Правові основи соціальної роботи з молоддю

2.1 Правові основи соціальної роботи з молоддю

Законодавство України про соціальну роботу з дітьми та молоддю базується на Конституції України (254 к/96-ВР ) і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Суб'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

- уповноважені органи, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю;

- фахівці із соціальної роботи.

До уповноважених органів належать:

- органи виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування;

- служби у справах неповнолітніх;

- центри соціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування;

- підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Об'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

- діти, молодь та члени їх сімей;

- професійні та інші колективи;

- соціальні групи, щодо яких здійснюється соціальна робота [18, с.39-41].

Органи державної влади мають постійно приділяти увагу підростаючому поколінню, сприяти його соціальній адаптації до самостійного життя і створювати умови по захисту прав та інтересів молодих громадян. Одним з найважливіших напрямків здійснення молодіжної політики є розроблення та реалізація відповідних заходів та програм.

Останнім часом державна молодіжна політика, що здійснюється в інтересах як молодих людей, так і суспільства, держави в цілому, стала одним з пріоритетних напрямків діяльності органів місцевою самоврядування.

Значна увага була зосереджена на поліпшенні становища молодих сімей, підготовці молоді до подружнього життя, житловому молодіжному кредитуванні, працевлаштуванні.

Усе це стало важливим елементом поліпшення демографічної ситуації в місті. На рівні з іншими важливими питаннями велася робота по стимуляції роботи учнівських та молодіжних самоврядувань, молодіжних громадських організацій і їх залучення до активної громадської роботи. Активізувалася робота по налагодженню молодіжних міжнародних зв'язків [4, с.110-117].

Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 р. №2558-ІИ49 є найбільш загальним у цій сфері. Він встановлює організаційно-правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю, яка визначається як діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. Здійснення такої діяльності покладено на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Постановою Уряду України Державний центр соціальних служб для молоді реформовано в Державну соціальну службу для сімей, дітей та молоді, а також затверджено 5-річну програму для розвитку таких служб у сільській місцевості. Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю" від 27 серпня 2004 р. №1126 затверджено Положення про діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Мережа центрів будується за територіальною ознакою і включає центри не лише у районах та містах, а й у селищах та селах. Основним завданням центру є участь у виконанні загальнодержавних та інших соціальних програм шляхом забезпечення соціального обслуговування, соціального супроводу та патронажу, соціальної профілактики і реабілітації, а також сприяння громадським організаціям, іншим об'єднанням громадян, благодійним організаціям, волонтерській діяльності у сфері надання соціальних послуг. Послуги, що надаються центрами, є державними послугами і здійснюються на безоплатній основі [6, с.76].

2.2 Основні напрями державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю

Одним із важливих напрямів діяльності центрів соціальних служб для молоді сьогодні є профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, правопорушень, ВІЛ/СНІДу). Програми профілактики негативних явищ розраховані на проведення профілактичної роботи передусім серед неповнолітніх та молоді, їхніх батьків, на професійну допомогу, що надається педагогічним колективам навчальних закладів. Особлива увага приділяється дітям та молоді, схильним до адиктивної поведінки, неповнолітнім, які перебувають на обліку в кримінальній міліції, а також неповнолітнім та молоді, які засуджені умовно, з відстрочкою виконання вироку, неповнолітнім і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі, безпритульним та бездоглядним дітям [10, с.110-116].

Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

визначення правових засад соціальної роботи з дітьми та молоддю;

розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональних програм соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді;

створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді, задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, не забороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності;

консультування і надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги;

здійснення соціального менеджменту щодо організації діяльності органів виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої на подолання соціальних проблем;

здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобігання наслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків;

розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації;

сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим об’єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів;

забезпечення дотримання соціальних стандартів і нормативів умов життєдіяльності, морального, психологічного та фізичного стану дітей та молоді;

здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальної роботи;

сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;

встановлення та зміцнення зв’язків із соціальними службами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітаційних заходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Основним змістом у системі соціально-профілактичної роботи є:

соціально-педагогічна профілактика;

соціально-психологічна допомога;

соціальна адаптація і реабілітація.

