Навигация
Повоєнне мовознавство в СРСР. Українське мовознавство у 20-80-х рр.
28925
знаков
0
таблиц
0
изображений
Реферат на тему
Повоєнне мовознавство в СРСР. Українське мовознавство у 20-80-х рр.
ПЛАН
1. Реабілітація порівняльно-історичного мовознавства.
2. Віктор Володимирович Виноградов
3. Олександр Іванович Смирницький
4. Федот Петрович Філій
5. Українське мовознавство 20—80-х років XX ст.
6. Діячі української лінгвістики
Використана література
1. Реабілітація порівняльно-історичного мовознавства.
Після дискусії 1950 р., на якій було піддано критиці догми «нового вчення про мову» Марра та його послідовників, радянське мовознавство змінило напрями досліджень. Було реабілітовано порівняльно-історичне мовознавство, яке почало інтенсивно розвиватися (праці Б. О. Серебренникова, Л. А. Булаховського, Ф. П. Філіна, А. О. Білецького, В. В. Іванова, О. Н. Сав-ченка, Е. А. Макаєва, Я. М. Ендзеліна, О. С. Мельничука та ін.), а з ним і такі споріднені галузі мовознавства, як етимологія (дослідження В. І. Абаєва, А. О. Білецького, О. С. Мельничука, Г. А. Климова) та лінгвогеографія (праці А. В. Десницької, М. М. Гаджієва, Р. І. Аванесова, И. О. Дзендзелівського та ін.). Однак інші мовознавчі напрями, не пов'язані з порівняльно-історичним мовознавством, ігнорували. Усе зарубіжне мовознавство критикували і заперечували. Така відрубність радянського мовознавства від зарубіжного негативно позначилась на його розвитку, оскільки нові ідеї і методи зарубіжної лінгвістики були невідомі мовознавцям у СРСР.
Ситуація змінилася в другій половині 50-х років, у період «хрущовської відлиги». Радянські вчені дістали змогу ознайомитися з усім, що зроблено їхніми колегами в різних країнах, і мовознавство в СРСР стало розвиватися в єдиному світовому руслі. Як окремі напрями виділилися психолінгвістика, структурна лінгвістика, математична лінгвістика, прикладна лінгвістика тощо (праці О. Р. Лурія, О. О. Леонтьева, Л. В. Сахарного, О. М. Шахнаровича, І. І. Ревзіна, В. С. Пере-бийніс, Р. Г. Шотровського, М. Д. Андреева та ін.). З'явилися глибокі теоретичні дослідження, у яких всебічно розглядалися різні структурні рівні мови. Особливо вирізняються праці В. В. Виноградова й О. І. Смир-ницького.
2. Віктор Володимирович Виноградов
(1895—1969) — видатний російський мовознавець, учень О. О. Шахматова. З 1950 до 1954 р. очолював Інститут мовознавства, а з 1958 до 1968 р. — Інститут російської мови АН СРСР. Опублікував майже 300 праць із загального мовознавства, історії й сучасного стану російської мови, мови і стилю письменників, стилістики, синтаксису і фразеології: «Нариси з історії російської літературної мови XVII—XIX століть» (1934), «Мова Пушкіна» (1935), «Стиль Пушкіна» (1941), «Російська мова. Граматичне вчення про слово» (1947), «Про основні типи фразеологічних одиниць у російській мові» (1947), «Про категорію модальності і модальні слова в російській мові» (1950), «Словотвір у його відношенні до граматики й лексикології» (1952), «Питання вивчення словосполучень» (1954), «Про мову художньої літератури» (1959), «Стилістика. Теорія поетичної мови. Поетика» (1963) та ін.
Його дослідження про мову і стиль письменників було взято за основу нової дисципліни — історії російської літературної мови і стилістики як окремої дисципліни.
Виноградов опрацював теорію словосполучення (розмежував словосполучення і речення), вчення про предикативність, про словотвір і його відношення до граматики та лексикології, про взаємодію лексичних і граматичних значень. У граматиці виокремив граматичне вчення про слово, вчення про словосполучення, про речення і про складне синтаксичне ціле. Обґрунтував тісний зв'язок словотвору з граматикою і лексикологією, виділив словотвір як окрему лінгвістичну дисципліну, створив учення про чотири способи словотворення (морфологічний, морфолого-синтаксичний, лексико-интаксичний і лексико-семантичний).
Оригінальними є його теорії типів значень слова і типів фразеологічних одиниць. Виноградову завдячує мовознавство виділенням фразеології в окрему дисципліну, нетривіальною класифікацією частин мови (див. тему «Морфологічний рівень. Частини мови»). М. С. Поспелов так характеризував наукову діяльність Виноградова: «Прямий продовжувач Шахматова і Щерби, В. В. Виноградов у своїй науковій роботі поєднує обидва ці типи: ніколи не випускаючи з поля зору загальні проблеми мовознавства, він, однак, ні на хвилину не покидає твердого ґрунту фактів мови. Подібно до Шахматова, В. В. Виноградов захоплює широтою охоплення конкретного мовного матеріалу в стрункій системі вичерпної класифікації, зі Щербою ж зближує його невгамовний дух сміливих пошуків нових поглядів, нових методів, нових об'єктів лінгвістичного вивчення».
3. Олександр Іванович Смирницький
(1903—1954) — мовознавець, який зробив істотний внесок у розв'язання загальнотеоретичних проблем. Зокрема, він досліджував співвідношення мови і мислення, мови і мовлення, об'єктивності існування мови. Його оригінальне вчення з цих проблем викладене у праці «Об'єктивність існування мови» (1954). Самобутньою є його теорія мови і мовлення. Під мовленням Смирницький розуміє поєднання звучання з конкретним мовним змістом, а під мовою — сукупність взаємопов'язаних одиниць і відношень між ними, сукупність усіх компонентів різноманітних виявів мовлення. Якщо мовлення — спосіб спілкування, то мова — засіб спілкування. Мова існує у мовленні, взаємодіє з мовленням і розвивається в мовленні. Така інтерпретація мови і мовлення є глибшою, ніж у Соссюра.
Смирницький оновив і теорію слова. Слово, вважає вчений, є одночасно одиницею лексики і граматики, бо в ньому переплетені лексичні й граматичні властивості, що надає йому цільнооформленості. На цій основі Смирницький проаналізував проблему окремості слова і його тотожності.
Похожие работы
... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...
... інституцій. Таким чином, в даному дослідженні була використана достатня кількість джерел, яка дала можливість спробувати комплексно та систематично проаналізувати українсько-російські культурні відносини у 1991 – 2004 рр. Розділ 2. Українсько-російське співробітництво в галузі освіти, науки та мистецтва 2.1 Співробітництво в області освіти Одним з найцінніших і конкурентноздатних ресурс ...
... ією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, нова манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від ...
... є й нині. Лише в деяких словах (наприклад, Господь, господин, Галилея, Голгофа та ін.) вимова українського задньоязикового h замість російського g залишилася в усіх православних церквах України, Росії і Білорусі. Значною своєрідністю відзначалося становлення російської мови, що було зумовлене особливостями формування російського етносу. У другій половині XII - першій половині XIII ст. на території ...
0 комментариев