Опис когнітивно-комунікативного потенціалу еліптичного речення сучасної англійської мови

Введение к работе

Поступальний рух лінгвістичної думки на сучасному етапі свого розвитку характеризується суттєвими зрушеннями у предметній сфері та в методологічних принципах своїх досліджень. Одним із кардинальних процесів, які відбуваються в мовознавстві, є перехід від структуралізму до функціоналізму, що відбиває послідовну зміну наукової парадигми. Розглядаючи мову як поліфункціональну знакову систему, ця парадигма вирізняється підвищеним інтересом до її вивчення в нерозривній єдності когнітивної та комунікативної функцій.

Інтегральною рисою когнітивно-комунікативної парадигми є те, що вона постулює холістичний розгляд мови та її одиниць у контексті мисленнєво-мовленнєвої діяльності (Н.Д. Арутюнова, О.П. Воробйова, С.А. Жаботинська, В.І. Карасик, І.М. Колегаєва, О.С. Кубрякова, О.І. Морозова, М.В. Нікітін, М.М. Полюжин, А.М. Приходько, О.О. Селіванова, І.С. Шевченко, Д. Блейкмор, M. Култхард, П. Денлер, Р.С. Джекендофф, Р. Ленекер, Дж.Л. Мей). Це стосується й синтаксичного рівня мовної системи та його центральної одиниці – речення.

Проте існує ціла низка синтаксичних конструкцій аналітичного і синтетичного порядку, які все ще розглядаються крізь призму структуралістських уявлень на свою природу та функції. Їхнє перебування на периферії граматичної науки не можна вважати виправданим хоча б тому, що людина у своїй вербальній діяльності активно використовує речення, побудовані за алгоритмом парцеляції, контамінації, редукції, еліпсису. Останній як найбільш усталений спосіб скорочення реченнєвої матерії за рахунок невербалізованої референції, дав поштовх до розвитку спеціального напряму – "синтаксичної еліпсології" (О.Л.Факторович). Будучи втіленням структурної неповноти, еліпс/ис (, ellipsis, gapping, deletion) якраз і є основним епістемічним атрактором цієї праці.

Проблема невербалізованої референції в синтаксисі все ще залишається далекою від свого вирішення. Звернення до теоретичного доробку когнітивно-дискурсивної лінгвістики відкриває нові можливості в інтерпретації феномену “еліпсис” як процесу і як результату взаємодії експліцитних та імпліцитних смислів. Необхідність системного дослідження номінативного і комунікативного аспектів еліптичного речення (ЕР) з урахуванням новітніх надбань мовознавства уможливлює його розгляд у тріаді “форма – зміст – функція” у вимірах "граматики кодування" і "граматики декодування" (О. Єсперсен). Такий підхід пов’язаний із описом механізмів і закономірностей породження ЕР у різних сферах вербального спілкування.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю здійснення комплексного аналізу явища синтаксичної еліпсації в когнітивно-комунікативній системі координат. У зв’язку з цим виникає низка питань, які потребують свого вивчення з урахуванням сучасного стану лінгвістичної думки. По-перше, незважаючи на певні успіхи мовознавства в описі структурно-семантичної специфіки еліпсису, наукових праць, присвячених опису його видів і типів на матеріалі англійської мови, немає. По-друге, хоч на механізм продукування еліптичного речення звертало увагу чимало лінгвістів, його когнітивно-комунікативні витоки ще не були предметом спеціального аналізу. По-третє, особливий вузол проблематики складають комунікативні засади продукування еліптичних конструкцій.

Мета роботи – комплексний опис когнітивно-комунікативного потенціалу еліптичного речення сучасної англійської мови.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:

- теоретичне узагальнення основних наукових здобутків еліпсології в контексті аспектологічної проблематики речення;

- відмежування еліпсису від близьких і споріднених синтаксичних явищ і встановлення номенклатури його таксономічно релевантних типів і класів;

- моделювання простих і складних еліптичних речень сучасної англійської мови;

- аналіз комунікативно-функціональних особливостей еліптичного речення сучасної англійської мови;

- з’ясування шляхів і способів використання еліптичних речень як комунікативно автономних і як дискурсивно зумовлених предикативних одиниць.

Об’єктом дослідження є еліптичне речення сучасної англійської мови.

Предметом дослідження є лінгвокогнітивний і комунікативно-функціональний аспекти еліптичного речення сучасної англійської мови.

Методи дослідження. В дипломній роботі використано комплексну методику, в основу якої покладено когнітивно-комунікативний підхід до об’єкту наукової рефлексії, спрямований на його системне вивчення у триєдності форми, змісту і функції. Вона передбачає застосування методів структурно-граматичного, семантико-синтаксичного, функціонально-комунікативного і дискурсивного аналізу, а також лінгвокогнітивне моделювання, які застосовувалися з урахуванням органічної єдності семасіологічного та ономасіологічного принципів інтерпретації мовних і мовленнєвих явищ. Широке використання знайшли в роботі прийоми дескриптивного, контекстуального, формально-логічного, парадигматичного і синтагматичного опису ЕР із залученням трансформаційних процедур дееліпсації (реконструкція, субституція), а також елементи кількісних підрахунків.

