Нові явища у функціонуванні вставлених конструкцій

3.3 Нові явища у функціонуванні вставлених конструкцій

Українські мас-медіа початку XXI ст. репрезентують динамічну, соціально й лінгвістично кодифіковану сферу функціонування мови, дуже відкриту для сприйняття новизни, наближену до читача. У річищі цієї динаміки перебувають вставлені конструкції, які останнім часом усе активніше проникають на газетні шпальти, по-різному себе виявляють у структурному й семантичному планах, варіюють у межах стильових норм публіцистичного стилю, що зумовлює потребу визначити їхню специфіку в контексті новітніх стилістичних змін.

Вставленість, порівняно зі вставністю, багато в чому явище своєрідне. Широкий діапазон семантико-стилістичних характеристик, яких надають базовому компонентові речення вставлення різної структурної організації, є певним чинником класифікаційної неусталеності таких структур [58, с. 22], їхнього неоднозначного витлумачення. Одні лінгвісти відносять явище вставленості до конструктивного рівня речення, інші - до комунікативного, треті – диференціюють їх за цими двома рівнями залежно від форми вираження. Найважливіші проблеми функціонування вставлених конструкцій викладено в підручниках, посібниках та статтях [Кулик, 1965; Плющ, 1976; Дудик, 2002; Загнітко, 2003; Загнітко, 2004а; Шульжук, 2004; Мамалиґа, ЕлР; Грицина, 1996; Грицина, 2003; Онищен-ко, 2004 та ін.]. Новий підхід до кваліфікації синтаксичних конструкцій зі вставленими предикативними одиницями, суть якого полягає в з’ясуванні їхньої композиційно-стилістичної функції в художньому контексті, запропоновано в дисертаційній праці З.П. Олійник [Олійник, 2002]. Структурно-семантичний аналіз вставлених одиниць, дібраних із публіцистичних текстів, зроблено в дисертаційній роботі В.І. Грицини [Грицина, 2002].

Вставлені одиниці вирізняються специфічною функцією, закладеною в їхній семантиці, - надавати базовому реченню якоїсь додаткової інформації, уточнювати його, пояснювати в ньому щось. Це один із способів доповнення того, що висловлено в основній частині речення, побіжне зауваження до повідомленого в ній, певна додаткова інформація до всього основного складу речення або ж до певної його частини. Вставлена конструкція (навіть окреме вставлене слово) може уточнювати позначувані в членоподільній частині речення місце або час дії, указувати на її причину, характеризувати певну особу чи певний предмет або якусь обставину, що доповнює повідомлене в основній частині речення та ін. [25, с. 210]. На противагу вставним одиницям, які повністю марковані суб’єктивною модальністю, вставлені структури корелюють з об’єктивною модальністю, постають носіями додаткового обставинного змісту, репрезентують окрему пропозицію [32, с. 48]. Так, зокрема, в реченні Леонід Кучма в ополонках не омивався, принаймні прилюдно, а більше грав на гітарі і в преферанс (утім, не будемо стверджувати, що він так робив саме на великі православні свята) (Україна молода, 20.01.2007) словосполука принаймні прилюдно є вставною, оскільки доповнює, конкретизує попередню думку, а конструкція утім, не будемо стверджувати, що він так робив саме на великі православні свята - вставленою, бо містить додаткові роздуми автора з приводу суб’єкта інформації, його власний, дещо іронічний коментар, який постав побіжно, у процесі викладу думки, чим поповнив, уточнив, розвинув зміст висловленого, указавши на нові факти, що не були передбачені в перший момент формування думки [48, с. 175].

Вставлені одиниці, уживані в мові української преси початку XXI ст., надзвичайно місткі за семантикою, а їхня функціонально-змістова взаємодія з базовою частиною речення має багатоплановий характер. Дослідники сходяться на думці про виокремлення чотирьох основних семантичних типів вставлених конструкцій: інформативного, оцінного, логічного та ситуативного [18, с. 7; 32, с. 141].

Найпоширенішим типом вставлених одиниць у публіцистичному стилі, як цілком слушно зазначає В.І. Грицина, є інформативний [18, с. 8]. Вважаємо це закономірною тенденцією, оскільки основною функцією самих мас-медіа також є інформаційна функція. Поширення вставлених конструкцій із цією семантикою увиразнює появу в реципієнта відчуття інформаційного комфорту, відчуття, що з ним спілкуються як з рівноправним співрозмовником, його поважають, сприймають як достойного партнера. Іншими словами, за допомогою вставлень інформативного плану створюють відчуття рівності (інтелектуальної, світоглядної, професійної) співрозмовників [67, с. 63], доповнюючи базове речення відомостями, потрібними для реалізації належного спілкування.

Однак, за нашими спостереженнями, вставлені конструкції інформативного типу як носії додаткових супровідних, конкретизаційних тощо ознак, що експлікують ті чи ті ознаки [32, с. 142], у мові сучасної української преси кількісно репрезентовані неоднаково. Найуживанішими з-поміж них є ті, що доповнюють, уточнюють, пояснюють, розширюють думку, підтверджують її, напр.: Безпосередня охорона об’єкта «в стаціонарі» (у резиденції, на робочому місці, на відпочинку) включає три кільця надійності - особисті охоронці, охорона внутрішнього периметра й захисні служби зовнішнього периметра (Молодь України, 04-10.01.2007).

