Соціальні проблеми молоді України

1.2 Соціальні проблеми молоді України

Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з’ясувати її проблеми. Серед них є традиційні – кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Не менш актуальними є здоров’я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обійтися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей, потрібен глибокий системний аналіз буття молоді. Актуальним є питання постійного скорочення питомої ваги молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності [7].

За даними багатьох соціологічних досліджень у нинішніх умовах молоде покоління найбільше стурбоване економічними проблемами. Проведені опитування молоді в травні 2008 р. Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60% юнаків і дівчат непокоїть загальне падіння рівня життя, а більше половини з них - незадовільне становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливіші й деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високий рівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання - більше третини. Але найбільше (62%) молодих громадян непокоять проблеми працевлаштування.

Проблема бідності молоді загострюється тим, що більше половини юнаків та дівчат потерпають від нерегулярних виплат заробітної платні, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. 52% опитаних змушені ділитися своїми невеликими доходами, допомагаючи батькам чи іншим родичам. Водночас для значної частини населення країни очевидним є незаконне швидке збагачення окремих її громадян18, що підсилює незадоволення своїм матеріальним становищем.

Зрозуміло, що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчається, сьогодні прагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. Протягом року третина молоді намагалася влаштуватися на роботу, проте пощастило лише 40% з них, адже головною ознакою становища молоді на ринку праці 1999 р. залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї. В останні роки зростає вимушена незайнятість у вигляді зареєстрованого і прихованого безробіття, скорочується попит на робочу силу в усіх сферах господарювання, залишається значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільними темпами розвивається підприємництво. І така ситуація спостерігається в усіх регіонах України. Причому безробіття перш за все уражає молодь як носія робочої сили невисокої кваліфікації [8].

Надзвичайно складною для вирішення є проблема забезпечення молоді житлом. За даними державної статистики на початок 2000 р. на квартирному обліку перебувало понад 93 тис. молодих сімей, а впродовж попереднього року квартири одержали лише 752 сім’ї, або 0,8%. Порівняно із середнім показником по країні темпи надання квартир молодим сім’ям удвічі нижчі 20. Проблема в тому, що, з одного боку, за нинішніх умов практично не виділяється житло для молоді за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а з іншого - молодь через низькі особисті доходи здебільшого не в змозі нагромадити необхідних коштів для його придбання. Тобто ситуація, що склалася, потребує розроблення і впровадження нових механізмів забезпечення житлом молодого покоління (кредити, розстрочки тощо).

Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, прискореного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівчата, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідного профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звертає увагу на місце розташування навчального закладу, матеріальні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко змушена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити, що й набуття середньої освіти, яке, як правило, залежить від працелюбства, настанов у батьківській сім’ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків у трудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім’ї, віддаленістю населених пунктів у сільській місцевості від середніх шкіл, проблемами сільської школи і т.д. Найбільше проблем у дітей та молодих людей, які мають слабке здоров’я. До того ж становище ускладнюється, наприклад, через скорочення мережі навчальних закладів для дітей з вадами розвитку, хоча кількість таких дітей в Україні зростає [14, c.207-212]

Молоде покоління занепокоєне станом свого здоров’я, що ускладнюється все меншою доступністю лікування для населення. І цьому є кілька причин. Найперша - тяжке становище вітчизняної медицини, головним чином через хронічне недофінансування. Так, замість 11 млрд. гривень, які Міністерство охорони здоров’я потребувало на 1997 р., було заплановано 3,4 млрд., а реально виділено лише 2,5 млрд., тобто галузь була профінансована менше ніж на 25%. У цілому на охорону здоров’я було виділено менше 3,1% валового національного продукту (ВНП). Нагадаємо, що за оцінками ВООЗ, якщо на потреби охорони здоров’я виділяється менше 6% ВНП, галузь вважається недієздатною. Не поліпшилася ситуація з фінансуванням і в два наступні роки. Друга причина - значна частка платних медичних послуг навіть серед найнеобхідніших. Перш за все це стосується високих, особливо на фоні хронічних невиплат заробітної плати та значного безробіття серед молоді, цін на медикаменти. Третя причина - скрутне матеріальне становище молоді, що не дозволяє значній її частині як отримувати дорогі медичні послуги, так і забезпечити якісний рівень життя з відповідним харчуванням, відпочинком, житловими умовами тощо.

Тому в сучасних умовах, крім використання комплексу санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та організаційних заходів, спрямованих на боротьбу та профілактику інфекцій і неінфекційних хвороб, фінансування державних, національних та галузевих програм щодо запобігання і боротьби з багатьма хворобами і активне їхнє впровадження, особливої уваги потребує пропаганда та формування здорового способу життя в молодіжному середовищі. Нагальної реалізації потребує комплекс заходів як на загальнонаціональному, так і на рівні регіонів щодо формування дбайливого ставлення молодого покоління до свого здоров’я як до однієї з найбільших цінностей [22, с.34].