Соціально-педагогічний характер діяльності центрів CССДМ активно реалізується шляхом накопичення і удосконалення форм і методів первинної профілактики. У профілактичній роботі, за інформаційно-аналітичними та статистичними звітами центрів СССДМ, працівники центрів віддають перевагу масовим формам роботи. Практично кожний четвертий масовий захід (акція, фестивалі, конкурси), організований центрами СССДМ і був присвячений питанням профілактики негативних явищ саме у молодіжному середовищі.

У діяльності центрів СССДМ широко поширені такі масові форми роботи, як акції «Молодь - за здоровий спосіб життя», різноманітні конкурси, вистави, просвітницька робота, яка включає лекторії, розробку та розповсюдження інформаційно-рекламних листівок профілактичного спрямування, виступи на радіо, в телепередачах по формуванню і збереженню знань та навичок здорового способу життя, розрахованих на широкий загал дітей та молоді.

Однією з найпоширеніших і, на думку центрів СССДМ, ефективних форм профілактичної роботи, що досить часто використовується у практиці, є тренінгова робота, яка насичується новітніми технологіями та прийомами, яка проводиться мобільними консультативними пунктами соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях до яких і залучаються спеціально підготовлені волонтери.

Варто звернути увагу, що для профілактичної роботи фахівці центрів соціальних служб для молоді широко використовують масові профілактичні акції, які організовують під час Всесвітніх днів без тютюну, боротьби з наркотиками, боротьби із СНІДом. До проведення масових профілактичних акцій центри СССДМ активно залучають різноманітні творчі колективи, котрі підсилюють інформаційні фактори емоційними. Одночасно фахівці та волонтери організовують роздачу пам'яток, буклетів, листівок профілактичного змісту, засобів контрацепції; проводять експрес-опитування, вікторини, конкурси малюнків, плакатів, спортивні змагання тощо. Нерідко практикуються індивідуальні консультації спеціалістами різного профілю.

Однією з форм соціально-психологічної допомоги підліткам та молоді з груп ризику є залучення їх до роботи клубів. З метою активізації цієї роботи у системі центрів СССДМ створюється мережа різного типу молодіжних клубів та об'єднань, завданням яких є вироблення у молодих учасників клубу навичок психологічної стійкості, здорового способу життя.

Одним з важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища - волонтерського руху.

Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об'єднує усе більше громадян та залучає значні людські ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.

Держава своєчасно реагує на цю потребу часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, введення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб'єктів державного управління і громадського самоврядування, відповідальних за розвиток волонтерського руху.

Так, на цей час законодавчо уже визначений термін "волонтерський рух", задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним з основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми і молоддю [16, с.13]; організовано проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху ; утворена Кабінетом Міністрів України Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерського руху [17,с.21]; легітимізоване право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено право суб'єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи [19, с.31]; основними напрямами виконання Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки передбачена підтримка трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямована на реставрацію та відновлення об'єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам'ятників військової та трудової слави, допомогу соціально незахищеним верствам населення; передбачено сприяння розвитку волонтерського молодіжного громадського руху [5, с.45-50]; визначений термін "волонтерська діяльність у сфері надання соціальних послуг", її засади, суб'єкти, які ведуть цю діяльність, напрями й шляхи її проведення, соціальні послуги, до надання яких соціальною службою можуть залучатися волонтери, порядок і механізм співпраці волонтерів (волонтерських організацій, об'єднань) із соціальною службою, координатори волонтерської діяльності у сфері соціальних послуг: Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді [24, с.54-56].

Зазначені нормативно-правові акти України створили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.

Але на даний час кількісне збільшення та якісне поглиблення й урізноманітнення практики волонтерської діяльності, залучення дедалі більшого числа державних і громадських організацій та установ, окремих громадян до цієї роботи висуває нові питання, поки що недостатньо врегульовані чинним законодавством.

Передусім це стосується розширення сфери діяльності, щодо якої законодавчо визначені основні положення волонтерства в Україні (терміни, суб'єкти, об'єкти, засади, принципи, напрями, завдання, права та обов'язки, організація, порядок, види і форми, механізми реалізації, співробітництво, фінансування, відповідальність тощо). На цей час такі положення найбільше розроблені щодо волонтерства у сфері надання соціальних послуг, де об'єктом є люди - отримувачі цих послуг. Проте певною мірою поза межами законодавчого регулювання опинилася сфера волонтерства щодо об'єктів природного і соціального середовища, тобто сфери діяльності, які безпосередньо не стосуються надання соціальних послуг людям (наприклад, збереження і відновлення екологічних умов довкілля, культурної спадщини, патріотичне виховання населення тощо).

