П. Коельйо і Х. Л. Борхес: літературні інспірації

1.2 П. Коельйо і Х. Л. Борхес: літературні інспірації

Гіперрецептивність, або так звана інтертекстуальність, включає не лише запозичення сюжетів, мотивів чи цитування текстів інших творців, але й використання чужих ідей. Так, П. Коельйо перейняв поняття "Заїру" у свого найулюбленішого аргентинського письменника Х.Л. Борхеса. Вперше назва згадується у казці "Заїр", яка була опублікована у книзі "Алеф" у 1949 році. [21]. За словами Х. Л. Борхеса, ідея про Заїра походить із ісламської традиції, яка появилася приблизно в XVIII столітті. Арабською "Заїр" означає "мудрець, пророк", " видимий, присутній, той, кого не можна не помітити".

Роман П.Коельйо "Заїр" - це історія про чоловіка, чия дружина безслідно пропала. Головний герой враховує все – викрадення, шантаж, але тільки не факт, що Эстер просто покинула його. Почуття роздратування, гніву головного героя по відношенню до Эстер такі ж сильні, як і потяг до неї. Факт зникнення дружини повністю заволодіває його думками:

"Мій Заїр – це не романтичні метафори із сліпцями, компасами, тиграми чи мідними грішми. У нього є ім’я - Эстер". [11;63]

Нав’язливі спогади про дружину заважають герою вести нормальний спосіб життя, а особливо мати близькі сексуальні стосунки із іншою жінкою. Він знає, що лише зустріч з Эстер допоможе йому побороти цю одержимість.

"Заїр -- всі мої думки, і я зрозумів, що потребую протиотрути". [11;67]

З історичної точки зору явище одержимості бере свій початок ще із часів вакханок. Жан-Ноель Вуарне у своїй статті "Жіночі екстази" запевняє, що одержимість є явищем дуже близьким до екстазу взагалі, позаяк в обох випадках йдеться про транс і безпосереднє поєднання. В одержимості, як і в екстазі, втрачають голову. Таким чином одержимість визначено як активне оволодіння особистістю кимось Іншим. [26] Отже, можемо твердити, що Заїр оволодів головним героєм.

Весь роман – це шлях до розуміння вчинку дружини, у фіналі якого герой новим способом знаходить свою супутницю життя.

"Я пройшовся по своєму минулому, побачив, де помилився, де зупинився, визначив той момент, коли втратив Эстер". [11;355]

Слід зазначити, що роман є автобіографічним. Критичні джерела подають цю категорію так: "жанровий різновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а події вміщені у фабулі, - достеменні події з його життя. Як образ головного персонажа, так і його сюжет – це художня обробка фактів, пережитих автором". [17;114] Отже, на сторінки роману П.Коельйо переніс власний досвід. Відомо, що бразилець свого часу, як і головний герой, здійснив паломництво і пройшов шлях Сантьяго. Твердження, що він є прототипом самого автора не безпідставне. Неназваний головний герой -- знаменитий успішний письменник, книги якого стали бестселерами майже у всіх країнах світу. Саме такий період на даний момент переживає П. Коельйо.

Як свідчить преса, над "Заїром" автор працював із січня по червень 2004 року. Кожна із п’яти частин була написана в різних країнах світу: в Парижі (Франція), Мадриді, Барселоні (Іспанія), Амстердамі (Голландія), в Алма -- Аті та в степу (Казахстан). [20] Подорожі дали можливість письменнику максимально наблизитись до проблем, які він піднімає, і зберегти настрій та нетрадиційну атмосферу, яка присутня у творі.

Повертаючись до інтертекстуальності, слід зазначити, що обов’язковим компонентом цього явища є "текст-донор" [13;95 ], тобто твір, риси та складові якого переймає письменник. Як відомо, текстом-донором для роману "Заїр" стала казка Х. Л. Борхеса "Заїр". Різниця між обома творами полягає в тому, що Заїр останнього – це неживий предмет, а саме монета, яку головний герой отримав на здачу в одному із шинків. На початку казки автор описує її:

"В Буенос – Айресі Заїр – проста монета вартістю в двадцять сентаво; на тій монеті ножем були підкреслені літери Н і Т та цифра 2; рік 1929-й викарбуваний на … " [18]

Так як думки про монету переслідували героя, то він вирішив навмисне її загубити. Щоб позбутися предмету одержимості, герой заплатив монетою за напої в одному з місцевих шинків. Проте віддавши Заїр, страждання не припинилися:

"Траплялось, ночами у мене з’являлась впевненість, що я можу забути її, і я примушував себе її згадувати". [18 ]

Пізніше герой знаходить книгу "Свідчення до історії сказань про Заїра" Ю.Барлаха, в якій знаходить тлумачення своєї хвороби. Отже:

"…в мусульманських країнах відносять Заїр до числа "істот чи речей, наділених жахливими здібностями -- не забуватися, відображення яких в решті решт зводять людину з розуму". [ 18]