Наукова новизна дипломної роботи полягає в доведенні інтегративної природи еліпсису як симбіозу процесу та результату гармонізації форми і змісту мовленнєвих повідомлень. У роботі вперше проаналізовано й систематизовано когнітивні та комунікативні властивості еліптичних речень сучасної англійської мови, описано структурно-семантичну типологію та механізм їхнього продукування й використання в мовленні. Вперше здійснено лінгвокогнітивне моделювання еліптичних речень, наведено й описано інвентар основних когнітивно-семантичних схем, за якими будуються прості та складні реченнєві утворення з невербалізованим компонентом смислу. Інноваційним моментом роботи є з’ясування комунікативно-функціональних властивостей еліптичного речення (тема-рематичний устрій, комунікативний динамізм, актомовленнєва специфіка), опис їх функціонування як комунікативно автономних предикативних одиниць, а також аналіз шляхів і способів їх використання в дискурсі.

Теоретичне значення дипломної роботи полягає в загальних принципах і підходах до об’єкта дослідження, що сприяють поглибленню епістемічних надбань когнітивної лінгвістики, дискурсознавства, лінгвосеміотики, лінгвосинергетики тощо. Для англістики особливо вагомим є опис номінативного потенціалу еліпсації та її функціонально-комунікативної специфіки, що має певну значущість як для теоретичної граматики, так і для стилістики сучасної англійської мови. Досвід аналізу й отримані результати можуть стати основою для когнітивно-дискурсивних розвідок близьких і споріднених явищ в інших германських мовах.

Практична цінність дипломної роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані в академічному процесі у вищих навчальних закладах освіти: у курсах лекцій з основ мовознавства, теоретичної граматики і стилістики, у спецкурсах лінгвістичної спрямованості, а також при підготовці курсових і дипломних робіт студентів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за відповідною тематикою. Окремі результати можуть знайти застосування при створенні навчально-методичних посібників для студентів-германістів.

Апробація результатів роботи. Основні положення й результати дослід-ження доповідалися й обговорювалися на наукових конференціях різних рівнів – на міжнародних: „Методологічні проблеми сучасного перекладу” (Суми, 2005), "Когнітивно-прагматичні дослідження мов професійного спілкування" (Харків, 2006), "Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної комунікативної компетенції" (Київ, 2006), "Мови і світ: дослідження і викладання" (Кіровоград, 2008), "Проблеми прикладної лінгвістики" (Одеса, 2008); на всеукраїнських: “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність» (Київ, 2007), "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2008); на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу ОНУ ім. І.І. Мечникова (2003 – 2008 рр.).

1.1 Історичний розвиток еліпсису

Проблема еліпсису та еліптичних речень е однією з найбільш ціавих та складних у лінгвістиці. за образним висловом Р. Ле Бідуа [Le Bidois R., 1956], «еліптичні конструкції стали свого роду хворобою століття, оскільки у мові завжди існують такі синтаксичні конструкції, які характеризуються структурною неповнотою». Їх статус пояснюється в большості випадків з позиції еліпсису.

В наші часи терміном «еліпсис» («еліпс») у повній відповідності з його етимологією (від греч. elleipsis «порушення», «пропуск», «дефект») означають багаточисленні види опущення одиниць, що відносяться до різних рівнів мови: фонологічному [Jacobson R., 1963], лексичному [Винокур Т.Г., 1965; ІнфантьеваР.Н., 1970; Нікішина В.О., 1979; Поспєлова А.К., 1972 ; Сілін В.Л., 1980], фразеологическому [Кунин А.В., 1978]. Дослідження еліпсису має важливе значення в стилістиці [Гальперін І.Р., 1953; Р.К. Мен-дибаеваР.К., 1976].

Існує кілька підходів до вивчення еліптичних речень. Так, наприклад, в роботах деяких лінгвістів [Баллі Ш., 1951, 1991; Гіро П., 1967; Бруно Ф., 1933; Коллинсону В., 1953; Доза А., 1947; Фішер М., 1959; Акар Ж. , 1959; Жоржем Р., 1952; Гревісс М., 1959; Келлер Р., 1966; Кеннеді Дж., 1955] можна виявити семантичний критерій смислового домислювання як підхід до виявлення сутності еліптичних речень.

У роботі Ш. Баллі [Баллі III., 1991] в основі визначення еліпсису лежить семантичний критерій відсутності будь-якого мовного факту, який спочатку сприяв розумінню сенсу. Змістовний критерій в описі еліпсису в роботі П. Гіро [Guiraud К., 1969] дозволяє автору вважати еліптичними такі пропозиції, в яких порушена норма мови. Причому під цим мається на увазі неможливість точного розуміння сенсу сказаного або написаного без відновлення опущених членів. Але точний сенс багатьох висловлюванні може бути зрозумілий лише із залученням лінгвістичних та екстралінгвістичних контекстних факторів. Таким чином, поняття еліпсис стає безмежним, а еліптичні речення - невизначеними за своєю сутністю.