Розроблені основні законодавчі положення щодо вікових категорій дітей і молоді, а що стосується інших вікових категорій населення (в тому числі пенсіонерів, ветеранів тощо) врегульовано ще не достатньо [9, с.155-159].

Проблема надання соціальних послуг населенню волонтерами ще також потребує певного вдосконалення. Зокрема це стосується механізмів заохочення волонтерів і організацій, які користуються їхніми послугами, до активнішої співпраці; чіткішого визначення взаємостосунків і взаємозобов'язань у трикутнику волонтер - організація - отримувач допомоги (клієнт соціальної роботи), у тому числі соціальних гарантій кожній із сторін у разі заподіяння шкоди; порядку і механізму відшкодування витрат волонтерів під час виконання ними волонтерських обов'язків; узгодження відповідних положень з чинним податковим, трудовим, цивільним і кримінальним законодавством тощо.

Важливим також є врегулювання ряду питань щодо легітимізації фізичної особи у статусі волонтера, прав і обов'язків, що з цього випливають у залежності від сфери волонтерства (надання соціальних послуг людям або волонтерство щодо об'єктів природного і соціального середовища). Мається на увазі регулювання доцільності і порядку оформлення волонтерства адміністративними документами організацій, потреби надання посвідчення волонтера, укладання договорів, доцільності, обсягу і порядку атестування, ліцензування, інших форм реалізації кваліфікаційних вимог до волонтерів. Наприклад, чинні норми дають можливість висувати до волонтерів кваліфікаційні вимоги на рівні соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, і це іноді може гальмувати подальший розвиток волонтерства.

Потребують регулювання питання моніторингу та оцінки ефективності волонтерства, контролю роботи волонтерів та організацій, які користуються їхніми послугами, об'єднання окремих осередків волонтерського руху на національному рівні, обміну досвідом, навчання й підвищення кваліфікації, створення навчально-методичних матеріалів, організаційного, фінансового та інформаційного забезпечення подальшого розвитку волонтерського руху, посилення політичної підтримки цього процесу на місцевому рівні.

Вищезазначені та ряд інших чинників зумовили схвалення учасниками парламентських слухань рекомендації Кабінету Міністрів України протягом 2004 р. розробити проект Закону України про волонтерський рух [7].

Відсутність єдиного правового акта щодо волонтерства на рівні закону, який системно врегулював би всі сторони цього явища, включення окремих положень стосовно волонтерського руху до інших законодавчих документів, хоча й споріднених сфер діяльності і, відповідно, недостатні охоплення ними кола наявних проблем зумовлює суттєві труднощі подальшого розвитку, з поміж яких доцільно виокремити, у першу чергу, такі:

брак законодавчо задекларованих ідеологічних засад ставлення держави до феномену волонтерства (ними могли б бути: визнання волонтерства суспільно-значущим фактором розбудови громадянського суспільства, важливим компонентом розвитку демократії, соціальної єдності різних верств, груп і прошарків населення; визнання необхідності покладання обов'язків щодо постійного сприяння розвитку волонтерського руху на органи виконавчої влади і місцевого самоврядування усіх рівнів тощо);

нестача системи заходів загальнодержавного, регіонального місцевого рівнів щодо пропаганди волонтерства серед населення (наприклад, на кшталт проведення щорічного "Дня волонтера" на рівні державного свята, як це прийнято у деяких країнах), недостатнє висвітлення у засобах масової інформації цього соціального явища;

звужене розуміння з боку значної кількості державних службовців феномена волонтеретва як незначного ресурсу, який може бути використаний лише у сфері надання соціальних послуг, а також необов'язковість підтримки волонтерства з боку місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

неповна визначеність суб'єктів, відповідальних у державі за управління, координування, забезпечення політичних, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, науково-методичних, інформаційних та інших умов подальшого розвитку волонтерського руху;

відсутність, як правило, передбачених видатків на розвиток волонтерського руху в бюджетах різних рівнів;

обмеженість законодавчого визначення основних термінів і положень волонтерського руху в Україні, прийнятне, передусім, для сфери надання соціальних послуг, особливо стосовно дітей і молоді (що веде до неповного використання потенціалу волонтерства як силами ветеранів на користь молодого покоління, так і в зворотному напрямі - силами молоді на підтримку пенсіонерів, літніх людей, що не сприяє реалізації потенціалу волонтерства в інших сферах громадської діяльності);

