Переклад інфінітивних конструкцій на матеріалі роману С. Моема "The Moon and Sixpence"

РЕФЕРАТ

Магістерська робота: 104 с. (основний текст – 76 с.), 80 джерел, 2 додатки (27 c.)

Об’єкт дослідження – інфінітивні конструкції в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – структурні особливості інфінітивних конструкцій та засоби їх перекладу з англійської на українську мову.

Мета роботи – дати всебічний аналіз інфінітивним конструкціям та засобам їх перекладу. Дослідити на матеріалі художнього твору і його перекладів вживаність рекомендованих засобів перекладу та можливості використання інших трансформацій для передачі інфінітивних конструкцій.

Завдання, що випливають із мети:

1.         Схарактеризувати явище інфінітиву;

2.         Описати інфінітивні конструкції;

3.         Розглянути шляхи розвитку інфінітивних конструкцій в англійській мові у різні періоди;

4.         Дослідити засоби перекладу інфінітивних конструкцій;

5.         Проаналізувати речення, що містять інфінітивні конструкції у оригінальному тексті та їх переклади та надати аналіз перекладу, послуговуючись відомостями про загальноприйняті норми.

Методи дослідження – структурно-семантичний, порівняльно-зіставний, зіставний, структурно-лінгвістичний, описовий.

Інфінітивні конструкції в англійській мові являють собою утворення із вторинною предикацією, типу об’єктний інфінітивний зворот, суб’єктний інфінітивний зворот, інфінітивні звороти із прийменником for, самостійний та сполучникові інфінітивні звороти [2, c.23].

ІФІНІТИВ, ІНФІНІТИВНИЙ ЗВОРОТ З ПРИЙМЕННИКОМ FOR, ОБ’ЄКТНИЙ, СУБ’ЄКТНИЙ, СПОЛУЧНИКОВИЙ, САМОСТІЙНИЙ ІНФІНІТИВНИЙ ЗВОРОТ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальні відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції

1.1 Інфінітив та інфінітивні конструкції

1.2 Інфінітив та інфінітивні конструкції в історичному контексті

Розділ 2. Інфінітивні конструкції: структурні особливості та переклад

2.1 Інфінітивні звороти із прийменником for

2.1.1 Переклад інфінітивного звороту з прийменником for

2.2 Об'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Objective Infinitive Construction

2.2.1 Вживання об’єктного інфінітивного звороту

2.2.2 Переклад об'єктного предикативного інфінітивного звороту

2.3 Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Subjective Infinitive Construction)

2.3.1 Випадки вживання суб'єктного інфінітивного звороту

2.3.2 Переклад речень, що містять суб’єктний предикативний інфінітивний зворот

2.3.3 Особливості перекладу звороту “називний відмінок з інфінітивом

2.4 Самостійний інфінітивний зворот (The Absolute Infinitive Construction)

2.4.1 Переклад самостійного інфінітивного звороту

2.5.     Сполучникові інфінітивні звороти (Conjunctive Infinitive Phrases)

Розділ 3. Особливості функціонування та перекладу інфінітивних конструкцій

3.1 Функціонування інфінітива в стилі художньої літератури

3.2 Стилістичні особливості вживання словосполучень із інфінітивом

3.3 Особливості перекладу інфінітивних конструкцій на матеріалі роману Сомерсета Моема “The Moon and Sixpence”

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток Б

ВСТУП

Актуальність теми. Інфінітив є многофункціональним як в українській, так і в англійській мові. Але кількість форм інфінітиву і можливості їх використання в обох мовах відрізняються, що призводить до певних труднощів під час перекладу. Так, в українській мові немає форм, що відповідають тривалому (Continuous) та перфектному (Perfect) інфінітиву. Немає прямих відповідників таким специфічним інфінітивним утворенням, як конструкції із вторинною предикацією, типу об’єктний інфінітивний зворот, суб’єктний інфінітивний зворот та ін. Також можливості використання інфінітиву у тій чи іншій функції для кожної мови специфічні [36, c. 12]. Існують певні правила перекладу таких утворень, але вони не завжди є діючими, особливо, коли йдеться про художній текст.

Об’єкт дослідження – інфінітивні конструкції в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – структурні особливості інфінітивних конструкцій в англійській мові та засоби їх перекладу з англійської на українську мову.

Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структурі англійських інфінітивних зворотів та засобів їх перекладу, дослідити на практичному матеріалі можливості застосування не тільки встановлених правил перекладу, а й інших трансформацій та проаналізувати вибір перекладача.

