Китайська стіна, шовковий шлях та їх історичне значення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТИЕТ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

РЕФЕРАТ

на тему:

„Китайська стіна, шовковий шлях та їх історичне значення”

Зміст

Вступ

1.   Китайська держава і набіги кочівників

2.   Ідея створення Китайської стіни

3.   Найдовше спорудження на Землі

4.   Занепад Піднебесної країни

5.   Шовковий шлях та його значення

Висновок

Вступ

Зображення Китайської стіни, відомі кожному з дитинства, створюють не зовсім правильну картину. Вони усі відносяться до найбільш пізньої її ділянки, неподалік від Пекіна, де стіна добре збереглася або спеціально підреставрована для екскурсантів. Зовсім не так виглядають самі древні частини стіни, зведені приблизно в IV-III століттях до н.е. У більшості випадків вони являють собою розташовані поблизу перевалів і основних доріг окремо стоячі земляні вали, що були побудовані губернаторами і князями окремих китайських провінцій з метою захисту своїх володінь від набігів кочівників.

Ці зміцнення досягали часом значної довжини – тяглася на десятки кілометрів. І лише через сотні років була почата спроба об'єднати їх в одне безперервне спорудження. Але єдиної лінії зі стіни так і не вийшло. Вона придбала складну гіллясту форму, а в деяких місцях на невеликому видаленні від основної будівлі паралельно їй проходили інші окремо побудовані стіни. І коли говорять про Велику Китайську стіну, то, найчастіше, мають на увазі саме цю, саму пізню, закінчену в середині XVI століття Зовнішню Китайську стіну, що дійсно тягнеться безупинно.

Для того щоб усвідомити причини виникнення настільки незвичайного будівельного комплексу, доведеться зробити короткий екскурс в історію Китайської держави.

1. Китайська держава і набіги кочівників

У стародавності й у середні віки степи і пустелі Північного і Західного Китаю були населені непокірливими кочівниками. У періоди посилення Китайської імперії її війська захоплювали і тимчасово підкоряли жителів тих місць, але час від часу держава слабшала. Китай розколювався на ворогуючі області, селянські повстання добивали колос, що слабшає, і тоді ролі мінялися: північні і західні кочівники вторгалися у внутрішні області, вели полонених і худобу, а часом захоплювали столицю і зводили на престол свого ставленика. Так ґрунтувалися монгольські і маньчжурські династії. Китай же усмоктував у себе переможців, розчиняв них у мільйонних масах китайців, учив своїй культурі, своєї релігії і через кілька десятиліть знову знаходив незалежність... або забував про те, що на престолі сидять нащадки недавніх завойовників.

Але навіть у мирний час кочівники становили небезпеку для районів, що граничать зі степом і пустелями. Чжоу й особливо гуни періодично спустошували прикордонні райони. Тому, у період ворогуючих царств китайські князі і губернатори прикордонних районів самостійно намагалися знайти засіб проти ворожих набігів.

Відомо, що кочівники не мали власних міських поселень і звикли воювати в сідлі. По цій же причині вони не вміли штурмувати міста. Таке уміння прийде пізніше, коли їх потомки рушать на захід, скоряючи азіатські, російські і європейські держави. Цей значний недолік армії кочівників, звичайно ж, не міг залишитися непоміченим уважними китайцями. Так і з'явилися земляні вали уздовж границь деяких китайських провінцій. Цілком можливо, що загони кочівників зупинялися перед цими валами і навіть відступали. Однак перші вали при всій їхній видимій моці знайшли і непрощенну слабість: них комусь треба було охороняти. Зайняті міжусобицями, правителі Китаю забували про західні границі. До того ж, не знаходячись один з одним у згоді, вони зводили подібні зміцнення винятково уздовж границі тільки своїх володінь, і такі вали легко можна було обійти з флангів.

