Ягайло-Владислав ІІ – засновник князівської династії

1.1 Ягайло-Владислав ІІ – засновник князівської династії

Зі смертю Казимира Великого пересіклась королівська лінія династії П’ястів. Влада в Польщі перейшла до угорського монарха Людовіка, сина Карла Роберта з Анжуйської династії і Ельжбети, дочки Локетика. Зразу ж після коронації Людовік повернувся до Угорщини, повернувши владу в королівстві своїй матері. У Людовіка Угорського, як і в Казимира Великого, не було сина. Турбуючись про майбутнє своїх двох дочок, він направив свої зусилля на те, щоб кожній із них забезпечити корону. В 1374 році були видані Кошицькі привілеї, де в обмін на престол одній з дочок, король приймав на себе ряд зобов’язань. (Див. додаток 4).

Ядвіга, яку з дитинства ретельно готували до ролі монархині, прибула в Польщу восени 1384 року. Гнезненський архієпископ одразу ж коронував її королевою. Спочатку владу взяли в свої руки, заміняючи юну королеву, малопольські феодали. Вони і вирішили, керуючись важливими політичними роздумами, запропонувати руку королеви великому князю Литви Ягайлу (Ягело).

Батько Ягайли, великий литовський князь Ольгерд (правив в Литві з 1345-1377), дотримувався політики „динамічної рівноваги”. Під час свого правління він дражнив як Авіньйон, так і Константинополь. В 1370-х роках видавалося, наче він хоче ступити на православний шлях, щоб заступити Москву як проводиря православних слов’ян. В 1375 році переконав патріарха Константинопольського створити окрему метрополію „Київської Русі та Литви”, на відміну від давнішньої метрополії „Київської і всієї Русі”, яку тоді контролювала Москва.

Ягайло, як і його батько, теж схилився до східного вибору. В 1384 році Юліана Тверська, Ягайлова мати – християнка, уклала тимчасову угоду, за якою Ягайло мав заручитися з московською князівною, а Литва – навернутись до православ’я. Цим планам, напевне, перешкодили татари, що зруйнували Москву і знищили вартість московського союзника. Отже, кості на користь союзу з католицькою Польщею випали цілком випадково. Договори польських ієрархів з великим князем литовським завершились підписанням у серпні 1385 року акта в Креві. В якому говорилось, що Ягело повинен був одружитися з Ядвігою, за це отримував польський престол. Ягайло також дав обіцянку „землі свої - Литви і Русі, приєднати на вічні часи до Польського королівства” і разом з підданими прийняти християнство [2,512]. 12 лютого 1386 року Ягело прибув в Краків, де 15 лютого охрестився, діставши християнське ім’я Владислав. Через 3 дні Ягайло побрався з Ядвігою. 4 березня його було короновано як співкороля Польщі.

Кревська угода проголосила об’єднання держав шляхом інкорпорації Великого князівства Литовського до складу Польського королівства. За цим об’єднанням закріпилася назва унії. Звідси і походить означення Кревської унії. Кревська унія мала характер персонально-династичного об’єднання двох держав. На перешкоді реалізації інкорпорації стало сильно розвинуте в Литві серед князів, панів і бояр почуття незалежності. До незадоволених унією долучилися брати Ягайла – рідний Скіргайло і двоюрідний Вітовт Кейстутович. Конфлікт між Ягайлом і литовською опозицією спритно роздували хрестоносці, прагнучи за всяку ціну розірвати унію. Бажаючи заспокоїти опозицію, Ягайло призначив своїм намісником у Литві Скіргайла і видав у 1387 році привілей для загалу католицьких панів і бояр, згідно з яким вони мали право користуватися тими самими правами, що і шляхта Польського королівства.

Після цього незадоволених у Литві очолив Вітовт. Він зробив спробу здійснити державний переворот. Але йому це не вдалося, і Вітовт у 1390 році втік до Мальборка, де пішов на змову з орденом, давши згоду на передачу останньому Жемайтії взамін за обіцянку підтримати його в боротьбі за литовський трон. Скориставшись цією угодою, тевтонці зайняли Жемайтію. За таких обставин Ягайло, щоб „загасити полум’я”, призначив Вітовта замість Скіргайла намісником Литви. Вітовт одержав титул князя Литви, проте Ягайло зберіг за собою верховну над нею владу як великий князь литовський. Литва повинна була залишитись у тісному державному зв'язку з Польщею.

У 1399 році помирає Ядвіга не залишивши нащадків. Після цього Владислав ІІ Ягайло ще тричі брав шлюб, і тільки останній з них – з дочкою руського князя з Великого князівства Литовського Андрія Гольшанського Софією (Сонькою), укладений 1422 року, приніс йому нащадків – синів Владислава і Казиміра. (Див. додаток 1). Оскільки вони своїм походженням не були пов’язані ні з П’ястами, ні з Анжуйською династією, а отже, не могли з династичних міркувань вважатися наступниками престолу, то перед Ягайло гостро постало питання про успадкування ними королівської влади. Вирішення цього питання залежало головним чином від волі шляхти. Щоб заручитися її згодою, король пішов на видання кількох привілеїв. Вони підтверджували всі раніше здобуті нею права і надавали їй нові. Ці привілеї були видані у Бжесвці Куявському (1425), Єльні (1430) і Кракові (1433). Нове, що містилося в них, зводилося загалом, по-перше, до проголошення особистої недоторканості будь-кого з шляхти; проголошувалося, що король не може нікого з неї ув’язнити і карати без попереднього судового вироку; по-друге – до обіцянки короля поширити права польської шляхти на шляхту Куявії, Добжинської землі і руські землі в складі корони. Отримавши згадані привілеї, шляхта визнала права синів Ягайла на престол, за умови дотримання ними батькових зобов’язань. З наданням Краківського привілею 1433 року династичну проблему було надовго знято з порядку денного політичного розвитку Польської держави.

Отже, Ягайло Владислав ІІ був засновником династії Ягелонів, він був першим з литовської князівської династії Гедиміновичів, носивших титул також і королів Польщі. Заснована ним династія правила до 1572 року в Польщі, до 1526 року в Угорщині і Чехії. Обрання його на польський престол сприяло підписанню Кревської унії, яка мала велике значення в історії двох держав Польщі і Литви.