Життєвий шлях Костянтина

1.1 Життєвий шлях Костянтина

Слов’янський народ був народом численним і сильним, та займав широкі простори. На Сході Європи жили руси, на півдні – болгари й серби, на заході мешкали чехи, словаки, поляки. Усі ці народи трималися своїх стародавніх вірувань, але християнства ще не знали. З південними та частиною східних слов'янських народів межувала Візантія, - велика, міцна і найкультурніша грецька держава в усій Європі. Держава ця глибоко сповідувала християнство в східній Греції у православній формі. Багато працювала, щоб розповсюдити свою Віру по всіх східних народах. Про це все життя дбав великий тодішній патріарх Константинопольський Фотій, найосвіченіша людина всієї тодішньої Європи. Церква оголосила його святим, і святкує його пам'ять 6 лютого. Патріарх Фотій замислив і виконав величезну історичну працю – християнизував всі слов'янські народи і тим приєднав їх до європейської культури. Тобто дав новий зміст слов'янським культурам. Слов'яни не знали тоді добре європейської культури, - не мали своєї впорядкованої азбуки, а тому не мали й писаної літератури.

У грецькому місті Солуні (тепер Фессалоніки) в Македонії жили два брати: молодший Костянтий і старший Мефодій. Їх батько був губернатором Солуня в Македонії. У місті Солуні того часу люди були двомовні: знали державну грецьку мову і свою мову - слов'янську, тобто болгарську.

Просвітитель Костянтин народився в 827 році в Солуні, в заможній родині. Батька його звали Лев, а матір Марія. Батьки Костянтинові походили із знатного роду в Солуні. Як свідчить «Успіння Кирилла», батьки мали семеро дітей, з них наймолодший був Костянтин.

Місто Солунь, в південній Македонії, був на той час другою столицею Візантії, яка розташована в затоці Егейського моря. Християнство з'явилося в Солуні дуже рано, його заснував апостол Павел. Це було місто двоязичне з самої природи своєї: вищий міський клас – то був клас служилий та торговий, складався з греків, Але нищий міський клас – то були слов'яни. Ось через це майже кожен солунянин вже від народження свого був двоязичним. Навкруги Солуня скрізь жили слов'яни, котрі становили в Солуні національну більшість.

Хто були за походженням батьки Костянтнові, Лев та Марія джерела не розповідають про це однаково. Паннонські Життя про походження батьків прямо не розповідають, хоч деякі вирази в них натякають на їх грецьке походження. Пізніші слов'янські пам'ятки, з патріотичного почуття не могли змиритися з думкою, що святі брати були греки, і досить швидко зробили їх слов'янами.

У 7 років Костянтинові наснився дивний сон, про що він розповів своїм батькам так. Хлопцю наснилося, ніби «стратег зібрав усіх дівиць нашого міста та й сказав мені: «вибери собі рівну в них котра тобі люба, на потругу й на поміч». Я розглянувся, і перебравши всіх, побачив одну найкращу за всіх, світлу лицем, прикрашену золотим намистом та перлами, і всіма прикрасами, а ім'я їй було Софія, тобто мудрість. Ось цю я собі й обрав».

В школі Костянтин навчався краще за всіх, бо мав на диво всім скору пам'ять. Навчання в школі не задовільняло всіх духовних потреб Констянтина, тому він доповнював їх вдома. Констянтин був високоталановитим і надмірно полюбив слов'янський народ. Патріарх Фотій мав тоді високу школу в столиці Костантинополі. Костянтин одержав вищу освіту там. Здобувши найкращу на той час загальну різнобічну освіту. Він вивчив арабську, грецьку, єврейську, латинську і слов'янську мову.

Особливо полюбив молодий Костянтин твори Григорія Богослова чи Назіянзіна (326 – 389), і ці твори завчав собі на пам'ять.

