Навигация
Втрати сторін у битві та доля російських полонених
23019
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Втрати сторін у битві та доля російських полонених
Одним з малорозроблених питань Конотопської битви є питання про втрати в ній союзників. Конкретні цифри в дореволюційній історіографії називали лише два автори XVIII ст. — О. І. Рігельман і А. І. Манкієв. Обидва оцінювали спільні втрати союзників в 10 тис. чол. Сучасний український історик Ю. А. Мицик дає такі цифри втрат союзників у Конотопській битві: 4 тис. козаків Виговського й 6 тис. татар.
Даних про втрати росіян в Конотопській битві набагато більше, проте вони досить різняться між собою, як і дані про кількість царських військ, які брали участь в битві. Звернемося до козацьких літописців. Самовидець: "...Де за один час болей ніж на двадцять тисяч або і тридцять люду його царської величності полягло"; С. Величко: "... Зараз же зусібіч розгромили їх до решти"; Ф. Софонович: "... Де барзо много Москви побили, і в неволю людей значних побрати татарове"; Г. Грабянка: "...Жодного не маючи від своїх посилку, мусили у уход з вождем єдиним всі пасти". Те, що практично всі царські війська, які були послані під Соснівку, там і загинули, підтверджує також в своєму листі в Москву й І. Безпалий: "...І ті неприятелі безвісно під'їзд вашої царської пресвітлої величності, з усіх боків обступивши, побили, маю насилу хто втік... І на тому, государ, бою при кн. С. П. Львову і кн. С. Р. Пожарському всіх смертно побито, насилу, государ, через війська Виговського і татарські декілька десятків чоловік пробились в військо до табору". Польські джерела свідчать, що росіяни втратили 40-50 тис. чоловік, Наїма також пише: "Хоробрі воїни гнались за переможеними, били їх і брати в полон, так що з 50 тис. чоловік ні одна душа не могла врятуватись, шоб сповістити царя про біду, що трапилась з ним". Шведський дипломат, посланець Карла X, секретар Адріан Мюллер, який в ті дні перебував у Москві, записує в свій щоденник вісті, принесені його доповідачами про те, що кн. Трубецькой, зазнавши поразки, втратив більше 50 тис. чол. Цю цифру називає і сам Виговський у своєму листі до жителів м. Гадяча про здачу. Проте цифру в 50 тис. втрат царських військ в джерелах союзників, мабуть, потрібно вважати все ж завищеною з кон'юнктурних міркувань — через бажання підняти статус своєї перемоги. Відомості ж шведського дипломата в Москві грунтуються лише на чутках, які завжди перебільшують масштаби дійсних втрат. Хоча цю кількість вбитих називає й Ю. А. Мицик. Більш прийнятною видається цифра в 30 тис., яку називає Самовидець і яка випливає з повідомлення Величка. Її наводять у своїх працях В. Б. Антонович, Д. І. Дорошенко, О. Тетлецький, М. Марченко, О. М. Апанович. Н. І. Павлішев і Л. В. Олійник вважають, що Пожарський вбитими втратив лише близько 5 тис. чоловік.
За домовленістю між ханом і Виговським всі полонені, взяті в ході бойових дій, мали бути віддані татарам, що і було зроблено після битви під Соснівкою. Кількість полонених царських ратних людей за Олійником 8 тис., за Соловйовом і Павліщем оцінюють в 5 тис. чоловік. Тогочасні польські документальні джерела, досліджені Мициком, говорять про 15 тис. полонених, серед яких 50 воєначальників. Наїма — про 30 тис. полонених. Відомо, що в полон до татар потрапили князі Пожарський, Львов, Черкаський, Ляпунов, Бутурлін.
Турецький історик, описуючи долю полонених, так завершує свою розповідь: "...Тому тепер ми повинні докласти всі старання, щоб зміцнити ворожнечу між росіянами і козаками, і абсолютно перекрити їм шлях до примирення; ми повинні не мріючи про багатство, яке пропонують полонені, рішитись перерізати їх усіх. Подібні слова, сказані з твердістю, дійсно повинні були привести до одностайності між татарами: послідував наказ розпочати кровопролиття. Перед палатою ханською відрубали голови всім значним полоненим: після чого і кожен воїн на-різно віддав мечу полонених, які дістались на його долю".