Дещо обмеженіше функціонують інформаційні вставлені конструкції, що пояснюють висловлене, приєднавши нову думку, пор.: Відчувається, що у зелені фігури потомственний лісівник Олексій Ворон (він свого часу прийняв естафету професії від батька, а також зумів передати її своєму синові Олександру, який працює в Рівненському заказнику) вклав усю свою любов і душу (Голос України, 28.03.2006); що вказують на час дії, напр.: День виборів (останній день вересня) був no-липневому теплим та лагідним (Українська газета, 11-17.10.2007). Проте й активні, і менш уживані вставлені одиниці інформативного плану об’єднує спільна стилістична функція - функція розширення інформаційного простору основного, членоподільного складу речення чи окремих його частин або слів, потреба в якій з’являється побіжно чи заплановано, але з однаковою настановою на створення інформаційного резонансу.

Виявляють тенденцію до ширшого вживання оцінні вставлені конструкції, проте вони поступаються перед вставними одиницями цього самого змісту [57, с. 148]. Як стверджують дослідники, виражена ними оцінка семантично різнопланова: це коментар-роздум автора до висловленого в базовій частині речення, емоційна оцінка автора висловленого в основному реченні, засіб вираження мовної оцінки [18, с. 8; 57 с. 148-150 ;32, с. 144]. Серед них переважають вставлені конструкції, які слугують коментарем-роздумом автора до висловленого в базовій частині, напр.: Урядовці запевняють, що причиною стали форс-мажорні обставини щодо митного врегулювання. Чомусь, хоч як це дивно, вони дозрівали впродовж кількох місяців, а вибухнули - ну геть випадково — ...напередодні виборів (Голос України, 16.03.2006, с 7); ...наше сьогоднішнє життя є непередбачуваним, дещо нервовим, схожим на такі собі американські гірки: вгору (дух захоплює від перспектив і далей) - вниз (здається, серце обірветься, і прірва не дасть змоги знову піднятися), проте, через мить відчаю, обов’язково знову набираєш висоту (Молодь України, 24—30.08.2006); Час зупинився. На це немає ради... Лабіринт (слава Богу, що без Мінотавра та інших почвар), входи та виходи до якого закладено твердими цеглинами (Українська газета, 11-17.10.2007). Такі вставлені одиниці, як бачимо, виконують оцінну функцію, коментуючи й обґрунтовуючи зміст усієї базової структури або окремих її елементів.

Простежуємо тенденцію до активного використання в сучасних українських газетних текстах і вставлених конструкцій, які містять емоційну авторську оцінку висловленого в базовому реченні. Такі конструкції вирізняє високий ступінь впливу на читача, бо, передаючи емоційний стан автора, експресію його почуттів, вони спричиняють емоційний відгук у читача. Пор.: Він був винятковим ерудитом, вченим воістину світового рівня, людиною всеосяжних знань, яка найбільше у світі зневажала невігластво й дилетантський апломб (стихійне лихо наших днів!). Унаслідок насичення тексту такими емоціогенними вставленими структурами він здатен впливати на людські переживання. Доладне використання їх, чітка спрямованість на логіку розгортання думки усувають перешкоди в сприйманні, а отже, посилюють прагматичний ефект тексту [70, с. 73].

Почастішало експресивне вживання розділових знаків, передусім знака оклику, що є своєрідним аналогом вставлених речень у функції виразника узагальненого емоційно-експресивного змісту і слугує для висловлення певного ставлення до змісту базового речення. Узяті в дужки, ці знаки не належать основному реченню, вони є сигналами нових значень. Оскільки лексичні засоби в такому разі є імпліцитними, можна лише загалом здогадуватися про виражений зміст (гнів, подив, радість, задоволення, обурення тощо) [54, с. 20]. У такий спосіб логічно виокремлюють певне слово чи речення загалом, що загострює увагу читача. Пор.: Ми поки що, на жаль, маємо інший до болю кричущий факт, а саме: близько третини (!) населення України взагалі зараз позбавлене кваліфікованої медичної допомоги (Молодь України, 04—10.01.2007). Значно рідше в мові української преси початку XXI ст. уживають вставлені одиниці в ролі засобу вираження оцінки певного значення слова, ужитого в реченні, напр.: Зрештою, українській журналістиці - маю на увазі українську не за назвою, а за духом - бракує грошей!; На ринку ЗМІ замість монополії політики - монополія грошей, попси, несмаку і нав’язування чужих культурних цінностей (якщо бандитські Петербурга, дешеві мильні опери і «крівиє зеркала» можна вважати культурними цінностями) (Літературна Україна, 25.01.2007).

Загалом же оцінні вставлені конструкції слугують засобом вираження суб’єктивної емоційної оцінки, створення іронічного тону оповіді, вуалізування категоричності викладу фактів. Оцінюючи за допомогою вставленої одиниці те, про що йдеться в базовому реченні, автор виражає власне бачення проблеми, власну позицію, сформовану в нього відповідно до певних суспільних критеріїв, а це відповідне впливає на формування переконань читача [18, с. 13].

Інформативному й оцінному типам вставлених конструкцій за вживаністю в газетному контексті дещо поступається логічний тип. А.П. Загнітко зазначає: «Логічною функціонально-смисловою взаємодією вставлених одиниць з базовою частиною постає таке їхнє співвідношення, при якому вставлена конструкція вказує на певний мотив позначеної в основній частині дії (суб’єкта, об’єкта тощо) або актуалізує відповідні ознаки останнього» [32, с. 142]. У межах логічного типу найуживанішими є вставлені конструкції зі значенням ознаки, яка стосується означуваного слова в базовій частиш речення, напр.: Загрози високого тиску (передвиборні, енергетичні, інфляційні, бюджетні, кон’юнктурні тощо), про які я згадував у січневому балансі, матеріалізувалися (Голос України, 07.03.2006); Сьогодні Грузія — незалежна держава, якою правлять молоді чиновники (старшого за сорок років жодного мера чи представника центральної влади не бачив) (Високий замок, 04.10.2007); Кожна компанія, а їх у селі до тридцяти, показує своє дійство (Голос України, 16.01.2007).