Григорій Богослов, один з найвидатніших богословів свого часу, славний оратор і поет. Він прагнув служити Богові тим, що мав найбільшого - своєю красномовністю. «Її приношу я Богові мойому – каже він в одному своєму творі, - її я присвячую Йому; це одне, що лишилося в мене і на що я багатий, - від усього іншого я відмовився… Красномовність я поважаю, дорожу нею, тішуся нею більше, як інші тішаться всіма багатствами світа. Вона товариш життя мого, добрий порадник та співрозмовник, провідник до неба, горливий помічник». Звичайно, що сааме це стало заповітом молодого Костянтина.[ ]

Намалював Костянтин на стіні (своєї кімнати) і написав ось таку похвалу св. Григорію: «О, Григоріє, тілом чоловіче, а душею анголе! Бувши тілом чоловіком, ти стався анголом, бо твої уста, немов серафим, прославляють Бога та освітляють світ увесь навчанням віри справедливості. Прийми й мене, що припадає до тебе любов'ю та вірою, і стань мені вчителем і просвітителем». Оцей перший юнацький твір Констянтина був йому заповітом на ціле його життя, а життя та твори Григорія стали для Констянтина зразком, до якого він прагнув. [ ]

Коли Костянтину виповнилось 14 років, помер його батько десь 841- го чи 840-го року. Констянтин дедалі більше захоплювався наукою. Юнак розвивався передчасно і незабаром дійшов до того, що у Солуні, котрий мав славу вченого міста, не було вже потрібних йому вчителів. В цей час Костянтин почав читати богословські твори, Але багато чого не розумів. Особливо стало йому на заваді незнання грамматики, звичайно не в узькому нашому розумінні, а в широкому – філології взагалі. Почувши Костянтин, що до Солуня прибув якийсь чужинець, що знав грамматику (мандрівні вчителі в той час в Візантії були явищем звичайним) поспішає до цього вчителя з низькими поклонами просить його: «Зроби ласку, навчи мене – каже – граматиці». Але вчитель сухо відповів йому: «Юначе, я зарікся до кінця днів своїх нікого не навчати граматиці…». Тоді юнак знову вклонився йому і плачучи благав: «Візьми всю частку, що належить мені з дому батька мого, але навчи мене…». Протее суворий учитель був невмолимий. Випадок з цим невблаганним учителем свідчить про те, як молодий юнак поривався до науки, яка велика жага була в нього до неї. Вже в Солуні дане Костянтинові добре на той час виховання, яке тільки змогли дати йому багаті батьки та місцеві вчителі, а між вчителями був і знаний вчений того часу Лев Філософ.

Вже в рідному місті Солуні молодому юнакові запало глибоко до серця велика думка стати апостолом слов'янським. Але ще надто малий був Костянтин і потребував подальшої науки, якої не знаходив Солуні. Потрібно було вступати до вищої школи, і Костянтин їде за наукою до Костантинополя, як до джерела найвищих знань того часу.

Як вищого урядника в державі солунського друнгарія Лева добре знали й при Константинопольскому дворі. Державним канцеляром чи логофетом при візантійському дворі був у той час один з регентів, Феоксит, Людина дуже впливова. Можливо, як свідчить одне з пізніших джерел, що логофет Феоксит був родичем батька Костянтина Лева, тому вважають, що останні слова при смерті до дружини своєї, що Бог пошле малому синові «батька й такого керівника, що керує всіма християнами» могли відноситися до логофета Феоксита. Напевно, через те, коли настав час віддати Костянтина до вищої школи, то мати його нагадала про це логофетові і вмовила його взяти сина до Костантинополя.

Коли саме це сталося, памятки не розповідають, Але було це після смерті батька Лева, за царя Михаїла, тобто в 842 році, коли Костянтинові було 15-16 років.

Незадовго перед тим, як Костянтин приїхав до Константинополя, там відбулися дуже важливі політичні зміни. Імператор Феофил (829-842), останній захисник іконоборства, помер 20 січня 842 року, а за ним разом впали всі, хто був протии шанування ікон. На престол вступив 21 січня малолітній – йому тоді було лише три роки – Михаїл ІІІ, а його опікунами, дійсними правителями держави, стали: мати Феодора Пафлагонянка, дружина покійного Феофила, і три сановники: брат Феодори патриції Варда, логофет Феоксит і генерал Мануїл, дядько цариці. Першою справою нового уряду було розпорядження про пошану ікон. Під головуванням нового патріарха 11 березня 843 р. В першу неділю великого посту, в великій патриаршій церкві відбулося «свято православія» - іконоборство було засуджено, відновлено шанування ікон, і вирішено, щоб до віку в перший тиждень великого посту урочисто святкувати «свято православія».