Семантичний критерій смислового заповнення розглядається деякими дослідниками як недостатній для визначення сутності такого складного явища як еліпсис. У зв'язку з цим дослідники звертаються до формально-граматичних критеріїв, які, на їх погляд, дозволяють досягти більшої точності в дослідженні явища еліпсис [Ломтев Т.П., 1957; Гузєєва К.А., 1975; Чивокуня А.А., 1974 ; Мухін AM, 1968].

Так виникає методика позиційного аналізу речення. Згідно з цією методикою речення розглядається як якась модель, в якій за всіма членами закріплені певні позиції. Позиції в цій моделі можуть бути відсутніми, вони можуть бути представлені негативно [Ломтев Т.П., 1957]. Т.П. Ломтев представляє неповне речення у вигляді позиційної моделі з декількома негативно вираженими членами. Дотримуючись поняття позиційної моделі, К.А. Гузєєва [Гузєєва К.А., 1975] використовує поняття внутрішнього зв'язку між позиційними ланками, в результаті якої позиція словесної форми може припускати іншу позицію іншої словоформи і навіть цілу позиційну модель всього речення.

А.А. Чивокуня [Чивокуня А.А., 1974] уточнює характер синтаксичного зв'язку між позиціями моделі, використовуючи поняття «сигналізації» стосовно до неповного речення. «Сигналізація» передбачає, що словесно представлена позиція сигналізує те, що відсутньо у вербальній формі висловлювання. Класифікація заснована на присутніх членах, проте встановлення синтаксичних зв'язків між позиціями в позиційній моделі дозволяє передбачити відсутні члени речення. A.M. Мухін [Мухін A.M., 1968] при визначенні еліпсиса використовує розроблену ним теорію синтаксичних (юнкціонних) зв'язків всередині структури речення. Взявши за основу поняття речення як синтаксичної одиниці, що включає асоціативно-предикативний або нульовий предикативний зв'язок, A.M. Мухін дає розширене визначення еліпсиса, вважаючи неповним будь-яке речення, навіть якщо в ньому не вказано неядерний компонент. Вивчення синтаксичних зв'язків у межах речення і синтаксичної (діалогічної) єдності розкриває синтагматичний аспект еліптичних речень.

Широке використання в лінгвістиці методики трансформаційного аналізу спонукало дослідників еліпсиса вдатися до цієї методики з метою встановлення системних зв'язків еліптичних речень, тобто розглядати еліпсис у парадигматичному плані. Л.С. Бархударов [Бархударов А.С., 1964] вдається до поняття нульових синтаксичних елементів як до показника еліпсису в моделях неповних речень і визначає еліптичну пропозицію як таку, в якій, принаймні, одне слово представлене нульовим варіантом. Л.С. Бархударов вводить методику трансформаційного аналізу для виявлення трансформаційних зв'язків речення в парадигматиці. На його думку, будь-яке еліптичне речення - трансформ речення неелліптічного, утворене за допомогою трансформації еліпсису чи стирання. Класифікація еліптичних речень проведена в його роботі на основі способу експлікації слова, представленого нульовим варіантом: синтагматичоі поновлювані "(поновлювані" з навколишнього контексту) і парадигматично поновлювані "(поновлювані" з аналогічних конструкцій, зустрічаються в мові).

Методика трансформаційного аналізу отримала подальший розвиток в роботах інших дослідників еліпсиса. Розглядаючи еліптичні пропозиції як самостійні структурні типи, що мають свою специфіку, О.І. Реунова [Реунова О.І., 1968] стверджує, що поверхневі структури повного та еліптичного речень є трансформи глибинних структур повного та еліптичного речень, висхідних до одного і того ж базисного конструктивного показника.

І.Ф. Вардуль [Вардуль І.Ф., 1969] уводить поняття інваріанта як спільної основи еліптичних і нееліптичних речень. Вивчення еліпсиса як опущення (невживання) синтаксеми, зміст якої суппрессирується може проводитися тільки шляхом співвіднесення варіантів при використанні методу підстановки відсутніх членів. Він доходить висновку, що якщо підстановка не дає еквівалентного результату, це свідчить про відсутність еліпсиса. Автор розрізняє еліптичні варіанти речень і нульові синтаксеми (коли в мові немає позитивної синтаксеми для передачі даного змісту).

А.С. Даруй [Даруй А.С, 1973] проводить трансформаційний аналіз еліптичних конструкцій на рівні розмежування глибинних і поверхневих структур. На думку А.С. Даруй, еліпсис на рівні розмежування глибинних і поверхневих структур може бути визначений як трансформація, результатом вживання якої є повторення експліцитно-віраженого елементу глибинної структури в його нульовій формі на рівні поверхневої структури. Це робить друге речення семантично залежним від першого. Явно не виражений елемент в будові конструкції, еліпсис (як синтаксичний процес) грунтується на понятті обов'язкового оточення.

Саме дистрибутивні стосунки між двома або більш елементами роблять можливим опущення якого-небудь з них.

М.Я. Бліх виходячи з теорії актуального розчленовування речення при визначенні еліпсиса. Семантіко-стілістічна функція усікання зовнішньої структури речення при еліпсисі розглядається як виділення реми вислову. При цьому «ремо-віділяюча» функція усікання аналогічна функції логічного смислового наголосу в неусіченому реченні. М.Я. Бліх підкреслює і семантичну сторону еліпсиса, яка полягає в нарощуванні семантичного навантаження породжуваної структури, що «продовжується, відповідно до загальної закономірності парадигматичного синтаксису» [БЛОХМЛ, 1976].

