Навигация
Фольклористичний напрям у творчості вченого
68313
знаков
0
таблиц
0
изображений
3.3 Фольклористичний напрям у творчості вченого
З кінця 60-х років М. Драгоманов починає займатись фольклором і спостереженнями над сучасною українською літературою. Разом з В. Антоновичем Драгоманов видає в 1863 році “Исторические песни малорусского народа”. Вчений постійно підкреслював пріоритет В. Антоновича в написанні вище згаданої праці, яка й досі є окрасою української фольклористики.
Проте аналіз його фундаментальної статті “Малороссия в ее словесности” показує що багатьма своїми концептуальними положеннями вона передує “Историческим песням малорусского народа” і показує значний вклад М.Драгоманова. Тут послідовно проводиться думка про Україну як перехідний місто між Південно-Східною Європою і Росією, про безперевність культурно-освтніх взаємин українських земель з іншими слов’янськими та різнонаціональними духовно-культурними осередками. Драгоманов і далі готує та видає збірки “Малорусские народные предания и рассказы” (К., 1876), “Нові українські пісні про громадські справи” (1754-1880) (Женева, 1881), “Політичні пісні українського народу XVIII-ХІХ ст. з увагами” (Женева, 1883, т.1; 1885. т.2).
Проживаючи в Болгарії, Михайло Драгоманов окрім науково-дослідницької та педагогічної діяльності займався ще й фольклористичною. Маючи на меті зробити опис та історико-літературне тлумачення релігійних оповідань, переважно болгарських, вмістив у французькому часописі “Melusine” примітки до перекладів оповідань з цієї теми. До речі сам переклад належить його дружині Л. Драгомановій. Пізніше, починаючи з 1889 року ця робота Драгоманових стала частково основною в подальших дослідження вченого на сторінках болгарського збірника “Збірка фольклору, науки та літератури”. У своїх фольклористичних працях, посилаючись на досвід вчених-фахівців, Драгоманов доводить, що далекі одні від одних люди, їх духовне життя мають загальні проблеми і способи їх розв’язання. Тому в усній народній творчості (казках, легендах, піснях і анекдотах) в різних етносів є багато спільного.
1889 р. у “Збірнику фольклору, науки та літератури” була надрукована стаття М. Драгоманова “Слов’янські оповідання про пожертвування власної дитини”, де подано загальну характеристику словесності, її виникнення, розвитку і суспільної ролі.
Михайло Петрович зробив спробу систематизувати органічний зв’язок легенд, показати ідеї зближення і об’єднання цих творів у різних народів.
Також у “Збірнику фольклору, науки та літератури” була опублікована легенда “Слов’янське оповідання про народини Костянтина Великого”. Своєрідні трактування, прагнення до точності характеристик, невеликі відступи від звичайної інтерпретації дозволяють М. Драгоманову зберегти стиль невимушеної наукової розповіді при характеристиці цієї біблійної легенди. Найбільшою глибиною аналізу відзначається праця вченого “Слов’янські переробки Едіпової історії”, в якій перед читачем розгортається широка панорама улюблених біблійних релігійний сюжетів. Драгоманов хотів простежити точки зіткнення між народами, їх легендами, піснями тощо.
Фольклористична діяльність Михайла Драгоманова була своєрідним показником політичних, громадських орієнтацій народу, відповідності тих чи інших соціальних проектів. Погляди на волю і неволю, сімейні й майнові взаємини, на товариські спілки, на всю сферу діяльності людини, які у західноєвропейських країнах були закріплені у конституційних деклараціях, в практиці українського селянства фіксувалось передусім у фольклорі. Простежуючи зв’язок вірувань, переказів свого народу з аналогічними віруваннями, переказами інших народів, вчений обґрунтував загальнолюдський, загальноцивілізаційний характер багатьох таких уявлень, зрощеність історії одного народу в багатьох моментах з минулим, особливо культурним минулим, своїх близьких і далеких сусідів. Фольклористична спадщина ще раз підтвердила наскільки різнобічною і талановитою людиною був Михайло Драгоманов.
