Конотопська битва

План:

 

Вступ 3

1. Різні версії істориків про Конотопську битву 5 2. Втрати сторін у битві та доля російських полонених 8 3. Причини поразки російських військ в Конотопській битві 11 Висновок 15

Використана література 16

Вступ

 

 Вранці 28 червня 1659 року Виговський напав на табір царських військ під Конотопом. У листі Безпатого царю досить нечітко говориться про якийсь "під'їзд", який ніби Виговський посилав під Конотоп 28 червня: "28 червня Іван Виговський під ваше великого государя військо під'їзд свій посилає, і ми, великий государ цар, обернулись з боярами проти того під'їзду під'їзд свій військовий послати, з яким військо Виговського і з татарами вашої царської величності з військом зійшлися за Конотопом в п'яти верстах в селі Соснівка...". Проте з контексту листа ніяк не випливає, шо виговці з боєм відступали з-під Конотопа до переправи, як про це пише Величко, оскільки там говориться, що війська Виговського зійшлися з російськими лише під Соснівкою. "Під'їзд" же, про який згадує Безпатий, слід трактувати як розвідувальний загін, посланий союзниками на розвідку перед майбутньою битвою.

Відомий український історик М. І. Костомаров, послуговуючись недостовірними даними С. Величка і польського хроніста В. І. Коховського, дає свою інтерпретацію битви. За Костомаровим, Виговський також вирішив заманити росіян у пастку. Розташувавши своє козацьке військо під командуванням С. Гулянипького, брата обложеного в Конотопі Г. Гуляницького, на широкому лузі в закритому місці, на лівому березі соснівської переправи, гетьман мав намір, взявши з собою невеликий загін козаків і Нурадин-султана, переправитися на правий берег Куколки, щоб вдарити в тил царським військам, які обложили Конотоп, і під першим же ударом у відповідь побігти, заманюючи росіян за Куколку. Хана з ордою він відправив у засідку на урочище Пустої Торговиці із завданням ударити в тил вже заманеному неприятелю. Опис нападу загону Виговського на російський табір під Конотопом Костомаров дає за Величком, відносячи, проте, всі події включно з допитом полонених козаків Пожарським, описані літописцем, на 27 червня. Костомаров вважав, що лише перечекавши ніч, Пожарський вранці 28 червня, не слухаючи відмовлянь Трубецького, переправився з своєю кіннотою через Куколку.

1. Різні версії істориків про Конотопську битву

Сама битва, за Костомаровим, виглядає таким чином. Перейшовши через Куколку, росіяни ставлять батареї, шикуються в бойовий порядок, Виговський не заважає їм. В цей час 5 тис. козаків під командуванням С. Гуляницького риють рів у напрямку до широкого мосту, по якому пройшло московське військо. Вони підходять близько до позицій росіян і можуть вже бути ними помічені. Виговський робить напад на царське військо, але після перших же пострілів у відповідь починає тікати. Пожарський кидається за ним. Виговський відступає все далі. Тоді все московське військо, знявшись із своїх позицій, починає завзято переслідувати козаків, все далі відходячи від мосту.

Таким чином козаки, які копати рів, опиняються в тилу московського війська. Кинувшись на міст, вони руйнують його і уламками загачують мілководну річку. Вода з русла починає розливатися по луках. Це явище підказує Гуляницькому думку не тільки перегородити росіянам зворотний шлях через Куколку, але й затруднити їм хід через луку. За його наказом козаки розсіюються по болоту: одні косять траву і комиші, інші рубають тальник, лозу і кидають у воду. За декілька хвилин річка загачена і вода розливається в усі боки.

Побачивши позад себе козаків, росіяни припиняють гонитву за Виговським і повертають назад. Козаки кидаються услід за відступаючим Пожарським. В цей час з гатасом і свистом на ліве крило московського війська натітає орда з ханом. Виговський з козаками і найманцями наступає з правого боку. Росіяни, стиснуті з боків, подаються назад, але там вода, розлившись по лукам, перетворюється в болото, гармати і коні грузнуть. Козакам і татарам залишається лише довершити розгром.

