Навигация
Життєвий шлях Михайла Драгоманова
68313
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Життєвий шлях Михайла Драгоманова
2.1 Формування світогляду та освіта
Народився Михайло Петрович Драгоманов 30 (18 за ст. ст.) вересня 1841 р. у м. Гадяч на Полтавщині в родині дрібномаєтних дворян. Особистість Михайла формувалася серед простого люду, який оточував його змалечку. Ще з дитячих літ у хлопчика зародилась любов до України, до свого народу. Вона з’явилася, насамперед, під впливом розповідей батьків і близьких про своїх славних предків, які відзначались глибокою патріотичністю, демократизмом і самостійністю у мисленні та діях. Серед них був і виходець з Греції, що брав активну участь у міжнародних зв’язках уряду Богдана Хмельницького з іноземними державами як перекладач. За сімейними переказами він і започаткував рід українських Драгоманів. Його представники займали помітне місце серед козацької старшини Гетьманщини, мали свої маєтки, а пізніше отримали дворянське звання. Родина Драгоманових пишалася своїм походженням з козацької старшини, незалежністю і навіть вільнодумством. Один із дядьків Михайла, Яків Драгоманов, брав участь у декабристському повстанні. Батько ж закінчив привілейоване училище правознавства у Петербурзі, згодом з невідомих причин перебрався до провінційного Гадяча. Серед місцевих жителів він зажив репутації небагатого, але совістного і справедливого чоловіка. Петро Драгоманов добре ставився до селян, був визнаним на Полтавщині захисником усіх скривджених у їх домаганням через суди справедливості. Він учив сина набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного краю. “Я надто зобов’язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з якими у мене не було морального розладу і боротьби...” [29; с. 137] – згадував пізніше Михайло Петрович. В родині Драгоманових панували демократичні настрої і широке зацікавлення українською старовиною, історією та літературою.
Спочатку Михайло навчався у нічим не примітивному Гадяцькому повітовому училищі (1849-1853 рр.), де з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом. Продовжував своє навчання у Полтавській гімназії (1853-1859 рр.) з її рутинними порядками. Це були часи накопичення знань, розширення поля інтересів, захоплення новітніми політичними течіями. Він вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Його сестра Ольга (майбутня письменниця Олена Пілка, мати Лесі Українки) згадувала, що “книжок... Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкіл пізніших часів... здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі... як Шлоссер, Маколей, Прескотт, Гізо” [29; с. 137].
Саме в гімназії Драгоманов почав серйозне знайомство з історичними працями М. Карамзіна, Д. Бантиша-Каменського, Ф.К. Шлоссера, В.Г. Прескотта, Т.Б. Маколея, Ф.П.Г. Гізо, зачитувався “Отечественными записками”, “Современником”, фундаментально опановував іноземні мови, зокрема латинь. По смерті царя Миколи І полтавські гімназисти почали випускати рукописний часопис, редактором якого був М. Драгоманов [12; с. 607].
Самостійність юнака, внутрішня задерикуватість і несхильність до показної поштивості завдавали йому чимало проблем. За незалежні погляди М.Драгоманова виключили з останнього класу без права вступу до будь-якого іншого навчального закладу. Але завдяки заступництву вчителя історії О.І.Строніна перед попечителем Київського учбового округу Миколою Івановичем Пироговим хлопцю було дозволено скласти іспити екстерном.
Восени 1859 року Михайло вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Напередодні реформи 1861 року в російському суспільстві витали ліберальні та революційні ідеї. Незважаючи на те, що Київ як адміністративний центр Південно-західного краю був досить провінційним містом, і тут відчувалося невдоволення суспільним становищем: серед студентів університету формувалися гуртки польського національно-патріотичного спрямування, поширювалось демократичні ідеї в дусі "Современника”, поступово вироблялася програма української національно-культурної праці. Саме з-поміж студентів-шістдесятників вийшли майбутні автори першого українського літературно-політичного журналу “Основа”, члени “Київської громади”, фундатори Південно-західного відділу Російського географічного товариства тощо. Щоправда, Михайло в ту пору мало цікавився політикою. Можна сказати, що девіз його педагога О.Строніна – якомога більше працювати над самоосвітою, в особі М.Драгоманова знайшов вдячний відгук. У Київському університеті у Михайла з’являються значно ширші і більші можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше і живіше знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувались у неспокійному студентському середовищі.
М.Драгоманов намагався встигати й органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхнули розбуджені загальною ситуацією політичні настрої. Дуже важливим у становленні М.Драгоманова як політичного і громадського діяча був його виступ над труною Тараса Шевченко в Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: “Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець” – виявилися пророчими [29; с. 138].
З духовним всесвітом Кобзаря Драгоманова єднала свята мрія про незалежність України, так само, як і нищівна критика цієї мрії і ворогами, і уявними друзями.
Будучи студентом юнак викладав у недільній школі на Подолі, а після її закриття – в Тимчасовій педагогічній школі. За роки навчання на історико-філологічному факультеті Драгоманов добре навчився самостійної дослідницької праці, і це не могло не впасти в око професорові загальної історії В.Шульгіну. щоправда, його пропозицію залишити М.Драгоманова на кафедрі до отримання професорського звання було взято до уваги лише пізніше. Навесні 1863 року Михайло закінчує університет і йде вчителювати до другої Київської гімназії. Тоді ж була розпочата праця над підготовкою дисертації “Імператор Тиберій”, яка була захищена 1864 року. З цього часу Драгоманов обіймає посаду приват-доцента кафедри античної історії Київського університету, де читає лекції з всесвітньої історії.
Того самого року Михайло знайшов своє сімейне щастя. Він одружився з актрисою Людмилою Михайлівною Кучинською, яка все життя була його вірною помічницею і берегинею родинного вогнища.
Похожие работы
... р.), що об'єднав галицьких та буковинських українців з наддніпрянцями. У віснику плідно працювали такі світочі науки і літератури, як І.Франко, В.Гнатюк. О.Маковей. Ім'я Михайла Грушевського як визначного історика України, активного громадсько-політичного діяча з кожним роком ставало все популярнішим. У Львові він тісно співробітничав з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Володимиром Гнатюком, ...
... ією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, нова манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від ...
... , воно (держава) мусить мати господаря. Розуміючи усі недоліки монархій (перед його очима стояло беззаконня і свавілля царського самодержавства), Липинський хотів бачити в Україні втілення ідеальної монархії — гетьманату. В історії українського народу Липинський вирізняє два періоди під час правління гетьмана Богдана Хмельницького, коли виникла можливість появи спадкоємного гетьманства. Виборне ...
... у конкретну історичну епоху. Отже, згідно з концепцією Бугайко Т.Ф., естетично сприйняти літературний образ – значить сприйняти його в усій повноті й багатогранності. Таким чином, естетичному вихованню учнів засобами літератури у педагогічній концепції Бугайко Т.Ф. надається особлива увага. У її методичній системі не тільки проголошуються певні принципи, а вказуються і конкретні методи їх реалі ...
0 комментариев