Праця братів в Моравії

2.3 Праця братів в Моравії

Брати прибули в Моравію в першій половині 863 року. Вони зупинилися в столиці Велеграді, де жив Ростислав. Костянтин та Мефодій йшли на Моравію, але й як посланці візантійського імператора.

Прибуття братів до Моравії не було таємницею для мораван, про їх прибуття всі знали. Народові пояснили, хто такі ці брати і чого вони йдуть до Моравії. По дорозі до столиці Веленграду в багатьох містах брати спинялися й навчали народ їхньою рідною мовою. Вони несли з собою Євангелію, перекладену на слов’янську мову, і Костянтин читав її здивованому народові, що вперше почому Святе Письмо на своїй рідній мові. Крім цього, Костянтин ніс з собою й мощі Святого Климента і Мефодія, які знайшов був у Херсонесі. Слава про все це швидко бігла попереду Костянтина і Мефодія, і радісний народ скрізь зустрічав урочисто. Брати не самі прибули до Моравії – з ними прибули і їхні помічники.

Моравський край був надзвичайно великим, не охрещеного населення було більшість, тому братів чекала велика й тяжка праця. Костянтин відразу побачив і збагнув, що праці в цьому краю буде йому багато, а тому першим його ділом було закласти тут школу та підшукати для неї учнів. Це була перша справа, бо Костянтин і Мефодій прибули до Моравії на деякий час, як вони думали спочатку, підготувати кадри місцевого духовенства. Звичайно, це не була проста школа, це була школа для підготування майбутнього духовенства, а учнями були люди різного віку та різної освіти, навіть переважно дорослі. До Костянтина та Мефодія йшли їхні однодумці, прихильники народної живої мови в церкві. Найперше вчилися в школі слов’янської грамоти, - писати й читати по – слов’янські. Костянтин навчав вже своєї системи письма. Костянтин з Мефодієм навчили своїх учнів того, чого ти навчали грецької мови. Взагалі учительська праця братів – то була на початку головна праця їхня в Моравії. Це була та перша праця, до якої змушені були стати брати негайно, прибувши до Моравії. Але їхня подальша праця цілком залежала від політичної ситуації, що незабаром утворилася в Моравії і що не дала змоги братам вести цю працю так, якби вони бажали. В Моравії вони працювали більше трьох років. Політичний стан в Моравії був не дуже добрим, а тому став на перешкоді до успішної праці братів. Не дивлячись на всі перешкоди, Костянтин і Мефодій зробили надзвичайно багато. Перш за все треба було охрестити людей, бо більша частина їх було ще не охрещеною. Тому, Костянтин і Мефодій охрестили всіх бажаючих, і навчили їх рідної мови. Що брати хрестили Мораван, про це свідчить багато джерел (образ з Х століття, знайдений при розкопках в Римі під церквою Святого Климента: на образі намальований Костянтин (чи Мефодій), який охрещує молодого слов’янина, що стоїть по пояс у воді).

Не тільки самим хрещенням займалися Костянтин і Мефодій, також працювали над викоріненням давніх вірувань моравських.

Не було в світі народу, який прийняв хрещення, відразу зрікся б своїх попередніх переконань. Для викорінення старих вірувань потрібна зміна поколінь, а то й цілі віки. Так було й в Моравії. Охрещені не кидали своїх попередніх вірувань та звичок, - вони забували тільки зовнішні вирази свого попереднього культу.

За свідченнями «Житія», Костянтин особливо був проти подружніх розлучень. Бо моравани мали звичку проганяти стару жінку і брати собі молоду. Кількість віруючих зростала, потрібно було думати про збільшення кількості храмів. І дійсно, є свідоцтво, в якому зазначається, що Костянтин та Мефодій пильнували, щоб кількість храмів в Моравії збільшувалася. Так у 863 році Костянтин освятив в моравськім Оломуці церкву Святого Петра.

Але головною працею Костянтина та Мефодія на Моравах – це були їхні подальші переклади. Костянтин, прибувши до Моравії, переклав богослужбовий чин, а саме: Рання, Часи, Вечірня, Павечірня та Літургія. В перекладах допомагав Костянтинові й Мефодій.