Свідчення татарського літописця підтверджує і лист Виговського від 1 липня з-під Конотопа до коронного обозного А. Потоцького, в якому він пише, що полонені, котрі дісталися татарам, були страчені за наказом хана. В шістнадцятій частині "Древней Российской Вивлиофики" (1791 р.) М. Новикова також знаходимо повідомлення, що Мухаммед-Гірей, "який ратних людей в полон побрав, всіх без милосердя велів посікти". Про таку сумну долю російських полонених говорять в своїх працях В. Д. Смирнов і С. М. Соловйов. Зокрема, Соловйов пише: "...Нещасних вивели на відкрите місце і різали як баранів: так домовились між собою союзники — хан Кримський і гетьман Війська Запорозького". Проте, говорячи, що росіяни були страчені по домовленості між гетьманом і ханом, Соловйов відступає від істини, оскільки з тексту турецького літопису чітко видно, що рішення щодо страти хан приймав самостійно, без відома гетьмана, виходячи з своїх мотивів.
Гірка доля частини полонених не викликає сумніву. Проте свідчення татарського літописця і гетьмана Виговського про масову страту російських полонених татарами, мабуть, є перебільшенням, оскільки іншими джерелами не підтверджується. С. М. Соловйов, який дотримується цієї версії, пише, що князь С. П. Львов був зачищений татарами живим, але через два тижні помер від хвороби. А. І. Манкієв і О. І. Рігельман зазначають, що князя Я. Черкаського татари також не стратили, а відвели в полон у Крим. Навряд чи татари пішли на поголовне знищення всіх російських полонених, взятих в Соснівській битві, навіть з огляду на ту небезпеку, про яку так багатослівне говорить Наїма, оскільки продаж полонених у рабство або викуп за них становили основну частину доходу татар від їх походів в Україну. Це підтверджується документами, що знаходяться в п'ятій книзі "Донских дел".
Взяті в полон у середині квітня 1660 р. донськими козаками, татари Дюлюман Кармиш Паев і Салман Ончкєєв на допиті в Москві повідомили: "А які государеві люди взяті під Конотопом в бою, і тих людей багатьох татари, зберігши піл Конотопом, привезли в Крим, і зараз в улусах і в Криму тримають для окупу багатьох знатних людей...".
Похожие работы
87 році село Соснівка було віддане Чернігівському полковнику Якову Лизогубу. Потім воно стало власністю поміщика Покорського. Він не обмежувався працею селян на панщині, а почав заводити підприємства, на яких використовував працю селян. У кінці XIX століття в селі працювали ґуральня, паровий млин і маслобійня. Тричі на рік - у січні, червні та вересні - до Соснівки на ярмарок з'їжджалися мешканці ...
... ій арені не тільки інформаційно-рекламними засобами, а й конкретними пропозиціями конкурентноспроможним туристично- екскурсійним продуктом.[39] Розпочато розробку довідника «Сумщина туристична».[39] Мета довідника :сприяти розвитку внутрішнього та сільського зеленого туризму, збільшити надходження коштів в економіку області від зовнішнього туризму, привернути увагу громадськості до туристичних ...
... які розвивалися в українському суспільстві. Уже з самого початку перед новообраним гетьманом постала гостра проблема подальшого зовнішньополітичного курсу. Ситуація складалася таким чином, що Українська держава фактично опинилася між двома вогнями: Московщиною, з одного боку, та Річчю Посполитою — з другого. Будь-які різкі рухи українського уряду в даному випадку могли мати непередбачувані наслі ...
... до Сибіру, де він і помер у 1690 р. Натомість козацька рада, що відбулася у липні 1687 р., обрала гетьманом генерального осавула Івана Мазепу. 5. Гетьманщина та Слобідська Україна у другій половині XVII ст. Запорозька Січ у складі Гетьманщині. Перед початком національно-визвольної війни Запорозька Січ містилася на Микитиному Розі. Саме тут Б. Хмельницький готував повстання проти Речі ...
0 комментариев