Такий був стан в Константинополі перед прибуттям туди Костянтина. Вважають, що Костянтин навчався разом з юним імператором Михаїлом, що народився в 839 році, було йому під час приходу Костянтина десь 3-4 роки, а тому вчитися разом з Костянтином не міг. Він вчився власне в надвірній школі, вчився в тих вчителів, що навчали й Михаїла. Важко сказати, чи Костянтин, що був на 12 років старшим від Михаїла, мав якийсь вплив на імператора. Вихованням Михаїла займалася мати та дядько Варда.

Перейшовши Костянтин до столиці, із запалом узявся за навчання. Учителем у нього Були згадані вже Лев Філософ та Фотій. Найперше за що взявся Костянтин – це за грамматику, якої не міг навчитися в Солуні. Костянтин вивчав і інші науки, зокрема навчився у Лева знань про Гомера та геометрії, а у Фотія – діалектиці і «всіх інших філософських наук». Крім того вивчав він риторику, арифметику, астрономію, музику. Костянтин ніколи не марнував час.

Батьком Костянтину в Константинополі був логофст Феоксит. Він не мав дітей, тому настановив Костянтина управителем свого дому, і дозволив йому сміло заходити до царських покоїв. Логофет не жалів грошей на освіту, і Костянтин отримував блискуче на свій час виховання. В вихованні цьому, згідно з духом часу, на першому місці стояли науки богословські, і їх досконало навчився Констянтин, а особливо тому, що він мав до них великий хист. За свій разум та видатні успіхи в осягненні наук Костянтин одержав прізвище «Філософа» (мудрого). Після закінчення навчання Костянтин прийняв сан священника, і його було призначено хранителем бібліотеки при храмі Святої Софії, Але згодом залишив столицю і таємно пішов у монастир. Незабаром знову повернувся у Константинополь, і його було призначено учителем філософії до вищої Константинопольської школи. Згодом Костянтина було відіслано інспектором на диспут щодо захисту вчення про Святу Трійцю з мусульманами, і одержав перемогу. Повернувшись до свого брата – Мефодія на Олімп.

Незабаром імператор викликав обох братів з монастиря, і відправив їх з проповіддю до Хазарів, які жили в Причорномор'ї. По дорозі вони зупинились на деякий час у Корсуні. Там вони знайшли мощі священомученика Климента Римського. Вони провели успішну і плідну проповідь серед хазар. По дорозі додому брати знову відвідали Корсунь, і взявши там мощі святого Климента, повернулися до Константинополя.

Саме в цей час прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава з проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати на рідній словянам мові. Імператор ннадіслав в Моравію братів Мефодія і Костянтина. Разом з ними до Моравії поїхали їхні учні: Горазд, Климен, Савва, Наум та Ангеляр. Завдяки їхній допомозі, вони склали слов'янський алфавіт і переклали на слов'янську мову в священні книги, без яких не могло завершуватись богослужіння: Євангелія, Апостол, Псалтирь, а також різні служби. Це відбулося у 863 році.

Після завершення перекладу Костянтин і Мефодій стали навчати моравське населення слов'янської мови, а разом з тим навчали як відправляти богослужіння слов'янською мовою. Це викликало обурення німецьких єпископів, що звершували в моравських церквах богослужіння латинською мовою. Вони повстали проти Костянтина і Мефодія, стверджуючи, що богослужіння може відправлятися тільки на одній із трьох мов: єврейській, грецькій, латинській, тому подали скаргу до Риму.

Костянтин і Мефодій відправились до Риму взявши з собою мощі св'ятого Климента. Дізнавшишь, що вони несуть з собою мощі, папа Адріан вирушив їм на зустріч. Костянтин і Мефодій Були прийняті з великою шаною. Папа Римський затвердив відправляти богослужіння слов'янською мовою, а перекладені книги Костянтином і Мефодієм наказав покласти в римських церквах і завершувати богослужіння на слов'янській мові.

У Римі Костянтин занедужав. Він відчував, що наближається його остання хвилина, він постригся у ченці, прийнявши ім'я Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, Кирило помер у 42 роки. Під іменем Кирило він був згодом канонізований. Кирило заповідав братові Мефодію продовжувати їхню спільну справу.