Виявлено й поодиноке вживання вставлень ситуативного типу, які містять звернення до читача або пояснення до оформлення умовних позначень в основному реченні, пор.: Виходить (як це не сумно буде чути тим, хто проголосував за НУ-НС), що обіцянки «нашоукраїнців» створити коаліцію тільки з БЮТ були лише приманкою, на яку мав клюнути виборець пропрезидентського блоку, - бо ж саме це той виборець хотів почути (Високий замок, 04.10.2007, с 4); Турніри серії «ВДІ» (розшифровується як «Всесвітній день інтелекту») ставлять собі за мету залучити до інтелектуального руху якнайбільше людей і тому проводяться серед корпоративних команд (Молодь України, 04-10.01.2007).

Зі структурного боку вставлені конструкції в мові української преси початку XXI ст. набувають щонайрізноманітніших синтаксичних форм: словесної, словосполученнєвої та реченнєвої (простої чи складної). Пор.: Олімпіаду проводять Вінницький обласний центр дитячого і юнацького туризму та екскурсій, обласний краєзнавчий музей спільно з редакцією газети «Вінниччина» у два тури - заочний (лютий) та очний (березень) (Вінниччина, 23.01.2007, с 1); На території (17гектарів) колишнього Льодового стадіону (біля іподрому) планується будівництво великого комплексу, котрий матиме назву «Олімпійське селище» (Голос України, 18.03.2006, с 14). Однослівні вставлені компоненти найактивніше виявляють себе в коротких спортивних оглядах, фотофактах, дописах, де слугують здебільшого одним із засобів розширення інформації - конкретизатором локальних параметрів базового речення за допомогою екземпліфікації, напр.: Футбол. Ньон (Швейцарія). Тут відбулося жеребкування групового етапу Кубка УЄФА (Голос України, 11.10.2007, с 24).

Ще однією мовною особливістю сучасного українського газетного тексту є функціонування в ньому абревіатур у ролі вставлених компонентів.

Така практика стиснення словесної форми і наповнення її потрібним змістом є досить поширеною, вона пронизує майже всі газетні жанри за потреби «збереження площі» газетної шпальти. Напр.: «Мобільні телесистеми» (МТС) створено у 1993 році кількома міжнародними компаніями (Вінниччина, 27.02.2007, с. 3); 10 жовтня 1874року було укладено Бернську угоду, яка започаткувала Всесвітній поштовий союз (ВПС) зі штаб-квартирою в Берні (Голос України, 11.10.2007, с. 1). Подані абревіатурні номінації виконують у тексті допоміжні, технічні функції [48, с. 162].

Так само технічні функції в газетному тексті часто виконують словесні вставлені одиниці на зразок посміхається, всміхається, сміється, що репрезентують мімічні ознаки емоційного стану людини в діалогічно структурованому жанрі інтерв’ю, пор.: Безумовно (посміхається). Мої хористи дуже різних переконань (Вінниччина, 03.01.2007, с 3); Щоправда, в Олега аж три доньки і жодного сина (Сміється) (Експрес, 08-15.11.2007).

Зрідка спостерігаємо дещо інше стиснення мовленнєвої форми, за якого втрачається відчуття вихідного обсягу, коли вставлені компоненти з певною стилістичною метою зовсім «не підганяють» під структуру основного речення. Це буває в цитуваннях чиїхось слів, коли автор, створюючи комунікативну гармонію, у такий спосіб відтворює почуття героя розповіді, його творчий дух, настрій, або за інших обставин, коли вставленим конструкціям надають форму цілісного, достатнього утворення, розташовуючи його компоненти у вихідній морфологічній формі, напр.: Якоїсь особливої тиші бракує душі, от вона й занепадає (декаданс, постмодерн, імпресіонізм)... (Молодь України, 22-28.06.2006). A.I. Мамалиґа називає такі форми прийомом компресії, суть якого полягає в максимальному стисненні повідомлення за допомогою номінації стрижневого поняття, і вважає його корисним у плані чіткого розмежування основного і вставленого речень, особливо за умови подання кількох вставлених структур в одному реченні [54, с. 19], пор.: Музична програма, за словами священика, буде почута любителями духовної культури за підтримки аудіокомпанп ТзОВ «Ліда» (генеральний директор - львів’янка Лідія Котеляк) та студії звукозапису «Фенікс» (генеральний директор - дрогобичанин В. Гнатюк) (Молодь України, 04-10.01.2007). Такі вставлені компоненти за значенням дорівнюють реченню, оскільки вони виражають не менш важливі семантичні аспекти, ніж основне речення, пор.: Генеральним директором компанії ТзОВ «Ліда» є львів “янка Лідія Котеляк, а студії звукозапису «Фенікс « — дрогобичанин В. Гнатюк; Дикі тварини, вовки й лисиці, та домашні тварини, коти й собаки, можуть інфікувати людину сказом і т. ін.

