12,5%), росіяни (4,0%), румуни (2,4%), цигани (1,0), словаки (0,6%), німці (0,3 %), євреї (0,2%) – всього представники більш як 70 національностей, різних релігійних конфесій [25, c. 76].

Проте Закарпаття суттєво відрізняється від інших багатонаціональних регіонів України хоч би тим, що знаходиться на державному кордоні чотирьох країн і є етнічним стиком багатьох народів. Одночасно може похвалитися толерантним і цивілізованим співжиттям національних груп, які внаслідок історичних обставин об'єднані спільною долею. Одні були в різний час відрізані від своїх праматірних сусідніх народів державними кордонами (угорці, румуни, словаки) і стали національними групами (меншинами). Інші етнічні спільноти поселялися тут в різні часи, за різних політичних режимів (німці, євреї, цигани, поляки, росіяни, білоруси та ін.).

У формуванні поліетнічного складу населення важливу роль відігравали нескінченні переходи нашої землі і підпорядкування під одних до інших державних утворень. Складна політична історія визначала назву краю: Маrса Ruthenorum (Руська марка), Угорська Русь, Руська Країна, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, Закарпатська Україна, Закарпатська область. Від державно-політичних режимів та їх соціально-економічної політики залежала сила, напрямки міграційних потоків, що постійно позначалося на змінах етнічної структури населення краю [28, с. 539].

Природний приріст угорського населення за перші три десятиліття до входження Закарпаття до складу України та Радянського Союзу був повільним, але стабільним (13,6%). Однак, як засвідчує один із дослідників цих питань, з входженням Закарпаття до складу України та Радянського Союзу угорське населення було включене тією чи іншою мірою в міграційні процеси. Починаючи з початку 80-х років чисельність угорців почала зменшуватись за рахунок виїзду на постійне місце проживання в Угорщину.

В абсолютних цифрах кількісні зміни угорців виглядали так: у 1959 році – 146 247 чоловік, у 1970 році – 151 949 чоловік, у 1979 – 158 446 і в 1989 – 155 711 чоловік.

Отже, друга за чисельністю національність області – угорці, кількість яких за міжпереписний період зменшилась на 2,7 тисячі чоловік, або на 12,5% всього населення. Зменшення питомої ваги угорців у загальній кількості населення відбулося у Берегівському (на 3,1%) і Ужгородському (на 4,2%) районах, де їх абсолютна чисельність найбільша [16, с. 84].

Угорці поселилися на території Верхнього Потисся понад 110 років тому. Переважна більшість угорського населення проживала компактно на півдні області, у прикордонній з Угорщиною смузі (73,8%). Третина закарпатських угорців проживала у Берегівському районі, четвертина – в Ужгородському районі, решта – у таких населених пунктах, де вони становлять більшість. Найчисельніші угорські громади проживали в Берегові (25 тисяч), Ужгороді (16 тисяч), Мукачеві (15 тисяч), Виноградові (7 тисяч), селі Велика Добронь (5 тисяч). Серед угорського населення досить велику частку (38,1 %) становили міські жителі, але в основному угорське населення було зайняте у сільському господарстві.

За всіх часів і влад – від першого короля Св. Стефана до останнього регента М. Горті – угорці в Підкарпатті впевнено почували себе невід'ємною частиною нації. Тільки після розвалу Австро-Угорської монархії, рішень світових мирних конференцій Сен-Жермен (1919 рік) і Тріанон (1920 рік) значна частина етнічних угорців опинилися відокремленими від своєї нації державними кордонами. Міжвоєнні роки для угорців Підкарпатської Русі були позначені болючою раною відрізаного по живому угорського етносу. Політичний, економічний та культурний розрив зі своєю історичною батьківщиною негативно вплинув на соціально-політичне, тим паче морально-психологічне самопочуття угорців.

Неприкрита діяльність шовіністичних сил (трьох угорських партій, відвертих терористичних загонів «чорносорочечників», антирусинська та антиукраїнська пропаганда) щиро підтримувалася більшістю угорського населення краю аж до гортіївської окупації. Збройна ліквідація автономності Підкарпатської Русі та державної незалежності Карпатської України в березні 1939 року привела до того, угорці знову стали в силі. Та не надовго, бо за участь гортіївської Угорщини у війні проти Радянського Союзу довелося частково розплачуватися й підкарпатським угорцям. З приходом Червоної Армії у жовтні 1944 року сталінсько-мехлісовські репресії насамперед торкнулися угорців. Причому, незалежно від класово-політичної орієнтації. Разом з явними гортіївцями, салашистами, чорносорочечниками інтернування, підозри та недовіри зазнали й угорці-комуністи [28, с. 433].

