Монгольська держава. Чингісхан та завойовницькі походи монголо-татар

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

МОНГОЛЬСЬКА ДЕРЖАВА.

ЧИНГІСХАН ТА ЗАВОЙОВНИЦЬКІ ПОХОДИ

МОНГОЛО-ТАТАР.

ПЛАН

1. АРМІЯ ТА ДЕРЖАВА МОНГОЛІВ.

2. ЧИНГІСХАН ТА ЙОГО ПОХОДИ.

3. БОРОТЬБА НАРОДІВ СХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ З МОНГОЛО-ТАТАРСЬКОЮ НАВАЛОЮ.

4. ЗОЛОТА ОРДА.

5. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. АРМІЯ ТА ДЕРЖАВА МОНГОЛІВ.

У XII ст. монголи були типовими кочівниками: жили родами, не вели осілого способу життя, весь час пере­сувалися на нові пасовиська, розводили коней, волів та овець, їли конину й баранину (майже не вживаючи в їжу птицю та рибу), пили кумис — напій з кобилячого мо­лока. Наприкінці XII ст. монголів об'єднав Чингісхан.

Зламавши родоплемінний устрій, Чингісхан поділив степняків на десятки, сотні, тисячі та тумени (10 тис. вояків), створив 10-тисячну гвардію, а єдиним законом зробив Ясу. Увесь монгольський етнос став ордою, на-родом-воїном.

Розпочалася війна за возз'єднання Степу. Старший син Чингісхана Джучі підкорив племена Південного Сибіру, його полководець Субудай розбив у долині р. Ір­тиш найманів і меркитів. У Чингіса повірили купці Уйгурії і дали йому гроші (вони сподівалися, що Чингіс­хан зможе ефективніше охороняти торгівців Великого шовкового шляху).

На початку XIII ст. монголи напали на імперію чжур-чженів, впала їхня столиця Дасін (сучасний Пекін), та в тил монголам несподівано вдарили меркити. їх наздо­гнав і винищив до останнього на р. Іргиз хан Джучі, але там монголів несподівано атакував правитель Хорезму, котрий як фанатик-мусульманин вважав за необхідне воювати з усіма "невірними". Монголи напад відбили. Чингісхан надіслав до шаха посла, маючи намір зала­годити конфлікт, однак за наказом шаха посла Чингіса було вбито. Зрадницьке вбивство посла вважалося у мон­голів найтяжчим гріхом, який можна було спокутува­ти лише смертю. Монголи були переконані, що і піддані, які не виступають проти гріховного володаря, мають не­сти таку ж відповідальність за гріх. Одначе говорити про виняткову монгольську жорстокість не варто — цзіньці, китайці, хорезмійці, хрестоносці, слов'яни і японці гу­манізмом на той час також не могли похвалитися.

Розділивши армію, Чингісхан наказав Джучі громи­ти половців (кипчаків), сам очолив похід на Хорезм, а фронт проти чжурчженів передав своєму найталанови-тішому полководцеві Мухулі, який володів кількома мо­вами і не знав поразок. Не маючи достатніх сил для опо­ру, чжурчжені запропонували данину, проте монголи не погодилися.

Подальші монгольські завоювання нагадували сніго­ву лавину. Полонені китайські фахівці спішно вигото­вили "черепахи" на колесах і метальні катапульти для штурмування кам'яних мурів (за допомогою останніх у місто закидалися глечики з запалювальною сумішшю). 1219р. монголи завоювали Отрар. Перелякані мешканці Бухари і Самарканда добровільно відкрили перед Чин-гісханом міську браму, а 1221 р. після тривалої облоги впала столиця Хорезму — Ургенч.

30-тисячна монгольська армія, яку очолювали Джебе й Субудай, з боями прорвалася через Закавказзя на Дон, щоб ударити в тил половцям, війна з якими точилася з 1218 р. Звідусіль оточені ворогами, половці звернули­ся по допомогу до руських князів. Тоді ж до Києва при­було монгольське посольство. Пропозиції монгольських дипломатів були простими: наш ворог — кипчаки, а лісиста Русь кочівникам не потрібна — залиште нам по­ловців, а ми не чіпатимемо Русь. Однак князі виріши­ли надати допомогу половцям (з ханами яких вони час­то вступали в династичні шлюби), а монгольське посоль­ство вирізали.