Функціональною активністю вирізняються інтерпозиційні та постпозиційні вставлені конструкції, що мають форму складнопідрядних речень. Напр.: Уже всоте констатуючи, що телебачення є найбільш масовим засобом масової інформації (і «тисячне наголошуючи на відповідальності, що лягає на його зовсім не тендітні плечі у зв’язку з цим), ми говоримо про те, що потрібно це телеканалам чи ні, але саме вони, як правило, стають неформальними підручниками з мовознавства і лексичними словниками (День, 09.11.2007). Дуже поширені також вставлені конструкції», що мають форму підрядної частини складнопідрядного речення. Вони розташовані лише після головної частини, не зливаються в єдиному змісті з нею, мають самостійне значення. Напр.: Поєднання червоного й білого кольорів означає побажання щастя й удачі, а поєднання зеленого й жовтого символізує єдність минулого та майбутнього, а ще - що основним положенням центральної квітки в мистецтві Ікенобо є вертикальне (хай навіть інші рослини в композиції стеляться чи вигинаються), тому що це символізує прагнення людини до чогось хорошого (День, 23.10.2007).

Простежено, що складнореченнєві вставлені конструкції поширені здебільшого в розлогих за обсягом інформаційних та художньо-публіцистичних жанрах соціально-оцінного характеру - репортажах, інтерв’ю, кореспонденціях, нарисах. Інформаційним жанрам офіційно-фактологічного спрямування й конкретно-констатаційного способу відображення дійсності [32, с. 8] - дописам, хронікам, коротким інформативним повідомленням, проблемним статтям і т. ін. вони не властиві, натомість у них переважають вставлені слова, словосполучення й прості речення.

Синтаксичною особливістю мови української преси початку XXI ст. є також специфічне винесення вставленої конструкції за межі основного речення, що, на нашу думку, спричинене прагненням авторів публікацій спрощувати виклад, зменшуючи обсяг речення, не розчленовувати зміст, зберігати його структурну й семантичну цілісність, а також нівелювати стилістичне забарвлення тексту, бо, як цілком слушно зазначає П.С. Дудик, «з усіх можливих позицій вставленості в структурі основного речення найбільш нейтралізуючою чи нейтральною виступає її кінцева позиція» [25, с. 214-215]. Зазвичай такі вставлені речення мають форму простого двоскладного чи односкладного речення, напр.: Ми відвідали 18 різних організацій, котрі працюють з молоддю. (Так-так, на місто, трохи більше за наші Хмільник чи Жмеринку, аж 18 громадських організацій, створених для молоді) (Вінниччина, 03.01.2007); Мене дивує той виборець, який віддав свій голос Блоку Литвина. Невже він не спрогнозував поведінки «останнього героя Кучми»? (Леонід Кучма за кілька днів до складання своїх повноважень нагородив Литвина зіркою Героя України) (Високий замок, 04.10.2007); Нині на порядку денному - заміна старих комп’ютерів і тотальне підключення до Інтернету. (Поки що вихід у всесвітню мережу має 51,1 відсоток шкіл області) (Вінниччина, 23.02.2007); Спробувала набрати декілька вказаних на сайті номерів телефонів. (Мою цікавість як мешканки району пояснити легко). Марно (Голос України, 08.11.2007). Останню вставлену структуру, до речі, подано з окремого абзацу як своєрідний ендинг [71, с. 106], що сприймається як унікальне, інноваційне явище в мові газети. Таке архітектонічне виокремлення вставленої конструкції сприяє логічному завершенню репортажу, справляє ефектне враження на читача, стимулює його до відповідної дії.

Спостережено також нову тенденцію до збільшення кількості вставлених одиниць у межах одного (базового) речення: від двох до трьох і більше, що нерідко призводить до того, що повідомлення додаткового змісту, потрапляючи до основного змісту, «конкурують» з ним у плані семантичної й функціонально-стилістичної значущості, пор.: Зростання цін на енергоресурси спонукає фермерів перейти від виробництва продуктів харчування до виробництва палива-як етанолу (за рахунок ферментації таких зернових культур, як кукурудза й цукрова тростина), так і біодизеля (за рахунок переробки рослинного масла, зокрема соєвого масла, в рідке паливо) (День, 23.10.2007); До втрати кальцію в організмі можуть призвести такі продукти, як (якщо ними зловживати): кофеїн; газовані напої (у них міститься фосфор, що сприяє вимиванню кальцію з кісток і зубів); алкоголь (Голос України, 07.04.2006); Функції ж голови райдержадміністрації, до того ж у ширшому форматі, перейдуть до керівника райвиконкому (нової структури, що буде створена після політреформи) (Голос України, 17.03.200).

Звертає на себе увагу й те, що багато вставлених побудов своїм структурним компонентом мають вставне слово чи словосполучення, що увиразнює вставлений контекст, доповнює його новими семантичними відтінками, водночас посилюючи сприйняття, напр.: Інформація з українського культурного простору (за винятком кількох розкручених тем у музиці, приміром) практично не проникає в український (пизв. український) інформаційний простір (Літературна Україна, 25.01.2007); Крові у нашій історії було багато (млявості також не мало було - як не дивно) (Українська газета, 11-17.10.2007).

