БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ ОЛЕКСАНДРА II

3. БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ ОЛЕКСАНДРА II

Відміна кріпацтва в Росії викликала необхідність проведення і інших буржуазних реформ - в області місцевого управління, суду, освіти, фінансів, у військовій справі.

Січня 1864 року було видано "Положення про губернські і повіти земські установи", що вводило бессословні виборні органи місцевого самоврядування - земства. Вони обиралися всіма станами на трьохлітній термін і складалися з розпорядливих органів (земських зборів повітів і губернських) і старанних (земських управ повітів і губернських).

Земства несли відповідальність за народну освіту, за народне здоров'я, за своєчасні поставки продовольства, за якість доріг, за страхування, за ветеринарну допомогу і інше.

Все це вимагає великих засобів, тому земствам було дозволене вводити нові податки, обкладати населення повинностями, утворювати земські капітали. При своєму повному розвитку земська діяльність повинна була охопити всі сторони місцевого життя. Нові форми місцевого самоврядування не тільки зробили його всесословним, але і розширили круг його повноважень. Самоврядування отримало таке широке розповсюдження, що багато ким зрозуміло, як перехід до представницького образу правління, тому з боку уряду незабаром стало помітне прагнення утримати діяльність земств на місцевому рівні, і не дозволяти спілкуватися між собой- 12 земським корпораціям.

6 червня 1870 року було видано "Городове положення", по якому в 509 містах вводилося виборне самоврядування - міські думи, обирані на чотири роки. Міська дума обирала свій постійно діючий виконавський орган - міську управу, що складалася з міського голови і декількох членів. Міський голова був одночасно головою і міської думи і міської управи. Право обирати і бути вибраним в міську думу мали право тільки жителі, що володіють майновим цензом (переважно власники будинків, торговельно-промислових закладів, банків - одним словом торговельно-промислова буржуазія).

Таким чином, основна маса міського населення була усунена від участі в міському самоврядуванні. Компетенція міського самоврядування була обмежена рішенням чисто господарських питань (впорядкування міст, пристрій базарів і т.п.).

Одночасно із земською реформою, була підготовлена і судова. Зі всіх реформ того часу вона була самою послідовною і однієї з найзначніших. Судові статути 20 листопаду 1864 року вводили бессословний, голосний суд з участю засідателів присяг, адвокатурою і змагальністю сторін. Засідателі присяг, що беруть участь в судовому процесі встановлювали лише винність або невинність підсудного, мірі покарання ж визначали самі судді. Рішення, прийняті судом на участь засідателів присяг зважали остаточними, в осоружному випадку могли бути оскаржений в судовій палаті. Рішення окружних судів, в яких брали участь, засідателі присяг могли бути оскаржений лише в тому випадку, якщо було вчинено порушення законного порядку судочинства. Апеляції на ці рішення розглядав Сенат.

Для розбору дрібної провини і цивільних справ з позовом до 500 рублів в повітах і містах вводився світовий суд із спрощеним судочинством. Склад світових суддів обирався на земських зборах повітів.

Судові статути 1864 року вводили інститут "повірених присяг" адвокатуру, а також інститут судових слідчих. Голови і члени окружних судів і судових палат, повірені присяг, їх помічники і судові слідчі повинні були мати вищу юридичну освіту. Голови і члени окружних судів і судових палат затверджувалися імператором, а світові судді - Сенатом. Після цього вони не могли бути звільнений або усунений від посади на якийсь час, а лише у випадку здійснення якого-небудь кримінального злочину, але і тоді рішення про усунення з посади виносив суд. Таким чином, закон вводив важливий принцип незмінності суддів.

В 1861-1874 роках була проведена серія військових реформ.

В 1874 році був виданий статут про загальну військову повинність, який в корені змінив порядок поповнення військ. При Петрові Великому всі стани притягувалися до військової служби. По законах ХVIII століття дворянство було поступове звільнено від військової повинності, і рекрутчина стала долею не просто низьких верств населення, але найбідніших з них, оскільки ті, хто побагатше могли відкупитися, найнявши за себе рекрута. Така форма військової повинності лягла тяжким тягарем на плечі бідних верств населення, тому що термін служби у той час був 25 років, тобто годувальники, йдучи з будинку, покидали його практично на все життя, селянські господарства розорялися зі всіма витікаючими звідси наслідками.

По новому закону, закликаються всі молоді люди, 21- 14 роки, що досягли, але уряд щороку визначає необхідне число новобранців, і по долі бере з призовників тільки це число (звичайно на службу закликалося не більше 20-25% призовників) . Заклику не підлягали єдиний син у батьків, єдиний годувальник в сім'ї, а також якщо старший брат призовника відбуває або відбув службу. Узяті на службу числяться в ній: в сухопутних військах 15 років: 6 років в строю і 9 років в запасі, у флоті - 7 років дійсної служби і 3 року в запасі. Для тих, що отримали початкову освіту термін дійсної служби скорочується до 4-х літ, що закінчили міську школу - до 3-х літ, гімназію - до півтора років, а мали вищу освіту - до півроку.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що нова система припускала не тільки військове навчання солдатів, але в той же час проводився ряд заходів з метою освіти (особливо це помітно під час управління військовим міністерством графом Д. А. Мілютіним).

