Навигация
Етнокультурознавчий аспект змісту фразеологізмів
53595
знаков
3
таблицы
0
изображений
1.2 Етнокультурознавчий аспект змісту фразеологізмів
Етнокультурознавчий аспект змісту фразеологізмів розглядає Л.П. Кожуховська у дисертаційному дослідженні «Збагачення мовлення учнів 5-7 класів українською фразеологією». Автор зазначає, що «багато важить використання в навчальному процесі фразеологізмів етнокультурознавчого змісту, які мають велике пізнавальне і виховне значення, є засобом вираження багатства рідної мови», тому «ознайомлення учнів із фразеологічними одиницями має супроводжуватися історико-культурним коментарем» [11, 46].
Перед учителем початкових класів в організації роботи з фразеологічним матеріалом постає багато лінгвістичних, історичних, фольклорних, етнографічних проблем, вирішення яких дає можливість досягти фразеологічних глибин, методично грамотно використовувати фразеологічне багатство української мови з метою увиразнення мовлення молодших школярів.
Основоположник історичної фразеології Б.О. Ларін поклав в основу аналізу фразеологізмів системно-історичний принцип, наголошуючи на необхідності аналізу розвитку фразеології в історико-лінгвістичному розрізі, на зв'язку фразеології з історичною поетикою, і визначив основні етапи становлення стійких словосполучень: 1) втрата реалії; 2) семантичне збагачення при початковій метафоризації; 3) деформація складу речення; 4) порушення початкової граматичної структури звороту [13, 144-145].
В.М. Мокієнко запропонував метод структурно-семантичного моделювання вивчення джерел походження фразеологізмів, що передбачає: 1) поєднання лінгвістичного й історичного критеріїв оцінки з метою об'єктивності аналізу фразеологічної гіпотези; 2) наявність початкового етапу дослідження походження фразеологізму, що базується на вивченні його лінгвістичних особливостей; 3) встановлення приналежності вислову до певної синтаксичної моделі; 4) встановлення етнографічних фактів, що являють собою систему, частиною якої є фразеологізм, утворений від вільного сполучення слів [16].
Особливу увагу дослідник звертає на те, що за фразеологічною глибиною відкривається безкрая товща матеріальної та духовної культури, яку надійно зберігає мова, – найдавніші уявлення про світ, релігійні погляди та звичаї, народні обряди, закони повсякденного життя наших пращурів. І саме ця «позамовна» інформація, на думку дослідника, яку містять у собі фразеологізми, викликає всенародний інтерес до історії фразеології [15, 191].
Пропонуємо класифікацію етнофразем, що тісно пов'язана з особливостями української духовної і матеріальної культури. Такий підхід дозволить учителю розкрити історію виникнення фразеологізмів. Серед фразеологізмів, які визначають національну самобутність духовної культури українського народу, вчителю початкових класів доречно виділити: 1) фразеологізми, що пов'язані з громадським побутом і звичаєвістю: держатися купи; хата скраю; їхати з ярмарку; як решетилівська толока; ганяти вітер по вулицях; лихий пастух вовка годує; 2) фразеологізми, що пов'язані з поняттями сім'я, сімейний побут, родинна обрядовість: сімейне вогнище; відбитися від сім'ї; брати шлюб; з діда-прадіда; батькова стріха; ніхто собі не мачуха; як свекор пелюшки прати; як брат з сестрою; чоловіче діло; жіноче діло; різати пупа; народитися в сорочці; йти за молитвою; мати добре ім'я; готувати рушники (скриню); як засватана дівка; вернутися з рушниками; давати печеного гарбуза; стояти на рушнику; зав'язати голову (косу); покрити голову очіпком і наміткою; зав'язати світ; відтоптати ряст; не поминати лихом; пом'янути добрим словом; на спомин душі; 3) фразеологізми, що відображають основи народних знань: до світ сонця; денно і вночі; з півнями; глупа північ; доба за добою; рік у рік; міряти на один аршин; за версту почути; гнати гоном; на дві коцюби; міряти кроками; міряти своїм ліктем; ні на п'ядь не відставати; як снопів на возі; як з лантуха сипатися; міряти однією міркою; як пуд ваги скинути; 4) фразеологізми, що відображають народно-календарні звичаї та уявлення про світ природи: давати коляду (Різдво); з роси та з води (Стрітення); не завжди котові масляна (Масляна); зірка з неба впала (препод. Льва); справляти тризну (Явдохи); сорока на хвості принесла (Сорок святих); як журавлі в небі (Теплого Олекси); топтати ряст (Благовіщення); підколодна гадюка (св. Руфа); не що день Великдень (Великдень); зозуля закувала (св. Петра і Павла); 5) фольклорні елементи в українській фразеології: виплакати очі; хоч конем грай; шума заплітати; камінь котити по сліду нелюба; перстень котити по сліду милого; білі рученьки ламати; роса на косу; роса на очі карі; 6) етикетні формули: не во гнів будь сказано; та й будь по тому; даруйте на слові; у добрий час; з вашої ласки; з роси та води; іди з миром та ін.