Висновки
Михайло Петрович Драгоманов був видатною, складною і суперечливою постаттю. Людина європейської освіти і широких демократичних поглядів, публіцист та історик, філософ і етнограф, літературознавець і фольклорист, громадський діяч – ось грані цієї обдарованої особистості. Громадська діяльність і творча спадщина вченого забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної і правової думки не тільки в Україні. Його можна назвати творцем своєрідної конституціоналістичної теорії, палким прихильником збагачення вітчизняної політики й права цінностями світового досвіду. М.Драгоманова можна вважати засновником національної політології, істориком політичних вчень. Саме він створив нарисні праці про розвиток політичних ідей у країнах Західної Європи, всебічно розглянувши теорію освіченого абсолютизму, лібералізму, і, запозичивши ряд основних прогресивних положень із декількох напрямків, подав концентроване обґрунтування своєї конституційно-правової доктрини.
Іван Крип’якевич вважав Драгоманова провідним українським етнографом. І мав рацію, хоча пріоритетною цариною наукових уподобань Михайла Драгоманова була українська етнографія і фольклористика. Він є фундатором вільної української преси й політичної публіцистики другої половини минулого століття, і саме він, чи не найбільше зробив для закладання на Україні початків українського партійно-політичного руху на європейських засадах. Але, насамперед, у Драгоманова є чимало цінного в розумінні природи й витоків національного питання на Україні, перспективних спроб сформулювати програму мирного поступового розвитку всіх етносів, що знайшли свою історичну долю на спільній з українцями землі.
У своїй більш як тридцятирічній науково-публіцистичній діяльності М.Драгоманов часто звертався до проблем національних громад на Україні. При цьому він використовував наукові здобутки історії та етнографії, збагачував їх власними знахідками й досвідом Європи й Північної Америки.
Сила історичного методу М. Драгоманова втому, що вчений і публіцист умів органічно сприймати в єдності конкретного історичного процесу загальне і осібне, національне і вселюдське, індивідуальне й суспільне у їх найтіснішому взаємозв’язку.
Михайло Драгоманов жваво цікавився релігійним життям в Україні. Його думки щодо розбудови української церкви не втратили актуальності й тепер.
Роль М. Драгоманова у розвитку історичної науки визначається його величезною спадщиною, методом досліджень (згадати хоча б те, що вчений використовував фольклорний матеріал як джерело вивчення історії громадських ідей в Україні), надзвичайно активною і різнобічною суспільно-політичною діяльністю, яка залишається взірцем служіння Україні, а сам він належить до тих, хто стали славою української землі.
Ми дуже шануємо Михайла Драгоманова, але мало знаємо і ще менше розуміємо. Для багатьох своїх сучасників та й для потомків – Драгоманов залишався великою загадкою. Але ми повинні пам’ятати про його надзвичайний внесок в нашу науку і культуру, досліджувати його об’ємний доробок. І якщо розвиток нашої національної науки піде вперед, я вважаю, що нам вдасться розкрити всі загадки цієї небуденної і величної та водночас дуже суперечливої постаті, яка вклала в українське суспільне життя минулого століття стільки бурхливої пристрасті і творчого ферменту, що після Драгоманова український народ, врешті, почав виходити на шлях розвитку новітньої нації. Адже своїми працями, думками та ідеями М. Драгоманов спричинив перелам у поглядах та світогляді українців. За словами Івана Франка, він – “великий прапор з багатьма китицями ідей та думок”, а сума тих думок і заповітів не втратила свого значення й нині.
Список використаних джерел і літератури
1. Бартошко С. Інститут фіскалів або доноси в долі М. Драгоманова // Рідна школа. – 1995. - № 6. – с. 9-10.
2. Бартошко С. Михайло Драгоманов – дослідник біблійних легенд // Рідна школа. –1997. - № 1. – с. 10-12.
3. Бондарук Т. Михайло Драгоманов і українська національна справа // Вісник АН України. –1993. - № 4. – с. 27-30.
4. Борисенко В. Михайло Драгоманов як історик // Пам’ять століть. – 2003. - № 5. – с. 15-18.
5. Верба І. Рання праця О. Оглоблина про М.Драгоманова // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. – с. 56-62.
6. Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довідник/В.І. Гусєв (кер.авт.кол.), В.П. Дрожжин, Ю.О. Калінцев та ін. – К.: Вища школа, 2002. – с. 320-323.
7. Висоцький А. Проблема національного виховання засобами української мови у світоглядній концепції М. Драгоманова // Пам’ять століть. – 2003. - № 5. – с. 19-21.