недостатня визначеність механізмів заохочення волонтерів і організацій, які користуються їхніми послугами, до більш активної роботи, порядку відшкодування втрат під чає виконання волонтерами своїх обов'язків, недостатня узгодженість доцільних витрат з чинними нормативно-правовими актами України;

неповна юридична урегульованість взаємостосунків між волонтерами - фізичними особами, організаціями, що використовують їхню працю, та отримувачами допомоги, якщо йдеться про надання соціальних послуг людям; або об'єктами природного та соціального середовища, якщо йдеться про волонтерство щодо них (це зумовлює нестачу соціальних гарантій кожному суб'єктові волонтерської діяльності в разі заподіяння шкоди або виникнення непередбачених обставин);

частково недостатнє, а частково невиправдано суворе регулювання окремих питань легітимізації статусу волонтера в різних сферах волонтерства (оформлення роботи, кваліфікаційні вимоги тощо);

неповна визначеність обов'язків суб'єктів волонтерської діяльності щодо питань контролю, моніторингу й оцінки ефективності роботи;

нестача підготовлених кадрів, навчально-методичних матеріалів для навчання й підвищення кваліфікації волонтерів та організаторів волонтерського руху;

труднощі розбудови системи постійного обміну досвідом волонтерства на регіональному і національному рівні, об'єднання місцевих осередків волонтерів та організацій, які користуються їхніми послугами, у всеукраїнський волонтерський рух.

Альтернативою розробці єдиного законодавчого документа, спеціально призначеного для комплексного регулювання проблем волонтерства, може бути внесення змін і доповнень до існуючих нормативно-правових актів України, в першу чергу, до Законів України від 21.06.2001 р. №2558-111 "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" та від 19.06.2003 p. №966-IV "Про соціальні послуги" [1].

У такому разі найбільше змін і доповнень потребуватимуть статті цих законів, які регулюють питання визначення основних термінів і положень волонтерства, з метою охоплення сфери волонтерської діяльності щодо об'єктів природного та соціального середовища, тобто розширення правового поля застосування цих положень поза межами сфери надання соціальних послуг.

Але проблема розмежування і уточнення основних правових положень двох сфер волонтерства (щодо надання соціальних послуг населенню та об'єктів природного і соціального середовища) не буде повноцінно вирішена лише таким шляхом. Законодавче визначення основних термінів, критеріїв, суб'єктів, об'єктів, засад, принципів, напрямів, завдань, прав і обов'язків, професійних вимог, організації роботи, порядку, видів, форм і механізмів її реалізації, умов співробітництва, джерел фінансування, відповідальності тощо стосовно волонтерства, яке охоплюватиме сферу об'єктів природного і соціального середовища, очевидно, вимагатиме розробки окремого законодавчого акта на рівні положення про волонтерську діяльність у сферах, які не стосуються безпосередньо надання соціальних послуг населенню.

Крім того, потрібно внести ряд змін і доповнень до Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. №1895, стосовно кола вище перелічених питань.

Найбільш помітним недоліком при цьому виявляється те, що шляхом змін і доповнень до трьох зазначених актів не можна ліквідувати важливі прогалини у законодавстві щодо волонтеретва. Це пояснюється тим, що вищезазначені два закони присвячені не волонтерству, а соціальній роботі з дітьми та молоддю, а також соціальним послугам. Отже, в них немає розділів і статей, де було б визначено ідеологію держави щодо феномена волонтерства, систему заходів щодо його пропаганди, відповідальні органи виконавчої влади, їх завдання щодо розвитку волонтерського руху тощо. Єдиний документ, який стосується суто волонтерства, має статус положення, а не закону, отже, він не може бути використаний як базовий для доповнень принциповими положеннями соціально-політичного характеру.

Висновки і пропозиції

На основі міждисциплінарного вивчення сутнісних характеристик молоді визначено категорію молодь як специфічну соціально-демографічну групу суспільства, якій притаманні специфічні риси й потреби демовідтворювальної, мотиваційної, адаптивної до соціальних ризиків і мобільної в залежності від суспільних умов поведінки, яка переживає період становлення зрілості (фізіологічної, соціальної, духовної), набуття економічної свободи, входження й адаптації до світу дорослих.