Серед фразеологізмів, що виражають національну самобутність матеріальної культури українського народу, виділяються стійкі словосполучення, етимологічно пов'язані: 1) з основними галузями господарства населення (землеробство, скотарство); 2) з допоміжними видами господарської діяльності, домашніми промислами; 3) з поселенням та житлом; 4) з народним одягом; 5) з їжею і харчуванням; 6) із засобами пересування.
Висока сільськогосподарська культура, яку протягом століть створював український народ, стала надбанням багатьох народів. Здавна головною галуззю землеробства було рільництво: воно відоме на території України з середини І тис. до н.е. Уже за часів Київської Русі тут вирощували пшеницю, ячмінь, просо, овес, коноплі, льон. Про невибагливу ранню ярову культуру ячмінь в народі говорили: «Кидай мене в грязь, то будеш як князь». Знали українці близько 20 сортів проса – сухостійного злака, який сіяли першим на піднятій цілині та перелозі. Характер стосунків між людьми можна передати сполученнями зі словом просо: до чужого проса не пхай свого носа; не моє просо, не мої горобці. Просо давало один з основних продуктів харчування – пшоно. А.П. Коваль наголошує на тому, що слово пшоно – «це давня форма дієприкметника минулого часу від дієслова пхати – «товкти». Якби відтворити слово пшоно засобами сучасної мови, то це було б «товчене» – зерно, яке потовкли, приготували до вжитку» [10, 80]. Автор вважає, що сьогодні цей зв'язок між словами пшоно і товкти зовсім втратився, але все ж нагадує про нього фразеологізм потовкти на пшоно.
З найдавніших часів відоме в Україні й городництво. Воно мало переважно присадибний характер. Характерна риса українського городу – розподіл його на плеса, грядки, капусники, обсадження ділянок соняшником, а також квітами. Назва присадибної ділянки «город» внаслідок її поширення набуває узагальненого значення, стає символом, навколо якого утворюються різнопланові фразеологічні сполучення слів. Сама назва починає співвідноситися не з конкретним предметом, а з типовою поведінкою людей: город городити; тикати носа в чужий город; у хаті гульки, а в городі ані цибульки; не лазь у чужі городи, бо наробиш шкоди та ін.
Людина приписувала всім навколишнім предметам властивості й спонукання, притаманні їй самій, судила про невідоме за аналогією з тим, що їй було більш знайоме. Здавна були відомі цілющі властивості часнику та цибулі. Ці чудодійні городні рослини вважалися домашніми оберегами, захисниками від нечистої сили. Залишки такого світосприйняття відклалися у вигляді фразеологізмів: нагодувати цибулькою, втерти часнику. Фразеологізми відображають те, що було у дворі, у господарстві хлібороба: боб – залишатися на бобах; капуста – капустяна голова; гарбуз – гарбуз на вербі; горох – як горох при дорозі; морква – хатня морква; скребти моркву; мак – як маку; не з маком.
