Навигация
СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСКУРСУ І ТИПОЛОГІЯ МОВНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ
31914
знаков
0
таблиц
0
изображений
3. СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСКУРСУ І ТИПОЛОГІЯ МОВНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ
Звертання до поняття способу організації дискурсу продиктоване самою природою людського спілкування, що розуміється як діяльність. У загальному потоці діяльності, який утворить людське життя; визначають окремі діяльності, дії, тобто процеси, що підкоряються свідомим полям, і операціям, які безпосередньо залежать від умов досягнення конкретної мети (А.Леонтьєв). Названі базисні поняття, як відомо, знайшли відтворення й у діяльності спілкування в термінах, що варіюють, як мовна/комунікативна дія, мовний/комунікативний акт, мовна/комунікативна мета. У загальній теорії діяльності також розглядаються такі суттєві поняття, як засоби і способи виконання дій, способи досягнення цілей (А.Леонтьєв), обсяг концептуального змісту яких, стосовно до діяльності спілкування, співвідноситься з обсягом поняття способом організації дискурсу. Подібно тому, як у здійсненні будь-якого різновиду діяльності активний початок належить суб'єктові діяльності, в організації дискурсу така роль належить суб'єктові дискурсу. Варто зауважити, що термін (суб'єкт діяльності, суб'єкт дискурсу) відноситься до сфери абстрактно категоризуючого мислення і позначає людського індивіда взагалі. Тим часом, як відомо, у конкретних актах комунікації беруть участь не якісь знеособлені людські істоти, а конкретні особистості, тобто суб'єктом конкретного дискурсу є конкретна особистість. Спосіб організацій дискурсу ніяк не можна розглядати у відриві від особистості, тому що саме поняття спосіб пропонує екстеріоризацію внутрішніх здатностей особистості на результати її діяльності, у даному випадку на дискурс [20, 79].
Зв'язок між способами організації дискурсу і здатностями організувати дискурс, тобто дискурсними здатностями особистості, є взаємообумовлюючим . Якщо за вихідне взяти дискурсні здатності особистості, то з упевненістю можна прогнозувати породження особистістю визначеного дискурсу. У свою чергу спосіб організації конкретного дискурсу дозволяє передбачати визначені здатності особистості, що реалізуються в даному дискурсі. Особистість, що володіє сукупністю дискурсних здатностей на рівні всіх "фаз інтелектуального акта", а саме орієнтування і планування мовних і немовних дій, формулювання плану дії в мовній формі, контролю і корегуванні (у міру необхідності) мовних дій, можна назвати мовною особистістю. Те, яким чином і якою мірою особистість реалізує свій потенціал дискурсних здатностей, багато в чому залежить від умов комунікативної обставини і властивостей і стосунки особистості, і про конкретну мовну особистість можна говорити лише у випадку реалізації в конкретному дискурсі її конкретних дискурсних здатностей.
З розумінням дискурсу як ієрархічно конструйованої складноїструктури, що складається з трьох рівнів, а саме формально-семіотичного, когнітивно- інтерпретованого, і соціально-інтерактивного (Сусов), видається можливість покласти в засаду типології особистостей трирівневу репрезентацію дискурсу. Кожний з рівнів на етапі породження дискурсу характеризує мовну особистість у термінах "готовностей" реалізувати ті або інші дискурсні здатності (Караулов), а на рівні перцепції - реалізованих дискурсних здатностей особистості.
Дискурсні здатності особистості, що реалізуються на першому рівні, містять у собі основні дії й операції семіотичної діяльності. Дискурсні здатності другого рівня відповідають за адекватне відображення в дискурсі фрагментів реального або мислимого світу. Дискурсні здатності третього рівня орієнтовані на доречність використання вербалізованих актів у соціальній взаємодії людей. Цілком очевидно, що кожний з рівнів по-своєму репрезентує мовну особистість, але при її характеристиці як цілісного суб'єкта дискурсу вони знаходяться в стосунках додатковості .
Як приклад можна розглянути авторитарний спосіб організації дискурсу, тобто авторитарний дискурс.
Соціально-рольовий статус, породжений ієрархічно сформованими політичними, економічними, державними, сімейними стосунками, є умовою здійснень подієвого панування, керівництва, керування, організації, контролю сформованих політичних, економічних, державних, сімейних стосунків. Недарма авторитарний спосіб взаємодії в першу чергу асоціюється з такими поняттями, як "начальник", "підлеглий". У суспільній свідомості також міцно викорінилося поняття авторитарного стилю взаємодії "начальства" із “підлеглими" як адміністративно-командного, командно-наказового, командно-бюрократичного, казармено-деспотичного. Як відомо, авторитарний спосіб взаємодій характерний насамперед для інституційної сфери спілкування, яка визначається сукупністю соціальних інститутів - державних інстанцій науки, культури, освіти, провадження і т.п. [21, 300]
Не виключено, що він може бути перенесений цілком або частково й у неінституційні сфери спілкувань - родина, відпочинок, дозвілля, побут. Цілком природно, що такий перенос авторитарного способу взаємодії із інституційної сфери спілкування в інші притаманний у першу чергу особистості авторитарного складу, тобто стосовно до авторитарного соціально-психологічного типу. Проте досвід повсякденного спілкування свідчить про те, що у визначених життєвих ситуаціях неавторитарний тип особистості може використовувати елементи авторитарного способу взаємодій. Проте, авторитарна мовна поведінка неавторитарної особистості буде кваліфікуватися як авторитарна, а сама особистість - як авторитарна мовна особистість.