Саме тому тема угорців Закарпаття у радянські часи було дещо особлива. Цією темою було становище угорської національної меншини, яка проживає на території Закарпатської області. Відстежували ситуацію, яка виникала навколо українських угорців, як в області на рівні обкому партії, облвиконкому, КДБ, міліції, прикордонників, військових, так і в Києві та Москві. Це відбувалося насамперед тому, що Угорщина як колишній союзник фашистської Німеччини ніколи не викликала у Москви особливої довіри, та й самі угорці час від часу давали підстави для підозр в надії на повернення територій, що належали країні ще до Тріанонського мирного договору. Тому будь-які спроби Будапешта надати угорській меншині допомогу у вивченні рідної мови, історії, культури, народних традицій сприймалися Радянським Союзом як втручання у внутрішні справи іноземної держави та політичним тиском. Наявність угорської нацменшини спричиняла багато непорозумінь і у відносинах угорців з іншими сусідніми країнами, насамперед з Югославією, Чехословаччиною, Румунією.

Горбачовська перебудова, початок розпаду СРСР, «оксамитові революції» кінця 80-х років у Центральній та Східній Європі спонукали угорців до пошуку в регіоні країни, на базі якої можна відпрацювати проект такого ставлення до угорської національної меншини, яке б відповідало найвищим європейським вимогам.

Серед усіх сусідніх держав угорці вибрали Україну. З одного боку, Україна як жодна інша країна в угорському оточенні потребувала підтримки офіційного Будапешта. По-перше, у 1989-1991 pp. в українському суспільстві зароджувалося розуміння того, що неминуче наближається кінець радянської імперії і в цій ситуації перед Україною втретє за її історію виникає перспектива державотворення, до того ж в УРСР у ці роки значно активізувалися політичні сили, які прагнули розпаду Радянського Союзу та розбудови незалежної держави. По-друге, для реалізації ідеї державотворення Україні потрібно було забезпечити міжнародну підтримку та визнання. По-третє, Україна також була зацікавлена у створенні європейської моделі захисту прав нацменшин у відносинах із сусідньою державою, оскільки велика кількість українців проживала та й проживає за кордоном і потребує відповідної уваги, а в окремих випадках захисту з боку батьківщини. З іншого боку, угорці розуміли, що Київ, який робив перші кроки на шляху здобуття незалежності, може піти на поступки в питаннях захисту прав нацменшини значно далі будь-якої сусідньої держави.

Завдяки зусиллям угорської та української дипломатії наприкінці травня - на початку червня 1991 р. в Будапешті, під час візиту голови Верховної Ради України Л.М. Кравчука, було підписано Декларацію про принципи співробітництва щодо забезпечення прав національних меншин. Цей документ надав широкі права угорській національній меншині в Україні та українській в Угорщині аж до створення культурної автономії. Згідно з цим документом було створено українсько-угорську комісію із забезпечення прав нацменшин. До складу комісії від обох країн увійшли крім представників уряду, місцевих органів самоврядування і представники громадських організацій, які представляють інтереси національних меншин. Вперше в практиці країн Центральної і Східної Європи з'явився орган, здатний вирішувати проблеми нацменшин, не доводячи їх до конфлікту або навіть до конфронтації з титульною нацією [28, с. 439].

Нині правовою базою співробітництва в питаннях, що стосуються української національної меншини в Угорщині та угорської в Україні є міждержавні, міжурядові та міжвідомчі українсько-угорські документи:

·          Договір про основи добросусідства та співробітництва (06.12.1991 p.); Декларація про основні напрямки співробітництва в гуманітарній сфері (31.05.1991 p.);

·          Декларація про принципи співробітництва щодо забезпечення прав національних меншин (31. 05. 1991 p.); Угода між Урядом України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво в галузі культури, освіти та науки (4.04. 1995р.);

·          Угода про співробітництво у справі повернення культурних цінностей, що потрапили під час Другої світової війни та в наступні роки на територію іншої країни (4.05.1995 p.) [30, с. 98].

В Україні створено законодавчу базу, яка створює: реальні можливості для забезпечення прав і свобод національних та етнічних меншин. Держава забезпечує права національних меншин, спираючись на відповідні статті Конституції України. Так, згідно зі статтею 11 «Етнонаціональну структуру українського суспільства становлять українська нація, корінні народи й національні меншини». Визнавши корінні народи та національні меншини окремими суб'єктами політико-правових відносин, Конституція поклала на державу обов'язок сприяти розвиткові їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Надаючи українській мові статусу державної, Конституція одночасно гарантує вільний розвиток, використання й захист інших мов національних меншин України. Крім того, Конституція проголосила рівність громадянських прав і свобод незалежно від етнічного походження, мовних або інших ознак громадян України, їхнє право на свободу об'єднання у громадські організації для захисту своїх прав і свобод, задоволення культурних та інших інтересів.

25 червня 1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про національні меншини в Україні», згідно з яким Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини. Стаття 3 визначає, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Окремі аспекти захисту прав національних меншин регулюються законами України «Про мови в Українській РСР», «Про освіту», «Про друковані засоби масової інформації в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про місцеве самоврядування в Україні» тощо [22, с. 308].

За даними перепису 2001 року в Україні проживає 156,6 тис. угорців, що становить 0,4 % від усього населення. Серед національних меншин угорці за кількістю населення посідають шосте місце (після росіян, білорусів, молдован, кримських татар, болгар). 96,8 % всіх угорців (151,6 тис. осіб) проживають у Закарпатті, становлячи 12,1 % населення області: у тому числі більшість угорців - 99,95 тис. осіб с сільськими мешканцями, 56,6 тис. осіб - мешканці міст. 149,4 тис. угорців або 95,4 % усього угорського населення України вважають рідною мову своєї національності. На одну тисячу осіб у віці 16 і більше років 37 угорців Закарпаття мають вищу освіту, 7 - незакінчену вищу, 98 - середню спеціальну, 427 - середню загальну.

