2. Лінгвістика тексту

Особливого розвитку в останні десятиліття набула лінгвістика тексту.

Лінгвістика тексту — галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.

Якщо в 60-ті роки XX ст., коли було започатковано лінгвістичне вивчення текстів, досліджували структу­ру і граматику тексту та засоби когезії (зв'язності) в тексті (повтори, синоніми, тематичні групи лексики, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, вставні сло­ва, порядок слів, співвідношення часових форм дієсло­ва тощо), то нині текст аналізують як складну комуні­кативну структуру, враховуючи особистість автора з його психологічними, ментальними, соціальними, куль­турними, етнічними та іншими властивостями, адре­сата (читача) з його рівнем сприймання і ситуацію (хронотоп, тобто художній простір і час). Інформація диференціюється на фактуальну, концептуальну (автор­ське розуміння) та підтекстову. Під час аналізу тексту враховується принцип конгеніальності, тобто гармо­нізації творчих можливостей автора і читача, при цьо­му звертається увага на пресупозицію — фонові знан­ня, якими послуговується автор при творенні тексту, а читач при його сприйнятті. Сприймання тексту роз­глядається як проникнення у свідомість автора, його концептуальну систему. Як і в когнітивній лінгвісти­ці, в лінгвістиці тексту широко використовують антропоцентричний підхід і дані інших наук — когнітології, герменевтики, літературознавства, філософії, пси­хології, соціології, етнології, а також таких стикових дисциплін, як психолінгвістика, етнолінгвістика, соціо­лінгвістика.

Під впливом когнітивної лінгвістики текст стали розглядати як форму репрезентації знань у мові, як концептуальне модельне відображення дійсності, як модифікат сфери свідомості автора, його художніх, есте­тичних, етичних, наукових, аксіологічних, прагматичних поглядів та уподобань та як моделі впливу на свідо­мість, інтелект, погляди і поведінку читачів [Селіванова 1999: 112; Радзієвська 1998; Корольова 2003].

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс (від фр. discours «мовлення») — текст у сукупності праг­матичних, соціокультурних, психологічних та інших чин­ників; мовлення як цілеспрямована соціальна дія, як ме­ханізм, що бере участь у когнітивних процесах. Образ­но кажучи, дискурс — це текст, занурений у життя. До дискурсу належать не тільки власне мовні засоби, а й міміка, жести, за допомогою яких виражається референ­ція, емоційно-оцінний вплив на співрозмовника. Дис­курс вивчається разом із відповідними «формами життя»: репортаж, інтерв'ю, судове засідання, інструк­таж, товариська бесіда, офіційний прийом тощо. Тому його можна моделювати у формі фреймів (типових си­туацій) або сценаріїв (ситуацій у розвитку). Всебічне вивчення дискурсу передбачає звернення до психологі­чних, етнографічних і соціокультурних стратегій поро­дження й розуміння мовлення в певних умовах [Лин­гвистический энциклопедический словарь 1990: 137].

До початку 80-х років XX ст. термін дискурс ужи­вався як синонімічний терміну текст. Нині ці терміни стали диференціювати: під текстом розуміють об'єдна­ну смисловим зв'язком послідовність знакових оди­ниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність, а під дискурсом — різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних процесів і у зв'язку з екстралінгвальними чинниками.

Отже, «дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива грамати­ка, особливий лексикон, особливі правила слововживан­ня і синтаксису, особлива семантика, — в кінцевому підсумку — особливий світ. У світі будь-якого дискур­су діють свої правила синонімічних замін, свої прави­ла істинності, свій етикет. Кожен дискурс — це один із можливих світів» [Степанов 1999: 44—45].


3. Комунікативна лінгвістика

Лінгвістика тексту і дискурс безпосередньо пов'я­зані з комунікативною лінгвістикою.

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонен­тів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка конта­кту та код (засоби) повідомлення.

Умовою успішної комунікації є бажання її учасни­ків спілкуватися (налаштованість на співпрацю); за відсутності такої кооперації виникає конфліктна ко­мунікативна поведінка. На думку американського ло­гіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за умо­ви дотримання чотирьох максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним), істинності (говорити тільки правду), релевантності (говорити тільки те, що стосується справи), ясності, чіткості (го­ворити коротко і зрозуміло).