Що стосується пунктуаційного оформлення вставлених конструкцій, то пунктуаційним «лідером» залишаються дужки, оскільки вони найвиразніше передають факультативність вставлення і найлегше сприймаються зором читача. Інші розділові знаки - коми, тире, коми і тире - трапляються зрідка й здебільшого в інтерпозиційних вставленнях, пор.: Сергій Сікорський уже на пенсії (за його власним висловлюванням - «у відставці»), але й досі є консультантом корпорації (Україна молода, 20.01.2007); Ось так я (уже надто немолодий) і вишукую свої життєві напрямки трьома шляхами: з народною медициною, поетичним словом та захоплюючим і таємничим малярством (Культура і життя, 15.11.2006). Однак слухові спостереження дають підстави вважати, що вставлені конструкції, незалежно від позиції в реченні, пунктуаційного оформлення, «мають яскраві показники інтонаційного відокремлення, майже завжди наголошені, інтонаційно виділені» [63, с. 18]. їхня природна своєрідність полягає в підпорядкуванні завданням ефективної комунікації, зокрема потребі своєчасного розширення інформації, її конкретизації, що полегшує сприйняття, розуміння висловленого.

У використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) до їхнього урізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокрема уникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головних компонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогою фразеологізації викладу та введення до його складу розмовних і книжно-літературних елементів переважно біблійного походження.

Абсолютно новим явищем в українській пресі початку XXI ст. постає поєднання вставних і вставлених компонентів у межах однієї мегаконструкції, уживання якої вмотивоване лише у великих за обсягом, професійно спрямованих чи інших контекстах, які, щоб бути зрозумілими широкому загалу, потребують уточнення, конкретизації деяких думок автора.

Уживання окличних речень у мові сучасних українських газет зазнало функціонального оновлення та стилістичного маркування. Домінують розповідно-окличні речення як емоційно-експресивні структури. Переважає їхнє прикінцеве вживання, нерідко підсилене розмовними синтаксичними засобами, у нарисах та репортажах. Активізувалися додаткові сегментні та суперсегментні мовні засоби оформлення окличності, спрямовані на посилення емоціогенності газетних жанрів, помітне тяжіння до ланцюгових поєднань розповідно-окличних та інших біфункціональних речень, що поглиблює зміст газетного тексту.

Отже, новою є тенденція до поширення в мові української преси наших днів живорозмовних (вигуків, вигукових фразеологізмів чи функціонально близьких до них слів) та інтертекстуальних (рядків з пісень, цитат, трансформованих фразеологізмів) елементів, які забезпечують реалізацію принципу економії мовних засобів й увиразнення, експресивізації газетного викладу.

ВИСНОВКИ

Мова української преси початку XXI ст. постає оновленим феноменом у контексті національної культури, відбиваючи її соціально-творчий стан, детермінований демократичними суспільними змінами: посиленням інформативності викладу, активізацією особистісної тенденції, утвердженням принципу діалогічності, актуалізацією нових змістів і нових оцінок унаслідок гри з цитатним фондом тощо. Сучасні газетні тексти послуговуються досить гнучким арсеналом різнорівневих мовних засобів, спрямованих на реалізацію двох основних функцій – функції повідомлення та функції впливу. Стилістично потужним і самобутнім постає синтаксис мови преси.

Зміни й тенденції, що актуалізувалися в синтаксисі сучасної української газетної мови під впливом соціальних, комунікативно-прагматичних і власне-мовних чинників, посприяли активізації стилістично нейтральних синтаксичних засобів, посиленню експресії синтаксичних одиниць, залученню до широкого вжитку конструкцій розмовного синтаксису.

Функціонально-стилістичний аналіз синтаксичних процесів мови української преси означеного періоду виявив їхню самобутність, закріплення синтаксичних одиниць за певними жанрами, оновлення їхньої структури та семантики, набуття стилістично виразних, конотованих рис. Діапазон стилістичних коливань, які відбуваються в синтаксичній системі газетної мови, засвідчує, що її синтаксичні норми зазнають тиску з боку розмовного мовлення, ураховують стереотипи комунікативно-прагматичної мовленнєвої поведінки автора, зумовлені жанровою диференціацією газетної продукції і соціально вираженою динамікою життєвих змін.

Функціонування простих речень у мові української преси початку XXI ст. детерміноване симбіозом традиційних і нових тенденцій, які виявляємо в межах простого неускладненого (двоскладного й односкладного) та простого ускладненого речень, а також речень, різних за модальністю та експресією.

Стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміни у структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживання підметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесів суспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів, активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові,здебільшого прості підмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називного відмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів. Різноплановим є і їхнє стилістичне використання - від нейтрального номінативного позначення до експресивно-оцінного - у разі субстантивації, метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетної публікації.

У використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.

Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових та каузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованих унаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови. Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічними дієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.

Специфіку функціонування іменного складеного присудка в синтаксичних конструкціях мови української преси початку XXI ст. становить насамперед активізація деяких форм його зв’язкового компонента. Це дедалі ширше вживання форми теперішнього часу є власне-зв’язки бути з основною іменною частиною у формі орудного відмінка, поєднання з нею препозитивної частки / для посилення категоричності стверджувального значення повідомлюваного, використання найбільш десемантизованої нульової форми згаданої дієслівної власне-зв’язки для вираження постійної ознаки або якісної характеристики предмета, названого підметом, уживання з нею відзайменникової частки це для створення стилістичного ефекту узагальнених характеристик, вираження різних кваліфікацій та оцінок.

У функціонуванні другорядних членів речення простежуємо видозміну семантики їхніх стрижневих компонентів: зникнення стандартних, усталено-затертих елементів радянської епохи і поширення оригінально-самобутніх українських лексем часів демократизації. Їхнє функціональне призначення зумовлене синтаксичною специфікою конкретного члена речення - актуалізувати атрибутивні, об’єктні чи адвербіальні ознаки суспільної реалії. Деякими способами вираження другорядних членів речення (фразеологізацією, дотацією, ненормативним словотворенням тощо) реалізують додаткові стилістичні функції: акцентуаційну, експресивізації газетного контексту, впливу на читача.

