Навигация
1.2 Категорії тексту
І.Р. Гальперін говорить про існування в тексті цілого набору
категорій, але в даній роботі мова йтиме лише про ті з них, які важливі для розуміння цілісності тексту й усвідомлення принципів організації тексту в структурному відношенні, і, особливо, про ретроспекцію. Необхідно відзначити, що дані категорії відносяться, головним чином, до макротексту.
Інформація в загальноприйнятому розумінні ототожнюється з номінацією, змістом, утримуванням, але існує й інше значення терміна “інформація”, що вживається в роботах з теорії комунікації. У них термін «інформація» використовується лише коли говорять про одержання нових відомостей про предмети, явища, відносини, подіях об’єктивної дійсності.
Інформація знімає деяку невизначеність у вже сприйнятих і частково пізнаних предметах і явищах і тому розглядається як щось протипоставлене ентропії. Повідомлення, що Вам уже відомо, несе в собі для Вас нульову інформацію.
І.Р. Гальперін розрізняє інформацію:
- змістовно-фактуальну (ЗФІ);
- змістовно-концептуальну (ЗКІ);
- змістовно-підтекстову(ЗПІ)
Змістовно-фактуальна інформація містить повідомлення про факти, події, процеси, що відбуваються, відбувалися, або будуть відбуватися в навколишньому світі, дійсному або уявлюваному. У такій інформації можуть бути дані відомості про гіпотези, висунуті ученими, їхні погляди, усякі зіставлення фактів, їхні характеристики, різного роду припущення, можливі рішення поставлених питань та ін. Змістовно-фактуальна інформація завжди виражена вербально [8, с.201].
Одиниці мови в ЗФІ звичайно вживаються в їх прямих, предметно-логічних, словникових значеннях, закріплених за цими одиницями соціально-обумовленим досвідом.
Змістовно-концептуальна інформація повідомляє читачу індивідуально-авторське розуміння відносин між явищами, описаними ЗФІ, розуміння їхніх причинно-наслідкових зв’язків, їхньої значимості в соціальному, економічному, політичному, культурному житті народу, включно відносини між окремими індивідуумами, їх складної психологічної й естетико-пізнавальної взаємодії. Така інформація витягається з усього твору і являє собою творче переосмислення зазначених відносин, фактів, подій, процесів, що відбуваються в суспільстві й представлених письменником у створеному їм уявлюваному світі.
Граматична категорія інформативності, що представляє собою обов’язкову ознаку тексту, може виявитися в різних формах – від нульової, коли зміст тексту не дає нічого нового, а лише повторює вже відоме, до концептуальної, коли для її виявлення необхідно щільно проаналізувати текст. Між цими полюсами розташовуються інформації різного ступеня насиченості (міри новизни).
Невідоме розкривається у своїх особливостях і стає надбанням знання й коли мається на увазі яке-небудь повідомлення про події, факти, явища, які відбулися, відбуваються або повинні відбутися в якійсь області людської діяльності. Тому ні морфема, ні слово, ні словосполучення не можуть нести інформацію, але мають властивість інформативності, тобто можуть брати участь в інформації модифікацією своїх значень. Те ж у більшості випадків можна сказати й про речення. Воно бере участь в інформації шляхом можливих варіацій свого змісту.
Таким чином, зміст тексту як когось закінченого цілого - це його інформація.
Характер членимості тексту залежить від багатьох причин, серед яких не останню роль грають розмір частин і змістовно-фактуальна інформація, а також прагматична установка автора тексту. Членування безпосередньо пов'язане з категоріями інформації, інтеграції, когезії й деякими іншими.
Як відомо, основні частини тексту – передмова, введення, висновок та інші – факультативні. Вони характеризуються, насамперед, деякою незалежністю від цілого тексту, але одночасно тісно пов’язані з ним.
Направляючи думку читача на те, про що буде мова спочатку, воно не розкриває основної інформації. Передмова містить якусь частку тої інформації, що є основною в тексті й узагальнено представлена в назві (заголовку). Інформація, укладена у введенні до наукової праці, звичайно заснована на фактах, які, як передбачається, відомі читачеві [27, с.5].
Категорія континуума безпосередньо пов’язана з поняттями часу й простору. Сам термін “континуум” означає, за словами І.Р. Гальперіна, “безперервне утворення чогось, тобто нерозчленований потік руху в часі й у просторі”. Континуум як категорію тексту можна загалом уявити собі як певну послідовність фактів, подій, що розгортаються в часі й просторі, причому розгортання подій протікає не однаково в різних типах текстів.
Не можна забувати, що, чим хаотичніше представлено зв’язок подій у тимчасовому й просторовому відношеннях, тим важче сприймається інформація, закладена в тексті. Залишаючись по суті безперервним у послідовній зміні тимчасових і просторових фактів, континуум у текстовому відтворенні одночасно розбивається на окремі частини, але наявність категорії текстуальних зв’язків дає можливість сприймати весь текст як процес.