Закон України «Про національні меншини в Україні» гарантує представникам угорського населення свободу у виборі обсягу і форм здійснення своїх прав і їх реалізації як особисто, так через відповідні державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські організації.

Представники угорської нацменшини репрезентовані у різноманітних рівнях органів самоврядування. Так, за підсумками виборів 2002 року до Закарпатської обласної ради обрано дев'ять депутатів угорської національності. Народним депутатом України від Берегівського виборчого округу, в якому компактно проживає угорське населення, на виборах до Верховної Ради України у 2002 р. народним депутатом було обрано голову демократичної спілки угорців України І.Ф. Гайдоша. Серед депутатів обласної, районних, міських рад області 134 (12,1 % від загальної кількості) угорці. У Берегівському районі угорське населення становить 66,9 %, серед 600 депутатів рад всіх рівнів 450 (75 %) обрано угорців.

Відповідно до чинного законодавства угорській національній меншині в Україні гарантується право вивчати рідну мову та право на навчання рідною мовою, можливість створювати свої власні приватні освітні та навчальні заклади, здійснювати підготовку вчителів. У 2003-2004 навчальному році в Закарпатській області функціонувало 108 загальноосвітніх навчальних закладів з угорською мовою навчання, в тому числі 69 шкіл з угорською, ЗО - з українсько-угорською, дві - з українсько-угорсько-російською, одна гімназія та шість ліцеїв з угорською мовою навчання. Крім того, 2,6 тисячі учнів вивчають угорську мову факультативно. У 68 дошкільних закладах рідною мовою виховуються майже 4 тис. дітей угорців.

Навчання угорською мовою здійснюється в професійно-технічному училищі № 11 м. Берегово, Берегівському медичному, Ужгородському училищах культури.

Підготовка спеціалістів для шкіл з угорською мовою навчання здійснюється в Ужгородському держуніверситеті, Закарпатському приватному угорськомовному педагогічному інституті (м. Берегово), і Мукачівському педагогічному коледжі. Слід зазначити, що випускники шкіл з угорською мовою навчання мають право складати вступні іспити в ці навчальні заклади рідною мовою.

Стажування вчителів забезпечує Берегівська філія Закарпатського обласного інституту підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Практикується також стажування вчителів угорськомовних шкіл в Угорщині.

Центр гунгарології при Ужгородському держуніверситеті (відкритий 1988 pоці), який працює у тісному контакті з Національною академією наук України та Академією наук Угорщини, досліджує проблематику, пов'язану з проживанням угорської національної меншини на Закарпатті. За останні п'ять років центром проведено п'ять міжнародних наукових конференцій, видано сім монографій, виходить щорічний журнал «Акта гунгаріка». 27 листопада 2000 року в місті Ужгороді проведено міжнародну наукову конференцію з теми «Угорська держава та Київська Русь: історія, політика, культура».

Підготовлено і затверджено на вченій раді УДУ шкільний угорсько-український словник для учнів відповідних загальноосвітніх шкіл, на видання якого держава виділила 35 тис. грн. (тираж - 10 тис. прим.), видано також шкільний українсько-угорський та угорсько-український фразеологічний словник. [17, с. 23].

Згідно з рекомендаціями Протоколу VIII спільного засідання Змішаної міжурядової українсько-угорської комісії з питань національних меншин при управлінні освіти Закарпатської облдержадміністрації створено відділ навчальних закладів національних меншин, який опікується задоволенням освітніх потреб, зокрема й угорської національної меншини. При цьому управлінні створено також Центр координації діяльності навчальних закладів національних меншин у Закарпатській області. При Центрі працюють секції для шкіл з національними мовами навчання, проводяться засідання угорськомовної секції, «круглі столи» за участю представників шкіл з національними мовами навчання.

Отже, розглянувши матеріал представлений у даному розділі ми можемо зробити висновки, що своєрідність Закарпаття полягає в тому, що саме тут збіглися і переплелися кордони чотирьох держав, і тому багатонаціональність нашого крає завжди в центрі уваги етнополітичних питань. Угорська меншина на Закарпаття є одної із найбільших національних спільнот краю. Закон України «Про національні меншини в Україні» гарантує представникам угорського населення свободу у виборі обсягу і форм здійснення своїх прав і їх реалізації як особисто, так через відповідні державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські організації. Як вже зазначалося раніше задоволенню потреб угорської національної меншини сприяє робота Змішаної міжурядової українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин. Вже відбулося дванадцять спільних засідань Комісії, на яких обговорювалися найактуальніші питання щодо забезпечення прав української меншини в Угорщині та угорської – в Україні.

  РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ, ОРГАНІЗАЦЯ ТА СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА УГОРСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЗАКАРПАТТЯ

Товариство угорської культури Закарпаття організувало свою діяльність на початку 1989 року, в той час проводилась значна суспільно-значима робота. Ініціативна група (Ю. Дупка, Л. Балла, Ш. Фодо) організувала установчі збори по створенню угорського культурного товариства, які було проведено 26 лютого 1989 року в м. Ужгороді у приміщенні лекторію товариства «Знання». На зборах було присутні 300-400 угорців і було прийнято рішення про створення «Підкарпатського товариства угорської культури», статут товариства, головою було обрано Ш. Фодо, обрана Рада (47 чол.) і Президія (7 чол.).

15 березня 1989 року в м. Ужгороді було проведено святкування 140-ї роковини угорської буржуазно-демократичної революції 1848-1849 рр.. Цього дня відбулось покладання вінка до пам'ятної дошки, що встановлена у зв'язку з перебуванням у м. Ужгороді Ш. Петефі на пл.. Возз’єднання. На цій акції було присутні більше 1 тисячі чоловік. У залі музичної школи №2 відбувся літературно-музичний вечір. У виступах звучали ідеї перейменування пл. Возз'єднання на пл. Петефі та присвоєння школі №2 імені Ш. Петефі, організація повноцінної угорськомовної освіти в області. На завершення обласних зборів та на вечорі 15 березня присутні співали гімн УНР, а при покладанні вінка до пам'ятної дошки Ш. Петефі виконувався вірш «Національна пісня» Ш. Петефі. На зібраннях мовилось про «необхідність боротись», «відстоювати інтереси», «не допускати порушень конституційних прав». Ш. Фодо висловив невдоволення партійним керівництвом Берегівського району, говорив про «непотрібність обирати багато партійних до складу ради». Як показав час, усі ці питання було приведено до дії [6, с. 225].

З ініціативи ТУКЗ та «при підтримці службових осіб Угорської народної республіки (УНР) розгортається робота по відновленню на території області пам'ятних знаків, пов'язаних з іменами національних героїв та видатних історичних діячів Угорщини. З боку активістів товариства пропонувались побажання включати в списки (при відновленні окремих меморіальних дошок і обелісків) тих, хто загинув в роки Другої світової війни, «без врахування, на чиєму боці вони воювали». Проводився збір коштів на встановлення пам’ятника Ш.Петефі в м. Берегові.

Підтримка з боку Угорщини була істотною. Так, лише протягом першого півріччя 1989 року область відвідали більше 70-ти представників УНР, що висвітлювали діяльність ТУКЗ.

Підтримка угорців краю з боку Угорщини досить чітко вкладена у слова з виступу генерального секретаря УСРП К. Гроса: «Для нас важлива доля ста семи десяти тисяч угорців, що проживають тут... ми маємо сприяти відтворенню національних рис угорців, що проживають за межами Угорської народної республіки, реалізації їхніх інтересів». Голова делегації УНР (3 квітня 1989 р.) К. Грос також висловив задоволення, що «в результаті зусиль довгих десятиліть був створений Культурний союз угорців, що проживають в СРСР [6, с. 227].

Кінець 1989 р. ознаменувався тим, що Президія Берегівської районної організації ТУКЗ звернулась до республіканських органів влади щодо створення угорської автономії в межах району. Це викликало негативну реакцію серед угорців інших районів. Так, Е. Ковач на сторінках «Закарпатської правди» виступив із заявою проти такої автономії, що не враховує інтереси угорського населення інших районів [8, с. 2].

Таким чином, діяльність ТУКЗ вже на кінець 1989 року вийшла за межі декларованих статутом повноважень. Власне, Статут товариства був прийнятий установчими зборами 26 лютого 1989 року і зареєстрований виконкомом обласної Ради народних депутатів 20 червня 1989 року. У цьому документі чітко вказано, що метою товариства є «...збереження та плекання національної культури, національних традицій, рідної мови угорського населення Закарпатської області УРСР, сприяння рідномовній освіті, захист інтересів, пов'язаних з цими цілями». У Статуті також зафіксовано положення про те, що організація «...відмежовується від всякого прояву націоналізму та шовінізму» [6, с. 229].

Однак, вже наступного року було зареєстровано Статут ТУКЗ в новій редакції. В цьому документі зазначено наступне: товариство – «...громадська культурно-політична організація, яка проводить активну діяльність по захисту інтересів угорців Закарпаття в усіх сферах суспільного життя і на всій території Закарпаття, де проживають угорці». Згідно державного законодавства політичні інтереси може представляти політична партія, а не громадська організація. «Сфери впливу» громадських об'єднань – захист соціальних, економічних та культурних інтересів своїх членів. По-друге, незрозумілим є узгодження наступних пунктів: «...сприяння формуванню національної свідомості» і «відмежування від проявів націоналізму...» [6, с. 28] [Додаток].

Крім традиційних культурних запитів угорців – пріоритетність угорськомовних надписів, самостійність шкіл з угорською мовою навчання, увіковічення пам'яті видатних діячів угорського народу – в цьому Статуті вказується на адміністративні проблеми представлення угорської меншини. Зокрема, вказується, що товариство буде домагатись, щоб у місцях компактного проживання угорців при висуненні на керівні посади враховувалось володіння угорською мовою. ТУКЗ виступає проти адміністративних, економічних та інших заходів, спрямованих на асиміляцію чи «умисну зміну пропозицій населення територій, де проживають угорці».