Завдання, що випливають із мети:

1.         Схарактеризувати явище інфінітиву як одну з форм дієслова.

2.         Описати інфінітивні конструкції.

3.         Розглянути шляхи розвитку інфінітивних конструкцій в англійській мові у різні періоди.

4.         Дослідити засоби перекладу інфінітивних конструкцій.

5.         Проаналізувати речення, що містять інфінітивні конструкції у оригінальному тексті та їх переклади та надати аналіз перекладу, послуговуючись відомостями про загальноприйняті норми.

Теоретична значимість – результати роботи можуть бути використані для вирішення проблем, пов'язаних з аналізом та перекладом інфінітивних конструкцій.

Практична значимість – результати практичного дослідження можуть бути використані під час обору засобів перекладу інфінітивних конструкцій, для аналізу перекладів конструкцій і як дидактичний матеріал з дисципліни “Практика перекладу” для студентів ВНЗ 4 курсу.

Методи дослідження – описовий та зіставний. Описовий метод використовується для визначення специфіки структури інфінітивних конструкцій в обох мовах, надає можливість схарактеризувати функціональні і стилістичні особливості конструкцій. За допомогою зіставного методу вдалось встановити наявні сходження/розбіжності у побудові речень з використанням словосполучень із інфінітивом та проаналізувати переклади.

Фактичним матеріалом дослідження послужили науково-теоретичні роботи українських і закордонних лінгвістів, а також художні твори англійської й американської літератури XX століття.

Матеріалом для аналізу прикладів послужив твір В. С. Моема “The Moon and Sixpence” [74] та його переклади українською мовою О. Жомніра (“Місяць і мідяки”) [35] і російською – Н. Ман (“Луна и грош”) [37]. Також у роботі використані твори Т. Драйзера “Sister Carry” [57], “American Tragedy” [56] та Д. Голсуорсі “The man of property” [59].

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків і двох додатків.

У вступі магістерської роботи надаються відомості про актуальність обраної теми, об’єкт та предмет дослідження, мету і завдання для реалізації цієї мети, практичну та теоретичну значимість роботи, методи і матеріал дослідження, а також про структуру магістерської роботи.

У першому розділі даної роботи “Загальні відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції” описано структуру, види, та особливості інфінітивних комплементів у порівняльному аспекті та в історичному контексті.

У другому розділі “Інфінітивні конструкції: структурні особливості та переклад” детально розглядаються інфінітивні конструкції в англійській мові: види, структурні особливості та засоби перекладу українською мовою.

У третьому розділі “Особливості функціонування та перекладу інфінітивних конструкцій” досліджено стилістичні особливості вживання англійських інфінітивних утворень із вторинною предикацією та визначено особливості їх перекладу українською і російською мовою на основі роману В. С. Моема і його перекладів.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

У додатку А надається переклад дієслів, які вживаються у суб’єктному інфінітивному звороті. Додаток Б містить всі приклади інфінітивних зворотів з твору “The Moon and Sixpence” та їх переклади українською і російською мовою. Всі приклади розподілено за групами залежно від типу конструкції. Також наведені статистичні дані – частотність вживання певного виду конструкції та кількість перекладів, зроблена з використанням рекомендованих засобів, у процентному співвідношенні.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ІНФІНІТИВ ТА ІНФІНІТИВНІ КОНСТРУКЦІЇ

 

1.1.     Інфінітив та інфінітивні конструкції

Сучасна синтаксична наука вирізняється лінгвістичними дослідженнями не лише речення як цілісного утворення [13, c.34], але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові [5, c.61] та ін., які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. Завдання таких досліджень полягає в комплексному вивченні синтаксичних одиниць з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування [67, c. 9].

Для англістики особливий інтерес становлять синтаксичні структури вторинної предикації (далі СВП), які не мають безпосереднього аналогу в українській мові [25, c.3]. До них належать структури, що традиційно іменуються складний додаток/ об’єктний предикативний інфінітивний зворот або об’єктний відмінок з інфінітивом (Соmplex Object), складний підмет/ суб’єктний предикативний інфінітивний зворот або називний відмінок з інфінітивом (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником for (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction), сполучникова інфінітивна конструкція (Conjunctive Infinitive Phrases) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Усі названі одиниці мають різне граматичне оформлення, проте характеризуються такою спільною рисою, як неузгодженість суб'єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі [24, c.43].