За призначенням та циклами сільськогосподарських робіт українці використовували три головні групи землеробських знарядь: для обробітку ґрунту (плуг, рало, соха); для збирання врожаю (серп, коса, граблі, цурка); для обмолоту та переробки зерна (ціп, млинок, млин). Назви цих землеробських знарядь збереглися у фразеологічних зворотах, набувши метафоричного та метонімічного осмислення: різонути серпом; мілко орати; перекувати мечі на орала; ціпом не наженеш; розбити до цурки; розлетітися у цурки та ін.
На території України ще племенами трипільської культури (IV-III тис. до н.е.) застосовувалися кам'яні та кістяні мотики – ручне знаряддя для обробітку ґрунту; у другій половині І тисячоліття н.е. і за часів Київської Русі панівним землеробським знаряддям стає плуг; і сьогодні для догляду за городніми культурами використовується сапа. Внаслідок подібності за способом і характером дії образ плуга, мотики, сапи, коси легко переноситься на характеристику як хліборобської праці, так і будь-якої узгодженої і неузгодженої діяльності людини: іти з мотикою на сонце; діяти тихою сапою; втрапила коса на камінь; коси, коса, поки роса; держатися плуга; іти за плугом.
Із землеробством в українців було органічно пов'язане скотарство. Упродовж цілого середньовіччя основною тягловою силою у селян були воли, починаючи з другої половини XIX ст., волів почали замінювати кіньми. Велика кількість фразеологізмів української мови містить у собі слова віл, кінь, упряжка, хомут, ярмо, стійло, пута, що передають особливості догляду за волами та кіньми, використання їх у сільському господарстві. Метафорично осмислений вислів у ярмі ходити означає зазнавати утисків; попасти в хомут – опинитися в скрутному становищі; іти в одній упряжці – діяти спільно; загнати на стійло – примусити коритися; накладати пута – позбавити волі; як віл перед обухом – приречено; як чорний віл у ярмі робити – дуже важко.
Фразеологізми, за якими стоять реалії утримання худоби, догляду за нею, її випасу, виражають суть досить складних суспільних, моральних, оціночних явищ: як з клоччя батіг – поганий; стадо баранів – натовп, юрба; з-під батога – не по своїй волі; пасти задніх – відставати у чомусь; як свині з череди йтимуть – ніколи такого не буде, як на сало годувати – досита, досхочу.
Особливу увагу селяни приділяли розведенню великої рогатої худоби, яка забезпечувала їх молочними та м'ясними продуктами. Невипадково фразеологічний зворот дійна корова означає постійне джерело прибутку, а стійке сполучення слів медові та молочні ріки – повний достаток.
Важливу роль у господарстві східних слов'ян відігравало бджільництво, адже мед не тільки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напій, цінували його за лікувальні якості. Бджіл до купальних свят підгодовували з коритця патокою, розведеною водою, що знайшло відбиток у фразеологізмі липнути, як бджоли до меду. Українські пасічники володіли багатьма способами природного та штучного роїння. Спостереження за поведінкою бджіл відбилися у фразеологічних зворотах як бджіл у вулику; як бджіл по весні; роєм роїтися.
Ще за часів Київської Русі важливу частину господарства становило ремесло.
Велика група фразеологізмів української мови етимологічно пов'язана з найбільш поширеними в Україні ремісничими видами діяльності: ковальство – як ковальський міх дихати; як молотом ударити; кувати залізо, поки гаряче; ткацтво – тонко прясти; як мотовило крутитися; золотарство – позолотити пілюлю; обробка шкіри – не варта шкірка вичинки; в одну шкуру; чоботарство, кравецьке ремесло – пара чобіт на одну ногу; знати і шите і пороте; як на тебе шитий; шитий білими нитками; гончарство – розбити горщик; заглядати в горшки; макітра розуму; столярство – як з молоточка; гострити сокиру; класти зуби на мисник; бондарство – як з бочки говорити; як у бездонну бочку; як обруч на діжці лопнути; як з цебра лити та ін.