Континуум – категорія тексту, а не речення. Континуум не може бути реалізований у реченні, тому що в реченні немає розгортання думки. Ця граматична категорія, здійснюючи зображення перебігу часу в змінюваному просторі, вимагає більшого відрізка тексту, ніж речення. По суті континуум як граматична категорія тексту це синтез текстуальних зв’язків і переривчастості [18, с.304].
Серед категорій тексту Гальперін І. Р. Виділяє й автосемантію, тобто «форми залежності й відносної незалежності відрізків тексту стосовно змісту всього тексту або його частини».
Незалежність виражається різними засобами, у тому числі, тими, які виділяє Гальперін І. Р., а саме:
а) графічними,
б) граматичними,
в) лексичними,
г) семантичними,
д) композиційними,
е) стилістичними
Особливою самостійністю усередині одиниць тексту, а іноді й у цілому тексті володіють сентенції, тобто такі речення усередині висловлення, які, перериваючи послідовність викладу фактів, подій, описів, являють собою якісь узагальнення, лише побічно (іноді дуже віддалено) пов’язані із цими фактами, подіями, описами.
Звичайний прийом автосемантії ЗФІ - міркування автора. Вони можуть бути виражені у формі сентенції, різного роду узагальнень, висновків, речень. Авторські міркування часто бувають представлені категоріями ретроспекції й проспекції, а також іншими видами авторських відступів.
Визначення границь автосемантії відрізків тексту являє собою деякі труднощі. Виділення границь досить індивідуально, але при контекстно-варіативному членуванні тексту деяка незалежність від контексту легко простежується. Однак нерідко думка, ув’язана з даними відрізками й яка не має тому автосемантії, при аналізі тексту в цілому починає виділятися в щось самостійне.
З лексичної сторони незалежність відрізків виявляє себе відсутністю яких-небудь повторів слів і словосполучень, буквальних або синонімічних. Із граматичної сторони вона виражається відсутністю порушення однотипності побудови ЗФІ або абзацу. Нарешті, зі змістовної сторони автосемантія, як це вже було сказано вище, виступає у вигляді сентенцій і інших форм узагальнених висловлень.
Автосемантія окремих відрізків дозволяє читачеві трохи відволіктися й «відпочити» від загальної лінії оповідання. Вона відключає увагу читача від розвитку загальної ідеї, іноді приділяючи більшу увагу якому - або питанню.
Таким чином, автосемантія відрізків тексту є необхідним прийомом організації тексту, що забезпечує більше поглиблене розкриття змістовно-концептуальної інформації [25, с.188].
На думку І.Р. Гальперіна, ретроспекція породжується змістовно-фактуальною інформацією [8, с.106]. Автор словесного твору, повертаючи читача до вже раніше повідомлених фактів, мабуть, надає якесь значення цим фактам, залучаючи до них увагу читача, змушуючи його втримувати в пам’яті окремі моменти повідомлення. Ретроспекція може бути представлена в тексті в трьох видах залежно від того, яка прагматична установка лежить у її основі:
а)відновити в пам’яті читача раніше дану інформацію або повідомити йому нову, стосовну до минулого й необхідну для розуміння шляхів подальшого розгортання оповідання; б) дати можливість переосмислити цю інформацію в нових умовах, в іншому контексті, зважаючи на те, що було сказано до ретроспективної частини; в) актуалізувати окремі частини тексту, що опосередковано відносяться до змістовно-концептуальної інформації. Отже, категорія ретроспекції неминуче спричиняє якусь переакцентуацію окремих частин тексту. Те, що завдяки різним прийомам реалізації категорії ретроспекції воскресає в нашій пам'яті, змушує нас переоцінювати його значення й - нерідко те, що здавалося іррелевантним або другорядним, стає в ряд значимих частин. Ретроспекція особливо ефективно сприймається при повторному й багаторазовому прочитанні тексту. Практично кожний текст у якімсь ступені заснований на ретроспекції. Послідовне нагромадження інформації неможливо без утримання в пам'яті інформації, отриманої раніше. Однак ретроспекція як категорія тексту припускає цілеспрямовану дію з боку автора. У він може змусити читача викликати з пам'яті факти, які повинні бути актуалізовані.
Ретроспекція - невід'ємна властивість сприйняття цілого. "Переважна більшість людей,- пише А.Асмус,- сприймає ціле в творах, триваючих у часі, лише "ретроспективно", лише після того, як вони прослухали послідовне виконання всіх його частин».