Основним змістом комунікації як специфічної форми взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності є передача інформації за допомогою мови й інших знакових систем [66, c.134], внаслідок чого неминуче виникає питання про співвідношення одиниць інформації й одиниць мови [14, c.23]. Відповідаючи на дане запитання, автори “Комунікативної граматики російської мови” приймають у якості допущення положення про те, що одиниця інформації знаходить вираження у предикативній одиниці, і далі, аналізуючи різні явища “ускладнення” інформативної й граматичної структур речення, дійшли таких висновків, що іноді термінологічно протиставляють поліпредикативності складного речення поліпропозитивність простого ускладненого. Але оскільки під пропозицією розуміється одиниця, що за змістом відповідає повідомленню, вона не може не бути предикативною [16, c. 215].

Предикація у словнику О. С. Лохманової визначається як віднесення даного змісту, даного предмета думки до дійсності, здійснюване в реченні (на відміну від словосполучення) [32, c. 268].

В “Лінгвістичному енциклопедичному словнику” предикація визначається як акт з'єднання двох незалежних предметів думки, виражених самостійними словами, для того щоб відбити “стан речей”, подію або ситуацію дійсності, і тим самим предикація представляється як акт створення пропозиції [4, c. 342].

У “Логічному словнику: ДЕФОРТ” відзначається, що відповідно до сучасних семантичних уявлень будь-який предикат не тільки вказує на ту або іншу властивість або відношення, але й на особливе бінарне логічне відношення, і, відповідно, будь-який предикат розділяється на властиво логічний предикат, що позначає конкретну властивість або відношення, і логічний оператор “<=”, що позначає відношення предикації. Відношення ж предикації, за словником, є відношенням між індивідним концептом і предикатним концептом деякого судження. Іншими словами, предикація – є логічна операція приписування встановленої і відібраної мислячим суб'єктом конкретної властивості або відношення абстрактному предмету [19, c. 279].

За своєю природою кожне предикативне утворення має декілька центрів. Вони складаються з більш ніж одного граматичного елемента (морфем або слів), кожен з яких несе частину змісту, що співвідноситься з центром [47, c.575]. Цікавим феноменом складних предикатів є їх дуалістична лексико - фразова природа, присутня у всіх мовах [73, c.397].

В англістиці проведено ряд досліджень, в яких комплексно розглядалися граматична сутність і функціонування структур вторинної предикації [21, c.5]. СВП вивчали у межах простого речення [22, c.32], як предикативні словосполучення [27, с. 47], предикативні комплекси [30, c. 211] тощо. Актуальним є визначення як структурних, так і функціональних характеристик цих синтаксичних одиниць та побудова їхніх формальних моделей, оскільки потреба сучасного мовознавства у дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних/автоматизованих системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з необхідністю в обміні мовною інформацією [26, с. 2].

Зауважимо, що будь-яка структура вторинної предикації (СВП) функціонує лише в межах речення, тобто за наявності структури первинної предикації [44, c. 75]. Найзагальніша структурна (схематична) модель речення із СВП матиме такий вигляд: S¹ + Р¹ + S² + Р² (+ complements), де:

S¹ – підмет (первинний підмет) речення, або суб'єкт;

Р¹ – присудок (первинний присудок) речення, або предикат;

S² – вторинний підмет, який може виражатися займенником (найчастіше особовим займенником в об'єктному відмінку), іменником, іменниковою групою чи, значно рідше, іменником, що є власною назвою;

Р² – вторинний присудок, який найчастіше виражається неособовими формами дієслова, тобто інфінітивом (з маркером “to” та без нього), дієприкметником І (інфінітив + ing), герундієм (інфінітив + ing), дієприкметником II (інфінітив + ed для правильних дієслів, для неправильних – власна форма) або недієслівною частиною мови (наприклад іменником, прикметником);

Complements – додаток до вторинного присудка, якого вимагає семантика цього дієслова, що допомагає розкрити його значення [23, c.69].

СВП з інфінітивом у ролі вторинного присудка є найчастотнішими поміж СВП [31, c. 44]. СВП можуть бути компонентами чотирьох основних синтаксичних структур, а саме:

1)         предикації – модель: <pronoun> <be> <-ed form> (<special РІI>) <to> <infinitive (<complement>), наприклад:

After all, how can you be expected to stay at home just now? [25, c.5];

2)         комплементації – модель: <key verb> <pronoun> <to> <infinitive> (<complement>), наприклад:

 Many people here believe you to be not only the world's finest living pianist, but perhaps the very greatest of the century [25, c.6];

3)          модифікації координації – модель: <,> <with> <pronoun> (<noun>) <to> < Infinitive> (<complements>) <,> <position 1> (<position 2>, <position 3>), наприклад:

... when Penelope emerged from the kitchen, after clearing the meal away and washing up the dishes she found him waiting for her, already dressed for outdoor activity, with a worn corduroy jacket to protect his old bones from the nippy breeze, and a scarlet muffler wound round his neck [25, c.7].

