Еволюція общинно-родової організації первісних людей

4. Еволюція общинно-родової організації первісних людей.

В умовах шлюбної замкненості великих общин та формування їх самобутніх культурно-господарських комплексів відбувалося утворення етнокультурних спільнот. Основною етнічною одиницею ставало плем'я (група общин). Обмін, ослаблення воєнних конфліктів, спільність проведення ритуалів — фактори етнічної консолідації. Для Передньої Азії та Східної Європи головною подією стала поява індоєвропейської сім'ї мов. Більшість дослідників вважають, що саме з культурою лінійно стрічкової кераміки слід пов'язувати виникнення в Східній та Центральній Європі племінної соціальної організації. Для неї було характерне:

— існування общини рільничо-скотарського типу, яку утворювали 60—100 осіб, що проживали в поселенні;

— наявність господарського району в радіусі 5км навколо поселення. Цей район перебував у колективній общинній власності.

Нові імпульси із зони Передньої Азії на Балканський півострів сприяли появі на ґрунті старих традицій розписної кераміки нових культур. У V тис. до н. є. тут формуються своєрідні культури Сескло (Фессалія), Вінча (Балкани і Карпатський басейн), Караново Ш-Весели-ново (Фракія). З появою металів цей регіон вступає в енеолітичну добу.

На території Молдови та України складається на початку IV тис. до н. є. трипільсько-кукутенськаіаторико-культурна спільність. Для неї характерні орне рільництво із застосуванням волів, використання тяглового транспорту (волокуші). Мідь і золото носії культури використовували для виготовлення прикрас, а мідь — для виготовлення сокир та тесел. На деяких сокирах трипільців знайдено сліди зварювання при температурі 350—400°.

Ткацтво, виготовлення шкіряних виробів, кераміка піднеслися з рівня домашнього промислу до рівня таких ремесел, як металургія та металообробка. Обмін та мінова торгівля стали широкомасштабними і привели до соціальної диференціації суспільства. Більшість дослідників зазначають, що за рівнем розвитку трипільська культура випереджала всі інші райони Європи. Тут з'являються регіональні центри, а площа поселень та кількість населення різко зростють. У розвинутому Трипіллі середня площа поселення становить 25—60 га.

Важливим напрямком розвитку скотарства було одомашнення нових видів тварин. Дослідники вважають, що ареал приручення коней можна пов'язувати з територією України. На поселенні Дереївка знайдено рештки кісток з явними ознаками одомашнення. Час знахідок (IV тис. до н. є.) дозволяє говорити, що в райони Передньої Азії кінь потрапив з північно-причорноморських степів. Наявність великої рогатої худоби та коней дала змогу приступити до вирішення проблем тяглової сили та транспорту.

Справжній переворот розпочався з появою колеса. До останніх часів батьківщиною колеса вважались Пе­редня Азія та Месопотамія. Але знахідки глиняних моделей коліс у карпато-дунайському ареалі (V — середина IV тис. до н. є.) змушують змінити цю схему. Тепер прийнято вважати, що поширення різних видів колісного транспорту пов'язане з енеолітичними поселеннями Пів-денно-Східної Європи (вони відомі тут з IV тис. до н. є.).

Треба відзначити також появу племен, які здійснювали регулярні міграції, пов'язані з випасом худоби. Вони могли займатися рільництвом, але головну роль у господарстві відігравав обмін худоби та продуктів скотарства на продукти рільництва. Таким чином виник новий тип господарства — кочове скотарство. Ареалом формування кочового скотарства в Європі стали каспійсько-чорноморські степи. Рушійною силою цих процесів, можливо, була зміна вологості клімату регіону. Але виникнення кочового способу життя не слід абсолютизувати: нові скотарські спільноти жваво контактували з племенами, які спеціалізувалися в орному рільництві або металургійному виробництві. Поруч із суспільними комплексами господарства відтворення мешкали племена, які продовжували жити з полювання, рибальства та збиральництва. Вони також продовжували вдосконалювати свою соціальну структуру, оскільки контакти із сусідами стимулювали в них розвиток соціальної організації.

На ґрунті контактів відбувається стрімкий поступ ремісничого виробництва. В Європі його осередком був Балкано-Карпатський металургійний центр, який виник у VI тис. до н. є. і дав імпульс до розвинутої металургії трипільської культури (схід). Найбільш давнє виробництво металу локалізовано на території Болгарії та Югославії. Вироби виготовлялися переважно з міді, лише у другій чверті IV тис. до н. є. з'являються речі з бронзи. З другої половини IV тис. до н. є. почав діяти власний трипільський центр металообробки, хоча сировина надходила туди з Балкан. Слід вказати на відносну кількість металевих речей. Центральна Європа в цей час у цілому давала лише до 16,5 т міді в рік. Тому тривалий час вироби з міді вважались предметами розкоші,' з неї виготовляли лише зброю та ритуальні предмети. Проте III тис. до н. є. стало для Центральної та Східної Європи часом помітних змін. Саме тоді відбувався складний процес заміни енеолітичних культур культурами бронзового віку, який асоціюється у дослідників з про-1 цесами етногенезу народів Європи.