Активна громадсько-політична діяльність ТУКЗ та Берегівської районної Ради народних депутатів стала головним чинником автономіських домагань угорського населення в кінці 1991 року.

Таким чином, угорці Закарпаття в умовах суспільно-політичної трансформації кінця 80-х – початку 90-х рр. опинились в складній ситуації розвалу СРСР, протистояння місцевої еліти, пожвавлення зв'язків із Угорщиною. Ці взаємопротилежні фактори і зумовили демократичні орієнтації кінця 80-х рр. ТУКЗ на чолі з Ш. Фодо і привели до фактичного згортання цих процесів через домагання автономії області в складних геополітичних обставинах початку 90-х рр.

Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ) (м. Ужгород, з цією назвою засноване у 1993 році, статус обласний, діє незалежно від Демократична спілка угорців України), нараховує близько 22 тисяч (за окремими даними до 30 тисяч) членів. Статут ТУКЗ див. [Додаток].

На даний час Товариство очолює народний депутат України XІV скликання Мікловш Ковач. Народився 8 квітня 1967 році у с. Сюрте Ужгородського району Закарпатської області. У 1991 році закінчив Ужгородський державний університет, історичний факультет, Науковий університет ім. Лоранда Етвеша, політолог-історик. У 1990-98 рр. – депутат Ужгородської райради. З 1996 р. – голова Товариства угорської культури Закарпаття. У 1998-2002 р. – народний депутат України 3 скликання.

За своїм юридичним статусом Товариство представляє інтереси усіх угорців України і тому настійливо претендує на отримання і розподіл коштів, що виділяє Угорщина на акції з підтримки угорської національної меншини в Україні [18, с. 135].

Наразі угорська національна меншина має найбільш вагомий потенціал у плані задоволення культурно-освітніх та духовно-релігійних потреб. Отже, ідея територіальної національної автономії початку 90-х рр. в умовах становлення української державності (протягом десяти років незалежності України) еволюціонувала в практичну реалізацію самодостатньої культурно-національної автономії угорців Закарпаття [12, с. 85].

В сучасній редакції програми Товариства угорської культури Закарпаття, викладено ряд концепцій стосовно культурної, політичної та економічної діяльності Товариства. Головним завданням товариства насамперед є і залишається – захист інтересів угорського населення Закарпаття. ТУКЗ є масовою організацією, в яку входять особи різних віросповідань і різних політичних поглядів. Таким чином, Товариство не намагається нав'язати свою ідеологію, воно бажає забезпечити можливість для реалізації різноманітних життєвих цінностей в рамках демократії.

Співробітництво ТУКЗ з Угорщиною є найтіснішим із його зовнішніх зв'язків. Але при цьому воно бере до уваги багато аспектів. Товариство не може пов'язати себе ні з однією партією, ні з одним рухом. Взаємозв'язок з ними не виходить за рамки загальних національних питань. Разом з цим воно не бажає допустити реалізації зовнішніх партійних та інших інтересів в житті Товариства. Виходячи з того, що інтереси закарпатських угорців представляє єдина загальна, організація – ТУКЗ, яка захищає їх інтереси, Товариство підтримує виключно такі прагнення, які служать перспективним інтересам нашого народу.

Товариство намагається встановити зв'язки з іншими угорськими політичними і культурними організаціями у Карпатському регіоні, воно приймає участь у роботі різноманітних узгоджувальних форумів. Товариство підтримує зв'язки з організаціями угорців Заходу, і вважає за важливе виражати свої прагнення і на міжнародних форумах. Як частина угорської нації, Товариство бере на себе роль моста, що об'єднає національності у якості майбутньої європейськості [18, с. 137].

Політична сфера діяльності Товариства в основному обмежена структурою держави, тому вона повинна базуватися на широкому політичному консенсусі, і легалізуватися конституційно, а при її формуванні не можна нехтувати національними аспектами.

ТУКЗ підтримує процес демократизації державного устрою. Умовою для цього є відповідне розмежування гілок влади та побудова відповідної структури установ парламентської системи. В якості складової частини демократичної системи необхідно створити адміністративний і конституційний суди та інститут уповноваженого з прав людини та національних меншин, а також більшу увагу треба приділити безпосереднім засобам демократії.

Щодо організаційного життя Товариства найважливішим завданням є самоорганізація. Роботу Товариства визначає компетентність, фаховість, політична поміркованість, постійний аналіз альтернатив, проведення політичної діяльності адекватно умовам. ТУКЗ підтримує створення, зміцнення і збереження угорських професійних, культурних, благодійних організацій, об'єднань і т. д.

Товариство намагається встановити конструктивні зв'язки з іншими легітимними громадськими організаціями та партіями Закарпатського регіону. Особливе значення придає Товариству зміцнення зв'язків з іншим національними організаціями Закарпаття. Товариство приймає участь у створенні місцевої влади і у її роботі. Виходячи з цього, ТУКЗ має послідовно зберігати своє політичне обличчя, свою безумовну зобов'язанність перед інтересами угорців.