Отже, семантичний критерій розглядається як недостатній для визначення суті еліптичних речень і витісняється формально-граматичним критерієм. В зв'язку з цим виникає методика позиційного аналізу речення. В рамках цієї методики для вивчення еліпсиса в парадигматичному аспекті використовується позиційна модель з негативно вираженими позиціями або модель з нульовими членами. У синтагматичному плані розглядаються синтаксичні зв'язки у межах еліптичного речення (об'ємні показники готівкових членів, сигналізація як вираження залежності словесно представлених і словесно непрезентованих позицій, юнкционны зв'язки).

Для вивчення природи еліптичних речень використовується також методика трансформаційного аналізу. Вивчаючи явище еліпсиса в парадигматичному аспекті, дана методика виявляє співвідношення еліптичних речень з нормативними структурами. Згідно з методикою трансформаційного аналізу, еліптичні конструкції мають бути представлені як варіанти якогось загального інваріанта, що дозволить виявити місце елліптичних трансформів в системі мови. Вивчаючи явище еліпсиса в синтагматичному аспекті, методика трансформаційного аналізу розглядає еліпсис на рівні розмежування глибинних і поверхневих структур. І, нарешті, важливою синтагматічеськой характеристикою еліптичних речень є їх актуальне розчленовування.

Розгляд еліптичних конструкцій в нашій роботі проходіть в два етапи. Перший етап опису еліптичних конструкцій заснований на формально-граматичному критерії їх виділення і відмежування від інших типів одиниць синтаксису. Другим етапом вивчення еліптичних конструкцій в області синтаксису є етап мовної реалізації і функціонування. На цьому етапі вивчаються синтагматичні зв'язки еліптичних конструкцій і їх комунікативна специфіка в рамках контекстного оточення і в комунікативній ситуації.

Еліпсис, імпліцитність, зевгма, нульові знаки, що маються на увазі, нерідко ототожнюються в лінгвістиці. Щоб визначити лінгвістичний статус еліпсиса, необхідно уточнити, яке місце він займає по відношенню до цих суміжних явищ.

Виходячи з визначень, що існують в лінгвістиці, еліпсис виражається в неспівпаданні означаємого і що означає. Основною ознакою еліпсиса можна вважати присутність елліптіруємого елементу в найближчому контексті. У еліптичній конструкції цей елемент не відсутній, а міститься в нульовій формі, тобто імпліцируєтся. Проте він обов'язково повинен матися на увазі, інакше сенс вислову може спотворитися [Дарі А.С., 1973]. На основі даного визначення спробуємо відмежувати еліпсис від суміжних явищ.

Особливість людської комунікації полягає в тому, що не весь вміст думки знаходить втілення в мовних елементах. Звідси і два способи передачі інформації: експліцитний і імпліцитний. Вони протиставлені один одному як явний, відкритий, безпосередній і прихований, неявний, опосередкований способи вираження думки [Дарі А.С., 1973].

У лінгвістичній літературі спостерігається неоднозначність в трактуванні терміну «імпліцитність». З одного боку, існує широке тлумачення цього терміну, при якому явища імпліцитності і еліпсиса не розмежовуються. При цьому імпліцитними вважають і такі еліптичні конструкції, при яких елімінування окремих компонентів або ланок структури призводить до утворення неповних речень. Такі структури називають формально імпліцитнимі [цит по: Гурова В.А., 1984]. Настільки широке розуміння імпліцитності можна пояснити перш за все відсутністю однозначного тлумачення поняття «еліпсис» і відсутністю єдиної точки зору на критерій неповноти речення.

З іншого боку, в лінгвістичній літературі спостерігається тенденція до розмежування імпліцитних і еліптичних конструкцій. Деякі лінгвісти займаються більш поглибленим вивченням цих двох явищ. Так, у ряді робіт спостерігається відмежування еліпсиса від інших видів неповноти [Шендельс Е.Н., 1977; Старікова Е.Н., 1974]. Кажучи про відмінність еліптичних побудов від імпліцитних, Е.Н. Старікова відзначає, що в еліптичних побудовах експлікация предикативних одиниць носить характер заповнення тих, що не дістають в змістовному і в структурному плані компонентів вислову, тоді як в імпліцитних висловах подібна експлікация зазвичай означає додавання інформації до відносно закінченому смисловому вмісту вислову або ж конкретизацію, розгортання цього вмісту.

1.2"Функціонально-комунікативні особливості еліптичного речення сучасної англійської мови"

З'ясовано функціонально-комунікативну специфіку еліптичного речення, що передбачає її аналіз у межах комунікативної перспективи та у двох режимах свого використання – як автономної та як дискурсивно зумовленої предикативної одиниці.

Комунікативна перспектива ЕР сучасної англійської мови детермінується його тема-рематичною (актуальне членування), комунікативно-динамічною та актомовленнєвою специфікою.