Допоміжними заняттями населення з давніх-давен, а в деяких регіонах навіть й основним засобом для існування, були мисливство та рибальство. Велике значення мало рибальство на землях Запорізької Січі. Щороку тут розподіляли риболовецькі й мисливські угіддя між куренями – кидали ляси. Рибальство й мисливство як види народногосподарської діяльності стали основою для творення фразеологізмів на основі спостережень: 1) за поведінкою, зовнішнім виглядом, життям тварин і риб – собачий нюх; мати храп; скалити зуби; як бобер у салі; як риба в воді почувати; як карась ротом глипає; 2) за умовами та досвідом полювання на них – ловити рибу в каламутній воді; впійматися на гачок; знати, де раки зимують; мати пристріляне око; перехоплювати на льоту; вирвати з пазурів; ділити шкуру невбитого ведмедя.
Транспорт та шляхи сполучення мають винятково важливе значення в житті суспільства. Багато фразеологічних одиниць утворилося на основі назв гужового транспорту, який був основним засобом пересування протягом багатьох віків. Один із найдавніших засобів пересування – сани, прототипом яких були волокуші, про що свідчать фразеологізми сідати не в свої сани, не затягнеш волокушами. Найпоширенішим засобом пересування був віз, назва якого збереглась з часів Київської Русі, про що нагадують фразеологізми: як п'яте колесо до воза; пропало, як з воза упало; підвести візка та ін.
Сани й вози були кінські й волові, вони розрізнялися розміром, формою, мали відмінності упряжі, що відбилося у фразеологізмах: закусити вудила; хомут на шиї; попускати віжки; конем не догнати; бути на коні; як волами їхати; закрутилося колесо; вставляти палиці в колеса та ін.
Центром господарського і побутового життя селянства був двір. Уся історія розвитку народної архітектурної творчості свідчить про неабиякий талант її творців, мудрість багатовікового народного досвіду: найдоцільнішими вважалися житла, захищені природою або самою людиною. В Україні всі двори, а також сади були огороджені. Цей досвід знайшов відображення в стійких сполученнях слів: жити тин у тин; як за тином; ні тину, ні двору; ні кола, ні двора; прохідний двір. Огорожа мала в'їзні ворота, переважно з суцільних добре підібраних дощок; вхідні двері – хвіртку; перелаз – підвищений над рівнем землі отвір для проходу людини, утруднений для худоби. Ці особливості народної архітектури залишили у фразеологічному мовленні ряд фразем: як собаці на перелазі; ні в тин, ні в ворота; ні в які ворота не лізе.
В.П. Самойлович, І.Ю. Стельмах, Т.В. Косміна, А.Г. Данилюк в етнографічних дослідженнях, присвячених проблемам українського народного житла, особливо наголошують на тому, що народна архітектура є однією з важливих складових частин матеріальної культури, яка створювалася протягом багатьох століть під впливом різних факторів: історичних, природно-географічних, соціально-економічних. Максимально враховуючи природні умови та економічні можливості забудовників, жителі сучасної України широко використовували наземні житла як зі зрубною конструкцією стін, так і каркасною конструкцією та глинобитними стінами. Для кращого прилягання обмазки її накладали на забиті у стіни дерев'яні кілки – клинці, у XX ст. почали набивати дранку-решетівку. Відстань між стовпами каркасу вертикальним способом (сторчівка, сторч) закладали тонким деревом – тирчами. Найдавніше населення України будувало заглиблені в землю житла – землянки, стіни яких були складені з дерев'яних плах іноді зрубної конструкції, та напівземлянки з дерев'яною обшивкою стін. У ряді районів житло будувалося з природного каменю – ракушняка, солонцю тощо.
Шляхом метафоричного та метонімічного переосмислення вільних сполучень, які відображають давні традиції сільської забудови, виникли фразеологізми: 1) як деревина неотесана; як з-під землі виринути; як з-під землі голос; 2) дати дранки; закладати перший камінь; бити клинці; давати сторчака.