Різне функціональне навантаження в мові сучасних українських газет виявляють односкладні речення. Безособові речення як найуживаніші структури засвідчують фіксацію результату дії, означено-особові - активізують увагу читача, спонукають його до дії; неозначено-особові речення акцентують на дії, а не на її суб’єктові; узагальнено-особові - сприяють образному відтворенню загальних суджень, інфінітивні - експресивізують газетну мову, номінативні - реалізують інформаційно-повідомлювальну, власне-номінативну та оцінно-номінативну функції.

Нормативно й стилістично вмотивованим сьогодні є процес відновлення безособових речень із предикативними формами на -но, -то. Ці конструкції становлять типологічну ознаку синтаксису сучасної української літературної мови, тому їхнє широке вживання на теренах публіцистики сприяє утвердженню її національної самобутності.

Кількість односкладних речень помітно зростає в ролі газетних заголовків. Багато з них, зокрема номінативні речення, вибудовують за принципом звабної експресії: поєднують непоєднуване, поширюють епітетами, уживають у переносному значенні.

Структура односкладних речень активно поповнюється елементами розмовного синтаксису (лексемами погляньмо, повернімося, годі і под.), які додатково експресивізують текст, чітко окреслюють образ автора.

Простежуємо нову тенденцію до врізноманітнення заголовків складними синтаксичними побудовами із власне-неповними чи еліптичними реченнями в їхній структурі. Неповнота частини заголовка усуває його громіздкість, робить заголовок доступнішим, легшим для сприймання, актуалізує потенційну дію та обставини її здійснення.

У використанні неповних речень визначальними є дві тенденції: 1) до збільшення кількості пропущених членів у структурі неповних речень -до двох-трьох і більше; вона властива газетним міні-жанрам - дописам, інформативним повідомленням, політичним коментарям, спортивним оглядам - і зумовлена потребою економного оформлення думки та oперативного сприйняття її реципієнтом; 2) до ланцюгового розташування власне-неповних чи еліптичних речень з одним чи кількома пропущеними членами, що простежується здебільшого в дописах та репортажах, даючи змогу журналістам швидко, словесно не обтяжливо розширювати інформаційний простір.

Посилення експресивності досягають також непрямим порядком розташування експліцитних компонентів еліптичного речення, композиційним прийомом «перегукування» еліптичного заголовка з ендингом (завершенням) публікації, пропуском у межах одного речення кількох членів, що спричиняє стилістичне увиразнення суб’єктивно-модальних, передусім емоційно-оцінних, значень еліптичних комунікативних структур.

Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української преси початку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні слова забезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій: адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної, фатичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставлених конструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження - доповнювати, уточнювати думку, конкретизувати кількісні характеристики.

З-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.

У використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) до їхнього врізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокрема уникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головних компонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогою фразеологізації викладу та введення до його складу розмовних і книжно-літературних елементів переважно біблійного походження.

Абсолютно новим явищем в українській пресі початку XXI ст. постає поєднання вставних і вставлених компонентів у межах однієї мегакон-струкції, уживання якої вмотивоване лише у великих за обсягом, професійно спрямованих чи інших контекстах, які, щоб бути зрозумілими широкому загалу, потребують уточнення, конкретизації деяких думок автора.

Уживання окличних речень у мові сучасних українських газет зазнало функціонального оновлення та стилістичного маркування. Домінують розповідно-окличні речення як емоційно-експресивні структури. Переважає їхнє прикінцеве вживання, нерідко підсилене розмовними синтаксичними засобами, у нарисах та репортажах. Активізувалися додаткові сегментні та суперсегментні мовні засоби оформлення окличності, спрямовані на посилення емоціогенності газетних жанрів, помітне тяжіння до ланцюгових поєднань розповідно-окличних та інших біфункціональних речень, що поглиблює зміст газетного тексту.

Новою є тенденція до поширення в мові української преси наших днів живорозмовних (вигуків, вигукових фразеологізмів чи функціонально близьких до них слів) та інтертекстуальних (рядків з пісень, цитат, трансформованих фразеологізмів) елементів, які забезпечують реалізацію принципу економії мовних засобів й увиразнення, експресивізації газетного викладу.

Найактивнішим композиційним прийомом, застосовним до різнотипних за модальністю та експресією речень, є «перегукування» заголовка питального, спонукального чи окличного типу з ендингом, що надає контекстам ефекту композиційно-стилістичної завершеності.

Простежуємо усталену тенденцію до поширення приєднувальних речень другорядними членами, ускладнення однорідними членами, вставними і вставленими одиницями, відокремленими членами речення, предикативними частинами. Формується нова тенденція до збільшення кількості приєднувальних речень, розташованих ланцюгами.

У ролі заголовків газетних публікацій активно функціонують атрибутивні приєднувальні речення. У їхньому вживанні простежуємо тенденцію до особливого маніпулювання увагою читача, якого досягають за допомогою прийому синтаксичної аплікації, акцентуючи на семантичній подвійності опорного слова.

У функціонуванні згаданих конструкцій простежуємо тенденцію до ланцюгового розташування декількох повних приєднувальних речень, причому однакове сполучникове оформлення нерідко спричиняє динаміку, ритм оповіді, градаційну виразність її компонентів, а різне сполучникове оформлення - послідовність розвитку подій, акцентування уваги читача на різноаспектних доповненнях до основної думки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.         Акимова Г.Н. Развитие конструкций экспрессивного синтаксиса в русском языке /Вопросы языкознания. - 1981. - № 6. - С. 109-120.