Отже, вся праця Костянтина та Мефодія не проходила тихо та легко. Нова ідея, яку принесли Костянтин та Мефодій не проходила тихо та легко. Нова ідея, яку принесли Костянтин та Мефодій, а саме ідея богослужіння на живій народній мові, викликала незадоволення і обурення німецького духовенства, яке завзято боролося проти слов’янського Богослужіння. В цій запеклій боротьбі з «три язичними єретиками «Костянтин «зламав» своє й без того кволе здоров’я й помер, помер в цій боротьбі трохи пізніше й Мефодій, що за велику ідею свою зазнав багато дошкульних утисків, і навіть довгу й тяжку в’язницю…

2.4 Послідовники і учні Кирила та Мефодія і їх культурна діяльність

Святі рівноапостольні Климент, єпископ Охрідській, Наум, Савва, Здатний і Ангеляр були слов'яни, учні святих Кирила і Мефодія (пам'ять 11 травня). Спочатку вони трудилися на ниві освіти в Моравії, де після святителя Мефодія єпископом був святим Здатний, що чудово знав слов'янську, грецьку і латинську мови. Святі Климент, Наум, Ангеляр і Савва були просвітерами.

Просвітителям-слов'янам протистояла сильна латино-німецька група місіонерів, що спиралися на підтримку папи і заступництво моравського князя Святополка. Боротьба розвернулася навколо питань про необхідність Богослужіння на слов'янській мові, Filioque і суботньому посту. Папа Стефан VI заборонив Богослужіння на слов'янській мові.

Прихильники тримовної єресі, що прирікала слов'янський народ на забуття мови предків, за допомогою княжої влади зрадили суду учнів святого Мефодія, у тому числі і святого Климента. Їх піддали жорстоким катуванням: голими тягнули по тернині, довго тримали у в'язниці, як і раніше їх духовного батька святого Мефодія. Згодом (у 886 році) одних з в'язнів - молодих продали работорговцям - євреям, і вони опинилися на венеціанському ринку. Викуп слов'янських просвітителів і доставку їх до Константинополя здійснив посол візантійського імператора у Венеції Василь Македонянин. Інших слов'янських сповідувачів, немолодих по віку, піддали вигнанню. Невідомо, куди попрямував святий Здатний і де знайшов собі притулок святий Савва. Наум і Ангеляр пішли до Болгарії.

У 907 році під ударами угорець лягла Моравія, і моравські біженці потягнулися до Болгарії по тих же дорогах, якими колись йшли вигнані ними святі просвітителі.

Слов'янських сповідувачів болгари зустріли з шаною і просили ввести Богослужіння на слов'янській мові. Болгарський князь Борис "з великою старанністю шукав" таких людей, як учні святого Мефодія, бо прикладав велику старанність до освіти свого народу. Просвітителі відразу ж приступили до вивчення слов'янських книг, зібраних болгарською знаттю.

Незабаром святий Ангеляр помер, а святий Климент одержав призначення вчителювати в Кутмічивіце - області в південно-західній Македонії. У Східній Церкві на посаду вчителя обиралася людина гідний, відомий своїм благочестивим життям і що володів даром слова. Святий Климент ще в Моравії був в чині вчителів, що "стояли на ступені". У Болгарії святий Климент виконував посаду вчителя до 893 року. Він організував в першу чергу школу при княжому дворі, що досягла високого рівня в царювання Симеона, а в південно-західній Македонії створив школи окремо для дорослих і дітей. Святий Климент навчав дітей грамоті. Загальна кількість його учнів була величезною: тільки вибраних, таких, що належали до кліра, відомо 3500 чоловік. У 893 році святий Климент був зведений в сан єпископа Дремвіци або Веліци, а його місце зайняв святий Наум.