В умовах глибокої трансформації суспільних відносин значна частина української молоді втратила позитивні життєві орієнтири, можливість реалізації життєвих планів та прагнень. Ослаблення дії старих регулятивних чинників і несформованість нових, спричинили істотне посилення негативних явиш, поширення поведінкових стереотипів, хибно сприйнятих за вияви свободи особистості. Молодь потребує: забезпечення матеріальних потреб для свого розвитку та продовження свого роду; повноцінного спілкування, що породжує проблему самогубств; важливою є можливість працювати за спеціальністю з достойною винагородою за працю.

 Переважна більшість проблем молоді — це складові загальних потреб українського суспільства. Значна частина молоді не цікавиться політикою й вважає неважливою участь у виборах, не відчуває себе господарями своєї держави і не бачить соціальну перспективу в Україні. Немає зацікавленості у самоорганізації молоді та молодіжному русі, через які вони мають можливість виявляти свою позицію. Низьким є рівень правової культури.

Сучасна освітня система зіткнулася на низкою проблем: падіння престижу загальної, професійно-технічної освіти, орієнтація на «потокове» відтворення без урахування вимог споживачів, проблемою доступність освіти. Не має повноцінного доступу до інформаційних ресурсів. В молодіжному середовищі панує найвищий рівень вимушеного безробіття та відсутність сучасної програми молодіжного житла. Це свідчить про низку проблем не лише в системі освіти, а й у суспільстві в цілому.

Сучасний стан здоров’я української молоді не може задовольнити суспільство. Упродовж останніх років серед молоді відбулося значне поширення соціально зумовлених хвороб; погіршилася епідемічна ситуація щодо ВІЛ/СНІДу; кількість хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася у 6-8 разів, смертність у цій групі зросла у 40 разів; кожна третя дитина народжується з відхиленням у розвитку нервової системи; ресурси спрямовуються на лікування, а не профілактику захворювань та популяризацію здорового способу життя.

Пропозиції. Соціологія молоді:

Державним органам влади розвивати наукове ставлення до проблеми для напрацювання науково-обґрунтованих рішень, проводити моніторинг змін тенденцій розвитку молодіжного середовища, систематичні соціологічні заміри потреб молоді для своєчасної реакції на соціальні, психолого-педагогічні виклики сьогодення.

Особливості розв’язання проблем у молодіжному середовищі, Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:

Через систему освіти зберігати й розвивати усталені традиції, духовні здобутки соціальних програм, убезпечити від негативних явищ світового культурно-інтеграційного процесу, що спричинили зміни світогляду, ціннісних орієнтацій, соціального самопочуття молоді.

Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту для вирішення цінністних та соціально-психологічних проблем необхідно розробити сучасну державну молодіжну політику для вдосконалення системи виховання та освіти молоді, методів реалізації соціально-економічних й духовних потреб.

Розробити програму національно-патріотичного виховання, спрямовану на подолання взаємовідчуженості молоді різних регіонів України та консолідацію української нації.

Забезпечити виконання державних і регіональних програм культурологічного спрямування, удосконалити практику проведення культурно-дозвілених заходів, відновлення й будівництва соціокультурних, спортивних та інших об’єктів дозвілля дітей і молоді.

Участь у суспільному житті та самореалізація молоді, Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:

Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту удосконалити систему роботи з дітьми та молоддю, сприяти перенесенню акценту роботи на місцевий рівень, посилити координацію між державними та регіональними програмами забезпечення соціального становлення молодих громадян.

Розробити механізми участі молоді у громадсько-політичній діяльності, реалізації програм дитячих та молодіжних організацій шляхом соціального замовлення, інтеграції до європейських і світових молодіжних структур.

Органам місцевої влади потрібно інформувати молодь щодо їхньої участі в роботі органів самоорганізації, сприяти доступності та відкритості молодіжному середовищу, формувати позитивне ставлення до цих органів.

Освіта, працевлаштування та забезпечення житлом, Законами України «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:

Мiнiстерству освіти і науки України запровадити систему прозорого й об’єктивного моніторингу якості освіти, формувати державне замовлення з урахуванням потреб ринку, розробити заходи з профорієнтаційної роботи з молоддю, посилити контроль за дотриманням освітнього законодавства та адаптувати до сучасних вимог суспільства.

Поліпшити доступність освіти через систему кредитування, позаконкурсний прийом малозабезпечених, сиріт, інвалідів, а також систему соціальної підтримки учнів, студентів та молодих учених.