Житлове помешкання в господарському комплексі мало велике значення, адже в ньому зосереджувалося усе життя родини. Загальнопоширеною житловою спорудою в Україні була хата. Велика група фразеологічних одиниць етимологічно пов'язана з уявленням про хату як осередок родинного життя, про моральні основи побудови сім'ї: вертатися до хати; виносити сміття з хати; повна хата; не виходити з хати; не могти й хати перейти; наговорити повну хату; держатися хати; не минати хати та ін.
Внутрішнє планування інтер'єру – одна з найстійкіших етнографічних ознак. Особливості внутрішнього планування українського житла знайшли відбиток у фразеологічних одиницях: танцювати від печі; не з одної печі хліб з'їсти; червоний кут; святий кут; божій кут; вдивитися вікна та ін.
В інтер'єрі старого житла значне місце посідали меблі, які закріплювали назавжди. Лави встановлювалися на стовпчиках, вкопаних у долівку, або на спеціальних виступах у глинобитних стінах. У старому селянському помешканні особливу увагу приділяли скрині, де зберігався посаг та цінний одяг. В інтер'єрі старого селянського житла використовували кераміку – миски, глечики тощо. Особливо популярними з усіх видів керамічного посуду були миски, які стояли рядами на відкритих полицях мисника або намисника. У художньому мовленні використовуються фразеологічні одиниці, утворенні в результаті образного переосмислення елементів інтер'єру селянського житла: ані печі, ані лавки; лягти на лаву; класти зуби на мисник; розбити глек; заглядати в миску; гарбати собі в скриню; порожня скриня та ін.
Одяг як джерело етнічної історії народу, типологізація основних комплексів одягу та генезис окремих його видів стали предметом спеціальних досліджень П.П. Чубинського, Я.Ф. Головацького, О. Воропая, Л. Нідерле, К.І. Матейко.
Ряди фразеологічних сполучень слів утворилися на основі символічної знаковості одягу: полатати жупан; сіра свита; обібрати до сорочки; сорочку останню скинути і віддати; зав'язати хустку; як у віночку та ін. [31].
У фразеологічному багатстві української мови відображено мудрість народу, його історичний досвід, світогляд, систему моралі, своєрідність духовної і матеріальної культури, через це фонд етнофразем українців є індивідуальним і неповторним. Доречно вжиті, фразеологізми етнокультурознавчого змісту впливають на слухача або читача, допомагають виразніше передати думку, надають мові емоційного забарвлення.
Похожие работы
... формується на теренах для суспільного і навіть особистого життя людини, а також в правовій, адміністративно-управлінській та державно-політичній сфері. На їх теренах формується офіційно-діловий стиль. Розділ 2. Аналіз застосування штампів, кліше, стандартів 2.1 Сприйняття газетних стереотипів у історичному аспекті Споживання інформації стало однією з первинних потреб сучасної людини ...
... уваги. 3. Вигуки-заповнювачі пауз. 4. Вигуки-прощання. 5. Вигуки-вибачення. 6. Вигуки-подяка. 7. Окремою групою є висловлення з іллокутивною силою привітання. Розділ ІІІ. Англійські вигуки та їх українські еквіваленти Проф. Бархударов Л. С. визначає переклад як “процес заміни мовленнєвого твору (тексту ) на одній мові мовленнєвим твором (текстом) на іншій мові при збереженні ...
... класи добиралися з однаковим складом і рівнем мовної підготовки учнів. Дослідження проводилося поетапно. На першому етапі (І семестр 2007-2008 рр.) вивчався стан проблеми збагачення мовлення молодших школярів фразеологізмами, різними за структурою та тематикою, в педагогічній теорії та практиці; здійснювався аналіз лінгвістичної літератури з обраної теми, визначалися вихідні позиції дослідження ...
... орфоепічних навичок: про збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу школярів; про удосконалення граматичного ладу дитячого мовлення. 2.2 ДИФЕРЕНЦІЙОВАНА СИСТЕМА ТВОРЧИХ РОБІТ УЧНІВ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ Наше дослідження тривало три роки (2005 – 2008 н. рр.). Проводилося воно базі 2 шкіл (с.Острів та с.Буцневе) у двох трет ...
0 комментариев