Святитель Климент першим з болгарських ієрархів став служити, проповідувати і писати на слов'янській мові. До того ж він систематично готував кліриків із слов'ян. Трудився Святитель в славу Божію до глибокої старості. Знесилівши настільки, що вже не міг займатися справами кафедри, Святитель звернувся до царя Сімеона з проханням про звільнення. Цар переконав Святителя не залишати кафедри, і святий Климент вирішив продовжити єпископське служіння. Після цієї бесіди він відправився на відпочинок в Охріду, в створений їм монастир. Там Святитель продовжив перекладацьку діяльність і перевів значну частину Кольорової Тріоді. Незабаром святий єпископ важко захворів і помер в 916 році. Тіло Святителя було покладено в труну, зроблену його власними руками, і похоронено в Охрідськом Пантелєїмоновім монастирі.

Святитель Климент вважається першим слов'янським письменником: він не тільки продовжив перекладацьку справу, почату святими Кирилом, і Мефодієм, але і залишив свої письменницькі праці - перші зразки слов'янської духовної літератури.

Багато слів і повчання рівноапостольного Климента перейшли на Київську Русь, де з любов'ю читалися і переписувалися російськими благочестивими християнами.

Мощі святих Горазда і Ангеляра опочивають поблизу Берата в Албанії, останки святого Наума - в монастирі його імені, біля Охрідського озера.

Висновок

Аналізуючи пильніше життя та діяльність солунських братів Костянтина та Мефодія, дивуєшся величі їхньої праці. Велич праці їхньої ще не видна була за життя братів. Це звичайна доля кожної великої роботи, - сучасники її не цінять, постійно противляться їй, і в кращому випадку – ставляться до неї байдуже. Але минули віки, і сьогодні ми вже можемо спокійно й об’єктивно оцінити цілу працю Костянтина та Мефодія, і без перебільшення назвати її не тільки великою, але й геніальною. В історії цілої світової культури, напевно, важко вказати другу працю, яка принесла б такі незмірно корисні наслідки, як праця Костянтина та Мефодія для слов’янських народів. Праця братів з віками виросла в непереможну культурну силу, що охопила майже весь слов’янський народ – на сьогодні- шній день більше ста міліонів слов’янського народу користуються тією мовою, якої початок дали нам солунські брати.

Геніальність та живучість праці Костянтина та Мефодія полягає в тому, що вони творили для слов’янських народів якраз те життєве, чого тоді вони не мали, щоб стати народом незалежним, самостійним та культурним. Час, коли працювали Костянтин та Мефодій, ІХ століття, був період здобуття незалежності слов’янських держав. Слов’янський народ був подрібнений на маленькі племена, вороже ставлення один до одного. Скрізь панували над ними завойовники сусіди. Культура слов’янського народу була не великою, а в порівнянні з тодішньою грецькою культурою й зовсім малою. Писемності не було, бо не було навіть своєї сталої абетки, не було книжок, не було виробленої літературної мови. Солунські брати допомагали слов’янському народові стати народом самостійним, - і в цім велич і сила їхньої праці. Їхня праця ніби тільки культурна, - але дала великі наслідки також і політичні: вона зміцнила слов’янський народ, і прищепила йому ідею слов’янської єдності. Першочерговим і надзвичайно важливим завданням, яке виконали брати, було упорядкування абетки. Згодом брати беруться за переклад святого Письма та богослужбових книжок на живу слов’янську мову. Виникнення церковнослов’янської мови і основ писемності сприяло розвитку літературно-культурної діяльності, зміцненню зв’язків між західними, південними та східними слов’янами. Відтепер старослов’янською мовою створювали як релігійну, так і юридичну, історичну, географічну, медичну, природознавчу, художню літературу, видавали педагогічні настанови, накази, різноманітні грамоти і документи. Велике значення слов’янської писемності полягало ще й у тому, що слов’янська мова, практично зрозуміла для всіх слов’ян, сприяла захистові слов’янського світу від зовнішньої небезпеки. Згодом вона стала одним із головних чинників у розвитку національних мов і культур слов’янських народів.