Важливим чинником у спілкуванні є дотримання мовленнєвого етикету — прийнятої певним суспільс­твом системи стійких норм спілкування для встанов­лення мовленнєвого контакту співбесідників, підтрим­ки спілкування відповідно до їхніх соціальних ролей чи рольових позицій. У кожному мовному суспільстві виробилися певні стереотипи мовленнєвої поведінки: звертання на ти чи Ви, звертання по імені чи інакше, специфічні форми спілкування між старшими і молодшими, а також форми привітання, прощання, знайомст­ва, вибачення, вираження вдячності, поздоровлення, по­бажання, прохання, запрошення, поради, згоди, відмови, схвалення, співчуття тощо.

Мовленнєвий етикет характеризується яскравою національною специфікою, пов'язаною з неповторною мовленнєвою поведінкою, звичаями, ритуалами, невер­бальною комунікацією представників певного етносу. Йому притаманна фразеологізована система формул (укр. Ласкаво просимо], рос. Добро пожаловать!, болг. Добре дошли\, англ. You are welcome], укр. Скільки літ, скільки зимі, Хай щастить], 3 води і роси], Красно дякую], рос. С легким паром] та ін.).

Розуміючи важливість мовленнєвого етикету для комунікації, вчені багатьох країн, у тому числі Украї­ни, звернулися до його всебічного вивчення. Відомими є такі праці: Костомаров В. Г. Русский речевой этикет (Рус. яз. за рубежом. — 1967. — № 1); Формановская Н. И. Русский речевой этикет (М., 1983); її ж Рус­ский речевой этикет: лингвистические и методологи­ческие аспекты (М., 1987); її ж Речевой этикет и куль­тура общения (М., 1989); Гольдин В. Е. Речь и этикет (М., 1983); Фабіан М. П. Етикетна лексика в українсь­кій, англійській та угорській мовах (Ужгород, 1998); Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілку­вання (Львів, 2001).

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мов­леннєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістич­ній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про бага-тоаспектність (поліфункціональність) мови і її нерозрив­ність з формами життя: взаємодія мови і життя оформ­ляється у вигляді регламентованих суспільних «мовних ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені англій­ським філософом Дж. Остіном (1911—1960).

Популярним є вчення Остіна про три рівні мовлен­нєвого акту: іллокуція (відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації), перлокуція (вплив на свідомість та поведінку адресата, виникнен­ня нової ситуації), локуція (використання мовних засобів для досягнення мети). Остін визначав як іллокуцію наказ, інформування, попередження, а як перлокуцію — переконання, досягнення мети, реакцію подиву, страху, обман. Так, наприклад, речення Я зайду до Вас може мати різну іллокуцію (повідомлення, обіцянка, по­гроза тощо). На цьому ґрунті виникло вчення про не­прямі мовні акти. Наприклад: Я хотів би побути сам (прохання до присутніх вийти); У кімнаті душно (про­хання відчинити вікно) тощо.

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і ад­ресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію), знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнє­вих актів належать обставини мовлення — той фраг­мент дійсності, якого стосується його зміст. Здійсни­ти мовленнєвий акт означає вимовити членорозділь­ні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами, надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість (іллоку­цію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на свідомість або поведінку адресата, ство­рити нову ситуацію.

З комунікативною лінгвістикою тісно пов'язана прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що стосу­ються мовця, адресата, їхньої взаємодії в комунікації, а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток прагматики, який припадає на другу половину XX ст., пов'язаний з розвитком теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера. З'явилось чима­ло наукових праць, присвячених явним і прихованим цілям висловлювання, мовленнєвій тактиці, принци­пам співробітництва, ставленню мовця до висловлюва­ного, інтерпретації мовлення, впливу висловлення на адресата, на його зміни емоційного стану, поглядів, оці­нок, на його вчинки, впливу мовленнєвої ситуації на тематику і форми комунікації та ін. [Leech G. N. 1983; Levinson St. 1983; Степанов 1981; Булыгина 1981].

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. performo «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчин­ку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я запо­відаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути недолі­ки; Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економіч­ний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самовряду­вання народу країни, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах їі території і рівноправність у зовнішніх зносинах (З «Декларації про державний суверенітет України», при­йнятої Верховною Радою 16 липня 1990 р.). Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здій­снює її). Саме тому перформативне може отримати істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено Дж. Остіном. У його концепції це поняття було пізні­ше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто ко­мунікативної спрямованості висловлення.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які рані­ше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативно­му синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії ко­мунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

З проблемою комунікації пов'язана низка нових тем, що привернули увагу дослідників в останні роки. Серед них можна назвати такі: лінгвістика брехні (осо­бливо популярна в Німеччині), особистість комуніканта (досліджується типологія мовних особистостей, де виділяють, з одного боку, поняттєво-логічний тип, асоціативний тип і тип «хамелеон», який здатний набу­вати ознак як першого, так і другого типів, а з іншого боку — авторитарний і демократичний типи, а також такі мовні типи, як типовий учитель, типовий профе­сор, типовий лікар, типовий дипломат, типовий сту­дент, типовий телеведучий, типовий українець, грузин, італієць тощо).

Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди ефективності спілкування, так званий комунікативний шум, комунікативні збої, тобто різноманітні помилки, надто велика метафоричність, неточність вираження думки, паузи, алогізми, непослідовність, обман, незнан­ня особливостей, головно мовної компетентності адре­сата, розбіжність обсягу внутрішнього словника в комунікантів, розбіжність їхніх концептуальних систем, різ­ні психічні особливості комунікантів (емоційність, характер, темперамент, спосіб мислення), розбіжність їх­ніх стратегій мовленнєвої тактики, поведінки, нарешті, зовнішні перешкоди (див.: [Городецкий, Кобозева, Са­бурова 1985; Бацевич 2000; Бацевич 2003; Почепцов 1999]).

Пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше описати мову, тривають і нині. Робляться спроби ство­рення цілісної інтегральної концепції мови. Такою теорією, дехто вважає, стане синергетична парадигма мови, в основі якої лежить філософська концепція синергетики [Базылев 1998: 46]. Синергетика — сучасна філософська теорія самоорганізації, новий сві­тогляд, що пов'язується з дослідженням феноменів самоорганізації, нелінійності, глобальної еволюції, з вивченням процесів становлення «порядку через хаос». На думку В. М. Базилєва, синергетика стає джерелом нового — еволюційного і холістичного бачення світу. З огляду на це він уважає, що проблема синергетики мо­ви і мовлення стане однією з центральних проблем мовознавства XXI ст.

Стає очевидним, що мовотворчі тенденції буквально пронизують інтелектуальну творчість, в основі якої — виявлення і використання функціонування мовної системи, когнітивних можливостей мовного моделю­вання реальності.


Використана література

1.         Паршин П. Б. Теоретические перевороты и методологический мятеж в лингвистике XX века // Вопр. языкознания. — 1996. — № 2.

2.         Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.

3.         Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. — К., 1999.

4.         Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. — К., 1998.

5.         Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. — М., 1985. — Вып. 16.

6.         Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивные аспекты языка. — М., 1988. — Вып. 23.

7.         Кубрякова Е. С, Демьянков В. В., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. Крат­кий словарь когнитивных терминов. — М., 1996.


Информация о работе «Течії сучасного мовознавства»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 18518
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
26043
0
0

... разом із народом — її носієм. 3. Психологічний напрям Під впливом ідей Гумбольдта й у зв'язку з інтен­сивним розвитком психології в середині XIX ст. виник психологічний напрям у мовознавстві. Психологічний напрям — сукупність течій, шкіл, концепцій, які роз­глядають мову як феномен психологічного стану і діяльності люди­ни чи народу. У цьому напрямі одразу виокремилися дві концеп­ції — і ...

Скачать
70287
0
0

... слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотність тощо). Лексикографія (грец. Іехікбп — словник і grapho — пишу) — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Лёксико-семантична група — тісне об’єднання слів у межах лексико-семантичного поля. Лексико-семантична система — один із ...

Скачать
91112
0
0

... , суб'єктивно задовольняючу. І саме з встановлення цього факту повинно, на мій погляд, починатися обговорення питання про взаємовідношення науки і моральності. Розділ ІІ ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ НАУКИ   Проблеми біофілософії в сучасній філософії науки Становлення об’єктивно необхідного етапу виходу біології і філософії на більш загальний світоглядний рівень осягнення феномену життя ...

Скачать
707663
0
0

... описания лексико-семантической системы языка. Ч.II.– М., 1971.– С.57-60. Новиков Л.А. Логическая противоположность и лексическая антонимия. Рус. язык в школе.– 1966.– №4.– С.79-87. Новиков Л.А. Семантика русского языка.– М.: Высшая школа , 1982.– 272с. Новиков Л.А. Синонимические функции слов (семантическая синонимия) // Русс. яз. в школе.– 1968.– №1.– С.11-23. Общая психология / Под ред. А.В. ...

0 комментариев


Наверх