Навигация
Соціально-групова мовна консолідація
21016
знаков
0
таблиц
0
изображений
4. Соціально-групова мовна консолідація.
У соціальних групах за соціально-майновими, посадовими, віковими характеристиками чи не найвиразнішими засобами символічного означення більшої чи меншої близькості комунікантів, а значить, більшої чи меншої спільності інтересів у психологічному плані в усіх мовах виступають іменні й займенникові вокативи. Вони відображають певний ступінь солідарності й готовності до співпраці й взаєморозуміння або, навпаки, відчуженості й ворожості. Вибір вокативів регулюється залежно від усвідомлення стосунків рівності / нерівності між комунікантами, при цьому на першому місці є посада, а не вік [Пименов 1977: 250—251]. Якщо ж підлеглий у своєму мовленні не дотримується правил соціальних рангів, то його ставлять на місце. Р. Броун і М. Форд з цього приводу наводять такий приклад: наступного дня після спільної гулянки молодий клерк голосно звертається до начальника «Morning, Jack!» й отримує у відповідь холодне: «Good morning, Mr Jones» [Brown, Ford 1961: 382].
Член групи вищого посадового рангу має можливість завдяки більшій свободі вибору вокативів довільно встановлювати психологічний тон спілкування з підлеглим, виражаючи свої позитивні чи негативні почуття до нього символічно. У той самий час члени групи підлеглих позбавлені можливості виражати своє ставлення таким чином.
Вокативи дуже чітко виражають опозицію «свій — чужий». Нерідко вокатив, звичайний для однієї соціальної групи, в іншій (протилежній) групі використовується в образливому чи іронічному значеннях. Пор. використання вокативів пан і товариш (часто в російській орфоепічній формі таваріщ) представниками різних фракцій Верховної Ради України і ЗМІ різного політичного спрямування. Вибір мовцями вокативів символічно виражає відношення, які існують між представниками різних соціальних класів з неідентичними соціальними нормами поведінки, що ґрунтуються на спільності інтересів, життєвих цілей та ідеалів. Як бачимо, мовні варіанти на рівні дискурсу здатні як встановлювати соціальні зв'язки, так і створювати перешкоди між людьми, підкреслювати внутрішню єдність групи, виключаючи в той же час не-членів групи [Блакар 1987: 87—126].
Як свідчать наведені приклади, мовними засобами соціального символізму переважно виступають лексико-фразеологічні одиниці. Тому на них акцентується увага в соціолінгвістичних дослідженнях. Зокрема питання вербальної соціальної символіки торкалися І. О. Бодуен де Куртене, А. Мейє, А. Сеше, ПІ. Баллі, Ж. Вандрієс, Є. Д. Поливанов, А. М. Селі-щев, В. М. Жирмунський, а в українському мовознавстві — О. Горбач, Й. О. Дзендзелівський та ін. У цілому використання лексики в соціально-символічній функції зводиться до:
вживання різного роду лексичних і семантичних новотворів. Кожна соціальна група прагне сформувати своє слововживання, яке б виконувало роль соціального символу, а як відзначає Н. Еліас, важко уявити собі явище, яке могло б забезпечити такий же високий рівень соціальної диференціації, як той простий факт, що один і той самий об'єкт по-різному представлений словами в різних суспільствах [Elias 1992: 17];
1) відбору стилістичних синонімів;
2) вживання іншомовних слів;
3) вживання грубих слів.
Крім лексики як найпотужнішого засобу вираження соціального символізму, цю функцію здатні виконувати одиниці всіх інших рівнів мови — фонетичного, граматичного. Так, за допомогою звукової характеристики можна виразити належність до певної вікової групи, суспільного класу, стать, рівень освіти, походження, про що в свій час писав М. С. Трубецькой. Так, для радянської партноменклатури було характерним пом'якшення приголосних перед [є] (пролетаріат, література, бібліотека), м'який [з'] в суфіксі -ізм (комуні[з'м], Інтернаціоналі[з'м] тощо). Тверда вимова приголосних перед [і], що походить із давнього [о] ([ніс] <— нога) і м'яка вимова перед [і] з етимологічних [є] та [ъ] ([н'іс] <— неслъ) притаманні мовленню людей старшого віку. У соціолекті моряків слово компас вимовляється з наголосом на другому складі [компас], тоді як нормативним є наголос на першому складі. У російському соціумі вимова [шы]ги, [жы]ра, бою[с] характерна для старшого покоління москвичів, вживання форм [что], коне[чно] властиве мовленню петербуржців, вимова напівм'яких [ж], [ш] в іншомовних словах типу жюри, брошюра притаманна деяким представникам старої російської інтелігенції [Крысин 2000]. Нині почала формуватись особлива галузь у вивченні фонетики — соціофонетика (розділ під такою назвою знаходимо в підручнику М. В. Панова [Панов 1979]).
Символами належності мовця до певної соціальної групи в синтаксисі виступають ускладнені і складні речення (вони надають мові книжності і «вченості»). Серед інших символів соціальної солідарності — навмисне недотримання мовних норм. Наприклад, академік І. П. Бардін на засіданні Президії АН СРСР говорив километр, а на Новотульському заводі —километр [Основы теории речевой деятельности 1974: 307].