1223 р. на р. Каяка русько-половецьке військо було розбите монголами, проте в тил монгольському авангар­ду несподівано вдарили волзькі булгари, змусивши мон­голів відійти. Відтоді значна частина руських князівств і Волзька Булгарія перетворилися на кровних монгольсь­ких ворогів.

Останньою жертвою Чингісхана стала держава тан­гутів, розташована на північний захід від Китаю, що спочатку визнала себе васалом Чингіса, але потім відмо­вилася спільно воювати проти Хорезму.

1227 р. під час облоги тангутської столиці Чингісхан загинув. У ході штурму монголи захопили в полон тан­гутську царівну, яку Чингісхан наказав привести до нього в юрту на ніч. Вона смертельно поранила його, і вранці Чингісхан помер у страшних муках.

Наступним ханом згідно з чингісовим заповітом став його третій син Угедей — добрий, бездарний і схильний до пияцтва. За царювання Угедея (1228—1241) мон­гольські воєначальники остаточно подолали чжурчженів та опір у Середній Азії.

Степняки вперше в історії стали володарями вели­чезних земель, заселених осілими народами. Воєначаль­ники радили хану знищити всіх "нечестивців", а їхні землі перетворити на пасовиська для монгольських ко­ней. Проте хитрий радник Єлюй Чуцай висловився з цього приводу так: "Ми завоювали імперію, сидячи верхи на коні, але керувати нею з сідла неможливо" і довів, що із завойованих територій можна отримувати значні прибутки. Хан повірив йому. Було здійснено перепис зе­мель і людей, встановлено чітку податкову систему (по­душну подать з мусульман і степняків, подвірний пода­ток з китайців, мито з купців).

Зусиллями ремісників-бранців із завойованих країн на р. Онон було збудовано величну столицю — Карако-

рум ("Чорний трон"), розкіш якої з подивом описували європейські мандрівники Гільйом де Рубрук, Плано Карпіні, Марко Поло та ін.

Монголи не звикли пробачати образ, тому 1235 р. курултай вирішив добити половців та покарати Волзь­ку Булгарію і Русь. Розпочався великий похід на "вечірні країни", який очолив онук Чингісхана від старшого сина Джучі хан Бату. Його найпершим радником став непе­реможний Субудай, який у безперервних баталіях втра­тив око й руку, паралізовану після тяжкого поранення, був кульгавим від удару ворожої шаблі, проте за все життя не знав поразок і жодного разу не переступив жорстких настанов Чингісхана.

Упродовж 1236—1241 рр. військо Бату і Субудая завоювало Волзьку Булгарію, Половецький степ, Крим, більшу частину Русі, переможно пройшло вогнем і ме­чем дорогами Польщі, Чехії, Угорщини, Австрії, Хор­ватії, Боснії, Сербії, Болгарії, вийшло на береги Адріа­тики. Паніка охопила всю Західну Європу. Папа Римсь-кий Григорій IX утік до Ліона, німецько-римський імпе­ратор Фрідріх II Гогенштауфен сховався на Сіцілії.

Проте величезні людські втрати і смерть 1241 р. Угедея змусили Бату-хана припинити похід: на нього чекав курултай, де назрівала кривава боротьба за престол, тому для Бату важливіше було зберегти армію, а не завойовувати нові землі. В імперії монголів назрівав Ірозкол.

На курултаї ханом було обрано Угедейового сина Гуюка, який відверто вороже ставився до Бату. З часом Гуюк загадково помер. Ханом став двоюрідний брат Бату Мунке (1251—1259).

За правління Мунке та його наступника, брата Хубі-лая, монголи завоювали Іран, Південний Китай. Хубі-лай заснував Юаньську імперію, до складу якої ввійшли Китай і Монголія. 1303 р. монгольський степ остаточ-но підкорився юаньським імператорам. Жертвами мон-голо-юаньської агресії стали також Корея і Тибет, а Японія, В'єтнам, Бірма та Індонезія відстояли свою не­залежність.Територіальна експансія, ознайомлення з цивіліза-ційними здобутками інших народів не могли не позна­читися на розвитку монгольської культури. Скарбни­цю світової літератури й історіографії поповнили анонім­ний епос про Чингісхана "Приховане сказання", істо­рія Монголії ("Золота книга"), що, на жаль, не збереглася до наших часів. На основі уйгурської у монголів сфор­мувалася писемність, її доповнило алфавітне письмо на основі тибетських знаків. За прикладом міст Середньої Азії та Близького Сходу будівлі столиці Каракорум при­крашали гранітні колони, дерев'яне і кам'яне різьблен­ня, ліпний декор.