8. Гаєвська Л. Концепція національного відродження в історіософії М.Драгоманова // Радуга. – 1992. - № 3-4. – с. 111-118.
9. Дашкевич Я. Учений. Політик, публіцист: про М. Драгоманова // Слово і час. – 1991. № 10. – с. 3-6.
10. Денисенко А. Епоха в українському житті (місце М.П. Драгоманова в розвитку історичної науки) // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. – с. 47-50.
11. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х томах. – К.: Наукова думка, 1970. – Т.2. – с. 362-367.
12. Драгоманов М.П. "Вибране…мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні". – К. – 1970. – с. 605-618.
13. Іванова Л.Г. Драгоманов і історія України // Український історичний журнал. – 1991. - № 9. – с. 127-130.
14. Іванченко Г. Драгоманов: Україна і Європа // Вісник АН України. – 1993. - № 4. – с. 30-36.
15. Круглашов А. Боротьба з месіанськими міфами Російської імперії // Нова політика. – 2001. - № 4. – с. 45-50.
16. Круглашов А.М. Держава, нація, людина (Михайло Драгоманов про національний розвиток України) // Вісник АН України. – 1992. - № 2. – с. 22-33.
17. Ласло-Куцюк М. Передбачення через століття (Деякі ідеї М.Драгоманова) // Дзвін. – 1997. - № 10. – с. 119-124.
18. Матвієнко А.А. Драгоманов і Україна // Український історичний журнал. – 2000. - № 2. – с. 112-117.
19. Мишанич С. Фольклористична спадщина видатного українського вченого (до 150-ліття від дня народження М. Драгоманова) // Народна творчість і етнографія. – 1991. - № 4. – с. 3-12.
20. Попович М. Драгоманов і ми // Наука і суспільство. – 1991. - № 8. – с. 12-15.
21. Провідники духовності в Україні: Довідник / за ред. І.Ф. Кураса. – К.: Вища школа, 2003. – с. 40-41.
22. Солдатенко В., Левенець Ю. Один проти всіх. (М. Драгоманов) // Віче. – 1995. - № 7. – с. 121-141.
23. 100 видатних українців. – К.: Видавництво Арій, 2006. – с. 217-222.
24. Терзійська Л. Професор Михайло Драгоманов // Пам'ять століть. – 2003. - № 5. – с. 42-45.
25. Тучапський П.Л. Роль Драгоманова в суспільному русі Росії і України // Філософська і соціальна думка. – 1991. - № 9. – с. 131-151.
26. Федченко П. Апостол правди і науки // Пам'ять століть. – 1996. - № 2. – с. 15-20.
27. Федченко П. Мислитель, публіцист, борець: До 150-річчя від дня народження М.П. Драгоманова // Політика і час. – 1991. - № 13. – с. 68-74.
28. Чернихівський Г.І. Українські літописи XVII-XVIII ст. у творчій спадщині М. Драгоманова // Український історичний журнал. – 1993. - № 3. – с. 38-42.
29. Шаров І.Ф. 100 видатних імен України. – К.: "Альтернатива", 1999. – с. 137-142.
Похожие работы
... р.), що об'єднав галицьких та буковинських українців з наддніпрянцями. У віснику плідно працювали такі світочі науки і літератури, як І.Франко, В.Гнатюк. О.Маковей. Ім'я Михайла Грушевського як визначного історика України, активного громадсько-політичного діяча з кожним роком ставало все популярнішим. У Львові він тісно співробітничав з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Володимиром Гнатюком, ...
... ією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, нова манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від ...
... , воно (держава) мусить мати господаря. Розуміючи усі недоліки монархій (перед його очима стояло беззаконня і свавілля царського самодержавства), Липинський хотів бачити в Україні втілення ідеальної монархії — гетьманату. В історії українського народу Липинський вирізняє два періоди під час правління гетьмана Богдана Хмельницького, коли виникла можливість появи спадкоємного гетьманства. Виборне ...
... у конкретну історичну епоху. Отже, згідно з концепцією Бугайко Т.Ф., естетично сприйняти літературний образ – значить сприйняти його в усій повноті й багатогранності. Таким чином, естетичному вихованню учнів засобами літератури у педагогічній концепції Бугайко Т.Ф. надається особлива увага. У її методичній системі не тільки проголошуються певні принципи, а вказуються і конкретні методи їх реалі ...
0 комментариев