Усталений тема-рематичний устрій узуального речення трансформується у своєму еліпсованому варіанті шляхом біфуркації у трикомпонентну інваріантну модель: залишаючись зазвичай монотематичним, ЕР є щонайменше бі-, а нерідко й полірематичним. При цьому рема може перетворюватися в еліптичній частині у свій тематизований антипод, здатний як “закривати” тему, так і започатковувати ще одну рему: Two starving men^T-1 cannot be twice as hungry as one Ш^Р-1; but two rascals^Р-2 can be ten times as vicious asone Ш^Р-3 /B. Shaw/. В інших випадках відбувається дисипативне генерування нових рематичних ланок шляхом "нанизування" декількох рем на одну тему: He stood^T-1 silent for a second ^Р-1, Ш Ш^T-1 mesmerized by her beauty ^Р-2. Ш Ш^T-1 Her piercing green eyes^Р-3 /E. Dreyer/. У таких випадках еліпсована тема тримає “під контролем” всі нові рематизовані компоненти, що сприяє переборенню дискретності та налагодженню синкретизму в поданні нових кластерів актуалізованої інформації.

Комунікативна перспектива складних ЕР вирізняється більшою варіатив-ністю порівняно з простими. У тому, як взаємодіють між собою відоме і невідоме, дане і нове, простежуються два типових випадки реалізації тематичної прогресії – лінійна і паралельна. Лінійна сприяє поступовому розгортанню тема-рематичного ланцюга ЕР, при якому рема препозитивної частини стає темою постпозитивної: We have^Т-1 fewer friends than we imagine^Р-1, but Ш Ш^Т-2 more Ш than we know^Р-2. При паралельній прогресії комунікативна перспектива розгортається в мікроструктурі кожної наступної предикативної одиниці, утворюючи такий комунікативний ланцюг, у якому тема і рема попереднього сегмента стають вихідним пунктом для актуалізації всього мовленнєвого блоку. Так, а little booklet у ЕР Look what I've^Т-1 brought you, Mam^Р-1. Ш Ш Ш^Т-2 A little booklet^Р-2. Ш Ш^Т-3 Full of most charming photographs^Р-3/J. Stubbs/ виступає своєрідним синтезованим тема-рематичним доменом.

Комунікативний синкретизм у розподілі тема-рематичних імпульсів у ЕР забезпечує і його комунікативний динамізм, що виникає завдяки фазам ‘підйом’ і ‘спад’. Чергування цих фаз створює комунікативне напруження між експліцитними та імпліцитними компонентами і, відповідно, ритмічне порціонування інформації макро-, мезо- і мікросистемого порядку. Комунікативне нап-руження макрорівня в ЕР Where’s this girl^Т-1 from? – Ш Ш^Т-1 From Jenkinstown^Р-1 /E. Caldwell/ має анафоричну природу і виникає між ініціальною та респонсивною репліками діалогу, а мікрорівня – в імпліцитній референції, при якій тема збігається з невербалізованим компонентом висловлення.

Комунікативний динамізм можна проілюструвати на прикладі поліному We have^Т-1 fewer friends than we imagine ^Р-1, but Ш Ш^Т-1 more Ш ^Р-1/Т-1 than we know ^Р-2, ступінь напруження в якому збільшується з кожним мовленнєвим кроком. Воно "переступає" через еліпсовані компоненти і сягає останнього слова (know), емфатично „розряджаючись“ у ньому, в результаті чого кожний попередній компонент антиципує появу наступного. Так, предикат have потребує обов’язкового заповнення ліво- (we) і правосторонньої (friends) позицій, але, реалізувавшись один раз, і сам він, і його обов'язкові актанти в подальшому втрачають свою актуальність (рис. 1).

We have

fewer friends

than we imagine,

but

Ш Ш

more Ш

than we know

Рис. 1. Розподіл комунікативного напруження в ЕР

Завдяки взаємодії макро-, мезо- (сполучник) і мікросистемних імпульсів при генеруванні ЕР виникають фази напруження, що є для адресата сигналами подальшого розгортання мовленнєвого ланцюга. Концентруючись навколо сполучника (than, but), внутрішньореченнєві поля напруги утворюють своєрідний інтенціонально-пропозиціональний німб навколо ЕР, що є важливим для усвідомлення процесу його генерування – зачину (інтродукція), розвитку і фіналу (кульмінація). Комунікативне напруження та його наслідок – комунікативний динамізм – конституюються на основі таких феноменів, як фокус, контраст, емфаза, а їх поява детермінується відповідними іллокутивними настановами.

