Життя та діяльність Мефодія

1.2 Життя та діяльність Мефодія

Про молоді літа Мефодія майже нічого не відомо. Був він старший за Костянтина. Мефодій був гарної зовнішності, лагідної вдачі і всі його любили. Безумовно, ще з дитинства полюбив він слов'ян, і вмів розмовляти по-слов'янському. Не виключена можливість, що може саме від брата Мефодія Костянтин пізнав вперше слов'янський світ.

Молоді роки Костянтинові всі пройшли з Мефодієм, а звідси така їх сердечна прив'язаність один до одного, що не рвалася в них ціле життя. Про навчання Мефодія нічого не відомо, Але напевно батьки дали йому добру освіту, тому що деякі памятки називають і Мефодія філософом. Можливо, що Мефодій, закінчичши своє навчання, був на військовій службі у свого батька в солунській стратегії. Пізніше, десь після смерті батька, Лева (841-840), про Мефодія довідався імператор. І Мефодій став правителем якоїсь слов'янської землі, як вважають дослідники – може десь в Македонії, чи швидше – в Фесалії, бо там було «княженіє» і Були свої князі ще в кінці VІІІ століття. Вважають, що імператор відправив Мефодія на княжіння, ніби передбачаючи його майбутнє учителювання та архиєписковство серед слов’ян. Скільки саме на цій посаді пробув Мефодій невідомо. Це перебування воєводою у слов’ян, безумовно дало Мефодію досвід про слов’янське життя, мову та звичаї, що це пізніше, під час апостольської праці у слов’ян, йому військо пригодилось.

Мефодій від природи був практичнішим і сильнішим від Костянтина, мав характер схильний до самоаналізу. Дочекавшись слушного часу Мефодій, зрікся княжіння, пішов на гору Олімп, де жили чесні отці, і тут постригся у ченці і одягнув чорні ризи. Мефодій став ченцем приблизно 855-856 року, під час відомих революцій в Константинополі, коли регент Логофет був забитий, а царицю Феодору силою постригли в черниці. Не виключена можливість, що власне ці події змусили Мефодія кинути державну службу й шукати покою у монастирі.

14 лютого 869 року Мефодій поховав свого брата Кирила, та виповнив його передсмертний заповіт: розпочатої праці в Моравії не кинув, не пішов собі до свого улюбленого Полихронієвого монастиря або взагалі на гору Олімп. Навпаки – залишившись без брата, Мефодій не злякався тієї великої, незмірно тяжкої та небезпечної праці, що чекала його на Моравії, - і він ще довгих 16 років до кінця життя свого невпинно працює на користь моравського народу. Також ,завдяки Мефодію, Святе Письмо слов’янською мовою було закінчене. Мефодій у 870 році був висвячений на Архієпископа Мораво - Паннонського.

Мефодій з учнями 870 року покинув Рим і вирушив до Паннонії, де й став проводити апостольську працю. Але події в Римі швидко змінилися, - у 870 році німці захопили князя Моравського Ростислава, викололи йому очі й кинули у холодну в’язницю, де він незабаром помер. Також католицький Архієпископ Зальцбургський схопив Архієпископа Мефодія і кинув його у в’язницю. Мефодій зустрівся там з моральними знущаннями та нелюдськими фізичними катуваннями. Не змогли тепер досхочу помститися на його браті.

Біля трьох років перебував в тяжкій монастирській в’язниці Мефодій – перший моравський Архієпископ. Він вимагав правдивого суду над собою у Римі. Писав він у Рим, але Рим уперто мовчав, бо листи Мефодія перехоплювали, та й у самому Римі порядку не було. Старому архієпископу – Мефодію було тоді понад 50 років.

14 грудня 872 року відбулася зміна на папському престолі: Адріана ІІ замінив енергійний та невтомний Іоан VIII. Політичні міркування, а також бажання закріпити за собою паннонську єпархію, змусили папу Іоанна VIII енергійно вимагати звільнення Мефодія з в’язниці. І після звільнення Мефодій згодом повернувся в Моравію. Безумовно, не забули у Моравії про нього, дуже цікавилися його долею, бо ж тут було немало хоча б учнів його. Народ з великою радістю зустрічав свого улюбленого учителя, тільки тепер не простого ігумена, але й архієпископа Моравського. «І прийняв його князь Святополк зо всіма мораванами, і поручив йому всі церкви та священників по всіх містах». Моравська Легенда так розповідає про повернення Мефодія: «Покаявшись Святополк у тому, що він несправедливо накоїв святому мужеві, післав послів, щоби Мефодій вернувся до своєї церкви, обіцяючи загладити свої провини. Тоді Божий чоловік поспішив знову побачити свою паству, яку він залишив був тілом, але не любов’ю. Коли він наближався, зійшлися почесні люде та горожа не моравські; вони надзвичайно тішилися й дякували Богові, говорячи: Господи, Ти навістив нашу землю; Ти звеселив її, вернувши нам пастиря душ наших».