У XVII столітті Заїр був невід’ємним атрибутом ісламської культури. Це був об’єкт, зроблений таким чином, що, глянувши на нього один раз, людина не могла думати ні про що інше. В інші часи Заїром звали тигра, пізніше астролябію і дно колодязя. Згідно міфу, будь-що на землі може перетворитися на Заїр, але Всемогутній не дозволяє , щоб Заїром одночасно були дві різні речі, тому що лише одна може заволодіти людьми. [24]

Фінал твору Х. Л.Борхес подає незвичними для читача думками. Головний герой, роблячи критичний самоаналіз, намагається передбачити, що з ним трапиться в майбутньому, а саме у 1948 році. Його гіпотези є абсолютно песимістичними. Герой не вірить у власні сили. Бачимо приклад, коли самонавіювання перетворює здорову сильну людину на хвору та слабку:

" Мене почнуть годувати з ложки і одягати, і я не буду знати, вечір чи ранок надворі і хто такий Борхес"[18]

Отже, на противагу П. Коельйо Х. Л. Борхес надає перевагу не хеппі-енду, а логічному, правдивому завершенню. Коелівський герой помітно еволюціонує, від самого народження переосмислюючи себе як особистість. У Х. Л. Борхеса процес переродження не відбувається. Навпаки, головний герой деградує. І цей процес деградації, недооцінки та неусвідомлення себе як сильної особистості починається на моральній основі, тобто на підґрунті припущень, які не дають герою спокою.

У своєму творі аргентинець часто використовує гіперрецептивність (інтертекстуальність). Помітно відчутним є вплив представників філософських течій таких як суфісти, ідеалісти. Так, наприклад, Х. Л. Борхес вводить у сюжет філософські погляди ідеалістів, які стверджували, що "жити" і "бачити сон" - точні синоніми. Слід зазначити, що письменник використовує граматичні конструкції речень типу "згідно вчення ідеалістів", "прибічники суфізму вважають" для того, аби сконцентрувати увагу читача на використаних джерелах і відігнати підозри щодо плагіату.

Варто згадати ще один твір Х. Л. Борхеса "Алеф", який має безпосередній зв’язок із "Заїром" П. Коельйо. "Алеф" - це також казка про одержимість, але в позитивному значенні цього слова. Головний герой дізнається, що у підвалі знайомого Карлоса є місце, де можна побачити відображення всього світу. "Місце, в якому, не змішуючись, знаходяться всі місця земної кулі, і ти бачиш їх із всіх сторін". [25]

Щоб побачити Алеф герой повинен виконати наступне:

"Потрібно обов’язково бути в горизонтальному положенні і лежати на спині. Також потрібна темрява, спокій, час для акомодації очей . Ти ляжеш на кам’яну підлогу і будеш дивитися на дев’ятнадцяту сходинку". [25]

З арабської Алеф – це одна з точок простору, в якій зібрані всі інші точки. [25] Описати Алеф неможливо, бо людині не дано осягнути його таємничу невизначену природу. Свідок цього явища можуть лише сказати, що "бачив натовпи жителів Америки, бачив срібну павутину всередині чорної піраміди, бачив лабіринт (це був Лондон), бачив безкінечну кількість очей навколо себе…бачив циркуляцію моєї темної крові…бачив Алеф, бачив із всіх точок в Алефі земну кулю, і в земній кулі Алеф…бачив своє обличчя і нутрощі".[25] Це місце надихає Карлоса на написання творів. Таким чином, поняття "Алеф" повністю протилежне поняттю "Заїр". В той час як Заїр виступає руйнівною силою підсвідомості людини, Алеф каталізує і сприяє розвитку окремого індивіда. Крім того, Алеф дає можливість спостерігачу одночасно бачити всі речі в світі, тоді як Заїр зациклює людину на одному предметі. Отже, проаналізувавши і зіставивши твори, написані латиноамериканськими письменниками, можна зробити висновок, що всі згадані роботи піддалися явищу інтертекстуальності. Роман "Заїр" П.Коельйо і казка "Заїр" Х. Л. Борхеса мають як відмінні так і подібні риси. Спільним для обох письменників є те, що всі їхні твори спрямовані на пізнання людини: її розуму й душі, фантазії і волі, здатності мислити та необхідності діяти. Підсумовуючи, варто зазначити, що такі абстрактні поняття як "Алеф" та "Заїр" ще часто будуть зустрічатися у літературі, адже інтертекстуальність – одна з найголовніших категорій, притаманних епосі сьогодення, тобто постмодернізму. Останнім часом прийом "украплення" в авторський текст уривків різного обсягу й різного ступеня пізнавальності з текстів письменників іншого часу набув значного поширення. Прийом інтертекстуальності один з найважливіших для митців постмодернізму, бо відзначається великим потенціалом у створенні поля натяків, логічних та алогічних асоціацій, настрою гри, він може змінювати емоційні акценти оповіді, надавати їй вражаючої новизни, навіть іншого змісту. У романі "Заїр" П.Коельйо веде естетичну гру з численними сюжетами від Біблії та Гомера до масової літератури, змінює їх, наповнює традиційні моделі новим змістом, що дає можливість сфокусувати актуальні проблеми в особливому ракурсі – крізь призму літератури, культури й філософії, показати злободенне з позиції вічності. Таким чином, відомі теми й сюжети отримують нове звучання й розвиток в контексті сучасної постмодерністської епохи.