Метою ТУКЗ в його культурно-політичній діяльності є створення самостійної угорськомовної системи установ, заснованої на законах України і на всеугорській культурі, яка включає в себе мережу установ національної культури і освіти.

Основу політики Товариства в області освіти представляє створення системи освіти високого професійного рівня, що об'єднує в собі універсальне і засноване на національних цінностях навчання, яка спроможна на виховання самостійно думаючої, активної, відповідальної особистості. Товариство підтримує створення самостійної мережі угорськомовних дитячих садків і шкіл, а також утворення таких органів, які ними керують. Клопочеться про створення в повному обсязі системи угорськомовної освіти на Закарпатті, включаючи професійні установи (наприклад: підвищення кваліфікації вчителів угорськомовних шкіл), методичні, обслуговуючі центри. Надає допомогу у створенні церковних і приватних навчальних закладів, у відкритті філіалів навчальних закладів Угорщини, у можливості постградуального навчання [30, с. 433].

Одним із основних якісних показників національного існування є сфера користування угорською мовою. Одним із головних завдань Товариства є розширення по можливості цієї сфери у повному обсязі суспільного існування. Це завдання ми можна розв'язати тільки за допомогою створення відповідних правових норм і максимального використання тих можливостей, які надають ці норми. Товариство виступає за відновлення багатомовності в документації, діловодстві, керівництві, у роботі рад, у публічних надписах, у топонімічних назвах, за відновлення історичних назв.

Економічне благополуччя є тією основною умовою, без якої суспільний лад є крихким, а добрі міжнаціональні відносини можуть бути легко розірваними. Звідси слідує те, що радикальна перебудова економіки є спільним інтересом для всіх народностей і національностей України.

В напрямках соціальної політики Товариство вважає за необхідне докласти зусиль для полегшення становища населених пунктів (особливо з угорським населенням) з невигідним розташуванням. Тільки так можна зберегти історично створені громади, зменшити міграцію населення, й особливо переселення молоді у міста. Завдяки цьому на місцях може виникнути сила, яка здатна зберегти і відтворити місцеву культуру.

Виходячи із мети створення добре працюючої системи соціального захисту (приділяючи особливу увагу національним меншинам), треба створити і такі установи, які були би покликані оцінювати соціальне становище населення. Треба підтримувати діяльність церков, об'єднань і приватних осіб, яка спрямована на зміцнення соціальної безпеки через служби милосердя і підтримки.

В галузі медицини і екології Товариство пропонує – вимоги до охорони навколишнього середовища мають входити до різноманітних економічних програм. Потрібно віддавати перевагу тим технологіям, які сприяють збереженню навколишнього середовища. Треба зробити обов'язковою перевірку нових проектів на їх вплив на навколишнє середовище.

Особливо треба наголосити на економіці енергії, на повторній переробці відходів, на вимогах до технічної якості транспорту, на збереженні і перевезенні небезпечних матеріалів. Треба створити сувору систему екологічного оподаткування. Потрібно перевіряти допустиму норму використання хімікатів в сільському господарстві. Треба ввести систематичний контроль продукції.

Необхідно надати перевагу тим програмам розвитку, які діють у напрямку деконцентрації населення, котрі націлені на створення відповідної комунальної інфраструктури, на відповідне якісне і кількісне водопостачання, на зменшення навантаження руху в місцевостях [30, с. 435].

Але на жаль, можливість консолідації цих національно-культурних організацій угорців України у найближчій перспективі видається сумнівною, особливо з огляду на особисту неприязнь та амбіції їх керівництва, а також прагнення стати депутатом Верховної Ради від угорської нацменшини. Обидва ці об'єднання зареєстрували на базі свого членства партії угорців України.

При цьому слід мати на увазі, що сформовані контакти політичних структур України та Угорщини (Соціал-ліберальна коаліція (УР) підтримує тісні зв'язки та контактує з Демократичною Спілкою угорців України (ДСУУ), а права коаліція (УР) – з Товариством угорської культури Закарпаття (ТУКЗ)), що об'єднують відповідно провладні та опозиційні сили, здійснюють вплив на формування ситуації в регіоні [30, с. 437].

Таке позиціонування спричиняє розвиток як позитивних, так і негативних тенденцій. Наприклад, внаслідок розбудови і посилення впливу в суспільно-політичному житті України ДСУУ угорська меншина Закарпаття зайняла більш стриману позицію у відстоюванні своїх інтересів, бо її еліта конструктивно була налаштована до співпраці з органами влади України. Водночас, застосування комплексу заходів Угорщиною щодо підтримки ДСУУ та відповідна переорієнтація місцевих органів влади Закарпаття на посилення співпраці з цією громадською спілкою, спричинили до відкритого конфлікту між чисельними угорськими організаціями краю, підштовхнули ТУКЗ до переходу на опозиційну платформу.

Вагомим чинником впливу на діяльність усіх об'єднань етнічних угорців України є факт їх фінансування праматірною країною за посередництвом Міністерства освіти, Міністерства національної культури і спадщини, Міністерства закордонних справ Угорщини, низки різноманітних угорських фондів шляхом оголошення і впровадження культурологічних, освітніх, гуманітарних та економічних програм.