Прагматична специфіка еліптичних висловлень полягає в тому, що вони можуть бути формою втілення як простих (Ш Hope to see you again /J. Archer/; Ш No muesli for him /A. Ahlberg/), так і складних мовленнєвих актів (МА). Останні, будучи „двоактовими“ (В.І. Карабан), або „двоіллокутивними“ (І.М. Кобозева) висловленнями, виступають у вигляді сполучених (МА₁ + МА₂), композитних (МА₁ ↔ МА₂) і комплексних (МА₁ → МА₂) мовленнєвих актів, що реалізуються в межах чотирьох іллокуцій – констативів, квеситивів, директивів, комісивів. Всі вони вирізняються чіткими комбінаторними можливостями щодо утворення складних мовленнєвих одиниць у формі ЕР, серед яких найбільш вживаними виявилися конфігурації конст + конст (I’m gettin’ along in years, an’ I don’t bounce back like I used to Ш /B. Haning/), конст + квес (We’ll live in the country. Will we really Ш Ш? /K. Roberts/); конст ↔ конст (Happiness is a mystery like religion, and Ш should never be rationalized /G. K. Chesterton/), квес ↔ конст (Can it be possible? Certainly Ш Ш /J. Archer/); конст → квес (I’ll tell her then. Or Ш Ш not possible? /R. Hunter/), дир → конст (Get out of the sea or you get sick and Ш have fever /M. Keyes/). Вони характеризуються дифузією різних іллокутивних сил, яка призводить до якісно нових прагматичних смислів, ніж це очікується із простого додавання однієї іллокуції до іншої.

Шляхи і способи взаємодії ЕР із певними іллокутивними моделями простих, складних і непрямих мовленнєвих актів у ситуаціях повідомлення, питання, спонукання та обіцянки засвідчують високу продуктивність еліпсису в мовленнєвій діяльності. Беручи участь у відтворенні синкретичних і дифузних прагматичних смислів, він сприяє реалізації комунікативних інтенцій шляхом контракції кількох однакових або кількох різних іллокутивних сил в одній синтаксичній одиниці.

Таблиця 2. ЕР в пареміях і дискурсі

ЕР у комунікативно автономних висловленнях
фразеологізми	514 (50%)	1020 (20%)
загадки	209 (21%)
афоризми	297 (29%)
ЕР у дискурсивно зв’язаних висловленнях

Функціональна перспектива ЕР, виявляючись у специфіці актуального членування, комунікативного динамізму та інтенціональних настанов, має чинність у двох режимах своєї реалізації – як автономної та як дискурсивно зв’язаної предикативної одиниці. У першому випадку йдеться про системно-мовний (узуальний) еліпсис, у другому – про мовленнєво-ситуативний, тобто про його використання в різних комунікативних середовищах, модусах і стилях. При цьому спостерігається чітка кількісна асиметрія: 80% ЕР реалізується в дискурсі (Д) і лише 20% – автономно (табл. 2), що засвідчує преферентне використання еліпсису в "живому" мовленні.

Еліпсис у комунікативно автономних висловленнях має парадигматичні витоки. Будучи невід'ємною частиною значної кількості паремій, він слугує засобом посилення образності, контрастності та експресії. Для цього застосовуються різні тактики паремійного скорочення – фразеологічний натяк, редукція компонентного складу, ейдемічне підсилення, що сприяють когнітивній гармонізації висловлення, в основі якої перебуває не пресупозиція, а імплікація – невербалізована референція.

В ідіомах активно скорочуються артиклі, ауксілярії, займенники. Часто це спричиняє зміну граматичного статусу фразеологічної одиниці (ФО) – переводу предикативної одиниці до розряду номінативної (опущення to save nine в A stitch in time Ш Ш перетворює прислів'я A stitch in time saves nine в ідіому) або напів-предикативної (функціонування ідіоматичної конструкції як вигуку: Ш Ш No way!; And how Ш!). Саме завдяки еліпсису, наприклад, десяти- чи дев’ятислівні паремії можуть скорочуватися майже вдвічі (Better the devil you know {than the devil you don’t}), а сам він може виходити далеко за межі тієї закономірності, яка постулює наявність в одному реченні не більше трьох-чотирьох опущених одиниць. У цілому ж еліпсис в ідіомах активно “працює” на посилення образ-ності при кодуванні когнітивно й емотивно значущої інформації.

Аналогічне стосується прислів'їв і приказок, у яких процесам спрощення підлягає насамперед предикативне ядро – предикат або аргумент/и/, але не обидва разом. Їх пропуск відбувається за принципом еліптичного вкраплення, тобто незалежно від контекстуального оточення (A wise man changes his mind, a fool never will Ш Ш). Часто тут наявне паралельне опущення інтродуктивних і ауксілярних компонентів – наприклад, there is в Ш Ш No sweet without some sweat або it в Ш Ш Bad to do evil but worse to boast of it, що є дієвим засобом емфатизації думки шляхом удосконалення конструкції задля усунення надмірності.

У паремійному висловленні при опущенні предиката не спостерігається якихось обмежень щодо його типу чи характеру (повнозначне чи допоміжне дієслово), що зі структурно-семантичної точки зору можна розцінити як порушення нормативно заданої двоскладовості англійського речення. Еліптичним праобразом цього явища слід вважати модель SV_ШO. Так, в ЕР Pretty face Ш, poor fate досить легко відновлюються to mean, а в ЕР No living man all things can Ш – to do / to manage. Елімінація предиката відбувається там, де його дієслівний корелят втрачає свою денотативну конкретику. Зокрема процедура дееліпсації (^?A Pretty face means a poor fate; ^?No living man all things can do) показує, що реконструкція предиката хоча й не спотворює зміст прислів'я, але призводить до втрати ним своєї виразності. Це стосується і прислів'їв на кшталт More money, Ш more sin, де опущення ауксілярії призводить до руйнування їх нормативної двоскладовості, проте не сприймається як граматична аномалія, а навпаки сприяє структурно-семантичній гармонізації паремійного цілого.