Заслуговує уваги такий засіб соціальної солідарності, як вибір мови в білінгвальний ситуації. Це чи не найяскравіша ознака, що засвідчує соціальну диференціацію суспільства. Так, російська панівна верхівка XVIII— XIX ст. користувалася французькою мовою (точніше, «смесью французского с нижегородским», як дотепно зауважив О.С.Грибоедов). Українська партійна номенклатура радянського періоду переходила на «панську» російську мову, таким чином дистанціюючись від «колхозного языка», як і частина сполонізованої верхівки в роки польського панування на західноукраїнських землях перейшла на польську мову, знехтувавши «хлопською мовою». В українській літературі, як класичній, так і сучасній, використання різних мов для соціально-політичної і моральної характеристики персонажів стало вже традиційним. Це один із найбільш влучних прийомів експлікації опозиції «свій — чужий». Так, скажімо, поліцаї в повісті «Береза» О. Гав-рилюка, знущаючись над політичними в'язнями-укра-їнцями, вигукують польською мовою: «Збюрка-а! Вшис-ці падній! Чолгайсєн!» (Збірка! Всі лягайте! Повзай!). Енкаведисти в романі І. Багряного «Сад Гетсимансь-кий» віддають команди російською: «Заключонниє! Садітесь!»; «Грязнов, з вєщамі!». Сучасний письменник В. Шкляр у романі «Кров кажана», метафорично змальовуючи теперішнє життя-пекло в Україні, де правлячим класом є колишня партноменклатура, також удається до цього традиційного прийому:
—Ідьомтє, — сказав він [Пек]. Я должен вас где-то опрєдєліть. Пагаварім по дороге.
—Ви поведете мене у вогонь?
Пек якось загадково посміхнувся і спитав:
—Ви со Львова?
—Ні, чому раптом?
—Ну... Разгаваріваєтє на мовє.
Як зауважив Е. Сепір, «надзвичайна важливість найменших мовних відмінностей для символізації таких психологічно реальних груп, протиставлених політично й соціологічно офіційним групам, інстинктивно відчувається більшістю людей. «Він говорить як ми» рівнозначне твердженню «Він один із наших» [Сепир 1993: 232]. Щоб не виникло психологічних труднощів, щоб стати «своїм» (не відокремленим від певного соці-
ального страту), люди змушені пристосовуватись до його мовних норм, а у разі належності до кількох соціальних груп «переключатися» з одного мовного субкоду на інший.
Мова завжди сприймається як найбільш очевидна і легко розпізнавана ознака етнічної належності. Так, за результатами етносоціологічних досліджень (1989 р.) серед росіян, 24 % москвичів назвали мову як етноін-тегральний чинник. У Таллінні таких було вже 39 %, у Ташкенті — 44 % [Арутюнян 1990: 44].
Як свідчать соціолінгвістичні дослідження мовної поведінки іммігрантів, навіть коли більшість із них не володіє рідною мовою, вони зберігають як символ групової належності окремі слова, вирази, формули фатич-ної комунікації (привітання тощо), іменник (антропо-німікон) та інші релікти цієї мови [Арутюнов 1985: 40—41].
Правда, своєрідність мови може сприйматися по-різному залежно від характеру стосунків між спільнотами — байдуже або акцентовано, з гордістю або як тавро. Якщо етнічна група усвідомлює свою мовну єдність та своєрідність і пов'язує з тим усвідомленням позитивні емоції, мова буде прищеплювати її носіям почуття патріотизму. Вона стає недоторканною сутністю, що протиставляється іншим мовам, займає високе становище на шкалі цінностей. «У відповідь на загрозливе мові зрушення це почуття вірності мові приводить у дію сили, спрямовані на збереження мови, яка опинилася під загрозою; [...] воно перетворює мову на символ віри і святиню» [Вайнрайх 1972: 57]. В аналогічних випадках, але якщо своєрідність сприймається негативно, часто спостерігається явище «мовного нігілізму» — небажання оволодіти «рідною» мовою через її непрестижність.
Використана література
1. Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. — М., 2001.
2. Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.
3. Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. — М., 1980.
4. Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. — М.,1978.
Похожие работы
... меж, що відрізняють їх за даною ознакою від решти суспільства, дасть підстави говорити про рівень реальної ідентифікації [35, 20]. 2. Ідентифікація особистості як об'єкт соціологічного аналізу В умовах соціокультурних трансформацій, що характеризують сучасний етап розвитку українського суспільства, досить актуальним стає необхідність соціального самовизначення особистості. Глобальні ...
... , кольорове і шрифтове виділення опорного матеріалу, в ньому повинна бути достатня кількість ілюстрацій, а ілюстрування букварів взагалі має переважати над їх текстовим наповненням. Взагалі, роль підручника у процесі політичної соціалізації молодших школярів не може бути вирішальною. Політична освіта – єдність політичного навчання і виховання складається з багатьох факторів. Це і ...
... притягають до себе різних кримінальних особистостей. І не випадково саме повії нерідко стають жертвами рекетирів, використовуються організованою злочинністю. Розділ 3. Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні Сьогодні соціологи фіксують вагоме помолодіння різних форм девіантної поведінки. Тому виникає необхідність більш розгорнуто обдивиться проблему молодіжної наркоманії. ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
0 комментариев