У IV столітті до н.е. серед безлічі ворогуючих китайських царств виділилася держава Гинь. Воно швидко зміцнювалося завдяки незвичайній для того часу політиці першого імператорського міністра Шан Яна. Цій вольовій людині удалося реорганізувати всю країну на військовий лад. Зокрема, якщо провинився один громадянин, відповідальність несла вся його родина і ще десять родин-сусідів. Таким чином, замість одного злочинця держава одержувала відразу кілька десятків. Така внутрішня політика прижилася в Китаєві надовго і мала саме безпосереднє відношення до виникнення Китайської стіни.

2. Ідея створення Китайської стіни

У 246 році до н.е. на престол у Циньській державі вступив Чжен, що продовжував зміцнювати молоду державу і через кілька років, скоривши останні незалежні князівства Китаю, оголосив себе «першим імператором Цинь». Він ввійшов в історію під коронаційним ім'ям – Цинь Шихуанди.

Це була людину невгамовної енергії і марнославства. При ньому велося колосальне будівництво.

Древня легенда затверджує, що один раз спляча душа Шихуанди піднеслася на Місяць і відтіля подивилася на Землю. Через хмарні висоти Китайська імперія показалася йому маленькою крапкою, і зжалося тоді душа імператора побачивши беззахисну Піднебесну. Отоді і народилася в голові імператора думка побудувати стіну, що оточила б всю імперію, сховала від жорстоких варварів, зробила б її єдиною родиною.

Правда, від будівель Цинь Шихуанди практично нічого не збереглося. Відомо, що в палаці імператора, на другому поверсі знаходився зал, у якому могло розміститися десять тисяч чоловік. Зрозуміло, для такого будівництва була потрібно безліч робітників. Цю проблему Цинь Шихуанди дозволив із властивим йому розмахом і простотою. На примусові роботи відправлялися як військовополонені, так і засуджені групи громадян. Принцип Шан Яна, коли за провину одного несли провину багато людей, ніхто не скасовував, і число робітників на великих будівництвах Цинь Шихуанди постійно поповнювалося. Мільйони людей були зайняті на будівництві імператорського палацу, розкішної усипальниці, іригаційних споруджень і гігантської прикордонної стіни. Щодня гинули тисячі, десятки тисяч людей, але на їхнє місце приходили нові. Загиблих же попросту замуровували в простінках, і з цієї причини Велику Китайську стіну називають ще самим довгим цвинтарем світу.

Легенда розповідає, начебто один маг пророчив Гинь Шихуанди, що його велика праця тільки тоді може бути довершеною, коли в будівлі буде похований «ван» (10 000 чоловік). Імператор знайшов людину по імені Ван, наказав убити його і поховати в стіні.

Цинь Шихуанди устиг вибудувати основу великої Китайської стіни, найбільшого у світі фортифікаційного спорудження, що так і не змогло виконати визначеної йому ролі – протистояти набігам гунів, зате зажадало стільки сил і людських жертв, що жодна війна не змогла б зрівнятися з утратами при її зведенні.

Після падіння династії Цинь будівництво тимчасово перервалося і відновилося вже при наступних імператорах, коли стало ясно, що набіги не припиняються і кочівники обходять стіну з півдня і півночі або переборюють на тих ділянках, що не охороняються.

Як тільки до влади в Китаєві приходила більш-менш сильна династія, здатна мобілізувати кілька тисяч чоловік на грандіозне будівництво, до стіни знову тяглися каравани, умирали від непосильної праці раби і зігнані з усіх провінцій селяни.

А в проміжках між етапами будівництва стіна своєї задачі не виконувала. Неодноразово переборювали її і гуни, і загони алтайських тюрок у VII столітті, і монголи, яким у 1449 році удалося виявитися навіть у стін самого Пекіна.

Остання обставина змусила імператорів мінської династії поспішити з завершенням стіни. Владики Китаю були переконані, що, як тільки стіна стане настільки довгої, що її не можна буде обійти з флангів, і як тільки в ній не залишиться жодного слабкого місця, що можуть переборювати кочівники, – їхня країна буде в безпеці.

Нарешті, всі окремі вали і стіни були об'єднані єдиною зовнішньою стіною, що простягнулася уздовж усієї границі імперії.