У прислів'ях і приказках найбільш поширеним є одно- і двомісний еліпсис, рідше – тримісний, але в окремих випадках трапляється еліпсис, який виходить за межі тричленності (Ш Ш Fond of lawsuits, Ш little wealth; Ш Ш fond of doctors, Ш little health), що пояснюється історичною сталістю їх структурно-семантичної організації. Не останнє місце тут посідає й лінійна протяжність паремії, від чого залежить кількість опущених конструктів: що простіше матеріальна структура ФО, то менше в ній опускається компонентів; що більше довжина ФО, то більше може бути в ній опущених компонентів.

В англійській народній загадці кількість більш ніж одного опущеного компонента зустрічається у 80%, що пояснюється її розмірами: що більше текстовий обсяг загадки, то більше в ній скорочених компонентів (Ш Ш Not alive, but Ш contains souls {Plane}; What has six legs, Ш Ш two heads, Ш Ш four ears, and Ш Ш two hands, but Ш walks on four feet? {Horse and Rider}). Останні тяжіють до свого використання у вигляді еліптичних зрощень (кілька опущених елементів у одному мовленнєвому блоці). У загадці еліпсис “працює” на скорочення форми при збереженні змісту найбільшою мірою.

На відміну від прислів'їв, приказок і загадок з їх фольклорними витоками та анонімним авторством, афоризми займають у пареміофонді особливе місце тому, що мають конкретного автора. Саме від нього залежить доречність конденсованого представлення думки у формі ЕР. Тут спрацьовують не стільки міркування ергономіки, стільки влучності та образності. Ейдемічна мотивація автора при максимальному фокусуванні уваги на кластерах істотно значущої інформації дозволяє стискати матеріальну форму афоризму без будь-якого руйнування його пропозиціонального змісту (Pride breakfasted with plenty, Ш dined with novelty, and Ш supped with infamy /B. Franklin/). Визначальною рисою афоризмів є той факт, що вони схильні до мінімізації опущених компонентів (57% – одномісний Ш, 20% – двомісний Ш), тоді як загадки – до максималізації.

Сфера дії еліпсису в пареміях не виходить за межі речення, а знаходиться всередині нього, наслідком чого є екстракт думки, що набуває форми блискуче вигостреної й доведеної до досконалості сентенції, концентрація смислу в якій сягає свого апогею. Еліпсис конструктивних компонентів паремії призводить до того, що процес кодування змісту перекладається в ній „на плечі” експліцитних компонентів. Логіко-смислова взаємодія імпліцитного та експліцитного у паремії сприяє гармонізації її структурно-логічної організації, що має своїм наслідком інтелектуальну глибину, витонченість думки, специфічне аранжування форми, що створює неповторний етнокультурний смисл.

Еліпсис у дискурсивно зв'язаних висловленнях має синтагматичні витоки. Дискурсивно зумовлене використання ЕР підсилюється мотивами, настановами і тактико-стратегічними засадами вербальної діяльності. Не в останню чергу воно детермінується й ергономічними чинниками – прагненням мовної особистості до матеріально спрощеного оформлення своїх повідомлень і, як наслідок, до економії мовленнєвих зусиль і мовних засобів. Проте еліпсис ста- виться до своєї реалізації в дискурсі вибірково: він уникає юридичної та релігійної сфер, текстів ділового спілкування, інструктивних документів тощо. Найсприятливішим комунікативним середовищем для нього є розмовно-побутовий, публіцистичний і рекламний дискурси.

Найбільш вживаним є еліпсис у розмовно-побутовому дискурсі (48%), чому значною мірою сприяє іллокутивно-перлокутивна специфіка останнього: непідготовленість, спонтанність, довільність, експресивність (What did Nana say? – Ш Ш Not a word – Ш Ш Not even to Dickie? – No – Do you and Dickie talk about it? – Ш Ш Never – Don’t you think you should Ш Ш? /W. Hornsby/). Для розмовно-побутового використання ЕР характерні не тільки еліптичні зрощення, але й еліптичні скупчення, що виникають як результат перетину асоціативних зв'язків, відображених в ієрархії смислових відношень. Від цього в комунікативному потоці накопичується певна кількість точок перетину, що зумовлює виникнення в інтеракції значної кількості ЕР.

На другому місці щодо вживаності ЕР є публіцистичний дискурс (31%), який формується в основному за рахунок високого ступеня сугестивного і персуазивного впливу на колективного адресата, а також здатності вбирати в себе деякі суттєві властивості інших типів і видів мовлення (She works hard at the subjects she likes and Ш Ш less hard at ones she doesn’t Ш /Daily Mail/). Особливо сприятливим середовищем для еліпсису є заголовки, де він виявляється одним із найбільш дієвих засобів розукрупнення реченнєвої матерії та зняття надлишковості інформації. В такий спосіб він протистоїть громіздким конструкціям як на рівні словосполучення (Ш Tortured by evil girl gang /The Sun/; Ш Ш Still on the sidelines /Daily Mail/), так і на рівні речення – розповідного (Next steps Ш Ш on energy /Daily Express/) чи окличного (Ш Don’t condemn me to death! /Daily Mail/). Разом із цим еліпсис сприяє реалізації й таких прагмастилістичних функцій, як виразність, образність, експресивність.