На свій час Костянтин і Мефодій були великими революціонерами. В той час, власне в ІХ столітті, в Європі нікому не могла й думку спасти така безмежна сміла ідея, як ідея богослужіння живою мовою. Три язична єресь панувала тоді міцно як в церкві західній, так і в Візантії богослужіння відбувалося грецькою та латинською мовою. Незважаючи на це брати несуть ідею Богослужіння живою мовою до слов’янських народів, реалізують її, і сміло й завзято воюють проти богослужіння живою мовою. В цій завзятій нерівній боротьбі за богослужіння живою мовою зломило фізичні сили братів і звели їх до могили, але не зламалася велична їхня ідея – учні Костянтина й Мефодія несли цю ідею поміж інших слов’янських народів, і там вона навіки й припинилася. Богослужіння живою народною мовою відразу підняло культуру слов’ян і дуже зміцнило ідею слов’янської єдності.

Отже, свою діяльністю Костянтин і Мефодій заклали основи слов’янської писемності і літератури. Шанують братів дійсно всі слов’яни. І тому Костянтина і Мефодія називають апостолами цілого слов’янства. Святі апостоли Костянтин і Мефодій належать до найвидатніших постатей в історії церкви. 24 травня відзначається як день слов’янської писемності та її творців Кирила та Мефодія.

Тому протягом століть шанували і завжди будуть з вдячністю шанувати Святих Костянтина та Мефодія за їх неоціненну діяльність.

Список використаної літератури

1.         Бабкіна О. Культурологія. Посібник для студентів вузів. – К.,1998.

2.         Бокань В.А., Польовий Л.П. Історія культури України: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2001.

3.         Возняк М.С. Історія української літератури: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 1992.

4.         Іларіон. Кирило й Мефодій: Віннігепт, 1963.

5.         Історія українського слова. – К., 2000.

6.         Історія української і зарубіжної культури: Навчальний посібник / За ред.. Клопчука С., Остафійчука В. – К.: Вища школа, 1999.

7.         Крип’якевич І. Всесвітня історія. – К.: Знання, 2006.

8.         Левчук Л.Т., Грищенко В.С., Єфименко В.В. Історія світової культури: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1994.

9.         Маркова А.Н. Культурологія історії світової культури: Навчальний посібник. – М., 2001.

10.      Миропольська Н.Є., Бєлкіна Е.В., Масол Л.Н. Художня культура світу. – К.: Вища школа, 2001.

11.      Мосєніліс Ю. Проблеми праісторії української мови. Коріння // Розбуд. держ. - 1997. - № 2. - С. 23-25.

12.      Ночев Ц. Свято слов'янської писемності [Кирило і Мефодій творці болгарської й слов'янської писемності] // Учитель. - 1998. - № 5. - С. 6-7.

13.      Овчинніков В.С. Історія книги: еволюція книжкової структури. – Львів: Світ, 2005.

14.      Огієнко І. Костянтин і Мефодій їх життя та діяльність. Історично - літературна монографія. Т.1, Товариство «Волинь» Вінніпег – Канада, 1970.

15.      Огієнко І. Костянтин і Мефодій їх життя та діяльність. Історично-літературна монографія. Т., Товариство «Волинь» Вінніпег – Канада, 1970.

16.      Остафійчук В.К. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1999.

17.      Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навчальний посібник. - Х.: Основа; К.: Товариство «Знання», 1999.

18.      Православний вісник. Видання екзарха всієї України, Митрополита Київського і Галицького. - №6.- червень, 1969.

19.      Православний вісник №5. – 1973.

20.      Происхождение русского, украинского, белорусского языков. - Л.: Наука, Ленингр. отд., 1972.

21.      Ростовський Д. Життя Святих. – М., 2003.

22.      Степанишин Б. Як українці створювали свою мову // Київ. - 1999. - № 5-6. - С. 2-9.

23.      Ткачук О. Деякі аспекти проблеми походження української мови // Дивослово. - 1998. - № 2. - С. 10-13.

24.      Українознавство. – К., 1994-1996.

25.      Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник./ за ред. Проф. Заковича М.М. – 3-тє видання. – К.: Знання, 2002.

26.      Чобич С.Д. Історія християнської церкви «Добра справа». – Львів, 2001.

27.      Черепанова С.О. Українська культура: історія і сучасність: Навчальний посібник. Львів: Світ, 1994.

28.      Щолокова О., Шип С., Шевнюк О., Семашко О. Світова художня культура. – К.: Вища школа, 2004.

29.      Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян: курс лекцій, навчальний посібник. – К.: Либідь, 2003.