2.         Анисимова Т.А. Лингвистические характеристики публицистического текста (на материале аналитических статей современной британской прессы): дис. ...кандидата филол. наук: 10.02.04/Анисимова Татьяна Анатольевна. - М., 1998. - 194 с.

3.         Анненкова И.В. Язык современных СМИ как система интерпретации в контексте русской культуры (попытка риторического осмысления) //Язык современной публицистики: сб. статей/сост. Г.Я. Солга-ник. - М.: Флинта: Наука, 2005. - С. 99-114.

4.         Арват Н.Н. Стилистика безличных предложений в современном русском языке: конспект лекций по спецкурсу «Безличные предложения» - Черновцы: Черновицк. гос. ун-т, 1969. - 46 с.

5.         Арделян М.В. Складнопідрядні просторово-ототожнювальні речення в сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Укр. мова»/М.В. Арделян. - X., 2002. - 19 с.

6.         Арполенко Г.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові/Г.П. Арполенко, В.П. Забєліна. - К.: Наук, думка, 1982.-131 с

7.         Ахманова О.С. Современные синтаксические теории/ - М.: Едиториал УРСС, 2003.- 165 с

8.         Бабайцева В.В. Односоставное предложение в современном русском языке/ - М.: Просвещение, 1968. - 160 с.

9.         Бадрак В.В. Фактори ефективності впливу друкованих ЗМІ (преси) на електорат: дис. кандидата філол. наук: 10.01.08/Бадрак - К., 2000. - 250 с

10.      Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації/ Мовознавство. — 1983. - № 6. - С. 13 —17.

11. Бахмутова Е.С. Выразительные средства русского языка: учеб. пособ. - Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1966. - 164 с.

12. Бевзенко СП. Структура складного речення в українській мові: навч. посіб. - К.: КДПІ ім. О.М. Горького, 1987. - 79 с.

13. Белинская О.Е. Текстообразующая роль заголовка в формировании коммуникативной перспективы художественного текста/ «Наукові записки» Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія: зб. наук, праць/відп. ред. Н.Л. Іваницька. -Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 1999. - Вип. 1. - С 135-138.

14. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке (некоторые вопросы теории)/ - М.: Просвещение, 1967. -160 с.

15. Беляев Ю.И. Синтаксис современного русского литературного языка: учеб. пособ. / [Изд. 2-е, дополн. и перераб.]. - Херсон: Изд-во ХГУ, 2003. - 496 с.

11.      Береговская Э.М. Экспрессивный синтаксис: учеб. пособ. к спецкурсу - Смоленск: Изд-во Смоленск. ГПИ им. К. Маркса, 1984. - 92 с.

12.      Буряк В. Жанровість як система людського мислення. Зб. праць науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2005. – Вип.13. –С.337 – 343

13.      Валгина Н.С. Основные проблемы изучения язика современных СМИ. – М.: Моск. Гос ун-тет печати, 2007. – С.7 - 17

14.      Васильева А.Н. Газетно-поблицистический стиль речи: курс лекцій по стилистике. – М.: Русс. язык. 1982. – 198с.

15.      Вихованець І.Р. Головні члени речення. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 149 – 179

16.      Грищенко А.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 181 – 199

17.      Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць: монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.

18.      Дудик П. С. Особливості розмовної мови // Українська мова і література в школі. - 1967. - № 6. - С. 21 - 24.

19.      Дудик П. С. Розмовний стиль сучасної української літературної мови // Мовознавство. - 1971. - № 5. - С. 3 - 12.

20.      Дудик П.С. Неповні та еліптичні речення в сучасній українській літературній мові: дис.. канд.. філол.. наук. – К., 1954. – 361 с.

21.      Дускаева Л. Р. Принципы типологии газетних речевых жанров. – М.: Флинта : Наука, 2005. – С. 115 – 143

22.      Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності. – К.: Довіра, 1999. – 431 с.

23.      Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. – К.: Наук. Думка, 1982. – 210 с.

24.      Жайворонок В.В. Граматична природа складноприєднувальних конструкцій усного літературного мовлення. «Мовознавство». – 1970.- № 4. С. 33 – 38 .

25.      Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси. - К.: Наук. думка, 1970. - 304 с.

26.      Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси. – К.: Наук. Думка, 1970. – 303 с.

27.      Загнітко А.П. Теоретична граматик української мови: Синтаксис: монографія – Донецьк: ДонНу, 2001. – 662 с.

28.      Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ, 1996.- 435 с.

29.      Зарицкий М. С. Стилістика сучасної української мови. - К.: Парламентське видавництво, 2001. - 154 с.

30.      Зарицька В.Г. Синкретичні типи підрядності в системі складного речення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Дніпропетровськ, 2005. – 19 с.

31.      Засоби художньої експресії в публіцистичному стилі // Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. - К.: Наук. думка, 1987. – 324 с.

32.      Зелінська О.І. Лінгвальна характеристика українського рекламного тексту: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Х., 2002. – 21 с.

33.      Іваницька Л.Н. Двоскладне речення в українській мові. – К.: Вища школа, 1986. – 168 с.

34.      Какорина Е.В. Стилистические изменения в языке газеты новейшего времени. дис. канд. філолог. наук: 10.02.01 – М., 1992. – 175 с.