Прискорити темпи технологічної модернізації освітнього процесу та розширити мережу нових форм навчання, утворити спеціальні програми з інформатизації навчальних закладів, підвищивши зацікавленість в одержанні інформації.

Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту заохочувати молодих спеціалістів до роботи у сільській місцевості, популяризувати самостійну економічну діяльність серед молоді, розробити сучасні програми підтримки молодіжного будівництва.

Сучасний стан здоров’я молоді, Законами України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про фізичну культуру і спорт», Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:

Кабінету Міністрів України посилити міжгалузеве співробітництво різних профільних міністерств через створення Ради з питань формування здорового способу життя дітей та молоді, посилити контроль за дотриманням законодавства у сфері ігрової, тютюнової та алкогольної продукції.

Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту розробити Програму здорового способу життя, розгорнути через інформаційні ресурси пропагування здорового способу життя, забезпечити підтримку всеукраїнських і регіональних програм популяризації спорту, удосконалення й розширення системи змагань на рівні районів, міст, областей.

Міністерству охорони здоров’я України запровадити систему обов’язкового щорічного медичного обстеження дітей та молоді, розвивати мережу центрів реабілітації й ресоціалізації наркозалежних, ВІЛ-інфікованих.

Список використаних джерел

1.         Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”. //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, - №42, ст.213.

2.            Головатий М.Ф. Соціологія молоді: курс лекцій. - К., МАУП, 2006. - 304с.

3.         Головаха Е.И. Трасформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. - К., 1996. - С.127-128.

4.            Горбачев М.С. Молодежь - творческая сила революционного обновления. - М., 1997 - 125с.

5.         Злупко С.М., Павлишин М.І. Економічна освіта і соціальний захист молоді. //Наукові записки. Збірник наукових праць. Том ІІІ. Серія - економіка. Ч.ІІ. Освіта як фактор формування людського капіталу. - Острог, 2000. - С.45-50.

6.         Мигович І.І. Соціальна робота: наука і професія. //Віче. - 1998. - №5. - С.76.

7.         Моніторинг громадської думки населення України. //Інформ. бюл.: Спецвип. “Молодь-1997”. - К.: ЦСМ/УІМ, 1997. - №9. - 33с.

8.          Моніторинг громадської думки населення України. //Інформ. бюл. - К.: ЦСМ/УІСД, 1998.- №10 (23). - 39с.

9.         Павлишин М. Соціальний захист від безробіття в Україні у період ринкових перетворень.// Вісник Львівської комерційної академії. Випуск 3. Серія - гуманітарні науки. - Львів,2000. -.С.155 - 159.

10.      Павлишин М.І. Кредитні спілки і соціальний захист громадян України. //Науковий вісник Українського державного лісотехнічного університету. Збірник науково - технічних праць. Випуск 9.3. - Львів,1999, - С.110-116.

11.      Павлишин М.І. Майбутнє України - в руках молоді. //Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку. Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів, Ч.ІІ. - Львів: ІРД НАН України. - С.116-120.

12.      Павлишин М.І. Приниципи формування соціальної політики в Україні. //Соціально - економічні дослідження в перехідний період. Випуск ІХ. Соціальні аспекти регіональної економіки. - Львів,1999. - С.101-109.

13.      Павлишин М.І. Трудовий потенціал молоді та його регіональні особливості. //Регіональна економіка, 1999, №4 - С.242-245.

14.          Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні. /Регіональний аспект. - К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001, 242с.

15.      Про становище молоді в Україні (за підсумками 2003 р.). - С.35.

16.      Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): Щорічна Доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - С.13.

17.      Про становище молоді в Україні (за підсумками 2002 р.). - С.21.

18.      Про становище молоді в Україні (за підсумками 2004 р.). - С.39,41.

19.      Про становище молоді в Україні (за підсумками 2005 р.). - С.31.

20.      Про становище молоді в Україні (за підсумками 2006 р.). - С.40.

21.      Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.

22.      Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - 34с.

23.      Соціальна робота: психологічний аспект: Навчальний посібник. /За редакцією проф. А.Й. Кепської. - К.: центр навчальної літератури, 2004. - 352с.

24.      Сучасна молодіжна політика і соціальна робота в Україні / За ред. Якименко В.І. – К., 2001.

25.          Шуст Н.Б. Інноваційна діяльність молоді: сутність, структура, функції. - Вінниця 20012, 141с.