Система неособових форм дієслова в англійській мові представлена трьома категоріальними формами – інфінітивом (the Іnfіnіtіve), інговою формою (the Іng) і дієприкметником ІІ (Partіcіple ІІ). Система інфінітива в англійській мові традиційно характеризується граматичними категоріями стану, виду й часової віднесеності [54, c. 74].

Функціонування інфінітиву, як не особової форми дієслова в різних частина мови, являє собою “більш жваве” утворення, ніж герундій або дієприкметник, володіє більшим різноманіттям форм, що робить його більш гнучким та пластичним [1, с.3].

У реченні інфінітив може бути: підметом, іменною частиною присудка, частиною складеного дієслівного присудка, додатком, означенням, обставиною [33, c. 63].

Інфінітив - не центр дієслівної системи, а її окраїна [31, c. 115]. Не випадково питання про інфінітив особливо хвилювало граматистів. Частина їх рішуче відокремлювала інфінітив від дієслова, посилаючись на те, що за своїм походженням інфінітив є ім'ям з дієслівною основою, що інфінітив не належить до числа ні предикативних, ні атрибутивних форм дієслова. Інфінітив був оголошений особливою частиною мови й розглядався як слово, не причетне до дієвідміни [9, c.43].

Автори теоретичного курсу граматики “Сучасної англійської мови” вважають, що в сучасній англійській мові форми інфінітива, як і форми дієприкметника й герундія, належать до неособових форм дієслова [43, c. 72]. Аналіз цих форм становить інтерес із погляду загальної характеристики будови англійської мови, однієї зі специфічних рис якої є розвинена система неособових форм і особливості їхнього вживання [70, c. 366]. Відмінність неособових форм дієслова від особових полягає в тому, що інфінітив, дієприкметник й герундій не мають граматичних категорій особи, числа й способу,а тому не можуть виконувати властивої особовим формам синтаксичної функції присудка [12, c. 86].

Класифікація дієслівних словосполучень, запропонована Л.С. Бархударовим, виглядає таким чином:

1)         словосполучення, ядром яких може бути як перехідне, так і неперехідне дієслово, наприклад:

 What is it exactly you want me to do? [74, с.36];

2)         словосполучення, ядром яких може бути дієслово тільки певного підкласу: або тільки перехідне, або тільки неперехідне, наприклад:

Yet now few will be found to deny his greatness [74, c.4].

Звідси у функції поширення у дієслівних словосполученнях можуть вживатися в числі інших частин мови (прислівників, прикметників і ін.) дієслова у формі інфінітива [6, c. 18].

Інфінітив — найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію. Тому саме ця називна форма дієслова використовується для введення дієслівної словникової статті [36, c. 8].

Інфінітив, як і інші вербаліі, може реалізуватися у формах виду й стану. Для дійсного стану існують всі чотири форми, для пасиву – тільки основний розряд і перфект (рис.1) [14, c.94].

Inf. voice	Active	Passive
Indefinite	To write – писати, написати	To be written – бути написаним
Continuous	To be writing – знаходитись у процесі написання	Форма відсутня
Perfect	To have written – написати до певного моменту	To have been written – бути написаним до певного моменту
Perfect Continuous	To have been writing – писати протягом певного часу, що передував вказаному моменту	Форма відсутня

Рис.1. Форми виду і стану інфінітиву.

При вивченні інфінітивних конструкцій у позиції різних членів речення застосовуються різні методи дослідження. Структурно-семантичний дозволяє визначити значення одиниць мови, насамперед слів у словосполученнях; порівняльно-зіставний – встановити наявні сходження/розбіжності в побудові речень з використанням словосполучень із інфінітивом; зіставний метод дослідження становить особливий інтерес, оскільки в кожній мові є свої правила, закономірності, що регулюють як умови побудови речення , так і умови його членування, а також визначають специфіку структури кожної мови; структурно-лінгвістичний дозволяє виділити чіткі структурні елементи мови як знакової системи і як мережі відносин між елементами мовної системи, характеризувати чіткий опис мови – загальне правило, закономірності, властиві англійській мові, різним мовам або мові взагалі; стилістичний допомагає виявити мовні норми й способи вживання англійської літературної мови в різних видах писемності, у різних умовах мовного спілкування [3, с.31–32].