Військові витрати, викликані Східною війною, а також викупна операція, затіяна в цей час примусило уряд вийти з рамок бюджету. Уряд брав кредити за межею, вдавалося до внутрішніх позик, випускало кредитні квитки. Все це привело до тому, що встала реальна проблема впорядковування державного господарства.

Для збільшення державних доходів був прийнятий ряд заходів, одна з яких - відміна винних відкупів.

При Катерині II приватні особи "відкуповували" право продажу вина в певному окрузі за деяку суму. По новому порядку вино могло продавати будь-яку особу, але все вино, що поступало в продаж обкладалося "акцизом" (податком на користь держави). Таким же акцизом була обкладена сіль, цукор, тютюн. Були збільшені деякі митні збори. Головним же засобом підняти економічну потужність країни вважалося споруда сіті залізниць. У зв'язку з нею іноземна відпустка виросла в 10 разів, і майже також збільшилося ввезення товарів до Росії. Число торгових і промислових підприємств помітно збільшилося, а також число фабрик і заводів. З'явилися кредитні установи - банки, на чолі яких стояв Державний банк (1860 рік).

Росія почала втрачати характер патріархальної землевласницької держави. Звільнений від кріпосної залежності і інших утруднень народна праця знаходила собі застосування в різних галузях промисловості, створених новими умовами суспільного життя.

Ще на початку свого царювання Олександр II відмінив деякі сором'язливі заходи відносно учбових закладів, прийнятих імператором Миколою I. Викладання в університетах отримало більше свободи, вони стали доступні для вільних слухачів, як чоловіків, так і жінок. Проте новизна положення привела в 1861 році до деякого безладдя, після чого свободу університетів довелося дещо обмежити. В 1863 році був виданий статут, згідно якому професорська корпорація отримала самоврядування.

Студенти ж не отримали права впливати яким-небудь чином на порядок в університеті, що було приводом для частого "студентського безладдя". Під впливом таких настроїв граф Д. А. Толстой вирішив здійснити реформу середньої школи. На початку царювання імператора (при міністрі А. В. Головіне) доступ в гімназії був відкритий для дітей всіх станів. Гімназії ж були двох типів: класичні, з вивченням стародавніх мов і реальні, відповідно без них, але з пре - 16 володінням природознавства. Граф Товстої, підтримуваний М. Н. Катковим, в 1871 році склав новий статут гімназії, схвалений государем. Класична гімназія була зроблена єдиним типом загальноосвітньої і всесословной середньої школи, випускники якої мали право вступу до університету. Реальні гімназії замінили "реальними училищами"; мета їх була в тому, щоб давати утворення людям всіх станів, але пристосоване до практичних потреб і до придбання практичних пізнань. Цією реформою було створено повне переважання класичної школи. Але граф Товстої упустив з вигляду декілька моментів, а саме: через відсутність достатньої кількості викладачів латині і грецької мови, довелося виписувати фахівців з-за кордону. Природно, їх викладання не подобалося студентам, оскільки перші не знали ні російської мови, ні російської літератури.

Таким чином, не дивлячись на те, що реформа графа Товстого мала в основі правильну ідею про значення класицизму, вона не увійшла до вдач нашого суспільства.

Одночасно з реформою чоловічої середньої школи, реформувалася і жіноча. До правління Олександра II існували тільки інститути і приватні пансіони, в яких навчалися в основному дворянки. З кінця 50-х з'являються жіночі гімназії для всіх станів. Паралельно стали відкриватися жіночі єпархіальні училища.

Через деякий час успішно дозволилося питання про вищу жіночу освіту. Також були зроблені великі успіхи в плані початкової або народної освіти.

Але, не дивлячись на зусилля, народна письменність в епоху реформ стояла ще на низькому рівні.

ВИСНОВОК

Наслідки реформ Олександра II.

Отже, ми розглянули основні перетворення і реформи, проведені Олександром II. Основна реформа його царювання звільнення селян - в корені змінила порядок, що існував до цього, і спричинила за собою всю решту реформ.

З відміною кріпацтва "воскреснула" торговельно-промислова діяльність, в міста хлинув потік робочих рук, відкрилися нові сфери для підприємництва. Між містами і повітами відновилися минулі зв'язки і створилися нові.

Падіння кріпосної залежності, вирівнювання всіх перед судом, створення нових ліберальних форм суспільного життя привели до свободи особи. А відчуття цієї свободи збудило бажання розвинути її. Створювалися мрії про встановлення нових форм сімейного і суспільного життя.

Мені хотілося б закінчити словами А.А. Кизеветтера про правління Олександра II: "Якщо мистецтво правити полягає в умінні, вірно, визначати наспілі потреби епохи, відкривати вільний вихід що таїться в суспільстві життєздатним і плідним прагненням, з висоти неупередженості утихомирити взаємно ворожі партії силою розумних угод, - то не можна не визнати, що імператор Олександр Николаєвіч, вірно, зрозумів єство свого покликання в достопам'ятні 1855-1861 роки свого царювання. "