Аналіз ситуації в цій сфері свідчить, що політичні й фінансові зусилля УР в регіоні спрямовуються на забезпечення домінування в середовищі угорської меншини політично вигідних їй структур. Водночас, суб'єктивізм угорської сторони у підтримці організацій угорців України сприяє конфронтації між різними громадськими об'єднаннями угорців, спричиняє загострення конфліктів між ними, шкодить національним інтересам України.

Урядові й неурядові установи та організації сусідньої країни використовують вироблений роками механізм впливу на діяльність угорських громадських організацій шляхом запровадження різноманітних програм та проектів у місцях компактного проживання етнічних угорців у регіоні, фінансування їх через різні угорські фонди. А саме: ім. Д. Iйеша, ім. Опацойі, «Уй кийзфогаш» («Нове рукостискання») та низки інших, що впродовж останнього десятиріччя стали постійними чинниками угорського впливу на суспільно-політичне життя в регіоні [12, с. 88].

При розробці концепції національної політики країни угорські експерти врахували, що економічний розвиток територій компактного проживання закордонних угорців безпосередньо впливатиме і на процес економічного росту саме Угорщини, а в перспективі сприятиме ефективному проникненню угорського капіталу в Україну.

Офіційний Будапешт виявляє зацікавленість і до соціально-політичних процесів, що відбуваються в Україні. Серед найактуальніших – перспективи вирішення проблеми територіально-адміністративного складу Закарпатської області, трансформація колишньої спеціальної економічної зони «Закарпаття» та можливість її інвестування, підтримка етнічно спорідненого угорського населення за межами краю, питання про можливе створення т.зв. угорського Притисянського району з автономічними ознаками на базі населених пунктів Берегівського, Виноградівського та частково Хустського, Тячівського районів Закарпатської області.

У цьому зв'язку не виключена ймовірність відновлення угорськими громадсько-політичними об'єднаннями вимог створити на базі територій, де в Закарпатті переважно мешкає угорське населення «Притисянського району», з наданням йому якихось форм автономного статусу.

Така тенденція обумовлена загальною ситуацією, що склалася в середовищі угорських громадсько-політичних організацій України, й особливо з парламентських виборів в Україні та Угорщині. З цих причин слід очікувати подальшого посилення впливу в регіоні Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ), яким упродовж тривалого часу поширювалась ідея необхідності створення «Притисянського району», що використовується ТУКЗ для досягнення власних політичних цілей.

Отже, проаналізувавши матеріал даного розділу, ми можемо зробити висновки, що нині діяльність Товариства угорської культури Закарпаття базується на загальнолюдських, моральних та демократичних засадах. Але не зважаючи на це, все одно існує багато насамперед політичних питань та проблем у діяльності Товариства. Як ми вже зазначали вище, нині в Закарпатті за своїм статусом найбільш чисельними та впливовими є ТУКЗ та ДССУ. В політичному та культурно-соціальному аспектах, було б дуже непоганим тісне співробітництво цих організацій.

РОЗДІЛ 3. ТИПОЛОГІЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТОВАРИСТВ УГОРЦІВ ЗАКАРПАТТЯ

 

Спочатку загальним завданням усіх без винятку товариств було відродження і розвиток мови, культури, відновлення самоназв, словом культурно-просвітницька робота, пов'язана з утвердженням етнонащональної самосвідомості. Згодом культурологічно-просвітпицька діяльність стала доповнюватися елементами політичних вимог. Так, угорські національно-культурні товариства від завдань відродження і розвитку освіти, культури перейшли до вимог пропорційного представництва угорців в управлінських структурах, спрощеного переходу кордону з Угорщиною, а з 1992 р. – утворення на базі компактно заселених частин районів – угорського культурно-національного адміністративного округу з наданням його мешканцям права подвійного громадянства (України і Угорщини) [23, с. 183].

Варто нагадати про тодішні пошуки різних форм співпраці і спільних дій національно-культурних об єднань Наприклад, на базі Закарпатського, Львівського і Київського угорських товариств у жовтні 1991 р. було засновано Демократичну спілку угорців України. Проукраїнські організації створили Демократичний блок, який згодом перетворився в «круглий стіл», за який «сіли» представники ТУК (Товариство угорської культури), товариства «Рома», що стало початком зародження Демократичної ліги національностей [19, с. 20].

Українська держава прагне створити для угорської національної меншини необхідні умови для розвитку культури, збереження національної самобутності, зокрема релігії, мови, традицій та культурної спадщини. В Україні діють Берегівський угорський театр імені Д. Ійеша, ансамбль «Угорські мелодії», 82 клубні установи, 570 колективів художньої самодіяльності (18157 учасників, 7 колективів мають почесне звання «народний»), численні осередки Товариства угорської культури. В культурно-освітніх закладах організовуються тематичні вечори, концерти, виставки творів живопису та народного декоративно-прикладного мистецтва. Традиційними стали обласні фестивалі «Народні джерела», «Золота осінь» (м. Тячів), свята дружби та ін. Дні угорської культури, які щороку проводяться в різних містах і селах Закарпаття, збирають численних учасників і гостей. У місті Берегові створена і змістовно працює система дозвілля і культурних зв'язків «Глобус», що підтримує творчі контакти з партнерами 12 країн світу.