Таким чином, синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП.

1.2.     Інфінітив та інфінітивні конструкції в історичному контексті

У розвитку англійськіх інфінітивних конструкцій (АІК) виокремлено три періоди: середньоанглійський (XII – XV ст.), ранньоновоанглійський (XVI – XVII ст.) та новоанглійський (XVIII – XIX ст.). У ХІІ ст. в англійській мові відбувалися інтенсивні зміни, що торкнулися не тільки словникового складу, але й граматичної будови мови, прискоривши процес розвитку та поширення досліджуваних конструкцій, поява яких припадає на кінець ХІІ ст. АІК є питомим давньоанглійським утворенням, якому історично передує особово-дієслівне речення. Суб’єкт дії АІК представлений імпліцитно на рівні поверхневої структури [38, c.132].

У XV ст. сталися як кількісні, так і якісні зміни в системі АІК, які пов’язуємо з розбудовою риторичного мистецтва й розвитком аргументативного мовлення, посиленого впливом перекладів античних авторів. Протягом XIV – XV ст. виникають нові структурні типи АІК: непоширені (об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні), поширені (об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні (ХVII ст.) й комбіновані, а саме, об’єктно-адвербіальні й об’єктно-ад’єктивні) синтаксичні утворення, породжувані відповідно до певних правил. У зазначений період уніфікується й лексичний склад конструкції, вживаються більш складні та синтаксично різноманітніші типи АІК, які виконують функцію вставних одиниць у наступні періоди історії розвитку мови [75, c. 92].

Матеріал свідчить про те, що для непоширених типів протягом досліджуваних періодів характерними є два варіанти порядку слів, при якому інфінітив перебуває: (а) у початковій позиції або (б) у кінцевій позиції, яку розглядаємо як марковану. Непоширені АІК регулярно вживаються протягом досліджуваних періодів. Для поширених типів властивою є більша позиційна мобільність інфінітива, який може знаходитися у трьох позиціях, а саме: (а) у початковій, (б) у серединній (тільки спорадичні випадки протягом ХVІІ-ХІХ ст.) та (г) у кінцевій (окрім новоанглійського). Процес стабілізації порядку слів у АІК відобразив загальний напрям розвитку мови – перехід до SVO-типу [19, c.134].

АІК у ХІХ ст. продовжує розвиватися. Поширені типи АІК з інфінітивом у серединній та кінцевій позиціях виходять з ужитку, а домінантними стають конструкції з інфінітивом у початковій позиції. Даному періоду також властива більша лексична варіативність, а мовам середньо- та ранньоновоанглійського періоду – більша структурна різноманітність. Упорядковується структура АІК, кристалізується її семантика [45, c.28].

Зафіксовані АІК у текстах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів поділяємо на такі чотири семантичні групи та підгрупи: (а) оцінні, (б) приєднувальні, (в) уточнювальні та (г) кваліфікативні. Вилучення АІК призводить до порушення основного змісту речення, внаслідок чого неможливою стає його повнозначна інтерпретація.

Таким чином, аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваної конструкції. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII – XIX ст.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ1

У першому розділі ми розглянули загальні відомості про дієслово та інфінітив, а також дослідили інфінітивні структури вторинної предикації у формальному, функціональному, семантичному і історичному аспектах. Ми дійшли висновків, що синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП. Аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваних конструкцій. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII – XIX ст.

РОЗДІЛ 2

ІНФІНІТИВНІ КОНСТРУКЦІЇ: СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРЕКЛАД

 

2.1 Інфінітивні звороти із прийменником for (For-to-Infinitive Construction)

Інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив [10, c.97].

Інфінітив, що стоїть після іменника або після займенника в об'єктному відмінку з передуючим прийменником for, виражає дію, яку виконує предмет або особа, позначена даним іменником або займенником.

Зворот “for + іменник + інфінітив” виконує функції різних членів речення (у науковій літературі найчастіше функції обставини мети або наслідку):

I sometimes think it is a shame for people to spend so much money this way. – Іноді я думаю, що людям має бути соромно витрачати так багато грошей у такий спосіб [50, c.58].

That was for him to find out. – Це мав з’ясувати він [50, c.59].