Таким чином, можна запевнити, що типовий авторитарний дискурс у своєму мовленнєвоактивному уявленні містить у собі наступні мовні акти: категорично орієнтовані директивні акти без права свободи на альтернативну дію з боку адресата, акти позитивної самооцінки, включаючи акти хвастощів, акти негативної оцінки партнера, включаючи акти негативної оцінки його діяльності, компетентності, акти приниження, образи, загрози, іронії, глузування.
ВИСНОВКИ
Розглядаючи мову як основну і єдину форму життєдіяльності людини, спосіб розвитку і становлення особистості в процесі комунікації не можна не торкатися таких моментів в участі мови, які безпосередньо відтворюють динаміку розвитку комунікативного процесу, виявляючи при цьому особистісний початок кожного окремого етапу комунікації. Основна властивість комунікативного фокуса - його зміна, перехід з однієї фази розвитку в іншу.
Мова як засіб осмисленої комунікації містить у своїй структурі одиниці, що здатні виконувати розумову і комунікативну функції. Мінімальною мовною одиницею, що сполучає в собі дві основні функції мови, є пропозиція. Вона має потенційну здатність виразити конкретну думку і передати конкретне повідомлення. Пропозиція реалізує ці потенції в текстах, дискурсах.
Таким чином мовлення розглядається як спосіб комунікації; текст—як цілісна семіотична форма організації комунікації; комунікація—як процес інформаційного обміну; дискурс—як комунікативна подія, ситуація, що включає текст та інші складові.
Запропонована у роботі класифікація діалогічних дискурсів, типологія дискурсів, формування їх векторів, способи організації дискурсу та типологія мовних особистостей дозволяє нам проаналізувати основні підходи і теорії в розумінні проблеми дискурсу в сучасній теорії комунікації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Язык, личности, дискурс. Межвузовский сборник научных трудов /Под ред. И.Сусова. – Тверь: тверской государственный университет, 1990. – 136 с.
2. Актуальні проблеми сучасного літературознавства і мовознавства: Збірник праць. – К.: НМК ВО, 1991. – 360 с.
3. Методологические основы новых направлений в мировом языкознании /Под ред. С.Ермоленко, Ю.Жлуктенко, Т.Линник. – К.: Наукова думка, 1991. – 380 с.
4. Колшанский Г. Коммуникативная функция и структура языка. – М.: Просвещение, 1984. – 200 с.
5. Караулов Ю. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 263 с.
6. Дридзе Т. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. – М.: Наука, 1985. – 310 с.
7. Сорокин Ю. Психологические аспекты изучения текстов. – М.: Высшая школа, 1985. – 168 с.
8. Славгородская Л. Научный диалог. – М.: Наука, 1986. – 168 с.
9. Соколов А. Проблемы научной дискуссии: логико-гноселогический анализ. – М.: Наука, 1980. – 157 с.
10. Ярошевский М. Дискуссия как форма научного общения. – М.: Просвещение, 1977. – 150 с.
11. Пушкин А. Прагмалингвистические характеристики дискурса личности //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Аренал, 1989. – С. 45-54.
12. Сухих С. Языковая личность в диалоге //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Арсенал, 1989. – С. 82-87.
13. Зернецкий П. Динамические аспекты семантики и прагматики дискурса //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Арсенал, 1989. – С. 75-81.
14. Дейк Т. Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Наука, 1989. – 335 с.
15. Сусов И. Деятельность, сознание, дискурс и языковая система //Языковое бщение: Процессы и единицы. – Калинин: Арсенал, 1988. – С. 7-16.
16. Головахо Е. Структура групповой деятельности. – М.: Наука, 1979. – 138 с.
17. Сухих С. Аспект отношения в диалоге //Высказывание и дискурс в паралингвистическом аспекте. – К.: Наука, 1989. – С. 89-95.
18. Аврорин В. Проблемы изучения функциональной стороны языка. – Л.: Наука, 1975. – 276 с.
19. Ахманова О. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия, 1969. – 607 с.
20. Брунер Дж. Онтогенез речевых актов. – М.: Прогресс, 1984. – 3-230 с.
21. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения //Новое в зарубежной лингвистике. – 1985. – Вып. 16. – С. 276-303.
Похожие работы
... ,інтелектуально-логічний, раціональний. Отже, хоча образ адресата не є настільки експліцитно вираженим, як образ адресанта, проте, як показав аналіз, за допомогою мовних засобів, які використовуються в науковому дискурсі, можна реконструювати образ реціпієнта наукового повідомлення. Правильне врахування автором фактора адресата і конкретна (інформативна, мовна ) орієнтація на останньому ...
... на использование автором тех или иных маркеров категории диалогичности. Для Л. Гумилева основными средствами создания диалогичности, которые отличают и подчеркивают специфику гуманитарного дискурса Льва Гумилева, являются: вопросы различных типов (вопросы помогают привлечь внимание читателя, поскольку вопросы обращены к собеседнику и требуют ответной реакции. Эмоциональность вопросительной ...
... более связаны с авторской волей, поэтому один и тот же текст может быть по-разному разбит на абзацы. В семантико-структурном плане текст имеет единицы – высказывание, межфразовое единство, фрагмент (объединение некоторого числа компонентов текста). 2. Дискурс как психолингвистическая реальность 2.1 Понятие «дискурс» Дискурс (фр. discours, от лат. discursus – рассуждение, довод) – ...
... юридические термины, как юридическое лицо, оперативное управление, хозяйственное ведение и др., и только правильное толкование термина, или интерпретация, способствует его пониманию. Интерпретация юридического дискурса рассматривается в данной работе не только как процедура профессионального осмысления действительности, но и как комплекс техник практического толкования юридических документов ( ...
0 комментариев