І.Р.Гальперін розглядає категорії ретроспекції й проспекції як форми дисконтинуума. «Вони - “перепочинок” у бігу лінійного розгортання тексту». Через ці категорії здійснюється той процес, без якого неможливе осмислення того що відбувається.
Ретроспекція заснована на здатності нашої пам’яті втримувати раніше повідомлене й зчіплювати його з повідомлюваним у даному відрізку оповідання [9, с.89].
За допомогою проспекції автор націлює увагу читача, мобілізує його творчий потенціал, угадує те, що буде викладено надалі при розгортанні тексту.
Ретроспекція й проспекція як категорії тексту виконують аналогічні функції.
Ретроспекція – граматична категорія тексту, що поєднує форми мовного вираження, що відсилають читача до попередньої змістовно- фактуальної інформації. Ретроспекція проявляється подвійно:
а) коли попередня інформація вже була викладена в тексті;
б) коли попередня інформація, необхідна для зв’язку подій повідомляється, перериваючи поступовий рух тексту, тобто відбувається перестановка тимчасових планів оповідання.
«Автор словесного твору, повертаючи читача до вже раніше повідомлених фактів, мабуть, надає якесь значення цим фактам, залучаючи до них увагу читача, змушуючи його втримувати в пам’яті окремі моменти повідомлення. Ретроспекція може бути представлена в тексті в трьох видах залежно від того, яка прагматична установка лежить у її основі:
а) відновити в пам’яті читача раніше подані відомості або повідомити йому нові, стосовні до минулого й необхідні для розуміння шляхів подальшого розгортання оповідання;
б) дати можливість переосмислити ці відомості в нових умовах, в іншому контексті, з обліком того, що було сказано до ретроспективної частини;
в) актуалізувати окремі частини тексту, опосередковано стосовні до змістовно-концептуальної інформації».
Отже, категорія ретроспекції неминуче спричиняє переоцінку вже отриманої інформації. Ретроспекція особливо ефективно сприймається при повторному й багаторазовому прочитанні тексту.
Практично кожний текст у якімсь ступені заснований на ретроспекції. Послідовне нагромадження інформації неможливо без утримання в пам’яті інформації, отриманої раніше.
Ретроспекція може бути суб’єктивно-читацькою, об’єктивно-авторською, тобто вона може бути результатом індивідуального творчого сприйняття континуума оповідання або ж результатом авторських посилань на попередні частини тексту. Суб’єктивно-читацька ретроспекція полягає в тім, що читач може подумкою вертатися до вже прочитаних частин, у той час як об’єктивно-авторська ретроспекція повертає читача до певних відрізків тексту за бажанням автора.
Суб’єктивно-читацька ретроспекція є важливим компонентом породження співпереживання. Читач завжди піддає одержувану інформацію критичній оцінці, свідомо-аналітичній або несвідомо-естетичній. Така оцінка по суті веде до реалізації ретроспекції: необхідність згадати ті відрізки тексту, ті характеристики, ті події, які породили ту або іншу оцінку. Таким чином, у цій категорії тексту особливо тісно переплітаються лінгвістичні й психолінгвістичні його параметри [19, с.211].
Подібно ретроспекції проспекція - один із прийомів оповідання, що дає читачеві можливість ясніше уявити собі зв’язок і обумовленість подій і епізодів. Знаючи, що відбудеться надалі, він глибше проникає в змістовно-концептуальну інформацію, оскільки сьогодення з’являється перед ним у трохи іншому плані.
Проспекцію теж можна розділити на об’єктивно-авторську й суб’єктивно-читацьку.
Розділ 2. Особливості реалізації категорії ретроспекції в сучасних газетних текстах
Похожие работы
... є показником специфічного характеру художнього часу, його особливої природи як форми існування світу художньої дійсності. Розділ ІІ. Способи реалізації художнього часу в постмодерністській англомовній прозі 2.1 Темпоральна метафора як засіб відтворення художнього часу у романі Енн Тайлер The Clock Winder Домінантами категорій художнього тексту можуть слугувати стилістичні прийоми як носії ...
... ів: вихідні дані, реферат, вступ, аналітична частина, висновки, рекомендації, додатки, список використаних джерел, список скорочень, допоміжні покажчики, зміст [18, с. 323]. Особливу роль відіграють оглядово-аналітичні документи в ухваленні виважених управлінських рішень. Прогнозний огляд містить аналіз інформації, яка відображає характер змін стану досліджуваного об’єкта (його структури, ...
... і т. д. Отже, йдеться про інформацію, яка є результатом наукової обробки первинних документів і має риси інформаційно-аналітичного дослідження. До сфери наукової обробки документів входить систематичне визначення кола питань, що виникають у процесі базової (професійної) діяльності споживача. Завданням референтів-аналітиків є виявлення, відбір, аналітико-синтетична обробка документної інформації та ...
0 комментариев