Особливості стилю та проблематика твору "Заїр"

2. Особливості стилю та проблематика твору "Заїр"

2.1 Індивідуальний стиль Пауло Коельйо

Поняття текст традиційно пов’язане із іншим основним терміном стилістики – стилем. Поняття "стиль" походить від латинського слова "stilos", що означало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Пізніше стилем називають саме письмо, почерк, а згодом індивідуальні особливості творчості письменника загалом. Як свідчать критичні джерела, "стиль" - це сукупність художніх особливостей літературного твору; система художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби. [9;202] Найпоширенішим у літературознавстві є розуміння стилю як індивідуальної манери письма митця.

А.Шестак у статті "Секрет популярності П. Коельйо" пише: "Стиль Коельйо іноді називають "фармацевтичним" [2;10], мотивуючи таке визначення однотипністю "рецепту" кожного його бестселера: нехитрий сюжет, головні герої – молоді, привабливі зовнішньо і духовно, до того ж тямущі і релігійні, вдало дібрані міфи і притчі, раз по раз зустрічаються "елегантні діалоги з присмаком філософії", і, звісно ж, обов’язковий хеппі-енд. Виходить так, ніби П. Коельйо винайшов універсальну формулу бестселера, якої послідовно дотримується при написанні своїх книг". [6;165-169]

Щодо самого письменника, то він вважає, що запорукою його успіху є "особлива мова, абетка, яку вигадуєш, щоб спілкуватися з Душею світу, або Універсамом, або Богом". [7;31]

Отож, однією із найважливіших рис манери письма П.Коельйо є тенденція використання безпрограшної ідеї "переродження особистості" із переосмисленим удосконаленим внутрішнім наповненням. Адже читач був і є зацікавленим в усіх змінах, що переживає герой, більше того, якщо події пов’язані з внутрішнім світом людини, її психологічним настроєм.

Тому важливо прослідкувати спосіб, за допомогою якого П.Коельйо подає еволюцію своїх героїв. Щоб змалювати рух удосконалення персонажів письменник використовує художні засоби увиразнення мовлення. Отож на прикладі роману "Заїр" розглянемо стилістичні фігури та тропи, які використовує митець.

Своєрідним сигналом того, що еволюція головного героя розпочалась є питальні та окличні речення, а також риторичні фігури. Наприклад:

"…чи не могло щось трапитись із моєю дружиною?"[11;13]

"Але що таке свобода?"[11;17]

"Велика біда – дружина покинула!" [11;22]

Функція таких речень – привернути увагу читача, підвищити емоційний тон мови, підсилити прагматичний аспект висловлювання.

Крім того, роман вражає великою кількістю монологів, які П. Коельйо використовує для зіставлення більш цілісного образу героя та створення відчуття емоційного напруження. У монолозі "Я – вільний" письменник іронічно говорить:

"…якщо Эстер насправді мене покинула, то їй скоро знайдеться заміна".[11;17]

"Велика біда – дружина покинула! Не я перший, не я останній".[11;22]

Перешкоди на шляху до здобуття свободи письменник називає метафорично так:

" вино, яке мені не смакувало" [11;19]

П.Коельйо використовує метафору для того, щоб емоційно вплинути на читача та викликати співчуття і, навіть сльози:

" Всі повинні відчувати печаль і жалість до людини, чия душа кровоточить від кохання". [11;21]

Бразильського письменника можна назвати "досвідченим жонглером", адже він досконало володіє мистецтвом гри словами. Так, наприклад, одне, вдало підібране слово, може надати висловлюванню особливого колориту, забарвлення.

" Чи варто виканючувати ще один шанс для нашого шлюбу?"[11;24]

Дієслово "виканючити" розкриває горду та пихату натуру героя. Адже просити у коханої ще один шанс він вважає принизливим.

Головний герой еволюціонує і разом з тим змінюється його мова. П.Коельйо використовує такий художній засіб як ампліфікацію:

"…я дивлюся на цю жінку, котра тільки-що зварила каву, а тепер листає газету, на цю жінку, в очах якої застигла втомлена безнадія ,. .на цю тиху юну жінку – майже дівчину, - очі якої кажуть більше, ніж будь-які слова, на цю жінку.."[11;37]

Письменник хоче підкреслити наскільки важливою є для героя його дружина і вказівний займенник "цю" допомагає відтворити ситуацію.

У процесі еволюції головний герой по-різному називає свою дружину. Спочатку – Эстер, потім – "дружина" – "моя колишня дружина" – "кохана дружина" – "жінка на все життя" – "жінка моєї мрії". Останні слова показують, що переродження дало вагомий результат, який є позитивним. Відразу увагу привертають прикметники "кохана", "моя колишня", які виступають означеннями. Ці слова звужують діапазон значень поняття "жінка" до мінімального.

Для зображення фінальної сцени бразилець використовує діалог. Саме діалогічне спілкування між чоловіком і дружиною створює атмосферу невимушеності. Структура діалогу проста, тобто відсутні складнопідрядні речення і присутній еліпсис, який оживляє спілкування. Наприклад:

"- І ти його кохаєш?

-        …Кохала.

-        І продовжуєш кохати?

-        І ти думаєш, що це можливо? Що я, кохаючи іншого і знаючи про твою швидку появу, залишалась би тут?

-        Напевно, ні. Напевно, ти весь ранок чекала, коли відкриються двері".[11;370]

Характеризуючи стиль П.Коельйо слід зазначити, що у романі вагому роль відіграє елемент хеппі–енду. Принцип щасливого кінця навіює казкову атмосферу, що повністю виправдовує сподівання читача. Будучи у процесі пізнання (читання, черпання інформації), людина перебуває у стані очікування хорошої розв’язки, яка стимулює до заглиблення у себе та змушує мріяти. Як правило, саме така реакція читача забезпечує хорошу репутацію письменнику та піднімає авторитет серед "клієнтів" будь – якого віку. Проте слід зазначити не менш важливий нюанс: людині поступово набридають твори із передбаченим хеппі – ендом. Читач хоче бачити правдиву розв’язку, а не казку, що найчастіше є просто ілюзією. Отже, щасливий кінець типу "жили вони довго й щасливо та померли в один день" – це штамп, якого повинні уникати творці, аби збільшити свою читацьку аудиторію.

Проаналізувавши манеру письма П.Коельйо варто зазначити, що індивідуальний стиль відображає риси, притаманні художнику слова. Характер асоціацій письменника, який лежить в основі його тропіки і стилістичних фігур, домінування певного виду тропів, типи композицій, фабульно-сюжетні особливості, - все це показники, за допомогою яких дослідник може охарактеризувати стиль конкретного автора. В стилі – те індивідуальне, що відрізняє всіх митців одне від одного: особистий досвід, талант та манера письма. Стиль – це "творче обличчя" окремого письменника.