1.2.1 Боротьба німецького духовенства проти Мефодія

Історія Велико-Моравської держави – це трагічна історія боротьби слов’янського народу за свою незалежність. Незалежності цієї не хотіли німці, могутні сусіди Моравії, і тому постійно «огнем і мечем» повертали собі моравський народ, як тільки він здобував собі волю. Увесь час Моравія настирливо прагне до незалежності, і увесь час німецьке духовенство поборювало цю незалежність, вважаючи Моравію за свою власну єпархію.

Німецьке духовенство не змирилося, коли виникла думка відпустити з тюрми Мефодія. Знову ще з більшою заклятістю та впертістю виступило проти архієпископа моравського.

Коли розпочалися війни Святополкові за незалежність Моравії, німецьке духовенство змушене було втікати. Погодитися з таким гірким становищем не хотіла німецька влада ні церковна, ні політична. Зрозуміли вони, що головною причиною для їхніх нещасть було слов’янське богослужіння, яке запровадив «хитрий» грек Мефодій. Вони добре знали, що богослужіння народною мовою будитиме самостійницькі почуття серед мораван, і тому заклято виступали проти цього богослужіння мораван, і тому виступали проти цього богослужіння.

Святополк не мав особливої прихильності до слов’янського богослужіння. Він поважав латинське духовенство. Безумовно, Мефодій змушений не раз гостро нагадувати Святополкові його нелюдський вчинок з князем Ростиславом, і може власне це і посіяло нелюбов Святополка до Мефодія. Чим і скористалися латинські священики, які нав’язували підступну провокаційну думку Святополкові, що ніби слов’янська мова – то мова варварська, а служити богослужіння цією мовою – то непрощенний гріх.

Мефодію довелося тяжко й невпинно боронити свою «нову науку» - богослужіння народною мовою. Але папа поблагословив слов’янські книги, і тому німецькому духовенству довелося «ловити» Мефодія на чомусь іншому. І німецьке духовенство незабаром знайшло ці інші причини до архієпископа моравського: зробило його єретиком.

Мефодій увесь час лишався греком, тобто архієпископом східного обряду. Ніяких латинських релігійних новин він не тільки не приймав, але й гостро поборював їх як єресь. Мефодій міцно тримався постановами вселенських соборів і не дозволяв собі нічого до них додавати. Символ Віри Мефодій і в церкві читав і навчав тільки так, як його склали Никео-Цареградські собори, тобто без доповнення «і від Сина». Ось до цього власне вчепилися вороги Мефодієві, і почали скрізь розпускати чутки, ніби архієпископ навчає неправдиво, ніби він протоєретик.

На Мефодія посипалися до Риму численні наклепи на обвинувачення. Незабаром Мефодію було наказано з’явитися до Риму для виправдання. Старий архієпископ Мефодій був змушений втретє подорожувати до Риму й знову відповідав перед судом. Папа звелів їхати негайно, під кінець 879 року Мефодій був уже в Римі.

Мефодій досить довго пробув у Римі, більше ніж півроку. Був скликаний синод, де перед єпископами виступив Мефодій. Головним пунктом його оборони було богослужіння на слов’янській мові. Папа виправдав Мефодія. Але, щоб не дратувати німецьке духовенство, папа висвятив, на прохання Святополка, його наставника Вікінга на посаду єпископа, як вікарія Мефодія.

І Мефодій знову розпочав свою апостольську працю на Моравах. Про безправне ув’язнення Мефодія та його справу було забуто і закрито в Римі. Що саме робив архієпископ Мефодій, джерела докладно не визначають. Напевно праця була такою ж самою, як в перший приїзд братів до Моравії: проповідь християнства, викорінення забобонів, підготовка місцевого духовенства. Праці було вдосталь, бо в цей час Моравія поширилась на всі боки: до неї увійшли в найтісніший зв’язок на заході - Чехи, на півночі – Серби, на північному сході – Краківська Польща чи Хробація. Належала сюди й частина західно - українського народу. Цікаво зазначити, що це поширення політичної сили Моравії зв’язує з апостольською працею Мефодія: «Від того дня дуже почала зростати наука Божа і священики множитися по всіх містах, а нехрещені почали вірувати в правдивого Бога, відкидаючи свої забобони. А тим більше почали ширитися на всі сторони Моравська влада». [ ]

Через поширення моравської влади довелося Мефодію працювати не тільки на самій Моравії, але й по сусідніх слов’янських землях. Звичайно в цій апостольській праці багато допомагали йому учні, серед яких особливо виділялися п’ять: Гаразд, Климент, Ангелар, Наравією.

Довелося не мало працювати Мефодію, викорінюючи давні забобони з вірувань моравського народу. Була ця праця тяжка й небезпечна, бо народ вперто боронив свої вірування. Скрізь на широких землях держави, Мефодій запроваджував богослужіння живою слов’янською мовою. Саме ця «нова наука» Мефодієва – богослужіння живою мовою – була головною причиною ув’язнення Мефодія.