Закладам культури угорської національної меншини час від часу надає допомогу її етнічна батьківщина. За фінансової підтримки Міністерства культури та національної спадщини Угорщини відділу літератури іноземних мов обласної універсальної наукової бібліотеки надана можливість користуватися базою даних Інтернету та електронною поштою. Щорічно працівники бібліотек, які обслуговують угорське населення, беруть участь у міжнародних конференціях бібліотечних працівників [2, с. 134].

Відповідно до Державної тематичної програми випуску літератури мовами національних меншин України, угорською мовою надруковано Конституцію України, збірку віршів для малят «На лужку», угорські народні казки «Три золоті стріли», книгу «Легенди і перекази угорського населення Закарпаття», науково-популярне видання «Під одним небом. Фольклор етносів України», а також поезії відомого угорського поета Е. Кесегі угорською та українською мовами.

Велика увага приділяється задоволенню інформаційних потреб угорської національної меншини.

Угорською мовою видаються дев'ять газет і п'ять журналів, сім газет дублюються угорською мовою. Держава надає фінансову допомогу у виданні чотирьох газет.

Щодобово в ефір виходять 0,4 години телепередач і 0,9 години радіопередач угорською мовою. На всій території Закарпатської області приймаються теле- і радіопередачі з Угорщини.

За часів незалежної України встановлено значну кількість пам'ятників і пам'ятних знаків, що увічнюють пам'ять угорців - жертв сталінських репресій, зокрема: Свалявський меморіальний парк, пам'ятники у селах Галоч та Велика Добронь (Ужгородський р-н), Заставне (Берегівський р-н). За кошти держави здійснюється реконструкція пам'ятки історії та архітектури - замку у м. Мукачеві.

Практично всім населеним пунктам Закарпатської області, де компактно проживають угорці, повернуто їх історичні назви. Загалом в Україні налічується 62 відділи угорської культури в 32 державних музеях.

Віруючі угорці задовольняють релігійні потреби в 90 реформаторських і 59 римо-католицьких громадах. Продовжується робота з повернення культових споруд релігійним громадам, зокрема повернуто комплекс монастиря францисканців римо-католицькій громаді м. Виноградова. В Закарпатті, згідно з даними Угорського відомства у справах угорців, що проживають за кордоном, серед угорськомовних віруючих 100 тисяч реформатів, 65 тисяч римо-католиків, 30 тисяч греко-католиків, 2 тис. сповідують іудаїзм [7, с. 502].

Активним і масовим є культурно-національне та громадсько-політичне життя угорської меншини Закарпаття. Типологія національно-культурних товариств краю представлена дуже багатогранно:

1. Політизовані товариства

·          Товариство угорської культури Закарпаття;

·          Демократична спілка угорців України;

·          Сойм Підкарпатських русинов;

·          Народна рада Русинов Закарпаття.

Діяльність Димитрія Сидора, Євгена Жупана, Міклоша Ковача, Іштвана Гайдоша.

2. Товариства об'єднані за професійною ознакою

·          Спілка угорських журналістів;

·          Спілка угорських бібліотекарів:

·          У товариство працівників охорони здоров’я;

·          Товариство музичної культури циган Закарпаття «Лаутарі» (Музикант);

·          Союз русинських письменників.

3. Товариства наукового спрямування

·          Угорськомовне наукове товариство;

·          Русинське науково-освітнє товариство;

·          Обласне науково-культурологічне товариство ім. О.Духновича.

4. Товариства освітнього спрямування

·          Угорсько мовне педагогічне товариство.

5. Товариства інтелігенції

·          товариство угорської інтелігенції;

·          обласна громадська організація ромської інтелігенції «Нове Рома» (Нові Роми);

·          товариство словацької інтелігенції.

6. Молодіжні товариства

·          Угорсько мовне товариство студентів та молодих дослідників;

·          Угорська асоціація скаутів;

·          Демократична спілка угорської молоді «Гордіус»;

·          Обласний молодіжний клуб «Романі черхень» (Ромська зірка);

·          Молодіжне товариство ромів «Романі бахт» (Циганське щастя);

·          Товариство румунської молоді «М. Емінеску».

7. Жіночі товариства

·          обласне культурно-просвітнє товариство ромських жінок «Терне чая по нево дром» (Молоді жінки по новій дорозі);

·          обласне культурно-просвітнє товариство словацьких жінок «Довіра»;

8. «Інтегровані» товариства

·          три румунські товариства;

·          Закарпатська асоціація ромських громадських організацій «Єкгіпе» (Єдність);

·          Конгрес ромів «Пратіпе» (Братерство);

·          Товариство ромів «Романі Яг»;

·          «Матіца словенска» на Закарпатті;

·          Товариство німців «Відродження», «Німці Закарпаття»;

·          Товариство білорусів «Сябри»;

·          Товариство вірменської культури «Арарат»;

·          Товариство греків «Еллада»;

·          Товариство польської культури Закарпаття;

·          «Русский Дом»).