ЧИНГІСХАН ТА ЙОГО ПОХОДИ

2. ЧИНГІСХАН ТА ЙОГО ПОХОДИ.

Власне ім'я Чингісхана — Темучін (бл. 1155—1227). Він народився в сім'ї вождя родоплемінного об'єднання. Його рід кочував у долині річок Онону і Керулену — на території сучасної Монголії.

Його батька отруїли кровні вороги татари, а родичі відвернулися від їхньої сім'ї. Життя було голодним, але двох дітей вдова виростила і вигодувала. Коли Темучін виріс, родичі, злякавшись помсти, схопили його і забили в колодки, але він зміг втекти.

Природний розум та мужність забезпечили Темучі-нові популярність серед монгольських племен, навколо нього згуртувалися перші соратники. Однак доля знову завдала йому удару — його дружину було розгромлено чжурчженями, а сам він 11 років був чжурчженським рабом і носив колодки. Але знову втік і зумів зібрати колишніх прихильників. Чингісхан склав для свого війська кодекс правил, які визнали ті, кому набридли родові обмеження, хто мріяв про славу, добробут, владу негайно і готовий був задля цього ризикувати життям. Ці правила передбачали смерть за зраду, обман, убив­ство, крадіжку, недисциплінованість і порушення прин­ципу взаємодопомоги.

Наприкінці XII — на початку XIII ст. Чингісхан, перемігши в багаторічній міжусобній боротьбі ряд мон­гольських родів, об'єднав під своєю владою кочові пле­мена монголів і створив ранньофеодальну державу — централізовану військову деспотію, метою якої стало завоювання і пограбування сусідніх народів. 1206 р. на з'їзді (курултаї) монгольської знаті Темучін був прого­лошений Чингісханом (великим ханом), правителем усіх монголів.

У XIII ст. військо Чингісхана підкорило Сибір, Пів­нічний Китай, Середню Азію, спустошивши і зруйнував­ши міста Самарканд, Бухару, Ургенч, Ходжент, Мерв, Термез та ін.

1221р. військо Чингісхана вдерлося до Азербайджа­ну та Грузії, пройшло через Кавказ і дійшло до Криму.

1223 р. війська Чингісхана здійснили грабіжниць­кий похід на руські землі. Того ж року монголи, завдав­ши поразки руським князям та половцям на р. Калка, повернули на Вулгарію.

Незадовго до смерті Чингісхан розподілив завойовані землі (улуси) між своїми синами Джучі, Джагатаєм, Угедеєм і Тулуєм. Нащадки Чингісхана продовжували загарбницькі війни проти народів Азії та Європи.

Навала монголів, очолювана Чингісханом, призводи­ла до руйнування міст та винищення населення і на­довго затримала соціально-економічний розвиток підко­рених народів.

3. БОРОТЬБА НАРОДІВ СХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

З МОНГОЛО-ТАТАРСЬКОЮ НАВАЛОЮ.

У той час як західноєвропейські феодали захоплюва­ли країни Східного Середземномор'я, марно намагаю­чись зміцнити там свої позиції, сама Західна Європа опи­нилась перед небезпекою монгольського завоювання.

На момент смерті Чингісхана існувала величезна монгольська держава, яка включала, крім Монголії, Пів­нічний Китай, Південний Сибір, більшу частину Серед­ньої Азії та частину Закавказзя. На курултаї 1235р. було вирішено послати велику армію для завоювання Євро­пи, її очолив онук Чингісхана Бату.

Розоривши Волзьку Булгарію, монгольські полчища 1237 р. вдерлися в руські князівства. Русь чинила героїч­ний опір, але, роздроблена на окремі феодальні князів­ства, не змогла відбити блискавичного удару. Руські князі були розбиті на річці Сіті (1238). Монголи дощенту зруйнували Рязань, Коломну, Москву, Владимир та ін.

1240р. під час нового походу монголи завоювали Київ, Волинь, Поділля, Галич.

1241р. війська Бату вторглися у Південну Польщу (були спалені Краків і Сандомир), у Чехію і Сілезію, в Угорщину, де Бату завдав рішучої поразки війську угор­ського короля Бели IV. Передові загони Бату дійшли до Адріатики.

1241 р. Західній Європі реально загрожувало мон- 1 гольське завоювання. І хоча чеські рицарі в Сілезії чи­нили монголам серйозний опір, але тільки героїчна бо­ротьба руського народу проти загарбників поклала край наступу монголів на Захід і змусила орду повернути назад. Під час завоювання Русі монголи зазнали вели­чезних втрат; це було основною причиною їх невдач у Західній Європі.

Внаслідок завоювань монголів величезна територія СхідноїЄвропи і Азії, була розорена, міста, села, фортеці зруйновані, частина населення знищена, решта — обер­нена в рабство або обкладена непосильною даниною. Па­нування монголів надовго затримало господарський і культурний розвиток руських земель. Значно менше, але так само негативно, воно позначилось на долі Угор­щини, Румунії і Польщі.

4. ЗОЛОТА ОРДА.

Золота Орда — монголо-татарська феодальна держа­ва, заснована в 40-х рр. XIII ст. унаслідок завойовниць­ких походів хана Бату. До складу Золотої Орди входи­ли Західний Сибір, Волзька Булгарія, Північний Хорезм, Північний Кавказ, Крим, Дешт-і-Кипчак. Руські князів­ства перебували у васальній залежності — сплачували данину, зобов'язувались надавати монголо-татарам вій­ськову допомогу та ін. Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, де за Бату було засновано столицю — Сарай-Бату (поблизу сучасної Астрахані). За правління хана Узбека столиця була перенесена в Сарай-Берке, засно­ване братом Бату Берке поблизу сучасного Волгограда.

У 50-х рр. XIII ст. Золота Орда стала цілком незалеж­ною від Монгольської імперії. її очолював хан із роду Чингісхана. Для вирішення найважливіших питань він скликав з'їзд із членів династії — курултай. Політичний лад Золотої Орди мав напіввійськовий характер: держава поділялася на улуси, області, округи-тумани, тисячі, сотні, десятки, правителі яких були одночасно і воєна­чальниками цих адміністративних одиниць.

З другої половини XIV ст. через посилення визволь­ної боротьби підкорених і залежних народів, а також за­гострення внутрішніх суперечностей могутня Золота Орда почала занепадати. 1362 р. литовський князь Ольгерд розгромив монголо-татарські війська біля р. Сині Води і захопив частину українських земель (Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля), що перебували під владою Орди.

Поступове виокремлення самостійних ханств — Сибірського, Казанського, Кримського, Ногайської Орди тощо — наприкінці XV — на початку XVI ст. призве­ло до остаточного розпаду Золотої Орди.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.         Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. — С.Пб. : Наука, 1999. — 189с.

2.         Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр. : Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М. : Современник, 1998. — 315

3.         Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время. 9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений — 2-е изд. — К. : Генеза, 2002.

4.         Всемирная история: Великая Французская революция / И.А. Алябьева (ред.кол.). — Минск : Харвест, 2001. — 512с.

5.         Всемирная история: Возрождение и Реформация / И.А. Алябьева (ред.кол.). — М.; Минск : АСТ, 2000. — 1000с.

6.         Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.