У розповіді Костомарова переплетені достовірні і недостовірні дані, які разом створюють оригінатьну, але, на жать, не дуже відповідну дійсності картину битви під Соснівкою.

У тих небагатьох авторів, котрі пробувати описувати хід Конотопської битви після її "реконструкції" Костомаровим в його праці "Гетьманство Виговського" (1861 р.), виразно відчувається вплив костомарівської версії. За Костомаровим слідує інший український історик XIX ст. І. Левицький, автор офіційного російського видання "Русская воєнная сила", а також сучасні дослідники: російський — В. В. Каргалов та українські — Ю. А. Мицик, О. М. Апанович, І. Бутич.

Після Костомарова лише один автор, О. М. Лазаревський, в другому томі "Описання старої Малоросії" (1893 р.) зробив самостійне, основане на документах, дослідження Соснівської битви і обгрунтовано розкритикував версію битви, подану Костомаровим, як таку, що базується на недостовірних джерелах. Близький до дійсності опис битви дає автор XVIII ст. О. І. Рігельман, а також офіційний російський історик першої половини XIX ст. В. Берх.

Заплутану і малодостовірну картину Соснівської битви знаходимо в другому томі "Історії Малоросії" (1842 р.) М. Маркевича і в "Історії польського народу" (1866 р.) польського автора Г. Шмітга. Проте найменш відповідну дійсності картину головної битви українсько-московської війни 1658-1659 рр. подає в своїй дисертації 1963 р. сучасний український історик Л. В. Олійник. Він пише, що 28 червня Виговський вдарив прямо на Конотоп. Трубецькой наказав усім військам відступити до обозу, розташованого біля Полівки. Після того як 30 червня виговці, безперервно атакуючи обоз, почали загрожувати царським військам оточенням, Трубецькой віддає наказ відступати до Сейму. При цьому, на думку Олійника, російське командування припустилося серйозної помилки, оскільки Трубецькой, Ромодановський і Безпалий пішли на північний схід від Конотопа, а Пожарський — на північ, що і використати виговці. Коли Пожарський вийшов до Сейму, то там з засідки на нього наскочили козаки і татари. Причому, подаючи опис битви за Самовидцем, Олійник поправляє останнього, замінивши Соснівку на Сейм, де, на його думку, і відбулася ця битва.

Описуючи битву під Конотопом, Л. В. Олійник припустився принаймні трьох грубих помилок. По-перше, в його розповіді порушена хронологічна послідовність подій. Цитуючи документи, де хронологія викладена вірно, і замовчуючи з якихось причин окремі місця, він перекручує події так, що виходить, ніби спочатку Виговський завдає удару по Конотопу, примушуючи царські війська відступати до московського кордону, і лише під час цього відступу розбиває загін Пожарського, в той час як в дійсності все було навпаки: спочатку Виговський розбиває Пожарського під Соснівкою, а тоді змушує Трубецького відступити до кордону. По-друге, він бездоказово і всупереч фактам говорить, що росіяни відступати з-під Конотопа по двох напрямках, двома окремими загонами, в той час як документи однозначно стверджують, що російські війська відступати всі разом і в одному напрямку. По-третє, щоб якось пояснити, чому, згідно з його версією, Виговський розбиває Пожарського не під Соснівкою, як говорять джерела, а на Сеймі, Олійник відповідно до своєї концепції поправляє Самовидця, замінивши в його розповіді Соснівку (Куколку) на Сейм.

Оскільки версія Конотопської битви Л. В. Олійника не підтверджується відомими джерелами, а посилання на нові він не робить, то її наукова цінність викликає великий сумнів.

Як згадувалось раніше, битві з Трубецьким Виговський надавав принципового значення, тому після одержаної перемоги, за свідченням донців, Виговський, прийшовши з того бою, ввечері стріляв з гармат, "а посланцям Трубецького казав: ".

..Государевих людей побив не він гетьман, побила їх воля Божа, так як писано: "Не хватися сильний силою своєю, ні багатий багатством своїм, ні мудрий мудрістю своєю".