Використання ЕР у рекламному дискурсі посідає третє місце (21%). Це пояснюється не тим, що еліпсис вживається в ньому рідше, а тим, що цей вид мов-леннєвої діяльності порівняно з розмовно-побутовим і публіцистичним менше представлений у соціокультурному просторі комунікації. Будучи завершеним текстовим повідомленням малого жанру з чітко окресленою прагманастановою, реклама суміщає ознаки усного та письмового мовлення з комплексом маніпулятивно спрямованих інтра- і паралінгвальних засобів. Словесне аранжування мовленнєвих повідомлень у рекламній комунікації є ретельно виваженим з огляду на їхній перлокутивний ефект, що вимагає збалансованості пропозиціо-нального змісту і вербальних засобів: Ш Ш Captured! Ш Ш Ten times more moisture than a moisturizer Ш /OK!/. Забезпечення необхідної ємності шляхом стиску і згортання інформації відбувається в рекламі не в останню чергу завдяки еліпсису.

Продукування й використання еліпсису в дискурсі має переважним чином зовнішньореченнєві витоки. У такому амплуа еліпсис виступає як своєрідний дематеріалізований слід мовної одиниці в матеріальній структурі висловлення. Еліпсис і дискурс взаємодіють між собою за принципом засобу і середовища: еліпсис є усталеним засобом створення стислості, дискурс – сприятливим середовищем стиску вербальних засобів.

1.3 «Використання еліптичних конструкцій в англійській мові»

Головна сфера вживання еліптичних конструкцій – діалог: саме у репліках діалогу частина речень як правило опускається, оскільки або вона вже ясна з попередньої репліки, що належить співбесідникові; або у тому випадку, коли частину речення можна легко опустити, якщо вона не є істотно важливою. Приклад:

– And by the way, before I forget it, I hope you'll come to supper to-night — here. Will you? After the opera. (Друге речення означає: «Will you come to supper tonight?» – І до речі, доки я не забула, я сподіваюсь, Ви прийдете сьогодні на вечерю. Прийдете? Після опери.)

– Delighted! – Згоденен!(Відповідь капитана підрозуміває: «I shall be delighted to come!»)

Проблема заключается в том, что без контекста понять смысл эллиптических конструкций бывает сложно, иногда при отсутствии данного и вовсе невозможно. Существуют характерные для определенного языка особенности, на основании которых строится диалогическое единство, построению которого сопутствуют правильное и уместное употребление конструкций с использованием эллиптических предложений - те конструкции, которые используются в русском языке, часто оказываются неправильно употребленным в английском языке.

Эллипсис (др.-греч. ἔллейшйт — недостаток) в лингвистике — намеренный пропуск несущественных слов в предложении без искажения его смысла, а часто — для усиления смысла и эффекта.

Проблема эллипсиса является одной из наиболее спорных в лингвистике, и та или иная ее трактовка зависит от понимания исследователем сущности языковых единиц вообще. Для традиционной школьно-нормативной грамматики английского языка представлялось несомненным, что всякое предложение характеризуется, прежде всего, наличием подлежащно-сказуемостной структуры и что всякое кажущееся отклонение от этой структуры следует объяснять как явление эллипса, т. е. «опущения» или «подразумевания» тех или иных элементов структуры предложения. [7, c. 248]

Любое эллиптическое предложение следует трактовать как трансформ предложения неэллиптического, образованный посредством трансформации эллипса или «стирания», сущность которой заключается в замене эксплицитного варианта какого-либо слова или слов нулевым вариантом того же слова. Этой операции эллипсиса может быть подвергнуто любое слово – как знаменательное, так и служебное.

Анализ эллиптических предложений показывает, что между полными и неполными предложениями нет четких границ. Структурные схемы предложений создаются в речи и при стабилизации становятся языковыми моделями. Факторами, определяющими место таких конструкций на «шкале переходности», является наличие синонимического и модально-временного рядов, а также лексико-грамматические значения словоформ и др. К эллиптическим предложениям примыкают конструкции, представляющие собой устойчивые фразеологические сочетания, а также некоторые привычные словоформы: Merry Christmas; Happy New Year; Many happy returns и т. п. Такие структурно-неполные конструкции семантически полные.

Бархударов выделяет классификацию эллиптических конструкций на основании способа экспликации слова, представленного нулевым вариантом. Под «экспликацией» или «восполнением» имеется в виду преобразование, обратное эллипсису («стиранию»), а именно, замену нулевого варианта того или иного слова эксплицитно выраженным вариантом. Если представленные нулевым вариантом слово или слова эксплицируются, т. е. восстанавливаются в своем звучащем варианте из окружающего контекста, т. е. из предшествующего или последующего текста, то такое эллиптическая конструкция называется синтагматически восполняемой. Если же экспликация данного слова или слов возможна только на основе других аналогичных конструкций, встречающихся в языке, но не зарегистрированных непосредственно в контекстуальном окружении данного эллиптической конструкции, то такая эллиптическая конструкция называется парадигматически восполняемой. [2; c. 190]