Голодомор як соціально-господарське явище

2. Голодомор як соціально-господарське явище

Голодомор – це соціально-господарське явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи і країн.

Голодомор виникає внаслідок неврожаю, зумовленого природними причинами (посуха, повінь, морози та ін.), наслідками воєн, недосконалістю господарчої системи. В окремих випадках голодомор організовувався штучно з метою винищення певних груп населення, а інколи цілих народів для досягнення політичних цілей [2;27].

На українськіх землях найдавніші згадки про голодомор датуються епохою Київської Русі. Тоді вони були викликані природно-клімактичними умовами і мали регіональний характер. В пізніші часи регіонами, які найчастіше потерпали від голоду були Полісся, степова Україна та гірські райони Карпат.

У 19- 20 ст. на українськіх землях було кілька неврожайних років (1833-34рр., 1844-46рр...), що призводило до зростання соціальної напруженості на селі і було однією з причин еміграції українського населення до Сибіру, Середньої Азії, Казахстану і Америки.

Важкими для укр. Земель були голодомори 20 ст.: 1921-22рр., 1930-33рр., 1946-47рр. Трирічна (1930—1932) продрозкладка викликала дедалі сильніший опір. Селяни відмовлялися працювати в колгоспах безплатно, держава звинувачувала їх у саботажі. Криза колгоспного ладу загрожувала перетворитися в економічний колапс. У січні 1933 р. уряд був змушений перейти від безрозмірних заготівель до фіксованих державних закупівель зерна на податковій основі. Це означало, що держава визнала право власності колгоспів і колгоспників на вирощений урожай. Новий закон докорінно змінював відносини між містом та селом.

Роберт Девіс, визнаний у світі фахівець у галузі історії радянського суспільства з Бірмінгемського університету, передав мені написану у співавторстві зі своїм учнем Стефеном Віткрофтом книжку «Роки голоду (радянське сільське господарство в 1931—1933 рр.)», яка побачила світ 2004 р. Ще в рукописі він ознайомив зі змістом книжки Роберта Конквеста і домігся від нього відмови від твердження про голод-геноцид в Україні. Девіс і Віткрофт опублікували десятки таблиць, із яких випливало, що з лютого по липень 1933 року держава надала селянам УСРР і Північного Кавказу 265 тис. тонн продовольчої допомоги, тоді як решта регіонів, разом узятих, отримали такої допомоги всього 55 тис. тонн. Цей факт вони вважали переконливим доказом відсутності геноциду. Сталінські хлібозаготівлі не є ознакою геноциду в тому вузькому розумінні терміна, який закладений у Конвенції ООН. Вони були причиною голоду з багатьма смертними випадками в усіх хліборобних регіонах СРСР. Та не хлібозаготівлі стали причиною Голодомору в УСРР і на Кубані у першій половині 1933 року... Термін голодомор означає масову смертність від голоду, але ніхто не наважився назвати критерії масовості: десять осіб протягом дня в одному селі чи сто тисяч в україні на місяць. Смерть близької людини – трагедія, а мільйонів – статистика. Мільйони померлих від голоду українських селян – не статистика, а наслідок злорчинної політики радянської держави. Їх підступно і цинічно закатували голодом у рідних домівках, селах, перетворених на колгоспні резервації [3;49].

Героїчна і водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркі свідчення про голодні лихоліття українського народу.

Жахливою подією в історії людької цивілізації постає голод 1931-1933 років.

Голод був спричинений насильницькою суцільною колективізацією горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян Україні.

Творці голодомору, а це велика армія партійної й державної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії.

Причиною голоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян.

Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві яку українські селяни не сприйняли, той що від діда- прадіда займалися хліборобством на власній землі. Дослідники доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне- голод в Україні виник не в наслідок стихійного лиха, а був організований штучне. Основною причиною голоду стала розвестка, яку повторно запровадили в січні 1928 долі, офіційно її називали хлібозаготівельним планом [4;119]. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати все більше хліба. Селяни чинили опір, почали ховати хліб на «чорний день». Уряд вишукував нові форми і методи заготівель сільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи «соціалістичної індустріалізації». Вихід було знайдено. Майже всі керівники партійних установ дійшли думки, що саме масова колективізація сприятиме подоланню зернової проблеми.

Мета масової колективізації це створення декількох десятків тисяч колгоспів замість 5 мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колектівізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У1930 році валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тон, в 1931 році- 18, в 1932 році- 13. Цього ще цілком вистачало, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для Україні непомірні хлібозаготівельні плани. У1931 році республіканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизити планові цифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але це не могло врятувати ситуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 долі в Україні почався голод.

Голод 1932 1933 рр. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреї або різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні і демографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні [5;78]. Вона ж кинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення.

Саме жахливе в голодоморі 1932-1933 рр. те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931». Як відмічають Роберт Конквест і Богдан Кравченко, урожай 1932 р. всього лише на 12 % був менше середніх показників 1926 і 1930 рр. Інакше кажучи, продуктів вистачало. Однак держава систематично вилучала велику їх частину для власних потреб. Незважаючи на прохання і попередження українських комуністів, Сталін підняв завдання по хлібозаготівлям в Україні на 44 %. Його рішення і та жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеного голоду.

Найжахливіше у цій трагедії те, що в першу чергу від голоду постраждали діти. Багато дітей – мільйони...

Голодували діти по всій Україні. Станом на 25 березня у 66 районах Київської області голодувало 398201 чоловік, з них 178544 дітей. А15 квітня від голоду страждали 493644 чоловіка і з них 262109 становили діти. Майже 20000 дітей чекали смерті 1 серпня 1933 року. ЦК КП(б)У організував планове переселення безпритульних дітей з міст до колгоспів, тобто дітей повертали батькам, які вже померли від голоду [6;34]. Розселяли дітей по колгоспах групами - по 5-20 чоловік.

Смертність дітей сягала за деякими не повними підрахунками 50 і більше відсотків до загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження.

У 1932-1933 роках смертність дітей становила щонайменше половину померлих від голоду селян України. За неповними даними лише кількість учнів у початкових, неповносередніх, професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за три голодних роки зменшилася на 1 мільйон 71 тисячу чоловік. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98 рівня попередніх років.

Для забезпечення життєздатності дитячого організму, не нижче навіть голодної норми, необхідно було мати щодня: 300 грамів хліба, склянку молока, пів-яйця, 5 грамів цукру, жирів і 25 грамів м’яса. Такоі норми не мали навіть робітники у містах, а тим паче діти. Уряд дбав про новобудови п’ятирічки, зводив підвалини “світлого майбутнього”, а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про рятівний шмат хліба.

Однак Сталін в ці трагічні місяці небаченого в історії голодомору спромігся визнати публічно лише «продовольчі труднощі в ряді колгоспів». У мові на Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно заспокійливо заявив: «Принаймні, порівняно з тими труднощами, які переживали робочі 10- 15 років тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою»...

Отже в цій частині нашої роботи ми розглянули саму сутність та визначення голодомору, розглянули причини і наслідки голодомору на Україні 1930-1933 рр.