35.      Кващук А.Г. Синтаксис складного речення: посіб. для вчителів. – К.: Рад.школа , 1986. – 109 с.

36.      Кожина Н.М. Культурні парадигми та перспективи українських мас-медіа. – К.: Наук. думка, 1995. -203 с.

37.      Кожина Н.М. Стилистика русского язика. – М.: Просвещение, 1983. – 223 с.

38.      Козачук Г.О. Підмети, виражені словосполученнями.» Українська мова і література в школі». – 1982. - № 1. – С. 36 – 39.

39.      Кононенко В.І. Проблеми стилістичного синтаксису. Українська мова і літратура в школі. – 1975 . - № 4 . –С. 25 – 35.

40.      Конюхова Л.І. Явище парцеляції в мові сучасних ЗМІ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Львів, 1999. – 19 с.

41.      Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи. СПб. Златоуст, 1999.- 320 с.

42.      Лазуткіна Е.М. Публицистический стиль: новые черты. М.: ЭЛПИС, 2008. – 79 с.

43.      Лекант П.А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. – М.: Высш. школа, 1976. – 144 с.

44.      Лысакова И.П. Язык газеты: социолингвистический аспект. – Л.: Из-во Ленинград. ун-та, 1981. – 102 с.

45.      Малинович Ю.М. Экспрессия и смисл предложения. – Иркутскт: Из-во Иркутск. ун-та, 1989. – 216 с.

46.      Мамалига А. І. Лінгвістичні проблеми засобів масової інформації // Українська періодика: історія і сучасність. - Львів, 1993. - С. 148 - 151.

47.      Мамалига А. І. Про тенденцію розмовності у розвитку мови преси // ЖПТР, 1980. - Вип. 8. - С. 128 - 145.

48.      Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько М. Стилістика української мови. - К., 2004. - 423 с.

49.      Непийвода Н.Ф. Вплив соціальних факторів на розвиток синтаксичної системи української мови Мовознавство. – 1996. - № 2 – 3 . – С. 45-53

50.      Новікова О.О. Структурно-семантичні вияви детермінантних членів речення в сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Донецьк, 2006. – 20 с.

51.      Озерова Н.Г. Взаємодія функціональних стилів у сучасних українській та російські мовах. Мовознавство. – 2003. - № 2 – 3. – С.112 – 118.

52.      Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови. –К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

53.      Панов М.В. Из наблюдений над стилем сегодняшней периодики. Язык современной публицистики. – М.: Русский язык, 1988. – С.23 – 27 .

54.      Пилинський М. М. Експресивність стилю масової політичної інформації // Мовознавство. - 1977. - № 5. - С. 35 - 46.

55.      Плющ Н.П. Інтонація вставності в українській мові. – К.: Наук.думка, 1976. – 132 с.

56.      Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. - К.: Либідь, 1992. - 248 с.

57.      Сербенська О. Нові тенденції у мові сучасної преси. – К.: Наук.думка, 1998. – 106 с.

58.      Слинько І.І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. – К.: Вища шк., 1994. - 670 с.

59.      Соболєва І. О. Знижені ( позалітературні ) мовні засоби в сучасному публіцистичному дискурсі: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2002. - 19 с.

60.      Стишов О. А. Лексичні інновації з погляду нормативності ( на матеріалі підстилю ЗМІ років XX століття ) // Українська мова: з минулого в майбутнє. - К., 1998. - С. 172 - 176.

61.      Стишов О. А. Розмовна лексика в мові засобів масової інформації // Система і структура східнослов'янських мов: Між кафедральний збірник наук. праць. - К., 1999. - С. 219 - 223.

62.      Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. - К.: Либідь, 1997. - 400 с.

63.      Сучасна українська літературна мова. Підручник / А. П. Грищенко,Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. - К.: Вища шк., 1993. - 366 с.

64.      Сучасна українська мова. Стилістика / За ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1978. - 542 с.

65.      Тараненко О. О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознавство. - 2001. - № 4. - С. 3 - 19.

66.      Чабаненко В. А. Основи мовної експресії. - К.: Вища шк., 1984. - 166 с.

67.      Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 315 с.

68.      Чередниченко І. Р. Мова періодичної преси і боротьба за піднесення культури українського слова // Про культуру мови - К., 1964. - С. 145 - 154.

69.      Шабат С.Т. Категорія питальної модальності в сучасній українській мові. Мовознавство. – 2001. - № 1. – С.53 – 58.

70.      Шаповалова Г.В. Іноваційні процеси в сучасному медіа-тексті: автореф.. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Донецьк, 1998. – 20 с.

71.      Швец А.В. Разговорные конструкции в языке газет. – К.: изд-во Киевск. ун-та, 1971. – 95 с.

72.      Швидка Н.В. Імперативні речення в сучасній українській літературній мові: семантика, засоби вираження спонукальності, функції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Словянськ, 1998. – 20 с.

73.      Шевченко Л.І. Парцеляція в українському поетичному мовленні ІІ половини ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Дніпропетровськ, 2007. – 20 с.

74.      Шкляр В. Мас-медіа і виклики нового століття. Зб. наук. праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2003. – Вип.11. – С.343 – 351.

75.      Шульжук Н.В. Синтаксис української мови. – К.: Видавн. центр «Академія», 2004. – 408 с.

76.      Щербачук Н.П. Семантико-синтаксична структура простого речення у діалогічному мовленні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. філол. наук: спец. 10.02.01. – К., 2006. – 22 с.

77.      Яцимірська М. Мова газетної публіцистики // Журналіст України. - 1982. - № 9. - С. 38 - 40.