Різні категорії населення, у тому числі й молодь, дедалі більше переймаються проблемами викоренення правопорушень, інших антисоціальних явищ у молодіжному середовищі. Дослідження свідчать, що підгрунтям для негативних суспільних явищ є соціально-економічна нестабільність, недоліки в організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах, певна дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання, зниження виховного потенціалу сім’ї, неякісна організація праці на виробництві, негативний вплив антигромадських елементів, зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство, рекет, відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх наркоманів, алкоголіків. Тобто проблема зниження рівня правопорушень та інших антисоціальних проявів зводиться до зменшення впливу на молодь вказаних та інших негативних явищ суспільного життя.

Варто зазначити, що молодь не завжди здатна виокремити свої соціальні проблеми за ступенем важливості. Так, якщо цілком зрозумілими є її побажання щодо реалізації програм, спрямованих проти поширення наркоманії та на збільшення кількості робочих місць (53% молоді вважають за необхідне впровадження державою програм боротьби з поширенням наркоманії серед молоді, 42% - програм створення робочих місць), то нічим іншим, як недбайливим ставленням до свого здоров’я і нерозумінням значущості, наприклад, профілактичних медичних обстежень, психологічного консультування, не можна пояснити ту обставину, що впровадженням таких програм опікуються лише 6% опитаних.

Молодь не надає належного значення проблемам виховання, зокрема патріотичного. Багато хто з молодого покоління не відчуває гордості за належність до України, за український народ. Так, за результатами опитування молоді віком 15-28 років у травні 1997 р. 23% респондентів не пишаються або “скоріше, не пишаються”, що є громадянами України. Опитування в жовтні наступного року виявило такий розподіл відповідей на запитання “Чи хотіли б Ви народитися та жити в іншій країні?”: 41% респондентів відповіли ствердно, 36% - заперечно, а 23% - вагалися із відповіддю на це запитання. Причому серед наймолодшої вікової групи опитаних (15-17 років) розподіл відповідей становив відповідно 48, 28 і 24%. Зрозуміло, що не лише матеріальні негаразди спричиняють такі настрої серед молоді. Вочевидь, даються взнаки порушення спадковості поколінь, прогалини у вихованні дітей та підлітків у сім’ї, школі, низькопробна масова культура Заходу, недостатня робота щодо збереження та відродження народних традицій, надмірна комерціалізація сфери дозвілля, культури [15, с.35].

Узагальнюючи викладене, можна стверджувати, що соціальні проблеми молоді проявляються надзвичайно гостро, і найважливішими з них, на вирішення яких мають перш за все сконцентруватися зусилля державної молодіжної політики, є:

- створення умов для вирішення проблем матеріального забезпечення молоді та їхніх родин;

- проблеми працевлаштування;

- доступність отримання якісної освіти;

- здоров’я і можливості його збереження та поліпшення;

- проблеми забезпечення житлом;

- проблеми підліткової та молодіжної злочинності та інших антисоціальних проявів;

- проблеми виховання молоді, зокрема патріотичного.

Тобто соціальні проблеми молоді мають стати підгрунтям у визначенні напрямів державної молодіжної політики. Багатоманітність проблем та неоднакова їх гострота в різних регіонах вказують на те, що регіональна державна молодіжна політика не може провадитися за єдиним шаблоном, який, наприклад, міг би бути розроблений у Центрі. Копіювання досвіду іншого регіону без його адаптації до місцевих умов є недоцільним і може бути навіть шкідливим. Різноманітність соціальних проблем молоді потребує, зокрема на низових рівнях регіональної державної молодіжної політики, абсолютно конкретних і адекватних до ситуації підходів у їхньому вирішенні.

Незважаючи на проблеми, з якими постійно стикається молодь, у наш час значно розширилися можливості для власного вибору життєвого шляху, стилю життя, системи ідеалів і цінностей. Одночасно зростає індивідуальна відповідальність за власний вибір, потреба в самопізнанні та самоутвердженні.

Варто зазначити, що згідно із Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" створено мережу соціальних служб для молоді, головним завданням яких є допомога молоді у вирішенні її проблем. Соціальні служби для молоді, де б вони не функціонували, мають на меті:

- надавати молоді інформаційну, правову, психологічну, медичну й інші форми соціальної допомоги;

- проводити роботу із запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, злочинності тощо) та їх подолання;

- здійснювати соціальну опіку певних категорій молоді (інвалідів, сиріт).

Розділ 2. Соціально-правовий захист як підґрунтя соціальної роботи з молоддю